Участь потерпілого в процесі доказування

     У зв'язку з цим цивільний позивач  – фізична особа під час  допиту як потерпілого – має право  давати пояснення як про вчинений щодо нього злочин, так і суті цивільного позову. Цивільному позивачу – представнику юридичної особи  – закон такого права не  надає. Не розповсюджується на цивільного позивача – потерпілого й обмеження  у частині оскарження  вироку.

     За  загальним правилом цивільно-правову  відповідальність за шкоду, заподіяну  злочином, несе особа, яка винувата у вчиненні злочину. У тих випадках, коли закон покладає матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями, на іншу особу, остання притягується за постановою слідчого цивільним відповідачем ( ст. 51  КПК України).

     Цивільний відповідач забезпечує охорону своїх  законних матеріальних інтересів цим  і визначаються межи його прав як суб'єкта доказування. Він має право, наприклад, подавати докази або заявляти клопотання, направлені на спростування або пом’якшення  обвинувачення, не погоджуватись з  підставами або розміром цивільного позову. Процесуальний закон обмежує  ознайомлення цивільного  відповідача  зі справою, лише  матеріалами, що стосуються підстав і розміру цивільного позову.

     Питаннями цивільного позову обмежено право цивільного відповідача оскаржити вирок.

     Володіючи рядом  процесуальних прав, що дозволяють спростовувати підставу і розмір пред'явленого позову, цивільний відповідач не несе обов'язку ні висувати заперечення  проти цивільного позову, ні обґрунтовувати ці заперечення доказами. Інакше кажучи, він має право, але не зобов’язаний брати участь у доказуванні. При  цьому ця відмова не тягне автоматичного  визнання судом цивільного позову.

     Цивільний відповідач, заперечуючи проти позову, може сприяти органам розслідування  у достовірному й повному з'ясуванні всіх обставин, пов'язаних з позовом. Але ці обставини повинні бути повністю з’ясовані і у тих  випадках, коли цивільний відповідач з тих чи інших міркувань відмовляється  від реалізації своїх прав. Якщо вказані відповідачем версії не перевірялись або недостатньо перевірялись, відповідно, їх не можна вважати повністю дослідженими, обов’язок збирати докази для  перевірки цих версій  покладається на органи розслідування. Органи розслідування, мають право зобов'язати цивільного відповідача передати їм докази що підтверджують вказані ним обставини. У випадках, коли цивільний відповідач відмовляється добровільно представити  докази, що є в нього, можливе проведення обшуку, виїмки.

     Відстоювання  законних інтересів потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача може здійснюватись їхніми представниками.

     Представництво  як інститут кримінально-процесуального права має на меті належним чином  забезпечити захист прав і законних інтересів учасників процесу  – потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

     Вступ представника у справу як учасника кримінально-процесуальної діяльності, і відповідно, суб'єкта доказування  можливий або в силу прямої вказівки закону або в результаті цивільно-правової угоди з потерпілим, цивільним  позивачем, цивільним відповідачем.

     Так, представниками установ, підприємств, організацій, що є цивільними позивачами або відповідачами, будуть їхні органи, які можуть доручити діяти від  свого імені певну особу. Потерпілий, цивільний позивач або відповідач – фізична особа, може уповноважити виступити у справі представником  адвоката, близького родича або інших  осіб.

     Загальним для цієї категорії  суб'єктів  є те, що вони несуть юридичний обов'язок представляти законні інтереси інших  учасників судочинства, використовуючи всі передбачені законом засоби. Таким чином, якщо вони прийняли на себе відповідне доручення то вони несуть обов’язок  брати участь у доказуванні. У такому випадку  їхнє процесуальне становище аналогічно становищу захисника. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок:

     Дослідивши  дану тему можна зробити висновки, що під доказуванням в кримінальному  процесі слід розуміти діяльність особи, яка провадить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, судді (суду) по виявленню і збиранню доказів (сукупність їх елементів) та їх процесуальні джерел і на їх основі отримання обґрунтованих висновків по кримінальній справі. Отримання остаточних висновків по суті справи і оцінка їх як достовірних і недостовірних є кінцевим моментом доказування у кожній окремій справі.

     Учасники  кримінального процесу — це всі  державні органи, службові та приватні особи, які ведуть кримінальний процес або залучаються до нього, вступають між собою в процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обов'язки. Для визнання особи суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності необхідно, щоб однією із сторін правовідносин були орган влади або службова особа, яка веде процес. Учасників доказового процесу, відповідно до їх повноважень, поділяють на групи за спільними ознаками.

     Щодо  визначення поняття предмету доказування  не існує єдиної думки. Під предметом  доказування слід розуміти наступне – це будь-які фактичні дані, з  допомогою яких особа, яка провадить дізнання, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) встановлюють: подію злочину; винність і невинність обвинуваченого у вчиненні злочину; мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину; обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання; обставини, що характеризують особу обвинуваченого; характер і розмір шкоди, завданої злочином; розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння; причини і умови, які сприяли вчиненню злочину та інші обставини (докази), які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

     Кримінально-процесуальний  кодекс чітко окреслює предмет доказування. Перелік обставин, що визначають неповноту  й однобічність дізнання, досудового і судового слідства зазначений у законі і розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, як розширення, так і обмеження предмета доказування по кримінальній справі суперечить основам принципу законності у кримінальному судочинстві.

     Виходить, доказуванню повинні підлягати  тільки такі факти і зобов'язання, що мають дійсно істотне значення для правильного — законного  й обґрунтованого — вирішення  кримінальної справи.

     Під межами доказування слід розуміти необхідну  і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне  його вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно  бути вияснено, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає  кордони, обсяг і глибину дослідження  всіх істотних обставин справи.

     Предмет і межі доказування співвідносяться  між собою як мета і засіб їх досягнення.

     Оскільки  предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне  дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК) однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування  на цих стадіях повинні бути однаковими. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Використані джерела:

1. Конститутуція України // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30
2. Кримінальний кодекс України // Голос України вiд 19.06.2001 - № 107 зі змінами та доповненнями станом на 04 квітня 2012р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 12.01.1961 - 1961 р., № 2, стор. 15

Використана література:

1. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. —3-тє вид., перероб. та дон. / За ред., М. І. Мельника, С. І. Хавронюка. — К., 2011. — 848c.

2. Нор В. Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. — Львів, 2008р.. — 560c.

3. Попелюшко В. О. Предмет доказування в кримінальному процесі. — Острог, 2011. — 254c.

4. Рыжаков А.П. Уголовный процесс: Учебник. – М., 2011. – 589 с.

5. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632с.