Співучасть у злочині

Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Організатором визначається особа, що організовувала приготування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

З об’єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. І з цього погляду дії організатора завжди причинно пов’язані з тим злочином чи злочинами, що вчиняє виконавець (співвиконавець).

З суб’єктивної сторони умислом організатора охоплюється той злочин, що повинен вчинити виконавець (виконавці).організатор бажає вчинення цього злочину і направляє свою діяльність на організацію його вчинення. У великих організованих групах, що характеризується ієрархією різноманітними зв’язками, організатор навіть може не знати конкретного виконавця (співвиконавця), але його умислом охоплюється вчинення певних злочинів, що входять до плану відповідної групи. Він не тільки передбачає, що в результаті його організаторських дій будуть вчинені або вчиняються відповідні злочини, але й бажає цього.[1]

3. Підбурювачем визначається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схилення до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажанні, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у ч. 4 ст. 27 ККУ йдеться про схилення “іншого співучасника”, то підбурювання може бути визнано лише схилення до вчинення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину.

Є такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину:

1)     умовляння – систематичне або одноразове, постійне прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину;

2)     підкуп – це надання або обіцянка надання особі матеріальної або іншої вигоди у разі вчинення нею злочину;

3)     погроза – залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі невиконання нею злочину;

4)     примус – передбачає домагання від іншої особи вчинення злочину шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо.

5)     Схилення іншим чином – вчинення будь-яких інших дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик.

Підбурювання може виражатися у словесній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів як у прямій, так і завуальованій формі.

Підбурювання має місце тоді, коли особа схиляє конкретну особу (осіб) до вчинення конкретного злочину (злочинів). Не визнається підбурюванням схилення особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли йдеться про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні злочини чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до кримінального закону містять ознаки самостійного складу злочину.

З об’єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за загальним правилом не є кримінально караним, за винятком випадків, коли у ньому самому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або утворює склад іншого злочину. Суб’єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу.[1]

4.  Пособником (ч. 5 ст. 27 ККУ) визначається особа, яка порадила, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Посібник зміцнює своїми діями або бездіяльністю бажання, рішучість у виконавця або інших співучасників на вчинення злочину. Посібник не викликає своїми діями такої рішучості (на відміну від підбурювача), ця рішучість уже має місце незалежно від пособника, він лише зміцнює таку рішучість.

З об’єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що, укріплюючи своїми діями або бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв’язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем.

З суб’єктивної сторони посібник обов’язково повинен бути проінформований про злочинні наміри співучасників. Тим самим він передбачає, що злочин, саме конкретний злочин, буде вчинений і бажає цього або свідомо припускає його вчинення.

Ці ознаки обумовлюють відповідальність посібника. Пособництво можливе щодо певного конкретного злочину (крадіжки, зґвалтування, вбивства).

Пособницькі дії поділяються на два види:

а) пособництво фізичне – надання засобів чи знаряддя або усунення  перешкод або іншим чином виражене приховуванню злочину;

б) пособництво інтелектуальне полягає у наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів  чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбанні чи збуті таких предметів.

Фізичне пособництво:

-  надання засобів чи знарядь виявляється в тому, що пособник передає в розпорядження виконавця чи інших співучасників різні предмети матеріального світу, що забезпечує досягнення співучасниками їх злочинних намірів. Так, посібник може надавати знаряддя злому, відмички, зброю, кошти тощо і тим самим сприяє вчиненню злочину;

-  усунення перешкод вчиненню злочину полягає в усунення перешкод, що заважають реалізації злочинних намірів співучасників. Так, посібник може для полегшення вчинення крадіжки отруїти чи приручити собаку, що охороняє склад.

Усунення перешкод – поняття складне, воно охоплює і підшукування співучасників, що полегшує надалі вчинення злочину, наприклад, пособник залучає до участі у злочині інших осіб.

Крім того, фізичне пособництво може полягати в сприянні приховуванню злочину. Коли, наприклад, охоронець супроводжує співучасників, що йдуть на вчинення злочину, він, охороняючи їх, тим самим усуває перешкоди для вчинення задуманого, _____________ злочину. Якщо ж він здійснює охорону співучасників у період між вчинюваними злочинами, він сприяє тим самим приховуванню злочинців.

Інтелектуальне пособництво:

-  надання порад, вказівок виражається в тому, що посібник може, наприклад пояснити, як краще проникнути у приміщення для вчинення крадіжки та інше;

-  заздалегідь обіцяне приховування злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом. Всі ці види приховування в теорії і практиці охоплюються одним поняттям – заздалегідь обіцяне приховування злочинів. Пособництво, що виявляється у заздалегідь обіцяному приховуванню злочину, має місце з моменту дачі приховувачам обіцянки приховати злочин, чи мало місце потім, після вчинення злочину, таке приховування. Заздалегідь обіцяне таке приховування, пособник поставив свої дії в причинний зв’язок з діями, що потім учинить виконавець.

Види приховування злочинів:

- приховування злочинів полягає втому, що приховувач обіцяє приховати особу, яка вчинила злочин;

-   приховування знарядь і засобів вчинення злочину може полягати в прихованні в спеціальному сховищі вогнепальної зброї, викраденої виконавцем, у знищенні наприклад, верстата на якому друкувались фальшиві гроші;

-  приховування слідів злочину може полягати, наприклад, у похованні трупа потерпілого, спаленні одягу злочинця, замиванні на ньому слідів крові., знищенні підроблених документів тощо;

-  приховування предметів, здобутих  злочинним шляхом, - це наприклад, приховання речей, здобутих шляхом крадіжки, зберігання коштів, отриманих внаслідок вчинення співучасником злочину, та ін.;

-  заздалегідь обіцяне  придбання і збут майна, здобутого злочинним шляхом, полягає у купуванні (обміні), як застави майна, здобутого, наприклад, внаслідок крадіжки або розбою, а також у продажу або іншому збуті такого майна.

При аналізі інтелектуального пособництва треба звернути увагу на те, що тут присутня рішучість вчинити злочин і вона змінюється тими порадами, вказівками, що дає пособник. ІІІ. Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.

У ч. 1 ст. 27 ККУ говориться, що співучасниками є виконавці, організатори, підбурювачі та посібники, а ч. 2 цієї ж статті сказано про виконавців. Отже , можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконувати, але можлива і співучасть з розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один – виконавець, другий – пособник і т.п. таким чином, у ст. 27 ККУ закріплена співучасть у формі спів виконавства і співучасть з розподілом ролей. Це поділ співучасті на дві форми, виходячи з тієї ролі, що виконують співучасники злочинів, тобто за об’єктивними ознаками: проста і складна.

1)     Проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і всі вони виконують однорідну роль. Звичайно, їх дії можуть мати різний характер. Наприклад, один з виконавців загрожує жертві з ножем інший б’є її, а третій обчищає кишені. Але з погляду форм співучасті їх ролі однорідні – всі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини ККУ як ознаки об’єктивної сторони конкретного складу злочину, в даному випадку розбою;

2)     Складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) виявляється в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей – один або кілька з них  - виконавці, інші підбурювачі, пособники і т.п. Тобто тут в цій формі співучасті не всі співучасники є виконавцями злочину.

За суб’єктивними ознаками, за стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу ст. 28 ККУ розрізняють вчинення злочину різними злочинними групами:

2.1.    вчинення злочину групою осіб;

2.2.           вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

2.3.           вчинення злочину організованою групою;

2.4.           вчинення злочину злочинною організацією;

2.1. злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно чинили декілька (два і більше) виконавців без попередньої змови. У цих випадках діяльність одного виконавця приєднається до діяльності іншого (інших) виконавця вже в процесі вчинення злочину ( коли воно вже сталося), але до його закінчення. Змова на вчинення злочину ( на доведення його до кінця) має місце не до початку, а вже в ході злочину, коли б хоча один з виконавців почав його вчиняти;

2.2.  злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, коли його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Для цієї форми співучасті необхідна попередня змова співучасників на спільне вчинення злочину. Змова повинна мати місце до початку злочину. Ця змова може відбутися задовго до вчинення злочину, а може відбутися прямо перед злочином, але до замаху на нього. Закон не вимагає для цієї форми співучасті  якої-небудь стійкості, досить лише змови;

2.3.  злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасника групи.

Отже для організованої групи потрібна участь хоча б трьох осіб, у той час як для групи, що діє за попередньою змовою, досить двох учасників. Далі, необхідно, щоб учасники такої групи організувалися в стійке об’єднання. Пізніше, така група припускає певну організаційну діяльність, яка може бут різноманітною: розподіл функцій між учасниками, наявність одного чи декількох організаторів, залучення до групи більшого числа учасників, розроблення плану дій тощо.

Саме створення організованої групи являє собою готування до злочину, що планували вчинити її учасники;

2.4.  злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше), члени чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасників цієї організації, або керівництва чи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4  ст. 28 ККУ).

Як видно із цієї статті, злочинна організація – це організована група особливого роду, поділена законом більшої ступені стійкості, згуртованості і рядом інших ознак.

Це, насамперед, ієрархічне об’єднання учасників, що припускає ієрархію його членів або структурних частин. Ієрархія також може полягати у підпорядкованості членів або структурних частин своїм керівникам, єдиному центру, в обов’язковості рішень прийнятих організаторами, для всіх інших учасників злочинної організації.

Друга найважливіша ознака злочинної організації – це зорганізованість дій для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, які описані в ст. 12 ККУ.