Психологічні особливості жінки-злочинця та засудженої жінки

     2. Психологічні особливості  жінки-злочинця та  засудженої жінки. 

     Дослідження психологів свідчать, що прискорений  ритм життя, демократизація з її свободою вибору сприяють формуванню агресивної особистості. Процес руйнування старих та не сформованість нових моделей поведінки порушує рівновагу між особистісними та суспільними інтересами. Особистісні переважають і, таким чином, це формує агресивність як типологічну рису особистості.

     Маскулінізація  жінок призводить до появи у них  чоловічої психології, що й штовхає певну їх частину до «чоловічих» злочинів (убивств, заподіяння тілесних ушкоджень, шахрайств, грабежів, розбоїв тощо). Підвищення соціальної активності жінок збільшує їх частку в посадових, господарських та майнових злочинах. Кожна десята жінка-злочинець залежна від наркотиків, а п'ята — від алкоголю. Це значно швидше, ніж у чоловіків, сприяє соціально-психо-логічній деградації. І, як наслідок, становленню на шлях вчинення злочину чи проституції.

     Існують різні погляди щодо причин високої  інтенсивності рецидиву осіб, які звільняються з виправно-трудових установ загального режиму. Це пов’язано з недоліками в організації процесу виправно-трудового впливу в установах загального режиму, невеликими термінами фактично відбутого покарання, плинністю контингенту[12]. Висока інтенсивність рецидиву характерна також для осіб, які звільняються після відбування усього терміну покарання. Можна лише частково погодитись з тим, що звільнення в подібному випадку відбувається незалежно від ступеня виправлення засудженого.

     Причина криється в іншому. Чинники високої інтенсивності рецидиву засуджених жінок взаємопов’язані передусім з наслідками соціального характеру, зумовленими ізоляцією жінки від суспільства, родини.

     Суспільство не має вірогідних і повних знань  щодо процесів, які загалом відбуваються з засудженою особою, та, зокрема, до її позбавлення волі. Недооцінюється роль і значення покарань не пов’язаних з ув’язненням. Усі заходи кримінально-правової відповідальності щодо жінок, які вчинили злочини, впливають на оточення засудженої, а, тим більш, таке суворе покарання, як позбавлення волі. Його наслідки відбиваються на матеріальному стані, соціально-психологічному і моральному кліматі сім’ї. Загальновідомо, що у засуджених жінок розпадається кожна друга сім’я, внаслідок цього втрачаються соціально корисні та необхідні для неї зв’язки. За нашими даними, більше як 2/3 засуджених жінок, які вперше реально відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, не зможуть сподіватися на сприяння і допомогу сім’ї після звільнення. Особливим є те, що понад 75 % серед досліджуваних жінок мають дітей, з них кожна друга — двох і більше.

     Для суспільства актуальнішою постає проблема взаємозв’язку між виконаним  покаранням стосовно цих жінок і  їхнім подальшим поводженням, прогнозування  способу життя після звільнення. Питання адаптації в суспільстві осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі перетворюється, на нашу думку, в соціальну проблему. Суспільство не готове до того, що з виправних установ щорічно звільняється майже стільки жінок, скільки і спрямовується до цих закладів, воно усувається від розв’язання даної проблеми, позбавляє їх свого захисту після звільнення. Внаслідок цього поповнюються верстви соціально незахищених громадян, створюються умови, що провокують рецидивну злочинність.

     За  даними кримінологів рівень жіночого бродяжництва вище чоловічого у співвідношенні 6:1, більше осіб середнього і старшого віку, які втратили сімейні, трудові  й інші суспільно корисні зв’язки, 60 % обстежених раніше відбували покарання  у виправних закладах, більшість з них відбували покарання терміном до трьох років[2]

     Слід  зазначити, що на сьогодні існує значна нестача інформації щодо стану жіночої  злочинності. Кримінологічні питання  останньої нині розроблюються в  Україні лише декількома дослідниками. На жаль, статистичні звіти МВС не виділяють її в окрему категорію, є лише облік виявленої кількості осіб жіночої статі, які скоїли злочин. Тому дедалі складнішими стають спроби детального аналізу стану цього виду злочинності, хоча він має тенденцію до подальшого збільшення на фоні загального зростання злочинності. Але немає сумніву, що збільшення частки жіночої злочинності тісно пов'язане з домашнім насильством. Показники жіночої злочинності не зовсім точно відображають рівень криміногенної «зараженості» жінок. Великою є латентність у скоєнні жінками економічних та побутових злочинів. Причому багато, так званої, «штучної» латентності, коли кримінальна справа не порушується і злочин не реєструється з огляду на становище жінки-матері. Структура жіночої злочинності не повторює чоловічу, вона специфічна і значною мірою визначається тими видами злочинів, які найбільше притаманні жінкам. Насильницькі злочини довго не були характерні для жінок і скоювалися ними, як правило, у сімейно-побутовій сфері. Але нині зросла чисельність жінок-убивць, почастішали випадки участі жінок у грабежах, розбійних нападах, незаконному обігу наркотиків.

     Причини злочинності серед жінок здебільшого  пов'язані з такими явищами: жінки  почали активніше брати участь у  суспільному виробництві (у тому числі у приватній сфері); суттєво послабшала роль головних соціальних інститутів, у першу чергу — сім'ї; у суспільстві зросла напруженість; збільшилися конфлікти та ворожнеча між людьми; дедалі поширюються алкоголізм, проституція, наркоманія, бродяжництво тощо.

     Злочинність жінок має певні особливості, які визначаються їх соціально-психологічними і біологічними характеристиками. Жіноча злочинність має кількісні показники, особливості структури і видів  злочинів, способи й знаряддя їх вчинення тощо.

     Останніми роками в Україні спостерігається збільшення кількості злочинів, вчинених жінками. З 1990 р. вони зросли вдвічі. Інтерес викликає коефіцієнт злочинної активності жінок. Незважаючи на деякі тенденції зростання, він залишається значно нижчим, ніж серед чоловіків і, тим більше, всього населення. Так, якщо у 1990 р. в розрахунку на 100 тис. населення він становив 97 осіб, то у 2000 р. — 190. Співвідношення жіночої і чоловічої злочинності нині складає 1 : 6 (у розвинених країнах злочини жінок становлять від 17% — у США, до 25% —   у  ФРН  і   Нідерландах).   Питома  вага жінок серед осіб, які вчиняють окремі види злочинів, така: обман покупців — 80%; шахрайство — 41%; вбивство — 12%; грабіж — 8%; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень — 7%; розбій — 6%; необережні злочини — 5% (з них автотранспортні — 2%).

     Жіноча  злочинність відрізняється від  чоловічої деякими показниками. Можна назвати дві сфери суспільного  життя, де жіноча кримінальна активність проявляється найчіткіше. По-перше, це — побут, де жінок штовхають до злочину негативні обставини сімейно-шлюбних, родинних і сусідських відносин. У цій сфері жінки здебільшого вчиняють такі насильницькі злочини: убивство, у тому числі своєї новонародженої дитини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо. Наприклад, 85% насильницьких злочинів, скоєних жінками, стали реакцією на неправомірну поведінку потерпілого (пияцтво, знущання, бійки). По-друге, це — сфера, де жінка виконує професійні функції, передусім, пов'язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей (наприклад, торгівля, громадське харчування, медицина, освіта). Особливості жіночої злочинності обумовлені їх місцем у системі суспільних відносин, типовими для них соціальними функціями та ролями, а також деякими психофізіологічними ознаками. Участь жінок у скоєнні насильницьких злочинів незначна. Вони вчиняються жінками здебільшого на грунті сімейно-побутових конфліктів, інколи — з ревнощів та корисливості. Наприклад, серед жінок, що скоїли злочин, ті, які засуджені за умисне вбивство, становлять 1%, за тяжкі тілесні ушкодження — 1%, за корисливо-насильницькі злочини (грабіж, розбій) — близько 3%. Але є тенденція до збільшення цього явища. Суто жіночим злочином є вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України). Традиційно переважно жіночим злочином було звідництво та притоноутри-мання (ст. 302 КК).

     В основному жінки працюють у такій  криміналізованій сфері як торгівля. Тому не випадково, що вони переважають  у злочині — обман покупців. Передача торгівлі у приватну власність  лише погіршила ситуацію. У, так званій, «човниковій» торгівлі зайняті в основному жінки, а її супроводжують корупція й рекет. Суттєво впливає на злочинність серед жінок загострення протиріч у сімейно-побутовій сфері. Жінка, зайнята важкою працею, відчуває постійну матеріальну нестачу, все складніше виконувати традиційну роль берегині домашнього вогнища. Під впливом життєвих негараздів, марності знайти вихід із складного становища у багатьох з них виникає нервово-психічне напруження, з'являється стан стійкої фрустрації, почуття даремності зусиль. Іншими словами, досить інтенсивно накопичуються різноманітні негативні емоції, які мають для жінок важливе значення у силу особливостей їх емоційної сфери. Засоби зняття внутрішньої напруги у таких ситуаціях людина часто шукає у алкоголі, наркотиках або ж у протиправній поведінці. Багато жінок опинились нині у складних, криміногенних умовах у зв'язку з міжнаціональними конфліктами, вимушеної міграції, безробіття тощо. У зв'язку з особливостями жіночої психіки вони гостріше переживають життєві труднощі і часом обирають протиправні шляхи виходу з них. Щодо корисливо-насильницьких злочинів, то вони не характерні у суто жіночому «виконанні», але їх кількість останнім часом збільшується. Причому спостерігається їх вчинення з особливою жорстокістю. У зв'язку зі значним поширенням проституції і загальним падінням моралі зросло число таких злочинів, як: зараження іншої особи венеричною хворобою (ст. 130; ст. 133 КК України) і убивство своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК). Жінки, що входять до змішаних злочинних груп, як правило, займають у них другорядне становище. Вони виконують ролі, пов'язані з переховуванням злочинців, знарядь і засобів вчинення злочину; предметів, здобутих злочинним шляхом; можуть бути інформаторами. Останніми роками число жінок у таких групах має тенденцію до зростання, причому їх роль стає вагомішою, а подекуди й вирішальною (наприклад, жінка-організатор зґвалтування або розбійного нападу). За останній час жінки почали брати участь у таких суто чоловічих злочинах, як: вимагання; злочини, пов'язані з обігом наркотичних речовин, розкрадання у кредитно-банківській сфері тощо. Жінки частіше, аніж раніше, стали брати участь у квартирних крадіжках. Показник жіночого рецидиву менший, ніж чоловічого. Більшість жінок на момент вчинення злочину не мали судимості — 83%, 14% — мали одну судимість, 1% — дві, 2,5% — три і більше. Але ресоціалізація жінок-рецидивісток відбувається важче.

     Таким чином, до особливостей жіночої злочинності  можна віднести: значно меншу питому вагу в загальній злочинності порівняно з чоловічою; вужчу «ділянку» роботи, порівняно із злочинцями-чоловіками; загалом меншу суспільну небезпеку жіночих злочинів (але ця ознака останнім часом змінюється в гіршу сторону, оскільки зростає число тяжких злочинів, вчинюваних жінками, та їх роль у змішаній злочинності); помолодшання злочинності жінок за рахунок збільшення злочинів, скоєних неповнолітніми жіночої статі.

     Стосовно  жіночої злочинності існує проблема, яка має як теоретичне, так і  практичне значення. Чи завжди можна ототожнювати тяжкість насильницького злочину зі ступенем небезпеки для суспільства жінки, яка його вчинила? Згідно з чинним законодавством причини й умови, які сприяють вчиненню злочину, враховуються лише на рівні характеристики особи винної, обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність. Проте вони підлягають доказуванню у кримінальній справі. При провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду справи органи правосуддя повинні виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину. Питання про роль останніх при визначенні міри кримінальної відповідальності, призначенні покарання до тепер залишається дискусійним. На мій погляд, потрібно розглядати вплив конкретної життєвої ситуації при скоєнні злочину як пом'якшуючу обставину. Дана пропозиція особливо актуальна щодо проблеми визначення ступеня небезпеки злочинів, вчинюваних жінками, оскільки у жіночій насильницькій злочинності на побутовому грунті особливу роль відіграють соціально-економічні та психологічні чинники. Зокрема, соціальні чинники в основному зумовили виникнення складних особистих і родинних обставин, що сприяли створенню конфліктних, кризових ситуацій у міжособистісних стосунках жінок з оточуючими, а також виникненню у них злочинних намірів. Дедалі міцніє зв'язок між побутовою злочинністю жінок і низьким рівнем культури відносин між людьми і, насамперед, у родині; посилюється криміногенний вплив загальних негативних соціально-економічних умов на провокування міжособистісних конфліктів, у тому числі, через суперечності у родинно-побутовій сфері. Причини виникнення конфліктних ситуацій у родині мають значно глибші корені, ніж видається з першого погляду. Це — і залишкові явища фактичної статевої нерівності у побуті; неузгодження службових і родинних ролей нової системи міжстатевих відносин у суспільстві; труднощі, неминучі при перебудові соціального інституту родини тощо. Врешті, дані глибокі суперечності накладалися на низький матеріальний рівень родини, загальну невлаштованість особистого життя, призводили до родинних конфліктів і суперечок, що найчастіше ставало умовами виникнення злочинних намірів у жінок.