Службове підроблення

 

вищий навчальний заклад

відкритий міжнародний університет

розвитку людини «україна»

інститут права та суспільних відносин

 

КАФЕДРА ГУМАНІТАРНИХ НАУК

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни «Кримінальне право»

Тема: «Службове підроблення»

 

Варіант № 25

 

Виконала: 

Студентка IІІ курсу групи ЗПЗ №32

Приходченко Н.П.

 

Перевірив: 

 к.ю.н., доцент Дадерко Л.Ф. 

 

 

Київ 2012

 

П Л  А Н

Вступ………………………………………………….….. 2

1. Визначення та поняття підроблення ………..…….….....4
2. Поняття службових злочинів …………………..……… 6
3. Службове підроблення ……………………………….…. 10

Висновок……………………………………………........ 15

Використана література…………………………..……. 16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В с т у п

 

Починаючи з 24 серпня 1991 року Україна здобула незалежність і стала самостійною незалежною державою. З цього періоду почалося формування демократичної, правової держави.

Важливим фактором у розвитку і побудові правової держави є законодавче зміцнення апарата держави. Державний апарат містить у собі не тільки 3 галузі влади, але і безпосередні, зв'язані з ним різні громадські організації, підприємства, установи й організації незалежно від їхніх форм власності, адже саме вони зараз перетерплюють структурні зміни і реформування. Для подальшого зміцнення законності необхідні рішучі заходи по припиненню будь-яких порушень у діяльності державного апарата.

Не досконала правова база, що дає можливість відчути безкарність, приводить до того, що різного рівня службові особи, що покликані стояти на стражі і дотриманні закону самі допускають порушення і скоюють злочини, порушуючи тим самим нормативні акти України. Динаміка цих злочинів неухильно йде вгору. Істотна шкода чіткої організації і діяльності державного апарата будь-якої держави заподіюється злочинним і корумпованим відношенням службової особи до виконання своїх службових обов'язків. Будучи наділені великими правами і розпоряджаючись нерідко значними матеріальними цінностями, такі особи своїми зловживаннями заподіюють не тільки велику матеріальну, але і моральну шкоду, дискредитують державний апарат.

Правила, що регулюють поводження людей, дії соціальних груп, колективів, організацій, у своїй сукупності складають соціальні норми.

Цілісна, динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства, засобом суспільного керування, організації і функціонування держави, забезпечення погодженої взаємодії людей, прав людини. Людина, у своєму поводженні може або дотримувати цих норм, або відступати від них.

В даний час матеріальні цінності в нашому суспільстві придбали більше значення, ніж моральні. І в таких умовах поводження людини, у першу чергу, залежить від його моральних принципів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Визначення та поняття підроблення

 

Підроблення – це спеціальний вид зловживання владою і службовим становищем (за об'єктивною стороною) і спеціальний вид підроблення документів (за суб'єктом злочину).

Предметом і  одночасно знаряддям аналізованого  злочину є офіційні документи, тобто  матеріальні об'єкти, що містять  інформацію в зафіксованому вигляді  й спеціально призначені для її передачі в часі та просторі. Це – діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на будь-що, служить доказом будь-чого, акт, протокол, все те, що підтверджує будь-що.

Об'єктивну сторону  службового підроблення досить детально визначає ст. 366 Кримінального кодексу України. Це внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання та видача завідомо неправдивих документів.

Внесення службовою  особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей передбачає внесення до відповідного бланку, протоколу, довідки тощо відомостей, що не відповідають дійсності.

Підроблення документів – це повна або часткова зміна змісту вже оформленого документа підчищення, додрукування та ін.), внесення до нього відомостей, що цілком або частково не відповідають дійсності.

Видачею завідомо неправдивого документа є представлення  службовою особою зацікавленій особі  підробленого (фальшивого) документа, зміст якого не . відповідає дійсності (неправдива довідка про інвалідність, підроблена ліцензія тощо).

Отже, підроблення – це зміна змісту справжнього документа або складання повністю підробленого (фальшивого) документа, що зовні має ознаки документа дійсного.

Перший вид  підроблення, пов'язаний з підчищеннями, іншими вилученнями тексту, дат, підписів, печаток, штампів та їхніми змінами, прийнято називати технічною, матеріальною підробкою.

Другий вид  підроблення іменують підробкою  інтелектуальною.

При службовому підробленні обов'язковою ознакою  цього злочину є його здійснення службовою особою з використанням службового становища, використанням наданих йому службових повноважень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Поняття службових злочинів

 

 В зв'язку  з набранням чинності 1 вересня  2001 р. нового Кримінального кодексу  України від 5 квітня 2001 р. виникла необхідність у розробці кваліфікації злочинів і теоретичному осмисленні, поряд з іншими видами злочинної діяльності, злочинів у сфері службової діяльності.

При кваліфікації злочинів у сфері службової діяльності слід, по-перше, з'ясувати поняття самого злочину в сфері службової діяльності, а по-друге, - поняття  службової особи.

Службова особа  як суб'єкт відповідних злочинів є одним із елементів системи  ознак поняття злочину та складу злочину. Тому ознаки, які характеризують службову особу як суб'єкта злочину, взаємодіють з іншими ознаками злочину, закріпленими в диспозиціях статей Особливої частини.

Відповідно до примітки до ст. 364 Кримінального кодексу  України:

1) службовими  особами є особи, які постійно  або тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням;

2) службовими  особами також визнаються іноземці  або особи без громадянства, які  виконують обов'язки, зазначені в  п. 1 цієї примітки.

Також обов’язковою ознакою службової особи як суб'єкта злочину є осудність. Реальна можливість особи правильно оцінювати ризик своєї поведінки залежить від двох груп чинників: тих, що відносяться до самої особи й визначаються рівнем біологічного розвитку (станом здоров'я, психічної стійкості тощо), та таких, які відносяться до рівня соціалізації особи (професійна підготовка, життєвий досвід тощо).

По суті зміст п. 1 примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України  повторює зміст ч. 1 ст. 164 Кримінального  кодексу України від 28 грудня 1960 р., що містить визначення службової особи. А п. 2 примітки до ст. 364 роз'яснює, що під службовими особами відповідно до даної статті слід розуміти не тільки громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства.

Поява даного пункту у Кримінальному  кодексі пояснюється інтеграцією  України в світовий економічний простір, створенням і функціонуванням на території нашої держави не тільки спільних, а й іноземних підприємств.

Поняття злочину в сфері  службової діяльності, його зміст  і сутність чинний карний закон нерозривно пов'язує з поняттям службової особи, без наявності якого незалежно від змісту об'єктивної сторони й інших елементів складу злочину та їхніх ознак неможливо вести мову про злочин у сфері службової діяльності. Виключенням з цього загального положення є ст. 369 Кримінального кодексу (давання хабара). До елементів структури службового злочину належить також та система, в якій діє службова особа. «При здійсненні злочину використовується (чи враховується) організаційна структура, технологічна структура, документообіг, сукупність порушень норм, які визначають права й обов'язки службової особи, систему його дій, що і є самостійним елементом структури будь-якого злочину, скоєного службовою особою. Службова особа здійснює діяльність, виявляє свою сутність, взаємодіючи із суб'єктами й об'єктами через використання сукупності своїх функцій».

Саме при встановленні порушення цих функцій можна  ставити питання про відповідальність службової особи за злочин у сфері  службової діяльності.

Для повного розкриття  поняття службової особи слід чітко окреслити питання визначення представника влади; особи, яка обіймає посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, установах чи організаціях незалежно від форм власності; особи, яка виконує адміністративно-господарські обов'язки, на таких самих підприємствах, установах чи організаціях за спеціальним повноваженням.

Організаційно-розпорядчі обов'язки – це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири).

Адміністративно-господарські обов'язки – це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Представник влади  як особлива категорія службових осіб, наділений у межах своїх повноважень правом віддавати іншим особам (як фізичним, так і юридичним) обов'язкові для виконання накази, розпорядження, вказівки, приймати рішення не тільки в рамках відомства, представником якого він є, а й поза ним, тобто з приводу поводження, вчинків та діянь громадян, які не є його підлеглими.

Загальнообов'язковість  виконання вказівок і вимог представника влади забезпечується можливістю застосування заходів примусового характеру (штраф, затримання, припинення діяльності юридичної особи та ін.)

До представників  влади належать народні депутати; працівники судових та адміністративних органів (судді, судові виконавці, слідчі й оперативні працівники органів  МВС і СБУ, прокурори, їхні помічники, а також слідчі прокуратури, співробітники міліції, пожежні інспектори, інспектори лісоохорони, рибного нагляду, мисливські й податкові інспектори та ін.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Службове підроблення

 

Загалом злочином у сфері  службової діяльності може бути визнано будь-який умисний злочин, що вчинюється службовою особою органу державної влади або місцевого самоврядування з використанням влади чи свого службового становища, або будь-якою іншою особою, з корисливих мотивів, іншої особистої зацікавленості або для задоволення інтересів третіх осіб.

Одне з найважливіших  місць у системі запобігання  цим злочинним діянням посідає Кримінальний кодекс України, який в розділі 17 Особливої частини “ Злочини в сфері службової діяльності ” передбачає відповідальність за такі злочини, як: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364); перевищення влади або службових повноважень (ст. 365); службове підроблення (ст. 366); службова недбалість (ст. 367); одержання хабара (ст. 368); давання хабара (ст. 369); провокація хабара (ст. 370).

Диспозиція  ст. 366 Кримінального кодексу України  передбачає за відомість учинених при цьому дій, з чого можна зробити висновок, що службова підробка відбувається тільки з прямим умислом.

Мотиви злочину, як і його мета, на кваліфікацію вчиненого не впливають, але мають встановлюватись у процесі розслідування справи і враховуватись при визначенні міри покарання винному. Як правило, мотиви цього злочину корисливі, а його метою є отримання вигоди в тій чи іншій формі.

Особа, яка одержала підроблений документ і свідомо, навмисно його використовує, має нести відповідальність за ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України за використання завідомо підробленого документа.