Об'єктивні ознаки привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

іністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відпо-іідно до закону передає певні повноваження щодо розпоряджання, управління, доставки пі іберігання майна. Така правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угод підряду, найму, оренди, комісії, прокату, перевезення, зберігання. При цьому не має значення, яким саме власником - юридичною чи фізичною особою- вин-ііпіі був наділений певною правомочністю щодо відповідного майна.

Звернення на свою користь чужого майна, вчинене  особою, яка не була наділена игішою правомочністю щодо цього майна, а за родом своєї діяльності мала лише доступ in цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.), повинно

і ііфікуватися як крадіжка за ст. 185. Це стосується також  осіб, які виконували чисто і ех пічні функції з транспортування майна (шофер, тракторист, комбайнер, водії водних ірлпепортних засобів тощо). Якщо ж зазначені особи, крім чисто технічних функцій з ір.ніспортування майна, були наділені стосовно довіреного для транспортування майна Певною правомочністю, їхні дії по неправомірному заволодінню цим майном слід роз-і іядати як привласнення чи розтрату і кваліфікувати за ст. 191. Водночас, викрадення ■і\ жого майна, вчинене особою, яка була наділена щодо нього певною правомочністю,

але у даному випадку нею не користувалася, має кваліфікуватися за статтями 185, 186 або 187.

Тимчасове запозичення  майна, яке було ввірене винному  чи перебувало в його віданні, для тимчасового його використання з подальшим поверненням його або його еквівалента власнику, не може бути визнано протиправним його привласненням. За наявності підстав такі дії можуть бути розцінені як самоправство (ст. 356), а при вчиненні їх службовою особою - як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364).

Привласнення  та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191. Частиною 2 цієї статті охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи  своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні. Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомочністю. На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майном офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.

Якщо заволодіння  чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов'язане з внесенням такою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або складанням і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 191, 366.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання  службової особи своїм службовим становищем слід відмежовувати від зловживання владою або службовим становищем, яке вчинюється з корисливих мотивів і утворює склад злочину, передбаченого ст. 364 Зловживання службовою особою своїм службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, виступає способом заволодіння чужого майна і таким чином утворює спеціальний склад службового зловживання. При корисливому зловживанні владою або службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ст. 364, службова особа не заволодіває чужим майном, а, діючи всупереч інтересам служби і протії правно отримуючи вигоду зі свого службового становища, заподіює власникові майна майнову шкоду. При цьому така шкода може полягати у так званій упущеній вигоді. 11а відміну від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) може супроводжуватись оплатним вилученням чужого майна, \л якого відбувається заміна майна на рівноцінний еквівалент,- інше майно, гроші, вико ристання чужого майна для особистих потреб без мети заволодіння ним тощо.

Умисне і  безпідставне отримання службовою особою з використанням свого службо вого становища чужого майна як премій, надбавок до заробітної плати, пенсій, допомоги, інших виплат слід кваліфікувати за ст. 191, а не за ст. 364.

Якщо службова особа спочатку звертає на свою користь  чуже майно шляхом ЗЛО вживання своїм службовим становищем, а потім з метою приховати вчинений нею зло чин зловживає своїм службовим становищем, її дії потребують кваліфікації за правилами реальної сукупності злочинів - за відповідними частинами статей 191 і 364.

Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.

3. Суб'єкти злочину

Суб’єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які  передбачена ч. 1 ст. 191, може бути осудна приватна особа, яка досягла іб-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні.

Суб’єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим  майнем шляхом зловживання службової  особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191) може бути лише службова особа. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частики КК,

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

4. Кваліфікуючими обставинами привласнення, розтрати майна або заволодшня ним шляхом зловжі=зоння службовим стгшовиїцем закон передбачає вчинення їх: 1} повторно або 2) за попереднім зговором групою осіб (ч. З ст. 191), 3) у великих (ч. 4 ст. 191) або 4) особливо великих (ч. 5 ст. 191) розмірах, або 5) організованою групою (ч. 5 ст. 191).

Про поняття таких  кваліфікуючих цей злочин ознак, як вчинення його повторно, у великих  чи особливо великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних  положеннях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення його за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, — коментар до ст. 28.

Постанова ПВС  №7 від 25 вересня 1981 р. “Про практику застосування судами України законодавства у  справах про розкрадання державного та колективного майяа “ (п. 3).

2. Суб'єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч. 1 
191, може бути осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що

і предметом  цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні.

Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловжи-іання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191) може бути лише , пжбова особа. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Суб'єктом  злочинів, передбачених частинами 3-5 цієї статті, може бути як особа, икій майно було ввірене чи у віданні якої воно перебувало, так і службова особа.

3. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим

мотивом.

4. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами привласнення, роз- 
і рати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем закон 
передбачає вчинення їх: 1) повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. З

191), 3) у великих (ч. 4 ст. 191) або 4) особливо великих (ч. 5 ст. 191) розмірах, або *>) організованою групою (ч. 5 ст. 191).

Про поняття  таких кваліфікуючих цей злочин ознак, як вчинення його повторно, у іиких чи особливо великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних поло-інях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення його за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою,- ст. 28 та коментар до неї.

Постанова ПВС  № 7 від 25 вересня 1981 р. «Про практику застосування судами України за-•, тодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» (п. 3).

Література

1. Кримінальний кодекс України
2. Коментований кримінальний кодекс
3. М. І. Бажанова Кримінальне право України «Загальна частина» Підручник,  Київ 2005