Об'єктивні ознаки привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Об'єктивні  ознаки привласнення, розтрати майна  або заволодіння ним шляхом зловживання  службовим становищем

 

 

План

1. Загальна характеристика злочину передбаченого ст.191
2. Об'єктивні ознаки злочину
3. Суб'єкти злочину

 

1. Загальна  характеристика злочину передбаченого ст.191

 

Привласнення чи розтрата чужого майна, яке будь ввірене особі  чи перебувало в її віданні,—

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи за йматися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем —

карається обмеженням волі на строк до п’ятії років або  позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні  посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років,

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,—

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти  років або позбавленням волі на строк  від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах..—

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строх до трьох років.

5. Дії, передбачені частиками першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою,—

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років  та з конфіскацією майна.

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи пе 
ребувало в її віданні,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходін громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зло 
вживання службовою особою своїм службовим становищем -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займати ся певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені по 
вторно або за попередньою змовою групою осіб,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбан ленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох рокіи

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо 
вони вчинені у великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї 
статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою 
групою,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

 

 

2. Об'єктивні ознаки злочину

 

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бути вчинений у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191); 3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.

Розтрата передбачає незаконне  і безоплатне витрачання {споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майка, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове Становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному  чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов’язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням.

Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають  у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно  від форми власності (комірник, експедитор, агент по постачанню, продавець, касир). Такою правомочністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відповідно до закону передає певні повноваження щодо розпоряджання, управління, доставки чи зберігання майна. Така правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угодпідряду, оренди, комісії, прокату, перевезення, схову, майнового найму. При цьому не має значення, яким саме власником — юридичною чи фізичною особою — винний був наділений певною правомочністю щодо відповідного майна.

Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо цього майна а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.), повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст. 185. Це стосується також осіб, які виконували чисто технічні функції з транспортування майна (шофер, тракторист, комбайнер, водії водних транспортних засобів тощо). Якщо ж зазначені особи, крім чисто технічних функцій з транспортування майна, були наділені стосовно довіреного для транспортування майна певною правомочністю, їхні дії по неправомірному за-володінню цим майном слід розглядати як привласнення чи розтрату і кваліфікувати за ст. 191. Водночас, викрадення чужого майна, вчинене особою, яка була наділена щодо нього певною правомочністю, але у даному випадку нею не користувалася, має кваліфікуватися за ст. ст. 185, 186 або 187.

Тимчасове запозичення майна, яке  було ввірене винному чи перебувало в його віданні, для тимчасового  його використання з подальшим поверненням  його або його еквівалента власнику, не може бути визнано протиправним його привласненням. За наявності підстав такі дії можуть бути розцінені як самоправство (ст. 356), а при вчиненні їх службовою особою — як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364).

Привласнення та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191. Частиною 2 цієї статті охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання  службової особи своїм, службовим  становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає  чуже майно на свою користь чи користь  третіх осіб, використовуючи при цьому  своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні.

Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомочністю. На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майно офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.

Якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов’язане з внесенням такою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або складанням і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. ст. 191, 360.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання  службової особи своїм службовим  становищем слід відмежовувати від  зловживання владою або службовим становищем, яке вчинюється з корисливих мотивів і утворює склад злочину, передбаченого ст. 364. Зловживання службовою особою своїм службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, виступає способом заволодіння чужого майна і таким чином утворює спеціальний склад службового зловживання. При корисливому зловживанні владою або службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ст. 364, службова особа не заволодіває чужим майном, а, діючи всупереч інтересам служби і протиправне отримуючи вигоду з свого службового становища, заподіює власникові майна майнову шкоду. При цьому така шкода може полягати у так званій упущеній вигоді. На відміну від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) може супроводжуватись сплатним вилученням чужого майна, за якого відбувається заміна майна на рівноцінний еквівалент, — інше майно, гроші, використання чужого майна для особистих потреб без мети заволодіння ним тощо.

Умисне і безпідставне отримання  службовою особою з використанням свого службового становища чужого майна як премій, надбавок до заробітної плати, пенсій, допомоги, інших виплат слід кваліфікувати за ст. 191, а не за ст. 364.

Якщо службова особа спочатку звертає  на свою користь чуже майно шляхом зловживання своїм службовим становищем, а потім з метою приховати вчинений нею злочин зловживає своїм службовим становищем, її дії потребують кваліфікації за правилами реальної сукупності злочинів — за відповідними частинами ст. 191 і 364.

Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.

І. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бути вчинений у формі:

1. привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні;
2. розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191);

3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання 
і -іужбовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).

Привласнення  полягає у протиправному і  безоплатному вилученні (утриманні, не-понерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з Наміром у подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У ре-

і.таті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користува-гись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє ма-геріальне становище.

Розтрата  передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, без-Оплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого

і па, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний Поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними мплконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно находилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по іхчпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність ке обумовлюватись службовими обов'язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням. Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають у 11'удових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми І іасності (комірник, експедитор, агент з постачання, продавець, касир). Такою право-