Співучасть у злочині

Співучасть у злочині

Стаття 26. Поняття співучасті.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину.

    1. Інститут співучасті (статті 26-31 КК) дозволяє обґрунтувати кримінальну відповідальність не тільки осіб, які безпосередньо вчинили злочин, а й осіб які є співучасниками і які тією чи іншою мірою причетні до злочину і його вчинення: організаторів, підбурювачів, посібників. За допомогою цього інституту вирішуються питання і про відповідальність осіб, які беруть участь у вчиненні злочинів організованими групами або злочинними організаціями. Отже, норми розділу VI Загальної частини КК є правовою базою боротьби з організованою злочинністю, що останнім часом набрала значного поширення.

     Вчинення злочину об’єднаними зусиллями двох чи більше осіб – за співучасті – завжди свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого, оскільки співучасть завжди полегшує вчинення злочину або його приховування, створює можливість багаторазової злочинної діяльності. Як правило, вона поєднується із заподіянням значної чи тяжкої шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам або ж створює можливість заподіяння такої шкоди. Злочинці при цьому діють більш зухвало і рішуче, у них з`являється ілюзія безкарності, можливості уникнути відповідальності.

     У нормах Особливої частини КК вчинення злочину в співучасті і закріплюється у різний спосіб. В одних випадках воно є обов’язковою ознакою основного складу злочину, коли діяння визнається злочинним і підлягає покаранню за умови, що воно вчинене у співучасті, наприклад, бандитизм (ст. 257), створення злочинної організації (ст. 255), групове порушення громадського порядку (ст. 293), масові заворушення (ст. 294). В інших – виступає як кваліфікуюча, обтяжуюча відповідальність обставина, наприклад, крадіжка, грабіж, шахрайство, вчиненні за попередньою змовою групою осіб (частина 2 статей 185,186,190), чи як співучасть у вчиненні злочину організованою групою осіб, що утворює особливо кваліфікаційний склад злочину (частина 5 статей 185,186; частина 4 статей 187,189 КК). В усіх зазначених випадках є підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених у співучасті, що відображено в санкціях статей Особливої частини КК, які передбачають більш сувору відповідальність. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують інститут співучасті (ст. 26-31), поширюються на всі норми Особливої частини КК, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчиненні у співучасті.

     Аналіз законодавчого визначення співучасті як особливої форми злочинної діяльності – збіг множинності суб’єктів в одному злочинні – дозволяє виділити такі основні її ознаки: а) участь декількох суб’єктів у вчиненні умисного злочину; б) їх спільна участь у вчиненні такого злочину; в) умисна участь у здійснені умисного злочину. Усі вони можуть бути згруповані й зараховані до ознак більш загального порядку – до ознак об’єктивного й суб’єктивного характеру співучасті у злочині.

     2. Об`єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що декілька суб’єктів злочину спільно вчиняють умисний злочин. Із цього визначення випливає, що:

  а) співучасть у злочині – це вчинення групою осіб конкретного суспільно небезпечного діяння, яке визнається злочином. При цьому злочин може бути простим або ускладненим: триваючим, продовжуваним або складеним. При цьому злочин завжди повинен мати конкретний характер і містити всі необхідні об’єктивні й суб’єктивні ознаки певного складу злочину, визначеного відповідною статтею Особливої частини КК. Не може розглядатися як співучасть у злочині сприяння з різних мотивів, наприклад, наркоманом,алкоголіком та іншим особам, які ведуть антигромадський спосіб життя і навіть тим, хто має нахил до злочинної діяльності, але дії яких не проявилися у формі конкретного діяння, що мало б усі ознаки складу конкретного злочину. Не є співучастю у злочині також причетність у формі організаторства, підбурювання, пособництва у вчинені діянь, що підпадають під (частину 2 статті 11 КК) оскільки злочину (частиною 1 статтею 11) тут немає і тому, не може бути й співучасті у ньому.

б) за співучасті у вчиненні злочину беруть безпосередньо участь декілька осіб, які задовольняють вимогам, що пред’являються до суб’єкта злочину. Тобто кожний із них повинен бути особою фізичною, осудною, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Це означає, що вчинення злочину особою з участю неосудного, або особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (16 років, а у випадках передбачених частиною 2 статтею 22 – 14 років) не утворює співучасті в злочині. Не створює співучасті у злочині також і залучення до участі у вчиненні злочину іншої особи, яка хоч і має ознаки суб’єкта злочину, але вчиняє суспільно небезпечне діяння внаслідок фізичного або психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за наявності підстав, що виключають злочинність діяння, а також обману, коли особа, перебуваючи в  омані, впевнена що вчиняє правомірні дії.

І.  У статті 26 Кримінального Кодексу України  який набрав чинності з 1 вересня 2001 року говориться, що співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Це формулювання вироблене в результаті довголітніх теоретичних досліджень і є розвитком поняття співучасті, що містилося у ст. 19 КК 1960р. Таким чином співучасть – це об’єднання, коли кілька осіб вчиняють злочин спільно і умисно.

Слід мати на увазі, що співучасть не утворює яких-небудь особливих, інших підстав відповідальності – підставою відповідальності тут є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті.

При розкритті змісту співучасті слід встановлювати його об’єктивну і суб’єктивну сторони, інакше кажучи, об’єктивні і суб’єктивні ознаки цієї форми злочину.

Об’єктивні ознаки співучасті виражені в законі словами – злочин, вчинений декількома (двома або більше) суб’єктами злочину спільно. Суб’єктивні ознаки – вказівкою, що співучасть – це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину.

Таким чином, при окресленні об’єктивних і суб’єктивних ознак співучасті має місце вказівна спільність. Спільність характеризує й об’єктивну і суб’єктивну сторони співучасті. Якщо об’єктивні ознаки співучасті – спільність дій учасників, то суб’єктивні ознаки – це спільність їх умисну.

Об’єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:

1)  співучасть є тільки там, де в злочині беруть кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець позиває мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – тобто бути фізичною особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності;

2)   співучасть – це діяльність спільна. Спільність як об’єктивна ознака співучасті містить такі три моменти:

              а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з них вніс у вчинення злочину свій вклад;

              б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину є єдиним недоліком, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконав у злочині;

              в)  спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок. Причому опосередкований причинний зв’язок, тому що загальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожного співучасника повинна за часом передувати тому злочину що вчиняє виконавець, вона створює реальну можливість для виконавця вчинити даний злочин.

Суб’єктивні ознаки співучасті – умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину. У законі суб’єктивна сторона співучасті у злочині (суб’єктивні ознаки співучасті) виражена словами – злочин вчиняється умисно і спільно.

З цього формування закону випливає, що :

1.      співучасть можлива лише в умисних злочинах;

2.      всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

Умисел при співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить у собі інтелектуальні і вольові моменти. Однак оскільки злочин вчиняється в співучасті, і той і інший момент умислу мають свою специфіку.

Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, але й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець.

Співучасник повинен бути проінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформованості – найважливіша ознака співучасті.

Вольовий момент умислу при співучасті виявляється, насамперед, у бажанні нас настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб постали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах з формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.

     ІІ. Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі – однорідні або різнорідні функції. У частині 1 ст. 27 КПУ вказуються види співучасників, якими, крім виконавця, визначаються організатор, підбурювач і посібник.

Іноді виділяють таку фігуру, як ініціатор злочину. Однак ініціатором злочину, власне, є підбурювач або ініціатор. Тому законодавець не пішов по шляху виділення такого суб’єкта співучасті як ініціатор злочину.

1. Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа , яка безпосередньо вчинила злочин.

Ознаками такої особи відповідно до ч 2 ст. 27 КПУ є такі:

1)     вона є суб’єктом злочину;

2)     вчинила злочин, передбачений ККУ;

3)     вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Під вчиненням злочину розуміється повне або часткове виконання співучасником безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, об’єктивної сторони злочину.

Вчинення злочину у співучасті з іншими суб’єктами злочину означає, що виконавець вчиняючи злочин діє спільно з іншими особами, які, будучи суб’єктами злочину, виконують роль організатора, посібника підбурювача чи співвиконавця.

Особа визначається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо,  тобто особисто виконує суб’єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

В останньому випадку виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об’єктивну сторону складу злочину або особисто виконує частину таких дій. Іншу їх необхідну частину або всі такі дії виконують інші особи, які в силу певних передбачених законом обставин не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Вказаними обставинами є такі, за наявності яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності:

а)  взагалі – через неосудність особи чи недосягнення нею віку, з якого може настати кримінальна відповідальність;

б)  за вчинення даного злочину (якщо це злочин зі спеціальним суб’єктом).

Такими обставинами не можуть бути визначені передбачені кримінальним законом умови спеціального звільнення від кримінальної відповідальності.

У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не підлягають  кримінальній відповідальності за скоєне, зазначені особи у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину – співучасник, який фактично діє як організатор, посібник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ним діяння як за об’єктивними, так і суб’єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визначається суб’єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб’єктами злочину.

Якщо для виконання об’єктивної сторони злочину використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальній відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину, який вона вчинила, а й додатково кваліфікувати його дії за ст. 304 ККУ як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність

2. Організатор (ч. 3 ст. 27 ККУ) – це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатор посідає особливе місце в співучасті, він ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність.

Особа, яка організувала вчинення злочину – це співучасник, що об’єднує інших співучасників,  розподіляє ролі між ними, що намічає план злочину, визначає майбутню жертву чи об’єкт злочину.

Організатором є також особа, яка керувала підготовкою або вчиненням злочину: тут йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину (особа готується до вчиненні конкретного злочину, розпоряджається на місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчинення яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов’язки тощо.

Крім того організатором визначається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може організовувати одну злочинну групу чи навіть керувати об’єднанням із двох або більше груп. Створення і керівництво групою може виражатися у розробці самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (при наявності великих організованих злочинних груп, коли має місце своєрідне ідейне обґрунтування організованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами.