Злочини проти встановленого порядку несення військової служби

      За  ст. 49 КК особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від  кримінальної відповідальності за умови, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули відповідні строки, встановлені у цій статті.

      Основними критеріями розмежування підстав для  звільнення винних у вчиненні злочинів осіб від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності є ступінь тяжкості вчиненого злочину, який встановлюється з урахуванням положень ст. 12 КК, а в деяких випадках – санкцій статті Особливої частини КК.

      При цьому має значення встановлена  в законі ієрархія видів покарань за ступенем їх тяжкості. Так, для військовослужбовців менш суворим основним покаранням, ніж обмеження волі (див. п. 1 ч. 1 ст. 49 КК), є арешт, службові обмеження для військовослужбовців, громадські роботи. Серед норм про військові злочини норми, де законодавець обмежився б застосуванням лише таких санкцій, відсутні. Відтак, мінімальний строк давності, який може бути застосовано до осіб, які вчинили військові злочини, становить три роки (п. 2 ч. 1 ст. 49 КК). При цьому, хоча в цьому пункті і не зазначено такого виду основного покарання, як тримання в дисциплінарному батальйоні, однак визначальним для його застосування є можливість за конкретною санкцією закону призначити покарання у виді або обмеження волі, або позбавлення волі [12].

      Давність взагалі не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у ст. ст. 437– 439 і ч. 1 ст. 442 КК.

      Випадки обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності передбачені ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ш ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст.

      Будь-яких особливостей звільнення військовослужбовців  від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію або  акта про помилування КК не передбачає.

      Видами факультативного звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, у тому числі військовослужбовця, є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з: 1) передачею особи на поруки (ст. 47); 2) зміною обстановки (ст. 48).

      Особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 47 КК, якщо: 1) вона вперше вчинила злочин; 2) цей злочин відноситься до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) після вчинення злочину вона щиро покаялася; 4) існує відповідне клопотання колективу військової частини (установи).

      Ст. 48 КК створює підстави для можливого  звільнення особи від кримінальної відповідальності за умов, якщо: 1) вона вперше вчинила злочин; 2) цей злочин відноситься до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) суд визнає, що на час розгляду справи внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втратило суспільну небезпечність або особа перестала бути суспільне небезпечною.

      Певну складність викликає питання звільнення військовослужбовців, визнаними непридатними до військової служби, від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки за злочинні ухилення від військової служби.

      Питання придатності особи до військової служби та її осудності як передумови вини мають різні критерії, а тому судова практика дає такі варіанти, згідно з якими військовослужбовець на час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого нормами Особливої частини КК, може бути одночасно: а) придатним до військової служби і осудним; б) осудним, але непридатним до військової служби внаслідок захворювання, яке отримано ним під час її проходження (або під час ухилення від неї) і яке не знаходилося в причинному зв’язку з його злочинним ухиленням від служби; в) осудним, але непридатним до військової служби внаслідок захворювання, яке отримано ним під час її проходження і яке знаходилось в причинному зв’язку з його ухиленням від неї; г) осудним, але незаконно призваним внаслідок непридатності до військової служби за станом здоров’я чи за віком

      У випадках, коли військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, визнано непридатним до військової служби внаслідок отриманого ним під час її проходження захворювання, а тим більше під час ухилення від неї, він визнається суб’єктом відповідного військового злочину і підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

      Водночас, відповідальність за злочин проти встановленого  порядку проходження військової служби особи, яка визнана непридатною  для неї, вже само по собі зумовлює необхідність її суворої індивідуалізації. Слід визнати правильною практику, коли до таких осіб, враховуючи передбачені законом підстави, застосовуються правила ст. 48 КК і вони звільняються від відповідальності.

      Однак, визнання військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, непридатним до служби за станом здоров’я, не може в усіх випадках автоматично розглядатися як підстава для його звільнення від відповідальності з підстав, передбачених ст. 48 КК. З урахуванням усіх обставин справи, характеру захворювання та його впливу на формування та реалізацію умислу винного на ухилення від служби така обставина може розглядатися лише як пом’якшуюча покарання (ст. ст. 65 і 66 КК). Тільки тоді, коли поряд з визнанням особи непридатною до військової служби судом встановлені й інші обставини, які в сукупності дають підстави для висновку про втрату діянням або такою особою суспільної небезпечності, суд вправі звільнити її від кримінальної відповідальності з посиланням на ст. 48 КК.

      З іншого боку, якщо ухилення від служби непридатної до неї особи зумовлено хворобою, яка отримана під час проходження служби і знаходиться у причинному зв’язку з таким ухиленням (наприклад, особа вимушено залишила місце служби з наміром отримати у зв’язку з хворобою належну медичну допомогу), таке ухилення не породжує юридичної відповідальності. Неможливість виконувати загальні і спеціальні обов’язки військової служби внаслідок захворювання свідчить про відсутність вини особи у вчиненому, тобто відсутній склад злочину, а тому така обставина не може бути підставою для її звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання [42, с.97].

      Про правові наслідки призову на військову  службу особи, непридатної до військової служби, слід дивитися коментар до ст. ст. 401 і 407.

      Підставами для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки винної в ухиленні від служби особи можуть бути й інші обставини, наприклад, виникнення у неї встановленого законом права на відстрочку від призову і на звільнення з військової служби.

      Особу, яка вчинила злочин, може бути звільнено  від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки лише за умови, якщо нею було вперше вчинено злочин і цей злочин є  невеликої або середньої тяжкості (ч. ч. 2 і 3 ст. 12). Не підлягають звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 48 військовослужбовці, які вчинили злочини, максимальна санкція за які у виді позбавлення волі перевищує п’ять років. Такими є військові злочини, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, а також із застосуванням зброї або групою осіб, або які спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (крім необережного знищення або пошкодження військового майна (ст. 412)) тощо.

       Висновки 

      На  підставі вищевикладеного матеріалу  можна зробити ряд наступних висновків та узагальнень:

      Військовими злочинами визнаються злочини проти  встановленого законодавством порядку  несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

      До  специфічних ознак військового  злочину віднесені спеціальні:

      1) об’єкт посягання – встановлений  законодавством порядок несення  або проходження військової служби;

      2) суб’єкт – військовослужбовець,  а у разі вчинення більшості військових злочинів також і військовозобов’язаний під час проходження останнім навчальних (перевірних) або спеціальних зборів;

      3) кримінальна протиправність –  визнання діяння військовим злочином  тільки в тому разі,, якщо воно  прямо передбачене у розділі XIX Особливої частини КК України.

      Суб’єктом військових злочинів особа може бути тільки у відповідних часових  межах, які визначені у ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»  – після початку і до закінчення проходження військової служби. Початком проходження військової служби вважається: а) день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину – для призовників і офіцерів, призваних із запасу; б) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо) – для військовозобов’язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом; в) день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу – для громадян, які добровільно вступають на військову службу; г) день призначення на посаду – для громадян, які прийняті на військову службу до Служби безпеки України

      Із  спеціальним суб’єктом військових злочинів як специфічною їх ознакою пов’язані деякі питання кваліфікації цих злочинів.

      Згідно  з частиною 3 ст. 401 КК, співучасть у  військових злочинах осіб, не зазначених у цій статті, тягне відповідальність за відповідними статтями розділу XIX Особливої  частини КК. Це положення є законодавчим визначенням принципу відповідальності співучасників злочинів зі спеціальним суб’єктом. Іншими словами, виконавцями будь-якого злочину, передбаченого ст. ст. 402-435, можуть бути лише військовослужбовці, а іншими співучасниками – й цивільні особи (наприклад, як пособник – у разі підробки документів, які стали підставою незаконного звільнення з військової служби, або як підбурювач – у разі схиляння військовослужбовця до викрадення зброї тощо).

      Цивільні  особи не можуть бути співвиконавцями військових злочинів. Тому у разі, коли військовослужбовець і цивільна особа спільними зусиллями виконують об’єктивну сторону військового почину, остання несе відповідальність за вчинення військового злочину як пособник (кваліфікуюча ознака «за попередньою змовою групою осіб» у цьому випадку не застосовується). Так само кваліфікуються і дії цивільної особи, яка вчинила діяння, що містить ознаки військового злочину, замість військовослужбовця (наприклад, якщо військовослужбовець схилив цивільну особу до умисного знищення військового майна. При цьому такий військовослужбовець визнається виконавцем злочину).

      Окремі  військові злочини можуть бути вчинені  лише військовослужбовцями (військовозобов’язаними), для яких властиві спеціальні ознаки, що піддягають встановленню у кожній конкретній кримінальній справі. Такими військовослужбовцями (військовозобов’язаними), зокрема, є військова службова особа (ст. ст. 423-426), військовий начальник (ст. 427), командир військового корабля, особа зі складу команди військового корабля (ст. 428), підлеглий (ст. ст. 402-405), особа, яка входить до складу варти (вахти) або патрулю (ст. 418), особа, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України (ст. 419), особа, яка входить до складу сил бойового чергування (бойової служби) (ст. 420), особа, яка входить у добовий нарад частини (крім варти і вахти) (ст. 421), особа, якій були довірені документи або матеріали, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також предмети, відомості про які становлять державну таємницю (ч. 2 ст. 422), український військовослужбовець, який перебуває у полоні (ст. 431) тощо. Виконавцями перелічених злочинів можуть бути лише особи, які мають відповідні ознаки. Інші військовослужбовці (військовозобов’язані), а так само цивільні особи можуть нести відповідальність за вказані злочини тільки як організатори, підбурювачі чи пособники.

      Слід  зазначити, що в окремих випадках військовослужбовець не може бути суб’єктом  загальнокримінальних злочинів. Наприклад, такі порушення законів та звичаїв війни, вчинені військовослужбовцем, як мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вчинене неодноразово, пов’язане з особливою жорстокістю чи спрямоване проти хворих і поранених, тягнуть відповідальність за ст. ст. 432, 433 і 434 КК.

      Необхідно підкреслити, що особливі складнощі  можуть виникнути під час застосування розділу XIX Особливої частини КК, а також інших положень КК, які  стосуються кримінальної відповідальності військовослужбовців. Адже вони мають значну специфіку, яка часто не відображена безпосередньо у законі, а може бути з’ясована лише через його тлумачення.

      Разом з тим офіційного тлумачення будь-яких положень щодо кримінальної відповідальності військовослужбовців Конституційний Суд України – єдиний державний орган, який уповноважений здійснювати таке тлумачення, – ще не робив.

      Судове  тлумачення вказаних положень здійснювалось  за КК України 1960 р. переважно лише під  час розгляду конкретних кримінальних справ. Пленум Верховного Суду України з цих питань прийняв лише одну постанову – від 28 грудня 1996 р. № 15 «Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон». Крім того, військовою колегією Верховного Суду України у 2000–2001 pp. були зроблені узагальнення практики розгляду судами кримінальних справ, пов’язаних із ухиленням військовослужбовців від обов’язків військової служби і практики застосування військовими судами законодавства про військові посадові злочини. Проте зрозуміло, що зазначені постанова Пленуму Верховного Суду України і узагальнення з прийняттям нового КК потребують значного оновлення.