Обставини, що обтяжують покарання при його призначені

3) вчинення злочину  на ґрунті расової, національної  чи релігійної ворожнечі або  розбрату;

4) вчинення злочину  у зв'язку з виконанням потерпілим  службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані  злочином;

6) вчинення злочину  щодо малолітнього, особи похилого  віку або особи, що перебуває  в безпорадному стані;

7) вчинення злочину  щодо жінки, яка завідомо для  винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину  щодо особи, яка перебуває в  матеріальній, службовій чи іншій  залежності від винного;

9) вчинення злочину  з використанням малолітнього  або особи, що страждає психічним  захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину  з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину  з використанням умов воєнного  або надзвичайного стану, інших  надзвичайних подій;

12) вчинення злочину  загально небезпечним способом;

13) вчинення злочину  особою, що перебуває у стані  алкогольного сп'яніння або у  стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.[9;356]

Суд має право, залежно  від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині 1 статті 67 КК України обставин, за винятком обставин, зазначених у  пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у Вироку.

При призначенні покарання  суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені  в частині першій статті 67 КК України.

Якщо будь-яка з  обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Обставини, що обтяжують  покарання - це визначені у КК України фактори, які характеризують підвищений ступінь суспільної небезпеки особи винного та вчиненого ним злочину.

На відміну від обставин, які пом'якшують покарання, Закон (стаття 67 ККУ) встановлює вичерпний  перелік обставин, які обтяжують  покарання. Тому суд не вправі визнавати як такі, що обтяжують покарання, обставини, які не вказані в статті 67 КК України, і має чітко дотримуватися змісту обставин, визначених у частині 1 статті 67 КК України.[2]

1.Повторність,  сукупність та рецидив злочинів, про які йдеться у статтях 32-34 КК України, є різновидами множинності злочинів, під якою розуміється вчинення однією особою двох або більше злочинів. Кожне із діянь, які становлять повторність, передбачену статтею 32 КК України, є самостійним злочином. Специфіка повторності як особливого виду множинності злочинів полягає у тому, що її утворюють тотожні або, у разі особливої вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним правилом (викладеним у частині 1 статті 32 КК України) повторністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією статтею, а для тих випадків, коли в одній статті КК України вміщено кілька різних складів злочинів (наприклад, статті 143, 223, 228 КК України), - однією частиною статті Особливої частини КК України. Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність; поняттям повторності охоплюється і рецидив злочинів (стаття 34 КК України).

Повторність злочинів виникає і  у тих випадках, коли один, декілька або й усі злочини, які її утворюють, вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів є незакінченими і кваліфікуються як замахи чи готування.

Рецидив злочинів виникає у випадках, коли особа, яка раніше була засуджена  за вчинення умисного злочину, вчиняє новий умисний злочин, маючи не зняту, непогашену у встановленому Законом порядку судимість за попередній злочин. При цьому немає значення, кваліфікуються всі вчинені винним злочини за однією чи за різними статтями Особливої частини КК України.

Злочини, вчинені за умов, визначених у статті 34 КК України, є рецидивом  як у випадках, коли винний вже відбув покарання за попередній злочин, так  і у випадках, коли новий умисний  злочин вчинено особами, які звільнені  від відбування покарання або яким невідбуту частину покарання замінено більш м'яким покаранням на підставі статей 75, 79, 81, 82, 83, 85 КК України.[9;357]

2.Вчинення злочину за  попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із частини 2 статті 28 КК України, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль. Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем.

3.Під діями,  спрямованими на розпалювання  національної, расової чи релігійної  ворожнечі та ненависті, на  приниження національної честі  і гідності слід розуміти будь-які дії, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими. Це можуть бути публічні підбурювання до вигнання за межі України або переселення в інші її регіони представників відповідних етнічних чи расових груп, розповсюдження матеріалів із завідомо неправдивими вигадками щодо таких груп, пропаганда расової, національної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями національних меншин або титульної нації. Діяння, умисно вчинені з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи, а також публічні заклики, виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів утворюють склад геноциду і потребують кваліфікації за відповідною частиною статті 442 КК України.[6;201]

4.Вчинення  злочину у зв'язку з виконанням  потерпілим службового або громадського  обов'язку означає вчинення його винним з метою перешкодити правомірній діяльності потерпілого у зв'язку з виконанням ним свого службового або громадського обов'язку, а так само з мотиву помсти за таку діяльність незалежно від часу, що пройшов з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вчинення винним злочину. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти таку діяльність особи, що входить до кола її службових повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи будь-яких інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (припинення правопорушення, повідомлення органам влади про злочин або готування до нього).

5.Під тяжкими  наслідками, завданими злочином, у пункті 5 частини 1 статті 67 КК України розуміються ті суспільно небезпечні (майнові, фізичні, моральні) зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу. Визнання наслідків вчиненого злочину тяжкими віднесено до компетенції суду, за винятком тих випадків, де вони прямо зазначені у відповідних статтях Особливої частини КК України (частина 3 статті 188 та частина 2 статті 423 ККУ). З урахуванням конкретних обставин справи тяжкими наслідками можуть зокрема визнаватися: смерть однієї чи декількох осіб; значна шкода здоров'ю людей; майнова шкода у великому й особливо великому розмірах; масова загибель об'єктів рослинного чи тваринного світу або забруднення довкілля, технологічна чи екологічна катастрофа; істотне порушення прав людин[8;245]

6.Вчинення  злочину щодо малолітнього, особи  похилого віку або особи, що  перебуває в безпорадному стані, має місце тоді, коли потерпілими є лише перелічені особи. Малолітніми вважаються особи, які не досягли на момент вчинення злочину 14-річного віку. Під особою похилого віку розуміється чоловік віком понад 60 років і жінка віком понад 55 років. Але на можливість усвідомлення винним відповідного вікового стану особи суттєво впливають не тільки їх фактичний вік, а й зовнішній вигляд, зріст, стан здоров'я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини.

Безпорадний стан - це обумовлений  об'єктивними і суб'єктивними  факторами стан особи, в якому  вона не може чинити опір злочинцеві або уникнути злочинного посягання. В основу розуміння даного поняття може бути покладено вироблене судовою практикою поняття безпорадного стану при зґвалтуванні - фізичний чи психологічний стан потерпілої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан), за якого вона не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла вчинити опір насильнику.

Вчинення злочину з  використанням малолітнього або  особи, яка страждає психічним захворюванням чи недоумством, передбачає використання для вчинення злочину двох видів осіб - малолітніх і осіб, які страждають на психічні захворювання чи недоумство. Використання таких осіб для вчинення злочину здійснюється з прямим умислом.

Оскільки в новому Кодексі мова йде не про неповнолітніх, а малолітніх, то важко уявити, як такі особи можуть бути ініціаторами вчинення суспільно небезпечних дій, а повнолітня особа при цьому виконує пасивну роль і йде на поводу по суті у дитини. Тому думається, що в таких випадках частіше за все буде мати місце склад злочину в діях повнолітньої особи втягнення малолітніх в злочинну діяльність, а також опосередковане виконання конкретного злочину. [4;379]

7. Вчинення  злочину щодо жінки, яка завідомо  для винного перебувала в стані вагітності, передбачено в якості обтяжуючої обставини в п. 7 ч. 1 ст. 67. Включення її в перелік обтяжуючих обставин пояснюється тим, що стан вагітності жінки потребує особливого ставлення до неї. Вчинення будь-якого злочину в такий період є небезпечним не тільки для жінки, а й для її ще ненародженої дитини, що значно підвищує суспільну небезпеку злочинних дій. Але для визнання вказаної обставини обтяжуючою необхідно, щоб винний достовірно знав про стан вагітності потерпілої.

8.У пункті 8 ч. 1 ст. 67 в якості обтяжуючої обставини передбачено вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного. Включення цієї обставини до обтяжуючих пояснюється тим, що у випадках, коли потерпілими є особи, які залежать матеріально, по службі чи іншим чином від винної особи, значно підвищується суспільна небезпека вчинених щодо них злочинних дій.

Під матеріальною залежністю розуміють випадки, коли потерпілий знаходився на повному чи частковому матеріальному утриманні винної особи (батько, мати, донька, син, тітка, родичка та інші особи, що можуть бути на утриманні).

Службова залежність має місце тоді, коли потерпілий був підлеглим по роботі. Наприклад, директор установи і підлеглі йому завідуючі відділами, секретар тощо. Інша залежність може мати місце в разі виконання професійних функцій (наприклад, відносини між тренером і спортсменом).

9. Вчинення  злочину з використанням малолітнього  або особи, яка страждає психічним  захворюванням чи недоумством, передбачає використання для вчинення злочину двох видів осіб — малолітніх і осіб, які страждають на психічні захворювання чи недоумство. Використання таких осіб для вчинення злочину здійснюється з прямим умислом. Про поняття осіб, які страждають психічним захворюванням чи недоумством, див. коментар до ст. 19.

Втягнений неповнолітніх, у т. ч. малолітніх, у злочинну діяльність у ряді випадків утворює самостійний  склад злочину (наприклад, ч. З ст. 303, ст. 304).

10.Вчинення  злочину з особливою жорстокістю передбачає прояв при вчиненні злочину безжалісності, безсердечності до потерпілого, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого та особи злочинця. Особлива жорстокість належить до числа оціночних понять. Судова практика виходить з того, що особлива жорстокість при вчиненні злочинів проти життя і здоров'я може проявлятися в завданні потерпілому особливих страждань шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань, глумління над трупом. Діяння, що є проявом особливої жорстокості, завжди вчиняються з прямим умислом при завданні потерпілому фізичних і моральних страждань. Вони можуть бути спрямовані не лише щодо потерпілого, а й щодо інших, близьких потерпілому осіб, коли винний усвідомлював, що, вчиняючи такі діяння, він спричинює йому особливі страждання.[9;358]

11.Вчинення  злочину з використанням умов воєнного або надзвичайні го стану, інших надзвичайних подій. Воєнний стан - це особливий правовий режим (політико-економічна ситуація), що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Режим воєнного стану  існує, зокрема, в часових межах від дня і часу оголошення Верховною Радою України за поданням Президента України стану війни і до дня і часу оголошення Верховною Радою України за поданням Президента України про укладення миру. Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних витрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства. До числа інших надзвичайних подій слід зокрема відносити повінь, землетрус, пожежу, зсув, обвал, інші події стихійного характеру, епідемію, епізоотію, епіфітотію, аварію, техногенну чи екологічну катастрофу, масові заворушення.