Психологічні особливості жінки-злочинця та засудженої жінки

     Немаловажною  причиною також є зв'язок злочинності  з пияцтвом у побуті, вживанням  наркотиків. Жінки шукають засобів  заспокоєння, зняття постійного стресу через вживання алкоголю, наркотиків, що призводить натомість не лише до їх швидкої деградації, а й до проявів жорстокості.

     Отже, вагомим криміногенним фактором є конфлікти у родині, їх зростанню  сприяє зайнятість жінки у суспільному  виробництві. З одного боку, це прояв  емансипаційної хвилі, а, з іншого — необхідності підтримання життєздатності сім'ї. Зазначене відбувається на фоні саморуйнівної поведінки (алкоголь, наркотики тощо) одного чи обох з подружжя, а нерідко й дітей. Міжособистісні конфлікти у побуті часто спричинялися продовжуваними ситуаціями, коли взаємини між винною і потерпілим періодично загострювалися. Злочинні посягання жінок у родинно-побутовій сфері спрямовані переважно на найближче оточення. Зокрема, потерпілими від таких посягань у 60% випадків є чоловік або співмешканець; у 18,5% — знайомі, сусіди; у 7% — батьки, діти; у 6,5% — інші особи. Частіше — це ситуативні злочини, коли певну криміногенну роль відіграє несприятлива обстановка, провокуюча поведінка потерпілого, насильство й образи щодо жінки. Соціальні, психологічні, фізіологічні особливості, властиві жінці, відбиваються на засобах і способах вчинення злочинів, зокрема, насильницьких. Якщо для чоловіків характерніший відкритий спосіб скоєння насильницьких злочинів, то жінкам притаманний таємний. Убивства, заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості частіше жінки вчиняють без свідків або при їх мінімальній кількості.

     Наскільки є важливими роль і значення життєвої ситуації у злочинній поведінці жінки, почасти можна визначити, якщо звернутися до аналізу мотивів, мети, емоційного стану жінок-убивць, що дозволить глибше дізнатися про мотив злочинної поведінки жінки як суб'єкта насильницького посягання на особу. Часто жінки, як більш емоційні й імпульсивні, спочатку діють, а вже потім думають. Дуже часто їхня агресія — це виправдання власної недосконалості як особистості, як жінки та матері. Прихована у повсякденному житті незадоволеність собою, оточуючою дійсністю породжує підсвідому жорстокість. Ця патологія схильностей відбувається під впливом алкоголю, наркотиків. Однією з особливостей реалізації емоційної сфери жінок як суб'єкта вбивства є те, що їхні спонукання часто поєднані з емоціями невдоволення, неспокою, іншими почуттями, які виявляються зовні і посідають особливо важливе місце в родинно-побутовій злочинності. У низці випадків емоції і почуття не тільки супроводжують або посилюють основні спонукання, а й можуть відігравати самостійну роль. Це, передусім, вплив таких сильних почуттів, як: ненависть, гнів, особиста неприязнь. Комплекс вказаних негативних почуттів часто виникає під впливом на психіку жінок провокуючої поведінки потерпілого.

     Які ж мотиви, як правило, лежать в основі насильницької злочинності жінок? Серед основних можна назвати такі, як: ревнощі; помста; бажання позбавитися дитини, чоловіка, співмешканця; корисливі мотиви (прагнення до поліпшення матеріального становища). У дослідженнях сучасного періоду констатується, що перше місце за поширеністю у мотивації вбивств чоловіка (як і дружини) посідає «самоствердження», далі — «прагнення позбавитися турбот», «прагнення утримати партнера», «ревнощі». Таким чином, у центрі суперечностей — зіткнення інтересів чоловіків і жінок.

     Визначаючи  ступінь тяжкості насильницького злочину, особи жінки, яка його вчинила, необхідно враховувати певну специфіку жіночої злочинної поведінки. Низький рівень культури взаємин у сім'ї на фоні систематичного фізичного та психічного насилля проти жінки, побутового алкоголізму зумовлюють питому вагу жіночої побутової злочинності. Побутові злочини, скоєні жінками, типові і займають найбільшу питому вагу серед жіночої насильницької злочинності. У однієї групи жінок вчинення умисного убивства — це реакція на тривалу психотравмуючу ситуацію, коли накопичення негативного напруження у стосунках знаходить прояв у агресивній насильницькій поведінці. У інших — скоєння вбивства спричинено безпосередньо конкретною негативною ситуацією, мотивом, що раптово виник, але знову ж на підставі застосування щодо жінки протиправнихдій. Це свідчить про наявність прихованого побутового насильства, на яке жінка, у свою чергу, відповідає насильницькими діями.

     У країнах СНД відбуваються кризові  процеси, спостерігається соціально-економічна і політична нестабільність, зростання злочинності та насильства. Останнє особливо торкнулося жінок, у тому числі домашнє насильство. Його неможливо пояснити тільки сьогоденням, бідністю чи алкоголізмом, бо ці чинники лише посилюють агресивну поведінку домашніх насильників, але не є його причинами. У нашому суспільстві нещодавно не було прийнято відкрито говорити про домашнє насильство. Але, насправді, ця форма насильства існує давно і достатньо поширена. Нині, коли у незалежній Україні відбувається усвідомлення громадянських прав і свобод, назване насильство над жінками опинилося на рівні соціальної видимості. На жаль, не існує об'єктивної та достовірної інформації про масштаби цього соціального зла у нашій країні. Хоча відомо, що більшість злочинів, пов'язаних із застосуванням насильства, вчинюються у родині, офіційна статистика у цьому разі не відображає реальної картини. Оскільки більшість потерпілих не звертається по допомогу в органи внутрішніх справ. Вони не вірять, що міліція може надати їм дієву допомогу або побоюються з певних причин.

     Громадські  опитування свідчать про значне поширення  насильства над жінками в українських  сім'ях. Може йтися, що в Україні, як і у всьому світі, насильство чоловіка над дружиною з боку суспільства  вважається прийнятним, таким, що не потребує втручання, навіть, у найтрагічніших ситуаціях. Тому, хоча наша держава ратифікувала документи ООН, спрямовані на захист будь-якої людини від насильства і знущань, хоча існують аналогічні норми у Конституції та КК України, українська жінка все ще є недостатньо захищеною від насильства з боку чоловіка. І серед правоохоронців, і серед населення поширена думка, що потерпіла жінка сама винна в насильстві над нею, що вона провокує останнє і заслуговує на нього. Наведені небезпечні стереотипи суспільної свідомості і є однією з основних причин того, чому це соціальне зло продовжує існувати. Зазначу, подібні негативні явища спостерігаються на фоні подальшого зростання конфліктності та агресивності у суспільстві в цілому, бездуховності та матеріального розшарування людей. Це призводить до збільшення кількості жінок, які мають, так званий, психологічний тип «контініо», коли особа постійно заряджена на конфлікт, негативно ставиться до інших, не має до них ні жалю, ні поваги.

     З огляду на означену специфіку жіночої  злочинності слід визначити і позицію законодавчої влади у кримінально-виконавчій реформі щодо жінок. При призначенні покарань жінкам суди часто застосовують ті, які не пов'язані з позбавленням волі, або умовне покарання. Призначення умовного засудження, умовно-дострокове звільнення та відстрочка відбування покарання мають тенденцію до подальшого розширення. Однак цей процес має і негативні аспекти. Поблажливе ставлення до жінки і характер її ролі у суспільстві дозволяють останній користуватися привілеями своєї статі у злочинних цілях і скоювати протиправні дії, мало хвилюючись про можливе їх розкриття й кримінальне переслідування. Для багатьох з них характерно те, що злочин було вчинено під впливом провокуючої ситуації. Такі жінки не мають сталих злочинних переконань, у них є соціальні погляди й установки, можливість рецидиву з їх боку незначна: Це — випадковий епізод, спричинений негативними емоціями, накопиченими протягом певного часу, що став виходом для тривалих переживань. Тому є сенс їм пом'якшити покарання. 

           Для профілактики злочинів, скоєних під впливом провокуючої ситуації, необхідно сприяти створенню антикризових, реабілітаційних, інших спеціалізованих центрів, де жінки, соціальне неадаптовані, можуть одержати притулок, психотерапевтичну та медичну допомогу, сприяння у працевлаштуванні тощо.

     Дослідження доводять, що тривале перебування  жінки за ґратами не сприяє її перевихованню. У суспільство повертається, як правило, нездорова, морально знівечена жінка. Тому, можливо, є сенс запропонувати  перегляд системи покарань щодо жінок у таких напрямах. 1. Зниження максимального строку покарання у вигляді позбавлення волі до 7—8 років. 2. Введення системи короткострокових термінів покарання -- від ЗО діб до 2 місяців позбавлення волі у приміщеннях з індивідуальною ізоляцією. Відбуваючи коротке, але суворе покарання, вона зможе замислитися над своєю долею. На користь цього можна навести такі аргументи. Перебуваючи у індивідуальній ізоляції, жінка не буде втягнута у кримінальне середовище, менше сприйматиме маргінальні закони та цінності, у неї не з'явиться феномен звикання до неволі, що збереже її особистість і зменшить витрати на ресоціалізацію. 3. Призначення жінкам покарання за ненасильницькі злочини, що не є тяжкими, не у вигляді позбавлення волі, а у межах виправних робіт. До того ж, останні можуть проводитися як за місцем постійної роботи, так і у системі соціального захисту (в будинках пере-старілих, інвалідів, інтернатах тощо).

     Вивчення, психологічний аналіз  різноманітних  проблем кримінальної і пенітенціарної психології не мають потреби в додатковій аргументації. Зв'язано це з ростом злочинності в Україні і, на жаль, зі збільшенням її рецидиву. Сьогодні фіксується зростання кількості злочинів, що були зроблені жінками.

        Так звана "жіноча злочинність"  тривалий період часу розглядався й аналізувалася з позицій злочинності взагалі. І тільки в останні п'ять років ця проблема початку розглядатися як окрема. Одна з її сторін – засуджена жінка в умовах ізоляції від суспільства, тобто в період відбування покарання в пенітенціарних установах.

      Природно, потрапляючи в установу по виконанню  покарання, злочинниця попадає в  зовсім специфічні умови життєдіяльності. На деякі з них ми зупинимося нижче. Ці умови накладають відбиток на функціонування психічних і психологічних процесів.

     У вітчизняній психології  тривалий час досліджувалися складні питання вивчення особливостей особистостей, що знаходяться в місцях позбавлення волі. На початковому етапі перебування людини в установах по виконанню покарання психологічна робота з ним починається з таких завдань, що не викликають сторожкості, не вимагають розгорнутих відповідей і не є стомлюючими. У зв'язку з цим, на першому етапі роботи з засудженими жінками, пропонується проведення психодіагностики  з метою виявлення основних проблемних зон засуджених, констатації їхніх індивідуально-психологічних особливостей.

     Тепер щодо патронату. Практичний його досвід у Російській імперії сприяв формуванню загальних засад здійснення останнього: тимчасовий характер допомоги (мета —  максимально полегшити перехід до свободи, а не розвивати у особи споживацькі наміри); переважно натуральний характер допомоги (продуктами, одягом, медикаментами); гроші видавалися у виняткових випадках на оплату житла, на розвиток власної справи; використання для ре-соціалізації підопічних зароблених ними коштів; заступництво поширювалось на осіб, які подають надію на виправлення, щиро цього бажають.

Зважаючи на те, що система взаємовідносин в  жіночих колоніях надзвичайно жорстока, як по відношенню одна до одної, так  і по відношенням, які складаються між мікро групами засуджених жінок доцільніше було б поступово відмовитися від міри покарання  - позбавлення волі на певний термін, а взяти на «озброєння» систему виконання покарань Швеції, яка визнана найдосконалішою в Європі (через комфортабельність умов утримання засуджених і різноманітні зручності),витрати на утримання одного ув'язненого в день складають: у закритій в'язниці – 180 доларів США; у відкритій – 120; у слідчому ізоляторі – 235; при здійсненні пробації – 12. Проте для оцінки переваг не в'язничних санкцій було б нерозумним зосереджуватися лишена фінансових показниках. Не обхідно також брати до уваги соціальні, людські та етичні чинники (або цінності).Наприклад, підхід до ув'язнення як до «нормального » покарання передбачає розрахунок (крім витрат на утримання засуджених, підтримку життєздатності закладу, його інфраструктури, оплати праці персоналу й витрат на дотримання прав людини) соціальної й етичної вартості ув'язнення людини. Зазначимо, що домашнє ув'язнення або електронний моніторинг головний тягар накладає на найближче соціальне оточення злочинця, його сім'ю;і тут може йтися лише про соціальні витрати. Широке застосування не в'язничних санкцій скоротить кількість осіб, котрі відбувають покарання в закритих закладах. Проте ще більшого ефекту ми чекаємо у стримуванні злочинності, в профілактиці повтор них злочинів. Загальновідомо, що ув'язнення негативно впливає на засудженого, руйнує його психіку і, як наслідок, ускладнює подальшу адаптацію до суспільства. Як свідчить багаторічний досвід закордонних кримінально правових систем, більшість злочинців можуть відбувати громадські різновиди покарання без ізоляції від суспільства чи під наглядом служби пробації, що не так руйнує їхню особистість і полегшує ресоціалізацію. Проведені наукові дослідження свідчать, що ступінь застосування в'язничних санкцій не завжди відбиває загальний рівень злочинності в країні. Водночас немає жодних очевидних емпіричних доказів того, що санкції не в'язничні призводять до збільшення злочинності. Важливішими є проміжні чинники, а саме: загроза затримання й покарання. Беручи до уваги всі негативні наслідки ув'язнення й відсутність переконливих шляхів їх пом’якшення, слід усе ж таки визнати необхідність широкого впровадження альтернативних санкцій, які, за належного планування й утілення, не призводять до зростання злочинності.[15]