Участь потерпілого в процесі доказування

     2. Класифікація суб’єктів  доказування.

     У юридичній літературі склалися різні  погляди стосовно поняття суб'єктів доказування та осіб, які виступають в якості суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності. Так, М. С. Строгович відносить до суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності тільки тих учасників процесу, які виконують будь-яку процесуальну функцію (обвинувачення, захист чи вирішений справи). Такими суб'єктами є: суд, прокурор, орган дізнання, обвинувачений, захисник, потерпілий. Інші особи, які беруть участь у справі, сучасниками процесу, але не його суб'єктами.

     Іншої думки щодо цього питання Н. Н. Полянський, який дійшов висновку, що, оскільки всі особи, які беруть участь у справі (в тому числі свідки, експерти та інші), вступають у певні  взаємовідносини, всі вони є учасниками процесу, його суб'єктами .

     У своїй роботі, яка присвячена проблемі, що розглядається, Р. Д. Рахунов також вважає, що всі особи, які беруть участь у кримінальному процесі, є суб'єктами процесу, хоча не всі вони здійснюють процесуальні функції. На його думку, немає підстав розрізняти суб'єктів та учасників процесуальної діяльності.

     Такої самої думки додержується П. С. Елькінд, однак вона вважає, що всі особи, які беруть участь у справі (суб'єкти процесу), виконують ту чи іншу функцію. В тому числі певні функції (побічні та допоміжні) виконують такі учасники процесу, як свідки, експерти, перекладачі, поняті та ін..

     С. А. Альперт дотримується протилежної думки та вважає, що поняття «суб'єкт кримінально-процесуальної діяльності» повинно стосуватися всіх органів та осіб, які наділені правами та несуть встановлені законом обов'язки у зв'язку з виконанням по даній справі. Поняття ж «учасники процесу» повинно визначатися з урахуванням чинного закону і не може довільно розширюватися, не можна заміняти правове поняття «учасник процесу» поняттям змістовним, етимологічним (беруть участь у справі). Ц. М. Каз вважає, що поняття «суб'єкт процесу» потрібно розглядати як більш вузьке, ніж поняття «особи, які беруть участь у справі». Розкриваючи особливості трьох груп учасників процесу, що виконують процесуальні функції в доказуванні, він відзначає, що кожен з них діє цілеспрямовано згідно з завданнями, які стоять перед ним, чи своїми інтересами в процесі, бере участь в обговоренні чи вирішенні питань, які складають суть справи, володіє широкими процесуальними правами, в тому числі правом (чи обов'язком) доказування.

     У главі З КПК України лише визначено  учасників процесу, які мають зацікавленість у провадженні справи, законодавець їх коло не обмежує. До учасників (суб'єктів) кримінального судочинства необхідно зараховувати всіх осіб, діяльність яких і правовідносини між якими становлять суть провадження у кримінальній справі. У широкому розумінні учасниками процесу є всі особи, які беруть участь у справі, мають процесуальні права і несуть визначені обов'язки. В главі З КПК України «Учасники процесу, їх права і обов'язки» названо тільки тих учасників процесу, що, як правило, мають власну зацікавленість у ході справи. Ні закон, ні правова теорія не обмежують коло учасників процесу тільки тими, що зазначені в цій главі.

     При аналізі кола органів і осіб, які  беруть участь у кримінально-процесуальній діяльності, в теорії використовують терміни «суб'єкти кримінального процесу», «суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності», «учасники кримінального процесу», причому в ці терміни вкладається різний або однаковий зміст. На погляд автора, поняття «суб'єкти» й «учасники» кримінального процесу (кримінально-процесуальної діяльності) за чинним законодавством є ідентичними за своїм змістом, але слід послуговуватися терміном «учасники кримінального процесу», оскільки кримінально-процесуальний кодекс називає суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності як учасників процесу, наділяючи їх тими чи іншими правами та обов'язками. Крім того, більшість науковців у процесуальній літературі також називає їх «учасниками кримінально-процесуального права».³

     Із  наведених науковцями понять учасників  кримінального процесу найвдаліше, на думку автора, таке: учасники кримінального процесу — це всі державні органи, службові та приватні особи, які ведуть кримінальний процес або залучаються до нього, вступають між собою в процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обов'язки. Для визнання особи суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності необхідно, щоб однією із сторін правовідносин були орган влади або службова особа, яка веде процес.

     Однак, на погляд автора, учасниками кримінального  процесу є посадові особи, які вступають в кримінально-процесуальні правовідносини в зв'язку з вирішенням питань про порушення кримінальної справи, при провадженні дізнання, досудового слідства і в судових стадіях на основі норм кримінально-процесуального законодавства. Іншими словами, стосовно процесу доказування учасників (суб'єктів) доказування можна визначити як службових осіб і органи, на які, в силу їх службових обов'язків, покладено виявлення, збирання, дослідження, перевірку, фіксацію (закріплення), і оцінку доказів, а також на основі норм кримінально-процесуального закону прав та обов'язків інших суб'єктів кримінального процесу, право на участь у процесі доказування для відстоювання своїх власних чи інших, представницьких інтересів.

     В юридичній літературі існують різні  погляди щодо класифікації учасників кримінального процесу, але найбільш переконлива, на думку автора, така:

1. Органи та посадові особи, які безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), слідчий, начальник слідчого відділу (відділення, управління, головного управління), прокурор, суд (суддя). Спільним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути незаінтересовані в результатах справи.
2. Особи, які мають та обстоюють власні інтереси: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.
3. Особи, які захищають та представляють інтереси інших осіб: захисник, представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, законний представник не повнолітнього.

     Особи, які сприяють кримінальному судочинству  і здійсненню правосуддя: свідок, поняті, перекладач, спеціаліст, експерт, секретар судового засідання та ін. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом.

     Учасники  процесу характеризуються тим, що вони: а) беруть участь у справі на підставах  і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом за умови, що немає обставин, за яких закон виключає можливість їх участі у справі; б) мають визначені права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації); в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов'язків у встановленому порядку; г) вступають у процесуальні правовідносини; ґ) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків або порушення прав інших учасників.⁴ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Роль потерпілого,  цивільного позивача, цивільного відповідача 

       та їх представників  в процесі доказування.

     Закон наділяє правом безпосередньої активної участі у доказуванні потерпілих, цивільних позивачів, відповідачів та їх представників.

     Можливість  звернення цивільного позову на майно  не тільки обвинуваченого, але й  осіб, що несуть за законом матеріальну  відповідальність за заподіяну шкоду, обумовила необхідність наділення  таких осіб правом активної участі у доказуванні як цивільних  позивачів.

     Вказані суб'єкти доказування за допомогою  клопотань, пояснень висувають перед  органами розслідування і судом  версії, що потребують перевірки, вказують на наявність  тих чи інших доказів, сприяють всебічному і повному аналізу  обставин справи.

     Діяльність  потерпілого, цивільного позивача і  цивільного відповідача у доказуванні  характеризується деякими загальними рисами: а) обсяг фактичного матеріалу, у дослідженні якого вони беруть участь менший, ніж у обвинуваченого, його захисника, законного представника, він  обмежений їхніми процесуальними інтересами; б) законодавець розглядає  участь у доказуванні вказаних осіб  як факультативну, допускаючи можливість судового розгляду справи у їх відсутність, якщо це не зашкодить повному з'ясуванню всіх обставин справи і захисту їхніх  прав і законних інтересів (ст. 268 КПК  України); в) на потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві  не лежить обов’язок доказування. Вони є суб'єктами права на участь у  доказуванні, але не суб'єктами, на яких покладений обов'язок доказування. Крім того, вони  не  несуть юридичного обов'язку вказувати обставини, встановлення яких необхідно з точки зору їхніх  інтересів. Всі такі обставини підлягають включенню у предмет доказування  у кримінальній справі.

     Ці  загальні положення набувають специфіки, коли мова йде про кожного з  них.

     Потерпілого можна розглядати як суб'єкта доказування, що має протилежний  обвинуваченому процесуальний інтерес у справі. Разом з тим, права, якими він  наділений забезпечують обвинувальний  характер його діяльності,  але він може обрати й інший її напрям. У практиці деколи зустрічаються випадки, коли потерпілий сприяє з'ясуванню обставин, що свідчать на користь обвинуваченого.⁵

     Потерпілий  може активно брати участь у дослідженні  доказів на судовому слідстві, оскаржувати  вирок тощо. Але він може відмовитись  від цих прав і повністю покластися на органи  досудового розслідування  і суду.

     Всі права суб'єкта доказування потерпілий набуває з моменту винесення  постанови про визнання його таким, ці права він може поєднувати з  правами цивільного позивача.

     Крім  права давати показання органу досудового розслідування, потерпілий на стадії досудового розслідування  має право подавати докази. Вони можуть належати як йому так  і особі, яка  заподіяла шкоду.

     У необхідних випадках потерпілий заявляє  клопотання щодо витребування доказів  і проведення слідчих дій. Цим  правом він користується під час  провадження   і закінчення процесу  доказування.

     Заподіяна злочином майнова шкода потерпілому  тягне за законом визнання його цивільним  позивачем. Це породжує для нього  право вимагати від винуватого або  осіб, що несуть за нього майнову  відповідальність, усунення шкоди шляхом відшкодування матеріальної шкоди. Правовим засобом захисту майнових інтересів потерпілого є заява  у справі цивільного позова й участь в його доказуванні, а також прийняття органом розслідування заходів щодо забезпечення цивільного позову.

     Правами цивільного позивача наділяються також  юридичні особи, які понесли матеріальну  шкоду внаслідок злочину.

     Доказування позову тобто збирання доказів, що визначають характер і розмір заподіяної шкоди, складає обов'язок особи, яка провадить  розслідування, прокурора й суду. Це обумовлено тим, що характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, входять  в предмет доказування у кримінальній справі (ст. 64 КПК України). Що стосується цивільного позивача, то  його обов'язок стосовно заявленого цивільного позову обмежується необхідністю представляти на вимогу слідчого й суду  необхідні документи, що є в його розпорядженні.

     Безпосередня  участь цивільного позивача у процесі  доказування визначається рамками  цивільного позову. Тому знайомитися  з матеріалами справи з моменту  закінчення досудового слідства, заявляти клопотання, подавати докази, брати  участь у судовому розгляді і судових  дебатах, заявляти відводи, подавати скарги на дій й рішення органів розслідування, прокурора й суду цивільний позивач  має право лише з метою обґрунтування  й відстоювання позовних  вимог.

     Цивільний позивач не має права заявляти клопотання або подавати докази, що характеризують особу обвинуваченого. Не має права при підтриманні  цивільного позову  у судових  дебатах торкатися й таких  питань, як юридична кваліфікація злочину, а також обрання міри покарання. Він обмежений й у праві  оскарження вироку, апеляція може бути принесена  на вирок лише в частині, що стосується вирішення позову ( п. 10  ст. 348  КПК України).

     Обмеження меж участі у доказуванні тільки питаннями, пов'язаними з цивільним  позовом, практично розповсюджується лише на організації, підприємства, установи, що виступають у кримінальному процесі  як цивільні позивачі.   Визнання цивільним позивачем  фізичної особи, не позбавляє цю особу прав потерпілого. Тому цивільний позивач (фізична  особа), беручи участь у доказуванні, має право не тільки досліджувати факти, що відносяться до події злочину, подавати докази, що визначають розмір матеріальної шкоди, але й доказувати суспільну небезпечність обвинуваченого.