Поняття і кримінально-правова характеристика умисного вбивства при пом’якшуючих обставинах

 

 

 

 

 

 

 

 

 

К У Р С О В  А   Р О Б О Т А

Поняття і кримінально-правова  характеристика умисного вбивства при  пом’якшуючих обставинах

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Вбивство спрадавна вважалося  злочином проти людини і засуджувалося  як мораллю, так і системою норм і  правил, що мають силу закону. Заборона на вбивство була одним з перших табу в людській культурі. Багато в чому це пояснювалося необхідністю продовження роду і зміцнення суспільства. Свобода вбивства загрожувала людству винищуванням, тому спочатку вбивство було засуджене і заборонене в локальних співтовариствах - пологах, племенах і т.д. У міру становлення крупніших людських співтовариств, аж до державних об'єднань,  табу на вбивство придбало форму закону, обов'язкового для всіх членів співтовариства. Відомо, що перші законоуложения (як написані, систематизовані сукупності норм і правил поведінки, а також заборон) формуються на основі загальноприйнятих норм моралі, що формалізуються і закріплюваних в законах.

Вбивство трактується  як злочин практично у всіх законодавчих системах - стародавніх і сучасних. Посягання на чуже життя може бути виправдане мораллю і законом лише у виняткових випадках. Для різних суспільств, культур, політичних систем, ці випадки різні. Наприклад, мусульманські норми і правила, закріплені в Корані, не передбачають покарання за вбивство невірного: “ І вбивайте їх, де зустрінете ... адже спокуса - гірше, ніж убиение”. Тоді як вбивство правовірного по шаріату повинно каратися смертю. Одна з перших заповідей Біблейського Мойсея, що визнаються як іудеями, так і християнами, свідчить: “Не убий” Старозавітні правила, що мали для стародавніх іудеїв силу закону, дуже конкретно визначають  вбивство як антигромадське діяння. Якщо, згідно Біблії, перший вбивця на Землі каїн був покараний вічним вигнанням, то згодом за заподіяну іншому смерть вважалася смерть: “ Хто ударить людину, так, що він помре, та буде зраджений смерті... а якщо хто з наміром уб'є ближнього підступно (і прибіжить до жертовника), то і від жертовника мого бери його на смерть.”

У сучасних системах має рацію вбивство розглядається як один з найтяжчих злочинів і передбачає суворе покарання, аж до страти у ряді країн.

Актуальність теми. Кримінальний закон  передбачає три види вбивств, які  розглядаються як здійснені при  пом'якшувальних обставинах: умисне вбивство, здійснене в стані сильного душового хвилювання (ст. 116 КК); умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК); умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

У першому розділі курсової роботи ми розглянемо умисне вбивство, здійснене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК). Даний вид вбивства при пом'якшувальних обставинах має місце у разі особливого психічного стану винного — фізіологічного афекту, що виник під впливом протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, який є одним з видів тимчасового розладу душенной діяльності і виключає осудність (ст. 19 КК). Склад злочину, передбаченого ст. 116 КК, має місце лише у випадках, коли раптово виниклий в стані фізіологічного афекту намір на вбивство був негайно приведений у виконання, тобто коли винен ще знаходився в такому стані. Отже, розривши в часі між насильством або образою і сильним душевним хвилюванням, а також заздалегідь обдуманий намір тут не може мати місця. Крім того, сильне душевне хвилювання винного повинно бути викликано тільки протиправними діями потерпілого, що і відносить даний склад до групи умисних вбивств при пом'якшувальних обставинах. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 116 КК, характеризується наявністю прямого або непрямого наміру. Проте таке вбивство характеризується лише афектованим наміром, і намір тут не може бути заздалегідь обдуманим — навмисним. У зв'язку з цим наявність яких-небудь підготовчих дій до вбивства виключає застосування ст. 116 КК України. Суб'єктом даного злочину може бути фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

У другому розділі будемо розглянуто умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК). Даний вид вбивства при пом'якшувальних обставинах може мати місце лише під час пологів або відразу після пологів, коли особливий психічний і фізичний стан жінки ослабляє її здатність керувати своїми діями. У разі ж, якщо має місце який-небудь тимчасовий розлад душевної діяльності, зв'язаний з неможливістю породіллі віддавати звіт в своїх діях і керувати ними, відповідальність виключається відповідно до ст. 19 КК України. Дане діяння повинне мати місце лише відносно своєї новонародженої дитини, а не якої-небудь новонародженої дитини взагалі. Суб'єктивна сторона даного злочину виражається умисною формою провини у вигляді прямого або непрямого наміру. Наявність необережної форми провини по відношенню до смерті виключає кримінальну відповідальність по ст. 117 КК і свідчить про необхідність кваліфікації дій винною по ст. 119 КК. Момент виникнення наміру не враховується при кваліфікації даного злочину і може бути як заздалегідь обдуманий, так і що раптово виник або афектований. Суб'єктом цього злочину може бути тільки матъ новонародженої дитини, осудна і така, що досягла 14-річного віку. Інші особи (отець дитини, близькі родичі матері новонародженої дитини і т.д.), життя новонародженої дитини, що безпосередньо позбавили, або виступаючі співучасниками скоєння даного злочину, несуть відповідальність по ч.1 або ч.2 ст.115 КК України.

У третьому розділі наший курсової роботи ми зупинимося на вбивстві при  перевищенні меж необхідної оборони  або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).  Даний вид вбивства при пом'якшувальних обставинах має місце у разі явної невідповідності захисту характеру і небезпеці посягання, а також перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. У кожному конкретному випадку при перевищенні меж необхідної оборони повинна бути з'ясована наявність підстави і ознак необхідної оборони, передбачених ст.36 КК. При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, повинна бути з'ясована наявність підстави і ознак, передбачених ст.38 КК. Лише при порушенні однієї з ознак необхідної оборони або затримання особи, що скоїла злочин, — відповідності — можливе застосування ст.118 КК. При визначенні цієї ознаки необхідно враховувати, що що обороняється (при необхідній обороні) або особа, що затримує злочинця (при затриманні особи, що скоїла злочин), випробовуючи душевне хвилювання, викликане раптовим нападом або злочином, не завжди здатні зважити характер небезпеки посягання і вибрати відповідні засоби захисту і міри затримання злочинця. Суб'єктивна сторона даного злочину характеризується умисною формою провини. Це обумовлено тим, що перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, по необережності взагалі неможливо. Винен повинен не тільки усвідомлювати, що вживаний ним захист або заходи по затриманню злочинця явно не відповідають посяганню або заходам, необхідним для затримання злочинця, і може привести до смерті нападаючого або злочинця, але і бажати настання такого наслідку. Вбивство, здійснене при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, зв'язане з обставинами, передбаченими пунктами 1, 2, 4, 5 і 13 ч.2 ст. 115 КК, повинне кваліфікуватися не як умисне вбивство при обтяжливих обставинах, а по ст. 118 КК України. Суб'єктом даного вбивства може бути фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

1. Умисне вбивство, здійснене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 УК)

 

Стаття 116 Кримінального Кодексу  України передбачає кримінальну  відповідальність за вбивство, здійснене в стані афекту. Дана кримінально-правова норма знаходиться в розділі 7: «Злочини проти особи», в розділі 16 «Злочину проти життя і здоров'я» Особливої Частини КК.

Всі злочини проти особи, передбачені  в розділі 7 КК, роблять замах на один об'єкт, який в кримінально-правовій теорії носить назву родовий об'єкт — це суспільні відносини, що охороняють права і свободи особи як людини і громадянина. Видовим об'єктом злочинів розділу 16 КК є життя і здоров'я людини, що розуміються в біологічному сенсі.

Безпосереднім об'єктом вбивства в  стані афекту є життя людини як біологічний стан.

Вбивство в стані раптового  виниклого сильного душевного хвилювання (афекту), спровокованого протиправною або аморальною поведінкою потерпілого  традиційно відноситься до привілейованих, менш небезпечним видам злочинів проти життя.

Підставою пом'якшення відповідальності в таких випадках є, перш за все, віктимна (неправомірне або аморальне) поведінка  того, що потерпів і викликаний ним  стан сильного душевного хвилювання у винної. У психології такий стан психіки людини носить назва фізіологічного афекту.

Фізіологічний афект характеризується як емоційний спалах високого ступеня. Він виводить психіку людини із звичайного стану, гальмує свідому інтелектуальну діяльність, до певної міри порушує виборчий момент в мотивації поведінки, утрудняє самоконтроль, позбавляє людину можливості твердо і всесторонньо зважити наслідки своєї поведінки. В стані афекту здатність усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, а також керувати ними в значній мірі знижена, що є однією з підстав для визнання здійсненого в такому стані злочину менш суспільно небезпечним, чим злочин, здійснений при спокійному стані психіки.

Від фізіологічного афекту слід відрізняти так званий патологічний афект, який є тимчасовим хворобливим розладом психіки. При нім наступає глибоке затьмарення свідомості і чоловік втрачає здатність віддавати собі звіт в своїх діях і керувати ними. Обличчя в таких випадках визнається неосудним, а значить і не може нести кримінальну відповідальність.

Для вирішення питання про те, чи здійснено діяння в стані фізіологічного або патологічного афекту, необхідно  призначити комплексну психолого-психіатричну експертизу.

Вбивство в стані афекту визнається здійсненим при пом'якшувальних обставинах лише за наявності певних умов:

1) сильне душевне хвилювання  і намір на злочин повинні  виникнути раптово;

2) вони викликані протиправною  або аморальною поведінкою потерпілого.

Раптовість сильного душевного  хвилювання, за загальним правилом, полягає в тому, що воно виникає негайно, як у відповідь реакція на протиправну або аморальну поведінку потерпілого. Намір тут може бути що також раптово виник. Між вбивством і провокаційною поведінкою потерпілого, що викликала стан афекту і намір на злочин, в переважній більшості випадків не повинно бути розриву в часі. Проте можливе виникнення афекту не відразу після протиправних дій потерпілого, а через певний час. Проте значний часовий розрив вже не може свідчити про збереження стану раптово виниклого сильного душевного хвилювання.

Провокація з боку потерпілого, що викликає стан сильного душевного  хвилювання у винного, є: а) насильство; б) знущання; у) тяжка образа; г) інші протиправні дії (бездіяльність) потерпілого; д) аморальні дії (бездіяльність) потерпілого; е) систематична протиправна або аморальна поведінка потерпілого.

Насильство з боку потерпілого  може бути фізичним (наприклад, завдання ударів, побої, катування, спричинення  шкоди здоров'ю різного ступеня  тяжкості, насильницьке обмеження свободи неправомірного характеру, (згвалтування) або психічним (загроза заподіяти шкоду здоров'ю і життю). Насильство, що викликає афект, повинне носити протиправний характер.

Знущання, яке може викликати стан афекту, є злою насмішкою, знущанням над винним. На відміну від тяжкої образи, яка завжди виражається в непристойній формі, знущання може здійснюватися в пристойному вигляді, хоча за своїм змістом є таким же цинічним і образливим, таким, що глибоко ранить психіку людини. Такі, наприклад, насмішки над фізичними недоліками людини або який-небудь його збитковістю. Знущання може бути розтягнуте в часі.

Під тяжкою образою, яка може викликати  стан сильного душевного хвилювання, розуміється глибоке цинічне  приниження чести і достоїнства  особи, виражене в непристойній формі. Питання про те, яку образу вважати тяжкою, — це питання факту, що вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням всіх конкретних обставин справи. Таке, наприклад, звинувачення людини в здійсненні ним злочину або аморального вчинку, образа національного, релігійного почуття. При оцінці ступеня тяжкості образи враховується і індивідуальні особливості винного (хворобливий стан, душевне потрясіння, вагітність і т.п.).

Під іншими протиправними діями (бездіяльністю) потерпілого слід розуміти такі акти поведінки, які хоч і не є насильством, знущанням або образою, але разом з тим характеризуються грубим порушенням має рацію і законних інтересів винного або інших осіб. Це може бути зухвале, грубе самоправство, наїзд на дитину автомобіля на очах батьків, шантаж — загроза розголосити які-небудь компрометуючі винного або його близьких відомості, відмова від виконання службового боргу, наклеп, пошкодження або знищення майна, зловживання посадовими повноваженнями, неповернення крупної суми довга і ін.

На відміну від Кримінального  Кодексу УРСР (статті 104) в статті 116 КК України (2001 р.) немає вказівок на те, щоб такі дії потерпілого спричинили або могли спричинити тяжкі наслідки для винного або його близьких. Тим самим рамки застосування статті 116 розширені. Це означає, що такі наслідки можуть бути будь-якими за своєю природою, а не тільки тяжкими; відсутність такого посилання в статті 116 може означати і відсутність взагалі яких би-то ні було наслідків, як для самого винного, так і для його близьких. Іншими словами наслідку від протиправної (аморального) поведінки потерпілого можуть бути будь-якими або їх може не бути взагалі. Настання будь-яких наслідків або ненастання їх взагалі не грає юридичного (правового) значення в даному випадку, і не є кваліфікуючими ознаками статті 116 КК України.