Кримінально-правова характеристика крадіжки

Безпосереднім об’єктом необхідно визнати суспільні  відносини конкретної форми власності, а також суспільні інтереси власника. При розслідуванні крадіжок встановлення безпосереднього об’єкту злочинних  посягань, як правило не викликає труднощів: виявляється належність викраденого майна тому чи іншому суб’єкту права (державні підприємства, установи, організації, приватні фірми, окремі приватні особи котрим майно належало на праві приватної власності), та встановлюються, чи воно знаходилось в його фондах до моменту скоєння злочину.

При крадіжці майна власника винний посягає не на фактичні суспільні  відносини, а лише на його елемент  – на право власності, згідно з  яким здійснюється володіння користування та розпорядження майном.

Об’єкт та предмет - спільні категорії, які належать одна одній, та співвідносяться між собою. Оскільки майнові предмети є матеріальною основою майновим відношенням, то предмет посягання повинен визнаватись складовою частиною, елементом об’єкту злочину, що відношення власності без зв’язку з майном не існують.

Наприклад, в Радянському  Союзі деякі вчені вважали, що розмежування безпосереднього об’єкту  та предмета крадіжки являється помилковим, носить непродуманий характер. Об’єктом крадіжки являється майно, як сукупність речей (предметів) матеріальну освіту. Вони також схилялися до того, що право власності не терпить збитку від злочинного посягання.² Деякі інші вважають, що при скоєнні крадіжки збиток відношенням власності завдається шляхом впливу на предмет посягання. Сама власність, як суспільне відношення, звісно, не може бути викраденою, або знищеною: вони можуть бути тільки порушені. На теперішній час, коли йде становлення демократичного суспільства, існують інші точки зору, але вони майже всі, протилежні вищевказаній. Таким чином при крадіжці збиток завдається посягає на суспільні відношення власності, на право власності, а не матеріальні предмети зовнішнього світу.

По своїх фізичних властивостях майно характеризується тим, що воно втілене в матеріальних, майнових тілах, різних предметах об’єктивного світу, котрі можуть знаходитись в різному фізичному стані рухомими та нерухомими, мати самостійність, та виконувати допоміжну роль. Як правило, річ, яка виступає об’єктом посягання відноситься до категорії рухомих речей, котрі можуть переміщуватися без втрати своїх корисних властивостей.

Так як ціллю крадіжки є протиправне присвоєння матеріальних плодів чужої праці, то не можуть визнаватись  об’єктом крадіжки різні духовні  цінності: думки, гіпотези і т.д. Не можуть розглядатись як порушення відносин власності та крадіжка речей, які знаходяться в могилі та на ній. Родичі та близькі померлого, які помістили ті чи інші предмети в захоронення, ти самим добровільно виключили їх зі складу майна. Тому заволодіння цим майном необхідно кваліфікувати по іншій статті кримінального кодексу. Звісно, це відноситься до тих випадків, коли викрадене майно знаходиться при померлому, але не захороненому (наприклад – при загиблому в ДТП).

Таким чином , об’єктом крадіжки являється відношення власності в різних формах прояву цієї власності : державної, комунальної, приватної.

2. Об'єктивні ознаки крадіжки

По своїх об'єктивних ознаках крадіжка являє собою  протиправне, таємне, без насильства вилучення майна з володіння власника або особи у веденні або під охороною якого воно знаходиться /абз.1.п.5 постанови/.

Крадіжка може бути довершена  тільки шляхом дії, коли злодій визначеним способом, прийомом вилучає явно чуже майно з володіння власника; крадіжка не може бути довершена шляхом бездіяльності Таким чином об'єктивну сторону крадіжки можна розчленувати на дію, наслідок і на причинний зв'язок між дією і наслідком, тобто злочин являється з матеріальним складом.

Крадіжка є одним  найбільшим та небезпечним посяганням на власність, оскільки вона полягає у протиправному безоплатному вилученні чужого майна і оберненні його на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцю цього майна.

Протиправність діяння тут означає, що заволодіння чужим  майном відбувається:

1) у спосіб, який заборонено законом;

2) особою, яка не має  права на таке майно.

Під безоплатністю розуміється  вилучення майна на користь винного  або інших осіб без еквівалентної  заміни, тобто без рівноцінного відшкодування  вилучених матеріальних цінностей  іншим майном, грошовими коштами або людською працею. Часткове (нееквівалентне) відшкодування вартості вилученого майна не виключає наявності в діях винної особи складу зазначених злочинів.

Вилучення у вказаний вище спосіб майна призводить до заподіяння його власникові чи іншому володільцю реальної і прямої майнової шкоди. Заподіяння матеріальної шкоди у вигляді упущеної (втраченої) вигоди не може визнаватися ознакою цих злочинів, оскільки при цьому не відбувається вилучення майна із фондів його власника.

Найважливішою ознакою, що виділяє крадіжку як особливу форму розкрадання, являється таємний спосіб вилучення майна. Саме на це звертає увагу ст. 185 КК України, визначаючи крадіжку як “таємне викрадення майна власника’.

Крадіжка може бути довершена різними способами:

1) різні форми зломів.

2) за допомогою розборів перекриттів стелі, видалення скла у вікні і.т.д.

3) підбір відмичок до захисних пристроїв.

4) кишенькові крадіжки.

5) так званий «вільний доступ».

Як правило крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад , ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб, Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка) /абз.3.п.5 постанови/.

Таємним признається таке розкрадання, яке здійснюється непомітно, потайне.

Це викрадення, непомітне для осіб, у володінні, під охороною або наглядом яких знаходиться майно. Злодій, наприклад, проникає в сховищі і викрадає з нього майно, користуючись тим, що сторож пішов на інший об'єкт охорони, або користуючись неуважністю людини, краде гаманець з його кишені в автобусі.

У ряді випадків при розкраданні присутні сторонні, або так звані треті особи. Ними можуть бути покупці в магазині, громадяни, що проходять мимо складу і т.д. Ці особи не несуть ніяких службових або договірних обов'язків з охорони або нагляду за майном. У літературі не відразу склалася певна думка про роль третіх осіб. Згідно з однією точкою зору, можливість спостереження ними факту розкрадання особиста для кваліфікації скоєного як крадіжки майна власника

Деякі вчені взагалі  не згадують про третіх осіб, вважаючи їх присутність або відсутність байдужим для розв'язання питання про наявність крадіжки.

Однак треті особи - це очевидці, які у випадку необхідності можуть перешкоджати злодієві в здійсненні розкрадання, а також можуть згодом розпізнати його, як винного, і викрадач чудово це усвідомлює. У зв'язку з  цим розкрадання буде таємним  тільки в тих випадках, коли злочинець вилучає майно способом, непомітним для третіх осіб. У іншому випадку крадіжка переростає в грабіж.

Таким чином, викрадення залишається таємним, якщо потерпілий або сторонні особи хоч і присутні на місці злочину, але не усвідомлюють протиправного характеру дій винного. Тому, наприклад, кваліфікується як крадіжка дії особи, що заволодіває чужими речами навіть в багатолюдному місці, якщо присутні бачать в ньому власника цих речей або особу, діючу за його дорученням. Таке переконання у очевидців здатний створити сам злодій всім характером своєї поведінки; він може вдатися і до обману, видавши себе за власники або особа, що має право забрати ці речі. Якщо, наприклад, особа вільно сідає в автомобіль і виїжджає, то у перехожих, як правило, навіть не виникає підозри, що ця людина - злодій. Тому викрадення чужого автомобіля, мотоцикла, велосипеда навіть в присутності численних свідків кваліфікується як крадіжка по ст. 185 КК України. Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного. Таємним признається так само викрадення речей з автоматичних камера зберігання. Злочинець, тим або іншим способом дізнався шифр, і викрадає з камери зберігання речі, що знаходяться там, не побоюється, що присутні запідозрять в ньому злодія, бо вони не знають і не можуть знати, що особа, що набирає на циферблаті суворо певну комбінацію цифр, відому лише власнику речей, насправді злочинець

Необхідно ще раз підкреслити, що, якщо злодієві явно відомо, що присутні сторонні особи усвідомлюють протиправність його дій, то цей факт дає підставу вважати викрадення відкритим і кваліфікувати його, як грабіж.

Потрібно розглядати крадіжку і викрадення майна, довершене в присутності особи, явно для винного не здатного розуміти характер і значення виникаючого внаслідок малоліття, психічного або іншого хворобливого стану, знаходження в стані сну або сильного алкогольного сп'яніння і т.д.

Таємним також є і розкрадання, довершене в присутності осіб, причетних до заволодіння майном або відносно яких винний переконаний, що вони на ґрунті особистих взаємовідносин не будуть перешкоджати здійсненню злочину. При цьому потрібно мати на увазі, що якщо така поведінка присутнього при здійсненні крадіжки заздалегідь було обіцяна, то така особа повинна нести відповідальність, як співучасник в здійсненні крадіжки.

Зрозуміло, не виключена  і така можливість, що особи, яких злодій не вважає сторонніми і не чекає протидії з їх сторони, можуть всупереч його очікуванням виявитися перешкодою здійсненню крадіжки. У цьому випадку всі дії винної сторони набувають ознак відкритого викрадення. Серед юристів немає єдиної думки про те, як слід кваліфікувати випадки несподіваного зривання з потерпілого головного убору, вихоплення ручної ноші і тому подібні дії, тобто таке вилучення майна, яке здійснюється раптово, одночасно. На перший погляд представляється, таке викрадення, що нерідко іменується «ривком», завжди здійснюється відкрито і повинно підпадати під дії ст. 186 КК України - грабіж. Однак, такий висновок може бути визнаний вірним далеко не у всіх випадках раптових викрадень.

Викрадення є таємним  передусім тоді, коли в момент вилучення  майна свідомістю потерпілого цей  факт не охоплюється. Якщо, наприклад той, що терпів виявив кишенькову крадіжку в момент, коли злодій намагався сховатися з викраденим гаманцем, довершене таємне викрадення не стає від цього відкритим. Отже, не може вплинути на визнання викрадення відкритим. Та обставина, що потерпілий пізнав факт вилучення у нього майна вже після його закінчення; необхідно враховувати відношення до факту викрадення як потерпілого, так і самого винного саме в момент здійснення крадіжки.

Сказане дозволяє вирішити питання і про характер раптового викрадення.

Неочікуване зривання головного убору, миттєве вихоплення речей з рук і інші подібні дії можуть кваліфікуватися не як грабіж, а як крадіжка, якщо потерпілий не усвідомлює, а точніше, не встигає усвідомити суті проведеної події, виявляючи пропажу свого майна вже після того, як викрадення кінчене. Не можна при цьому відкидати і суб'єктивний чинник: злочинець в подібних випадках прагне здійснити викрадення таким чином, щоб воно виявилося як можна більш несподіваним для потерпілого, а тому що ним і не усвідомлюється.

Ознаки саме крадіжки, а не грабежу містили дії підлітків З. і П.

Сховавшись  за глухою огорожею, вони дротяним крюком зривали з голови перехожих шапки. З матеріалів справи видно, що підлітки здійснювали ці дії у вечірній час, обираючи жертвами самотніх перехожих. Потерпілі через несподіванку і раптовість дій деякий час не могли усвідомлювати того, що трапилося і сказати, хто і як викрав у них шапку.

Однак раптове викрадення може розглядатися як крадіжка тільки при умові, якщо воно по намірах викрадача, обстановки здійснення і способу дії було непомітним для потерпілого і інших осіб. У тому ж випадку, коли раптове викрадення здійснюється способом, явно помітним для потерпілого, що співав або очевидців, і коли злочинець розраховує не стільки на раптовість, скільки на зухвалість своїх дій, на розгубленість і переляк жертви, на те, що пограбована людина за своїм фізичним даними не в змозі протидіяти йому або затримати його, вирішитися підняти тривогу і т.д. Таке викрадення приймає форму відкритого видалення майна, характерного, а саме для грабежу .

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування – залежно від характеру насильства чи погроз – як грабіж чи розбій. /п.6 постанови/

Велике значення має  прагнення винного до того, щоб  діяти так але, непомітно для навколишніх.

Більш того ця ознака для  визначення поняття таємності є такою, що вирішує: злочинець несе відповідальність за той злочин, здійснення якого передбачалося його наміром і охоплювалося його свідомістю. Якщо злочинець при здійсненні крадіжки вважав, що діє таємно, непомітно, але сторож складу спостерігав факт розкрадання, то таке вилучення буде розглядатися, як таємне. Таємний спосіб крадіжки - необхідна ознака об'єктивної сторони. Так Зуйков Г.Г зазначає, що особливість способу дії в ряді складів злочину признається необхідною межею об'єктивної сторони, і приводить в якості прикладу склад крадіжки. ³

Матишевський П.С, що ділить ознаки об'єктивної сторони на постійні і перемінні, правомірно відносить таємний спосіб крадіжки до постійних ознак .

У тому ж випадку, коли викрадач виявив, що його дії кимсь зафіксовані, і тому припинив викрадення, воно залишається таємним.

 Такі дії будуть  кваліфікуватися або як замах  на крадіжку, або як завершена крадіжка, якщо злодій встиг заволодіти тією або іншою річчю.