Автор: Пользователь скрыл имя, 07 Апреля 2013 в 18:31, курсовая работа
Вбивство спрадавна вважалося злочином проти людини і засуджувалося як мораллю, так і системою норм і правил, що мають силу закону. Заборона на вбивство була одним з перших табу в людській культурі. Багато в чому це пояснювалося необхідністю продовження роду і зміцнення суспільства. Свобода вбивства загрожувала людству винищуванням, тому спочатку вбивство було засуджене і заборонене в локальних співтовариствах - пологах, племенах і т.д. У міру становлення крупніших людських співтовариств, аж до державних об'єднань, табу на вбивство придбало форму закону, обов'язкового для всіх членів співтовариства. Відомо, що перші законоуложения (як написані, систематизовані сукупності норм і правил поведінки, а також заборон) формуються на основі загальноприйнятих норм моралі, що формалізуються і закріплюваних в законах.
ВСТУП 3
1. УМИСНЕ ВБИВСТВО, ЗДІЙСНЕНЕ В СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ (СТ. 116 УК) 7
2. УМИСНЕ ВБИВСТВО МАТІР'Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ (СТ. 117 УК) 16
3. ВБИВСТВО ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ АБО ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ ЗАХОДІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ (СТ. 118 УК) 20
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 25
ЗАДАЧА 1 25
ЗАДАЧА 2 26
ВИСНОВКИ 27
ЛІТЕРАТУРА 29
Спричинення смерті що робить замах при захисті від нападу стає злочинним лише унаслідок перевищення меж необхідної оборони, що мало місце, яке і робить спричинення смерті суспільно-небезпечним. Небезпечним, але в значно меншому ступені, ніж "просте" або кваліфіковане вбивство. На це указує розмір санкцій, передбачених за вказані злочини. Представляється, що розмір санкцій визначається багатьма чинниками, що відносяться до всіх елементів складу злочину, у тому числі і до об'єкту.
Сказане, укупі з тим, що для характеристики об'єкту вбивства велике значення має особу потерпілого, дозволяє, як мені здається, зробити вивід про те, що об'єкт вбивства, здійсненого при перевищенні меж необхідної оборони, тобто життя що робив замах, представляє меншу цінність, чим об'єкт, допустимий, простого вбивства.
Необхідна оборона є обставиною, що виключає суспільну небезпеку і протиправність, а отже, караність і злочинність дій того, що обороняється. Спричинення шкоди в стан необхідної оборони буде правомірним, і навіть суспільно корисною дією, але лише за наявності певних умов, що іменуються в теорії кримінального права "умовами правомірності необхідної оборони". Останні прийнято ділити на дві групи: умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до посягання, і умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту. Перші визначають виникнення стану необхідної оборони, а другі - правомірність дій із захисту порушеного права.
Найважливішою умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до посягання, є його суспільна небезпека. Це властивість діяння носить об'єктивний характер і визначається як здатність заподіяти шкоду суспільним відносинам, тобто об'єктам кримінально-правової охорони. Вони вказані в ч. 1 ст. 36 КК України: особа і права того, що обороняється або інших осіб, інтереси суспільства і держави, що охороняються законом. Спричинення або загроза спричинення шкоди будь-якому з перерахованих об'єктів породжує право здійснити акт оборони.
Існує і ще декілька аспектів даної умови правомірності необхідної оборони. З вимоги ч. 3 ст. 65 КК України враховувати при призначенні покарання характер і ступінь суспільної небезпеки злочину витікає що остання має дві характеристики: якісну (характер) і кількісну (ступінь). Характер визначається об'єктом посягання, яким він повинен бути ми вже визначили раніше. Частина 2 ст. 11 КК України встановлює, що не є злочином дія (бездіяльність), хоча формально і що містить ознаки якого-небудь діяння, передбаченого КК України, але через малозначність що не представляє суспільної небезпеки. Малозначним діяння може бути, наприклад, через незначність заподіяного збитку. Відповідно, в таких випадках, унаслідок відсутності суспільної небезпеки відсутній і стан необхідної оборони.
Ще однією умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до посягання є його готівка. Ознака готівки означає, що посягання вже почалося (близько до початку) і ще не закінчилося, що охороняються законом право і інтереси при цьому знаходяться в безпосередній небезпеці. Доктриною початковим моментом, з якого особа може бути визнана такою, що знаходиться в стані необхідної оборони, визнається не тільки момент суспільно небезпечного посягання, але і наявність реальної загрози нападу.
Ще однією умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до захисту є спричинення шкоди що тільки робить замах. У разі спричинення шкоди третім особам (що не бере участь в нападі) відповідальність наступає по загальних правилах, залежно від обставин справи і провини того, що заподіяв шкода. Той, що обороняється може відповідати за умисний злочин, необережне спричинення шкоди, або його дії, за відсутності провини, не спричиняють за собою відповідальності.
Необхідна оборона можлива по таких мотивах, які відповідають її меті, а саме: захисту правоохороняємих інтересів особи, сім'ї, суспільства або держави. Мотиви, що не укладаються в названу мету, несумісні з необхідною обороною і ні за яких обставин не можуть лежати в її основі.
В рамках поняття «Перевищення необхідної самооборони» слід розрізняти два види меж необхідної оборони – межу допустимого і межу достатньої шкоди. Виділення цих видів залежить як від посягання (що представляє і не представляє велику суспільну небезпеку), так і від обстановки захисту (відносно сприятлива або не сприятлива), а також від психічного стану того, що обороняється. Межа допустимої шкоди (спричинення що робить замах смерті або тяжких тілесних ушкоджень) можлива лише при обороні від посягання великої суспільної небезпеки в несприятливій обстановці захисту. І навпроти, в щодо сприятливій обстановці правомірне спричинення що робить замах шкоди, що не перевищує тілесних ушкоджень середньої тяжкості, при обороні від посягання будь-якого ступеня суспільної небезпеки (межа достатньої шкоди). Необхідно відзначити, що встановлення меж такої оборони – це питання факту, цілком залежне від обставин справи, причому всякий раз повинні бути ретельно, всесторонньо, об'єктивно з'ясовані і оцінені всі конкретні обставини, характеризуюче посягання і захист від нього.
В даний час не виникає сумнівів про те, що провина при перевищенні меж необхідної оборони, завжди умисна, можна зустріти різні думки з приводу того, яким видом наміру характеризується суб'єктивна сторона даного злочину.
Одні учені дотримуються думки, що суб'єктивна сторона складів злочинів з перевищенням меж необхідної оборони характеризується тільки непрямим наміром. Ці автори виходять з того, що суспільно небезпечні наслідки є небажаними для того, що обороняється, не складають мети захисту правоохороняємих інтересів, а по цьому лише свідомо їм допускаються.
Інші учені вважають, що при перевищенні меж необхідної оборони має місце тільки прямий намір.
Українське кримінальне право визнає суб'єктом злочину тільки фізична особа, воно повинне бути осудним і таким, що досяг віку кримінальної відповідальності (ст.18 КК України). Інших вимог для покладання відповідальності на обличчя, що скоїло злочин не пред'являється.
Приклад з практики.
Р. і Т., що знаходилися в стані алкогольного сп'яніння, прийшли додому до З. з метою з'ясування відносин. Увійшовши до квартири, Т., нічого не сказавши, відразу ж ударив З. кулаком по обличчю. З. зажадав, щоб Р. і Т. покинули його будинок, у відповідь на що Т. повторно ударив С. После чого З, узявши на кухні ніж, забіг в кімнату і закрив за собою двері на ключ. Т. і Р. з розгону вибили двері і увірвалися в кімнату. Т., витягнувши вперед руки, із словами: «Ось зараз-то ми з тобою розберемося!» став наближатися до С. Одновременно до нього підступав Р., тримаючи руку за спиною. З. з метою запобігання навислій загрозі наніс Т. удар ножем в груди, який виявився смертельним. Цюрупинський районний суд Херсонської області засудив З. по ч. 1 ст. 118 КК України. Аппеляционним Судом Херсонської області вирок у відношенні З. був відмінений, справа виробництвом припинена у зв'язку з відсутністю в скоєному складу злочину. Визначення Аппеляционного суду, на нашу думку, є обгрунтованим, оскільки З. виправдано застосував як знаряддя захисту ніж, оскільки на стороні нападаючих мала місце чисельна перевага і посягання з їх боку реально сприймалося З. як що представляє реальну небезпеку для життя у зв'язку з тим, що Т. загрожував розправитися з ним, а Р., наближаючись до нього, тримав руку за спиною, виражаючи приховану загрозу.
За попередньою змовою громадянин Соловчук і громадянин Ліхтар, бажаючи пожартувати, незаконно проникли на «веб-сервер» компанії «Дніпробуд» та розташували на головній веб-сторінці компанії зображення порнографічного характеру. Внаслідок цих дій шкоди компанії «Дніпробуд» не завдано. Кваліфікуйте дії Соловчука та Ліхтаря.
Цю справу можна кваліфікувати за ст.261 ч.2 , ст.301 ч.3. КК України.
Між директором птахофабрики Кірчиком
і заступником райсуду
Цю справу можна кваліфікувати за ст.121 ч.2 КК України.
В підсумку нашої курсової роботи приведемо основні виводи по трьом даним видам вбивств, які розглядаються як здійснені при пом'якшувальних обставинах:
1. Умисне вбивство, здійснене в стані сильного душового хвилювання (ст. 116 КК): афект як особливе емоційне полягання в даній кримінально-правовій нормі є центральною ланкою, що визначає зміст, характер і інші особливості всіх елементів і ознак даного складу злочину. Особливо таке його вплив виявляється в суб'єктивній стороні злочину, афект визначає характер і природу наміру, мотиву, мети злочинної поведінки. Тому встановлення афектованого стану у момент здійснення вбивства має вирішальне значення у справах даної категорії. Встановити, чи здійснено вбивство в такому стані чи ні, — це завдання судовий-психологічної експертизи, але не судово-психіатричною (як це нерідко можна спостерігати в судовій практиці). Вбивство в стані афекту здійснюється з афектованим наміром, коли процес рішення і вибір поведінки ускладнені особливим емоційним станом винного (афектом), що специфічно впливає на його свідомість і волю. Специфіка афектованого вбивства в тому, що воно в основному здійснюється з непрямим неконкретизованим наміром. Тут мета досягнення смерті потерпілого не переслідується, тому і виключається бажання її настання. Винному в таких випадках байдужий сам результат його дій, в афектному «спаласі» він не думає про те, що від його дій може наступити смерть потерпілого. Тільки спричинення фізичної шкоди кривдникові є для винного бажаним результатом, а не досягнення наслідків у вигляді смерті потерпілого. У таких випадках превалює мета дії («афектний розряд»), а не наслідків. Дезорганізующєє дія афекту приводить до того, що суб'єкт в більшості випадків виявляється нездібним передбачати результати своїх дій. Його свідомість фокусується на діях, а про наслідки він не думає, вони для нього байдужі, що характерний для непрямого наміру.
2. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК): Відносно визначення об'єкту законодавцем повинні бути чітко викладені межі періоду новонародженості. Правильніше було б роз'яснити початок поняття «пологи» як часу з моменту початку родових сутичок, вказуючих на те, що дитина - жива людина, що він вже готовий до досягнення життєздатності, і кінець поняття «пологи» - як часу до виділення плаценти (дитячого місця) після народження дитини. А початком поняття «Відразу ж після пологів», вказати час після виділення плаценти і кінець - протягом доби. Відносно визначення суб'єкта потрібно встановити чи досягла мати-вбивця 16-ти років, чи осудна вона. Відносно визначення об'єктивної сторони, необхідно, щоб умисне спричинення смерті дитини відбулося під час пологів або відразу ж після пологів, в умовах психотравмуючої ситуації або в стані психічного розладу. Відносно визначення суб'єктивної сторони встановити чи винен зробив особу даний злочин.
3. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).
Спричинення смерті що робить замах при захисті від нападу стає злочинним лише унаслідок перевищення меж необхідної оборони, що мало місце, яке і робить спричинення смерті суспільно-небезпечним. Небезпечним, але в значно меншому ступені, ніж "просте" або кваліфіковане вбивство. На це указує розмір санкцій, передбачених за вказані злочини. Представляється, що розмір санкцій визначається багатьма чинниками, що відносяться до всіх елементів складу злочину, у тому числі і до об'єкту.