Кримінально – правова характеристика терорестичного акту

Об’єктом грабежу стало майно потерпілого – його шапка.Ч. 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне насильство — обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство — погроза застосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об'єкт — свободу і тілесну недоторканність особи, в даному випадку Шевченка.

Суб'єктивна  сторона грабежу характеризується прямим умислом, корисливими мотивом. Особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику і бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення.

Мотив корисливий — прагнення  одержати матеріальну вигоду для  себе або інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Суб'єкт грабежу — Прохоров, осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Насильницький грабіж утворює  кваліфікований склад злочину (ч. 2 ст. 186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке  не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства.

Другий вид насильницького грабежу полягає у залякуванні  потерпілого негайним застосуванням  до нього фізичного насильства.

Іншими кваліфікуючими ознаками грабежу є повторність  та за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 186), з проникненням у житло, інше приміщення, завдання значної  шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186), а також  грабіж у великих (ч. 4 ст.186) і особливо великих розмірах та вчинений організованою групою (ч.5 ст. 186).

Грабіж слід відрізняти від інших злочинних дій, адже і розбій, і крадіжка, і побої  мають деякі подібні ознаки складів  злочинів. У цьому відношенні важливе  значення має практика Верховного Суду України. Узагальнюючи судову практику, розглядаючи окремі справи в касаційному порядку, Верховний Суд дає роз'яснення відповідних норм КК, виробляє певні рекомендації щодо правильного їх застосування.

Згідно Постанови ВСУ  №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику в справах про злочини проти власності» злочинні дії Прохорова не можна вважати крадіжкою, бо викрадення майна потерпілого не було таємним, а в присутності сторонніх осіб. Також згідно цієї ж Постанови, насильницькі дії винного, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч.2 ст. 186 і додаткової кваліікації за іншими статтями КК не потребують.

Так, наприклад, провести відмінність між насильницьким  грабежем (ч. 2 ст. 186) і розбоєм (ч. 1 ст. 187) можна тільки за умови використання систематичного тлумачення, тобто порівняння цих статей. Таке порівняння показує, що розбій відрізняється від насильницького грабежу ступенем тяжкості насильства, що застосовується до потерпілого: при розбої — це насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого, або застосування погрози такого насильства, а при грабежу — це насильство, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої особи. Тому, якщо винний заподіяв потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, викрадаючи в нього майно, то це розбій, а якщо з цією метою були заподіяні лише побої, — винний відповідає за грабіж.

 

Задача 2

      24 серпня 2000 року громадянин Фокін на власному вантажному автомобілі «мерседес» зруйнувавши огорожу А/C, який намагався потрапити до радіоактивного сховище. Охоронці вимушені були застовувати зброю, при цьому Фокін був поранений, але під час розслідування зявувалось, що винний мав при собі гранату «Ф – 1» і хотів підірвати сховище. Кваліфікуйте дії винної особи.

Розвязок задачі

       Даний  злочин буде кваліфікуватись  за статтею 113 Кримінального кодексу України тобто:

Вчинення з метою  ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому  здоров’ю, на зруйнування або пошкодження  об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій,—

карається позбавленням волі на строк, від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Основний безпосередній об’єкт диверсії — безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов’язковий додатковий об’єкт, який має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров’я особи, власність, навколишнє середовище.

          2.  Предметом диверсії можуть бути: 1) будівлі, споруди та інші об’єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства по виробництву грошових знаків України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), у тому числі підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлення вибухових матеріалів і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища тощо);

3.  Об’єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільне небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на: 1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю; 2) зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; 3) радіоактивне забруднення; 4) масове отруєння; 5) поширення епідемій; 6) поширення епізоотій; 7) поширення епіфітотій.

Диверсія, вчинена у  будь-якій із її форм, є закінченою з  моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, в результаті вибуху у зв’язку зі слабкою міцністю заряду може взагалі не настати будь-яких помітних наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отрута виявиться неефективною).

До інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, можна віднести, скажімо, пошкодження дамби гідроелектростанції, яке потягло затоплення населеного пункту, вимикання сигналу маяка, наслідком чого стала загибель корабля, пуск ракети, спрямованої на важливий народногосподарський чи воєнний об’єкт, поміщення у воду в місці масового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач, організація катастрофи, внесення вірусів у комп’ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої інформації тощо.

Суб’єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років.

Суб’єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети — ослаблення держави. Саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції, зараження венеричною хворобою, екоцид тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити  наступні висновки:

Терористичні акти — вбивства, поранення, викрадення, погрози та деякі  інші акти насильства, які готуються  організаціями й здійснюються окремими особами стосовно державних або громадських діячів, здавна супроводжують розвиток суспільства.

Усі зазначені акти тероризму, незалежно  від мотивів їх здійснення, були внутрішньодержавними злочинами і  були підсудні відповідно до законодавства тієї країни, в межах якої вони відбулися. На сьогодні значно зріс та розширив свої межі тероризм міжнародного характеру, тобто такий, що зачіпає інтереси двох або більше держав, порушує міжнародний правопорядок.

Терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу та інших дій, відповідальність за вчинення яких передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України.

У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням  злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Терористичний акт можна  кваліфікувати як злочин міжнародного характеру у випадках, коли: 1) терорист і особи, що потерпають від терористичного акту, є громадянами однієї держави або ж різних держав, але злочин здійснений за межами цих держав; 2) терористичний акт спрямований проти осіб, що користуються міжнародним захистом; 3) підготовка до терористичного акту проводиться на території однієї держави, а здійснюється на території іншої; 4) здійснивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій, і постає питання про його видачу.

На сьогодні терористичні акти в більшості випадків носять яскраво виражений антигуманний характер, їх відрізняє збільшення замахів на життя та здоров'я людей при зменшенні посягань на матеріальні об'єкти; зростання числа вбивств на замовлення; збільшення людських жертв в окремих терористичних актах; посилення жорстокості та зухвальства у діях терористів.

В Україні оперативну роботу з боротьби проти тероризму  проводять підрозділи Служби безпеки  України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та ін. Для  ліквідації терористичних організацій та знешкодження окремих терористів використовуються підрозділи ОМОНу, спецназу, „Беркута", структури відомчої безпеки та охорони.

Перед загрозою зростання  масштабів тероризму та дедалі небезпечніших  засобів і методів, що до них вдаються терористи, особливого значення набуває співробітництво держав у боротьбі з ним.

Висновок - основним безпосереднім об'єктом терористичного акту є суспільні відносини, що забезпечують громадську безпеку, а додатковим безпосереднім об'єктом - суспільні відносини, що забезпечують альтернативно: безпека життя чи здоров'я особи, права власності, не пов'язані з порядком розподілу матеріальних благ; нормальне функціонування органів влади та міжнародних організацій. Приблизно так само розуміє безпосередній об'єкт тероризму і Ю.М. Дерюгіна.

Таким чином, безпосереднім  об'єктом (основним) терористичного акту є ті конкретні суспільні відносини, зміст яких становить громадська безпека, які поставлені під охорону  кримінального закону і яким завдається шкода злочином (терористичним актом). Терористичний акт є многооб'ектним злочином, спрямованим проти невизначено широкого кола суспільних відносин (в тому числі забезпечують охорону особистості, суспільства і держави) і об'єктивно вимагає виділення основних і додаткових безпосередніх об'єктів.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України - Редакція станом від 12.05.2013 року - 175 ст.
2. Цивільний процесуальний кодекс України - Редакція станом від 11.08. 2013 року – 446 ст.
3. Величко Ю.«Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань»  2010 року – 150 ст.
4. В. М. Попович, П. А Трачук, А. В. Андрушко, С. В. Логін «Навчальний  посібник» 2009 року – 256 ст.
5. О. О Митний. «Кримінальне право України» Загальна частина, 2008 р. – 200 ст.
6. О. О. Дудорова, Є. О. Письменського «Кваліфікація злочинів» Навчальний посібник, 2013 р. – 430 ст.
7. Беніцького, В. С. Гуславського, Б. Г. Розовського «Кримінальне право України» Загальна частина, 2011р. – 1121 ст.
8. О. М. Омельчука «Кримінальне право України» Загальна частина: Навчальний посібник, 2010. - 208 ст.
9. А. М. Бабенко, Ю. А. Вапсва, В. К. Грищук «Кримінальне право» Загальна частина – підручник МВС України, 2011 р. –378 ст.
10. П. П. Андрушко, С. Д. Шапченко, С. С. Яценко, П. С. Берзін «Кримінальне право України» Практикум: Навчальний посібник, 2013 р. – 640 ст.
11. наук Є.. Фесенка «Кримінальне право України». Загальна частина, 2007 р. – 272 ст.
12. Михайленко П., Кузнецов В. В., Михайленко В. П., Опалинський Ю. В «Навчальний посібник», 2006 р. – 440 ст.
13. Козаченко, О. М. Костенко, В. К. Матвійчук «Кримінальне право України». Загальна частина -  Практикум, 2006 р. – 432 ст.
14. Колос М. І. «Кримінальне право України» Загальна частина -  Навчальний посібник, 2007 р. – 608 ст.
15. А. В. Савченко В. В. Кузнецов Паливода А.В. «Сучасне Кримінальне право України» нормативно-правові документи та судово - слідча практика, 2005 р. - 496 ст.