Досудве розслідування

Міністерство внутрішніх справ України

Донецький юридичний інститут

Луганського державного університету внутрішніх справ

імені Е. О. Дідоренка

Кафедра кримінального процесу

 

 

 

 

 

Курсова робота

з кримінального процесу

Тема: «Досудве розслідування»

 

 

 

 

 

                                                             Виконав:  курсант 301 взводу факультету

кримінальної міліції

Штевський Є. О.

 

 

 

Донецьк 2011 р.

Зміст

Вступ

1. Дізнання як форма досудового розслідування
2. Види дізнання та їх особливості
3. Поняття і зміст стадії досудового слідства

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Відповідно до Конституції  України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні  найвищою цінністю . Серед завдань  кримінального процесу, а отже і  досудового слідства, як невід’ємної  його частини, згідно ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України є охорона  прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб .

На сьогодні деякі питання  досудового розслідування є досить актуальними та дискусійними, про  що свідчать проведення ряду науково-практичних конференцій та підготовка нового Кримінально-процесуального закону. Зокрема, актуальність теоретичних  досліджень основних положень досудового розслідування зумовлена недосконалістю його практичного провадження. Так, основні порушення законності в  досудовому розслідування виражені в порушенні підслідності кримінальних справ, недотриманні строків досудового слідства, неефективному відомчому  контролю за дотримання законності в  діяльності органів досудового слідства.

Мета даної роботи полягає  в узагальненні стану наукової розробки та законодавчої регламентації проблем  досудового розслідування, а також  внесення пропозицій щодо їх усунення та вдосконалення.

Для досягнення поставленої  мети в роботі вирішуються наступні завдання:

    - розглянути феномен дізнання як форми досудового розслідування;

    - визначити види дізнання та їх особливості;

    - визначити поняття та зміст стадії досудового слідства.

Положення досудового розслідування  – це визначені законом на основі принципів кримінального процесу  положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового розслідування як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного, та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

У стадії досудового розслідування слідчий, крім збирання, дослідження, оцінку, перевірки і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, також розв'язуєі такі завдання: встановлення і відшкодування збитку; виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів; виховання громадян у дусі поваги честі та гідності громадянина, прагнення до справедливості й додержання законів. 
           Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування може провадитися тільки за порушеною справою. 
Стадія досудового розслідування має дуже велике значення у кримінальному процесі, тому що на неї покладене завдання  - здобуття інформації, та з`ясування обставин по справі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дізнання як форма досудового розслідування

Дізнання — це заснована на процесуальному законі діяльність спеціально уповноважених адміністративних органів, спрямована на припинення і розкриття злочинів, розшук і викриття винних [12, c. 331].

Кримінально-процесуальне законодавство  на сьогодні передбачає дві форми  досудового розслідування як процесуальної  діяльності. Обидві ці форми за своїми завданнями, процедурою взаємопов'язані  між собою. Наявність провадження  в обох формах при розслідуванні  кожної кримінальної справи необов'язкова.

Провідною формою досудового розслідування  є попереднє слідство, яке здійснюється слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції та слідчими служби безпеки, що передбачено ст. 102 КПК України.

Другою формою досудового розслідування  є дізнання. Ст. 101 КПК України дає вичерпний перелік органів дізнання, тобто органів та посадових осіб, які вправі провадити дізнання у кримінальних справах, про що йшлося вище.

До 30 червня 1993 року види дізнання розрізнялися залежно від того, чи у кримінальній справі обов'язкове попереднє слідство, чи не обов'язкове. У Кримінально-процесуальному кодексі був наведений перелік  статей Кримінального кодексу і  визначалося, що при розслідуванні  кримінальних справ про злочини, передбачені цими статтями, орган  дізнання мав право закінчувати  їх складанням обвинувального висновку та закривати за нереабілітуючими обставинами. При цьому права потерпілого  та обвинуваченого були дещо звужені  ніж вони мали при досудовому слідстві.

З 1993 року дізнання у всіх кримінальних справах може становити тільки перший етап досудового розслідування. Тобто, попереднє слідство обов'язкове у  всіх справах, крім справ по яких передбачена  протокольна форма досудової  підготовки матеріалів та справ приватного обвинувачення.

Дізнання здійснюється за правилами, установленим кримінально - процесуальним законом для провадження досудового слідства, за деякими спеціально обговореними вилученнями, доповненнями і положеннями.

До числа загальних положень, характерних для усіх форм дізнання і не властивих досудовому слідству, можна віднести наступні.

“Особа, що провадить дізнання, не користується процесуальною самостійністю в тім обсязі, в якому користується слідчий. При незгоді з вказівками прокурора з питань: про притягнення в якості обвинувачуваного, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, про направлення справи в суд чи про припинення справи - орган дізнання (особа, що провадить дізнання) вправі оскаржити їх вищестоящому прокурору, але не припиняючи виконання цих вказівок. Такі вказівки прокурора обов'язкові до виконання, так само як і вказівки про обрання запобіжного заходу, зміну чи скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих дій і розшук осіб, що вчинили злочин” [11, c. 206].

Повноваженнями з провадження  тих чи інших процесуальних дій  закон наділяє не саму особу, що провадить  дізнання, а "орган дізнання". Тому в цих випадках вказівки начальника органу дізнання обов'язкові для особи, що безпосередньо здійснює дізнання. Крім того, ті процесуальні документи, у яких відображається рішення органу дізнання (рішення, приймати які закон  уповноважив орган дізнання), підлягають обов'язковому затвердженню начальником  органу дізнання.

Стаття 104 Кримінально-процесуального кодексу визначає порядок провадження  дізнання у кримінальних справах. Цей  порядок різний для певних категорій  кримінальних справ і залежить від  тяжкості злочину. Тяжкість злочину  визначається не довільно, а відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України.

 

 

 

 

Види дізнання та їх особливості

 

Дізнання у справах  про злочини, які не є тяжкими. Встановивши ознаки злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу (як правило, це робить призначена начальником органу дізнання особа або дізнавач) і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила.

Ми підійшли до поняття «встановлення  особи, яка вчинила злочин». “Це  поняття не може ототожнювати з поняттям «особа, винна у вчиненні злочину». Відповідно до вимог Конституції  України винною у вчиненні злочину  особу може визнати лише суд (ч. 1 ст. 62). Не можна поняття «встановлення  особи, яка вчинила злочин» ототожнювати з поняттям «підозрюваний» бо останнє  згідно з с. 43-1 КПК України охоплює  обмежене коло осіб, які з певною вірогідністю починають лише притягуватися  до кримінальної відповідальності, і  щодо яких застосовано затримання за підозрою у вчиненні злочину або  один з запобіжних заходів до винесення  постанови про притягнення як обвинуваченого” [8, c. 83-84].

Якщо «встановленою особою, яка  вчинила злочин» вважати обвинуваченого, то постає питання, а чи вправі орган  дізнання приймати рішення про притягнення  як обвинуваченого.

Ст. 131 КПК визначає, що рішення про  винесення постанови про притягнення  особи як обвинуваченого приймає  слідчий. Але ця норма не вказує і  на таке право прокурора (як і органу дізнання), яке визначено ст. 227 КПК  України.

У той же час законодавець у ст. 109 КПК надає право органу дізнання закрити кримінальну справу за наявності  обставин, передбачених ст. 6 КПК. Такими обставинами, зокрема можуть бути, передбачені  у п. 4 ст. 6 КПК акт амністії, якщо він усуває застосування покарання  за вчинене діяння, а також у  зв'язку з помилуванням окремих осіб. Закриття кримінальної справи за цими обставинами може здійснюватись  тільки відносно винних осіб, якщо вони визнали свою вину у вчиненні злочину і не заперечують проти закриття кримінальної справи за цими підставами. Це можливо здійснити (визначити) тільки шляхом пред'явлення особі обвинувачення і допиту її як обвинуваченого.

Отже, “надаючи право органу дізнання закривати кримінальні справи на підставах, передбачених п. 4 ст. 6 КПК, законодавець виходив з того, що орган дізнання вправі прийняти рішення про притягнення  особи як обвинуваченого. Але, враховуючи важливість рішення про притягнення  особи як обвинуваченого (мабуть це основоположне рішення на стадії досудового розслідування), а також  те, що орган дізнання не вправі закінчити  кримінальну справу складанням обвинувального висновку, давати остаточну оцінку доказам, фактично за притягнення як обвинуваченого несе відповідальність уже слідчий, який закінчив попереднє  слідство. Отже можна вважати, що орган  дізнання повинен вирішувати питання  про притягнення як обвинуваченого та пред'явити обвинувачення, лише коли є підстави для закриття кримінальної справи за ст. 6 п. 4 КПК України” [8, с. 84].

Ніяких критеріїв, правил, обставин, умов коли можна прийти до висновку, що у кримінальній справі при провадженні  дізнання «встановлена особа, яка вчинила  злочин», закон не визначає.

Тому на практиці найчастіше орган  дізнання визначає момент «встановлення  особи, яка вчинила злочин» довільно - при наявності показань особи, в  яких вона розповідає про обставини  вчинення злочину, а також при  наявності мінімуму доказів, які  дають можливість вважати, що злочин вчинено конкретною особою. Такий  підхід до визначення моменту «встановлення  особи, яка вчинила злочин» дає  можливість органу дізнання, не виконуючи  всього обсягу процесуальних дій, необхідних для збирання доказів, передавати кримінальні  справи слідчому, не несучи за це ніякої відповідальності.

Затвердження чи незатвердження прокурором постанови про передачу кримінальної справи слідчому, не являється надійною гарантією того, що «встановлена особа, яка вчинила злочин», бо для прокурора завжди вигідніше передати кримінальну справу слідчому для досягнення завдань кримінального судочинства.

Доповнення Кримінально-процесуального кодексу ст. 98', яка передбачає «встановлення  особи, яка вчинила злочин» навіть до порушення кримінальної справи, ще більше підкреслює невизначеність цього поняття.

З визначенням моменту коли «встановлена особа, яка вчинила злочин» пов'язаний також початок відліку строків  розслідування. На сьогодні, маючи таку невизначеність поняття «встановлення  особи, яка вчинила злочин», неможливо  відлік строку досудового розслідування (дізнання чи досудового слідства) зв'язати  з моментом прийняття якогось  процесуального рішення чи хоча б  зі складенням якогось конкретного  процесуального документу.

Встановивши особу, яка вчинила  злочин, орган дізнання вправі продовжувати провадження дізнання протягом ще десяти днів, після чого зобов'язаний скласти  постанову про передачу кримінальної справи слідчому. Цю постанову орган  дізнання подає прокурору для  затвердження. При затвердженні цієї постанови прокурором, кримінальна  справа передається слідчому. Якщо прокурор не затвердив постанову  про передачу кримінальної справи слідчому, то вважається, що особа, яка вчинила  злочин не встановлена і орган  дізнання продовжує виконувати процесуальні дії.

Якщо органом дізнання у справі про злочин, що не є тяжким, не встановлено  особу, яка вчинила злочин, а всі  необхідні і можливі слідчі дії  виконані, то дізнання зупиняється  з додержанням вимог ст. 209 КПК  України. Продовження строків дізнання закон не передбачає.

Дізнання у справах  про тяжкі злочини.Орган дізнання вправі порушити кримінальну справу про будь який злочин.

“Якщо орган дізнання порушив кримінальну  справу про тяжкий злочин, то відповідно до вимог ст. 104 КПК України, він  повинен, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, виконати невідкладні слідчі дії на протязі десяти днів. У даному випадку мова йде про ті слідчі дії, зволікання з провадженням яких може завадити досягненню завдань розслідування, тобто привести до втрати доказів чи можливості їх здобуття. Як негативним наслідком цього може бути неможливість розкриття злочину. Невідкладною може бути будь-яка слідча дія. Це визначається самим органом дізнання у залежності від конкретних обставин справи. Яскравими прикладами невідкладності слідчої дії є призначення експертизи, пов'язаної з дослідженням об'єктів, які швидко псуються, затримання підозрюваного, тощо” [8, с. 86].