Види слідчих дій

До допиту слідчий повинен належним чином  підготуватися, вивчити матеріали  справи, а за потреби також нормативні акти і спеціальну літературу, що стосується предмета допиту, скласти план допиту з визначенням тих питань, які  слід з'ясувати при допиті, щоб  уникнути повторних викликів громадян, намітити тактику допиту [7, с.302].

Перед допитом  слідчий виявляє особу свідка з перевіркою особистих документів (паспорта, військового квитка, службового посвідчення), повідомляє, в якій справі його викликано, роз'яснює обов'язки свідка, попереджає про кримінальну  відповідальність за відмову від  дачі показань і за дачу завідомо неправильних показань за статтями 384 і 385 КК, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим (підозрюваним) та потерпілим і пропонує розповісти все, що йому відомо про обставини, у  зв'язку з якими його викликали  на допит, за необхідності орієнтує, щоб  той виклав події в їх хронологічній  та логічній послідовності до найменших  подробиць і з зазначенням  інших джерел доказів, що підтвердили  б його показання.

Після вільної  розповіді про те, що саме і з  яких джерел йому відомо про ці обставини, свідок відповідає на запитання слідчого. Запитання слідчий повинен сформулювати стисло, конкретно і таким чином, щоб свідок не зміг одержати інформацію для своєї відповіді. Забороняється  ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина  відповіді або підказка до неї (навідні  запитання) (ст. 167 КПК). У практиці вироблено  чотири види запитань, які ставляться при допиті свідка (та інших осіб): а) такі, що доповнюють, — про обставини, які свідок забув розповісти, не хотів про них говорити, тобто про них повідомлено не було; б) такі, що уточнюють, — для деталізації окремих фактів, викладених свідком неконкретно, у загальній формі; в) такі, що нагадують, — для того, щоб допомогти допитуваному відновити в пам'яті забуті події і факти. Свідку, який забув певний факт, ставляться запитання про інші факти, що пов'язані з даним фактом: були разом, одночасно з ним, перед ним або після нього; г) контрольні — для перевірки правильності інформації, що повідомляє свідок, слідчий запитує про джерела, з яких він одержав відомості про обставини, за яких він сприймав певну подію, хто може підтвердити його показання.

Органам дізнання, слідчому, прокурору і  судді (суду) забороняється домагатися показань свідка, який бере участь у  справі, шляхом насильства, погроз та інших  незаконних заходів (ч. З ст. 22 КПК).

Допит потерпілого. Деякі особливості тактики допиту потерпілого пов'язані з процесуальним положенням даної особи. Оскільки потерпілий несе кримінальну відповідальність за свідомо помилкові показання і відхилення від дачі правдивих показань, допит починається з оголошення йому про обов’язок давати правдиві показання і роз'яснення положень закону. Потім надається можливість у формі вільної розповіді викласти, ким, коли і які дії у відношенні до нього були зроблені. Далі слідчий шляхом постановки питань уточнює показання, звертаючи особливу увагу на одержання відомостей, з обліком яких будуть здійснюватися подальші слідчі дії, а можливо, і оперативно-розшукові заходи.

Потерпілому не забороняється висловлювати свої судження щодо особистості злочинців, мотивів і цілей їх дій. Ця інформація враховується при висуванні слідчих  версій. Важливою обставиною, що може впливати на обсяг і вірогідність інформації, одержуваної при допиті потерпілого, є його емоційний стан. Людина може бути занадто збудженою або пригнобленою, а тому, якщо не вдається зняти напругу, допит доцільно перенести, обмежившись  одержанням самих необхідних даних. Потрібно, однак, враховувати, що відстрочка допиту іноді може привести і до негативних наслідків.

Потерпілий  часом піддається угодам або погрозам з боку злочинців або пов'язаних з ним осіб. Це може істотно ускладнити одержання від нього правдивих  показань. Тому орган дізнання і слідчий повинні гарантувати безпеку свідка і потерпілого, а також членів їхніх сімей і близьких родичів у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну, якщо робляться спроби вплинути на них, примусити дати завідомо неправдиві показання [7, с.310].

Підозрювані й обвинувачувані - це особи, найбільш зацікавлені наприкінці справи, а тому схильні до приховування або перекручування обставин, пов'язаних зі злочином. Кримінальної відповідальності за відмову від показань і за дачу завідомо неправдивих свідчень вони не несуть. Для них дача показань - законне право й засіб захисту від обвинувачення. Законом установлено, що визнання обвинувачуваного, не підтверджене іншими доказами, не може бути покладене в основу обвинувачення. Тому слідчому потрібно одержати не "визнання", а правдиві показання, тобто з'ясувати фактичні дані, повно й дійсні обставини, що об'єктивно відображають, справи.

Дуже  важливо вірно оцінити показання  підозрюваного. У слідчій практиці є випадки, коли підозрювані давали свідчення про злочини, яких вони в дійсності не чинили. Причинами, які спонукали їх давати такі показання, можуть бути невірні чи незаконні  методи ведення допиту, несприятливий  збіг обставин, психічна неповноцінність, пригнічений моральний стан, намагання  звільнити від відповідальності близьку людину тощо.

Особа, яка  проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд оцінюють показання підозрюваного  за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Некритичне  ставлення до показань підозрюваного, як недооцінка, так і переоцінка їх, тягнуть за собою серйозні помилки. Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а за неможливості негайного    допиту — не пізніше 24 годин після затримання. При допиті затриманого підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадків, коли він відмовляється від захисту та його відмову прийнято.

Перед допитом  підозрюваному має бути роз'яснено його права, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він  підозрюється, про що робляться відмітки в протоколі його допиту [7, с.315].

Обвинувачуваний, обґрунтовано притягнутий до кримінальної відповідальності, краще багатьох інших обізнаний в обставинах злочину, а тому здатний повідомити досить коштовну інформацію. Одержання її залежить від того, наскільки професійно володіє слідчий тактичним арсеналом ведення допиту. Тактика допиту підозрюваного в основному аналогічна тактиці допиту обвинувачуваного. Разом з тим підозрюваний - це особа, якій обвинувачення ще не пред'явлене, оскільки даних для цього недостатньо. Не виключене, що підозра може виявитися необґрунтованим. Щоб виключити помилку й не штовхнути підозрюваного на самообмову, слідчий зобов'язаний виявити максимум об'єктивності. Однієї з важливих особливостей допиту підозрюваного є те, що предмет і тактика даної слідчої дії визначаються з обліком інформації, покладеної в основу затримки зазначеної особи, а також особливостей ситуації, що склалась під час і після його затримки.

2.2. Очна ставка

Очна ставка являє собою одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є істотні суперечності: ствердження однією і заперечення іншою особою одного і того ж факту, важливого для правильного вирішення кримінальної справи, значні розходження щодо ознак певного об'єкта чи суб'єкта, інших обставин справи, що входять до предмета доказування у справі: дати, часу, місця події тощо [13, с.199].

Мета  очної ставки – перевірка правдивості  раніше одержаних показань, її можна  провести між будь-якими двома  раніше допитаними особами, які займають як однакове, так і різне процесуальне становище, а саме: між двома свідками, потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, між свідком і потерпілим, між  свідком і підозрюваним, між свідком  і обвинуваченим, між потерпілим і підозрюваними, між потерпілими  і обвинуваченим.

Винятком  є лише експерт, показання якого  не є самостійним джерелом доказів. Він допитується лише з метою  одержання роз'яснення і доповнення до висновку експерта (ст. 201 КПК). Якщо й після допиту експерта залишаються  сумніви щодо правильності його думки, то слідчий повинен призначити повторну експертизу, а не очну ставку з кимсь  із раніше допитаних осіб.

Провести  очну ставку – це право, а не обов'язок слідчого. Доцільність її проведення визначається слідчим з урахуванням  можливості небажаного психологічного впливу на особу, яка дала правдиві показання, з боку іншої допитаної  особи, як правило, обвинуваченого або  підозрюваного.

Порядок очної ставки передбачений ст. 173 КПК. На початку очної ставки слідчий  встановлює, чи знають викликані на очну ставку особи один одного і  в яких стосунках вони перебувають  між собою. Свідки попереджаються про  кримінальну відповідальність за відмову  від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілий – за дачу завідомо неправдивих  показань. Як і при допиті, їм роз'яснюється  право не давати показань і пояснень щодо себе, членів сім'ї і близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

На очній  ставці можуть бути присутні ті ж особи, що і на допиті: перекладач, законний представник, захисник та ін.

Особам, які викликані на очну ставку, по черзі пропонується дати показання  про ті обставини справи, для з'ясування яких призначена очна ставка. Як правило, першим пропонується відповісти тому, хто, на думку слідчого, давав на допиті правдиві показання.

Отримавши відповіді від обох учасників  очної ставки, слідчий має право  поставити додаткові запитання, а потім дозволити їм поставити  запитання один одному, якщо вони стосуються кримінальної справи або очної ставки.

Показання, які дали учасники очної ставки на попередніх допитах, у тому числі  зафіксовані за допомогою звукозапису, можна оголосити лише після дачі ними показань на очній ставці і  запису їх до протоколу (ч. 3 ст. 173, ч. 5 ст. 85 КПК). Оголошення попередніх показань проводиться як за ініціативою самого слідчого, так і за клопотанням  учасника очної ставки, але тільки в тих межах, в яких визнає за необхідне  слідчий [13, с.201].

У протоколі  очної ставки зазначаються: місце  і дата його складання; час початку  і закінчення очної ставки; посада, класний чин або звання, прізвище особи, яка провела очну ставку; прізвище, ім'я та по батькові, а також процесуальне становище кожного з учасників  очної ставки; відмітка про роз'яснення  учасникам очної ставки їх прав та обов'язків, попередження свідка про  кримінальну відповідальність за ст. 178, 179 КК, а потерпілого – за ст. 178 КК, перекладача – за відмову  від виконання покладених на нього  обов'язків і за завідомо неправильний переклад за ст. 178, 179 КК, факт з'ясування слідчим стосунків між учасниками очної ставки.

Показання осіб, допитаних на очній ставці, записуються до протоколу в тій  послідовності, в якій вони давались. Можливий також поділ аркуша протоколу  по вертикалі на дві частини, на одній  з яких записуються показання  одного учасника очної ставки, на другій - іншого.

Кожен з  допитаних на очній ставці підписує протокол в кінці і кожну його сторінку або лише свої показання  на цій сторінці. Вони мають право  вимагати доповнення протоколу або  внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу. Протокол підписують також інші особи, що були присутні при проведенні очної ставки. Вони також мають право на зауваження з приводу проведення очної ставки та фіксації її ходу і результатів у протоколі.

2.3. Пред'явлення  для впізнання

Пред'явлення для впізнання (ст. 174, 175 КПК) є слідчою дією, суть якої полягає в пред'явленні раніше допитаному свідку, потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому людини, предмета, тварини, трупа або його частини з метою встановлення його тотожності, схожості або відмінності з об'єктом, який особа, що впізнає, сприймала раніше у зв'язку з обставинами події, яка розслідується, тобто змістом його є ідентифікація об'єкта.

Пред'явлення  для впізнання провадиться у  тому разі, коли допитуваний заявляє, що може впізнати особу чи предмет, які він спостерігав і пам'ятає їх відмінні ознаки (наприклад, вік  людини, її зріст, колір волосся, овал обличчя, форму підборіддя, носа, губ, брів тощо). На з'ясуванні цих ознак  слідчий має загострити свою увагу  при проведенні допиту. Можливе пред'явлення  для впізнання і тоді, коли впізнаючий на допиті називає лише загальні риси людини, яку він раніше спостерігав, але висловлює впевненість, що при  пред'явленні цієї людини зможе її впізнати [9, с.95].

Найчастіше  впізнання здійснюється шляхом зорових  відчуттів, хоча є випадки впізнання  і за ознаками усної мови, запаху, смаку.

Доказове  значення результатів пред'явлення  для впізнання залежить від додержання встановлених законом умов і порядку  провадження цієї слідчої дії.

Обов'язковими умовами пред'явлення особи для  впізнання є: а) попередній допит  особи, яка впізнає, про зовнішній  вигляд і прикмети особи, а також  про обставини, за яких впізнаючий бачив  цю особу; б) обов'язкова присутність  двох понятих, які засвідчують своїми підписами відповідність записів  у протоколі виконаним діям. Перед  пред'явленням для впізнання їм роз'яснюються  їх права та обов'язки; в) особа пред'являється  для впізнання разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності і в одязі; г) безпосередньо перед пред'явленням особи для впізнання й обов'язково у відсутності впізнаючого їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються, щоб забезпечити достовірність впізнання, виключити можливість інформування впізнаючого про місце, де розташувалася особа, що пред'являється для впізнання; д) якщо особа пред'являється для впізнання свідку чи потерпілому, вони попереджаються перед початком пред'явлення для впізнання про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок – ще й за відмову від дачі показань; е) роз'яснюються понятим та іншим учасникам пред'явлення для впізнання їх права робити з приводу цієї слідчої дії зауваження, які підлягають занесенню до протоколу.