Бандитизм

Прокурор Таргоній О. заперечує  проти задоволення скарги і вважає, що скарга є  безпідставною, оскільки  кримінальна справа порушена у відповідності з вимогами ст. ст. 94, 98 КПК України за наявності на те  достатніх приводів та підстав, які вказують на наявність в діях ОСОБА_2. складу злочинів, передбачених ч.4 ст.19 і п «е» ст.93 КК України (1960 року), ч.1 ст.115, ст.ст.255, 257  КК України.

Дослідивши надані Генеральною прокуратурою України матеріали кримінальної справи, на підставі яких винесені оскаржувані постанови про порушення кримінальної справи, заслухавши пояснення адвоката ОСОБА_1, думку прокурора, суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Із досліджених судом постанов про порушення кримінальної справи, які оскаржуються та матеріалів кримінальної справи №49-1961 вбачається, що ОСОБА_2. 01.06.2002 року в приміщенні учбово-тренувальної бази ФК Таврія» був співучасником вбивства ОСОБА_3..

Також за вказівкою ОСОБА_2. члени банди ОСОБА_5., ОСОБА_6.  та інші 04.08.1995 року у лісопосадці поблизу міста Саки заподіяли тілесні ушкодження ОСОБА_7., що потягли настання його смерті.

Крім цього, ОСОБА_2. в період з 1991 року по 2006 рік приймав участь у злочинній організації - банді та вчиненні у її складі злочинів.

За таких обставин слідчий прийшов до висновку, що в матеріалах кримінальної справи містяться достатні дані, які вказують на наявність в діях ОСОБА_2. ознак складу злочинів, передбачених ч.4 ст.19 і п «е» ст.93 КК України (1960 року), ч.1 ст.115, ст.ст.255, 257  КК України.

Відповідно до ст.94 КПК України  приводом до порушення кримінальної справи, наряду з іншими, є  безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, які підтверджують реальність конкретної події злочину ( час, місце, спосіб та інші обставини здійснення злочину ).

Як вбачається із оскаржуваних постанов про порушення кримінальної справи та досліджених судом матеріалів, приводами до порушення зазначеної кримінальної справи стало безпосереднє виявлення слідчим та прокурором ознак злочинів в діях ОСОБА_2. при розслідуванні  кримінальної справи №49-1961.

Підставами для порушення зазначеної кримінальної справи стали фактичні дані, які вказують на наявність в діях ОСОБА_2. ознак злочинів, передбачених ч.4 ст.19 і п «е» ст.93 КК України (1960 року), ч.1 ст.115, ст.ст.255, 257  КК України.

Такі дані містяться в у даних явки з повинною та показах обвинуваченого ОСОБА_8., показах обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10., свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12., ОСОБА_13., ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16. та ОСОБА_17.

Порушення вимог закону при отриманні цих даних судом не встановлено.

Відповідно до вимог ст.98 КПК України, в оскаржуваній постанові слідчим зазначено приводи і підстави для порушення кримінальної справи, статтю Кримінального кодексу, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.

Суд не приймає до уваги заперечення адвоката ОСОБА_1 про відсутність достатніх приводів та підстав для порушення зазначеної кримінальної справи, оскільки в матеріалах перевірки, які стали підставою для порушення кримінальної справи, є достатні дані, які вказують на причетність ОСОБА_2. до умисного вбивства ОСОБА_3.  та ОСОБА_4., участі ОСОБА_2. у банді та злочинній організації, але провести їх  оцінку та вирішити питання про доведеність вини ОСОБА_2. можна зробити лише в межах розслідування даної кримінальної справи. 

                 Оцінюючи в сукупності надані прокурором та досліджені судом матеріали справи №49-1961, які стали підставою для порушення кримінальної справи, суд приходить до висновку, що зазначені матеріали містять достатні дані, які вказують на наявність в діях ОСОБА_2.  ознак складу злочинів, передбачених  ч.4 ст.19 і п «е» ст.93 КК України (1960 року), ч.1 ст.115, ст.ст.255, 257  КК України,  а рішення про порушення кримінальної справи прийнято з дотриманням вимог ст.ст.94, 97, 98 КПК України за наявності достатніх на те приводів та підстав.

Згідно ст. 236-8 КПК України суд за результатами розгляду скарги, встановивши дотримання слідчим вимог ст.ст. 94, 97, 98 КПК України при порушенні кримінальної справи, своєю вмотивованою постановою залишає скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94 - 98, 236-7, 236-8 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2. на постанови слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Дзігори С.В. від 15.08.2006 року та заступника Генерального прокурора України Кузьміна Р.Р. від 27.09.2006 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактом умисного вбивства ОСОБА_3. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.115  КК України; заступника Генерального прокурора України Щоткіна В.І. від 17 грудня 2007 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактами умисного вбивства ОСОБА_4., вчиненого бандою, участі у банді та злочинній організації, за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст.19 і п «е» ст.93 КК України (1960 року), ст.ст.255, 257  КК України, - залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом семи діб з дня її винесення.

Суддя             

У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні 16 грудня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_4 і його захисника – адвоката ОСОБА_5 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2010 року про засудження  

          ОСОБА_4,

          ІНФОРМАЦІЯ_1,

за ст. 257 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 1 ст. 263 КК України на чотири роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів – на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю,  

установила:

     Суд першої інстанції визнав, що ОСОБА_4 наприкінці 1995 року у м. Золотоноша разом із ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які засуджені вироком Київського міського суду за ст. 69 і ч. 1 ст. 222 КК України: перші троє - 30.03.1999 року, а останній – 21.06.2000 року, та з особами, матеріали справи щодо яких виділені в окреме провадження, організували озброєну гвинтівкою калібру 5,6 мм з оптичним прицілом із 92 патронами, гранатою “Ф-1”, пістолетом “ТТ” і “Парабелумом” банду. При цьому ОСОБА_4 виготовив до зазначеної гвинтівки глушники та удосконалив її щодо точної стрільби.

     У складі банди ОСОБА_4 із ОСОБА_9, ОСОБА_7 та іншими її учасниками 25 березня 1996 року у м. Харкові вчинив напад на ОСОБА_10., незаконно позбавляв його волі і заволодів його майном на 12.521.022 грн. Після цього брав участь у незаконному утримуванні потерпілого і вимаганні викупу у сумі 4.000.000 дол. США., а 24 травня того ж року вони разом одержали від ОСОБА_11., якого теж позбавляли волі, за викуп ОСОБА_10 360.750 грн.

     7 липня 1997 року ОСОБА_4 у складі банди з ОСОБА_6 та іншим учасником, який перебуває у розшуку, у АДРЕСА_1 вчинив напад на ОСОБА_13. і вимагав у нього 600.000 грн. При цьому він брав участь у позбавленні волі сина потерпілого ОСОБА_12. та утримуванні в палатці на березі р. Дніпро, біля с. Прохорівка.

     Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2010 року вирок Деснянського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_4 залишено без зміни.

     У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4. ставить питання про скасування вироку та ухвали і направлення справи на новий судовий розгляд. Твердить, що органи досудового слідства і суд не виконали усіх положень норм КПК України і не встановили істини у справі. Наголошує, що у справі немає даних, які б свідчили про те, що він придбавав зброю, а показань потерпілих і свідків суд не допитував. Вважає, що процес впізнання проведено неправильно. Помилки суду першої інстанції апеляція не перевірила і не усунула їх.

     У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_5. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_4 і справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що судові інстанції допустились неповноти, упередженості і необ’єктивності. Твердить, що слідчі дії, в тому числі пред’явлення засудженого для впізнання у справі були проведені з порушенням норм КПК України.

     Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що підстав для їх задоволення немає.

     Винуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, підтверджується доказами, на які послався суд у вироку.

     Привертають увагу показання потерпілих ОСОБА_13, які на досудовому слідстві і в суді підтвердили, що озброєні особи, серед яких був і ОСОБА_4, вимагали у них гроші та незаконно затримували їхнього сина. Під час впізнання потерпілі показали на ОСОБА_4 як особу, яка була учасником зазначеного діяння.

     Про те, що ОСОБА_4 брав участь у нападі на потерпілого ОСОБА_10., свідчать показання самого цього потерпілого, а також потерпілого ОСОБА_11. Вони впізнали ОСОБА_4 і вказали, що саме він був серед учасників цього нападу.

     Що стосується даних про те, що ОСОБА_4 учинив бандитизм (ст. 257 КК України), - був одним із організаторів озброєної банди, брав у ній участь та у вчинюваних нею нападах, то про це свідчать рішення і висновки двох попередніх вироків. Згідно з цими вироками були засуджені інші учасники зазначеної банди, а ОСОБА_4 викривався у цьому злочині.  

     Суд першої інстанції визнав зазначені докази достовірними і поклав їх в основу свого вироку, з яким небезпідставно погодилась апеляційна інстанція. Кваліфікація злочинних діянь ОСОБА_4 за ст. 257 і ч. 1 ст. 263 КК України сумнівів не викликає.

     Вважати, що судові інстанції допустились упередженості, необ’єктивності чи невиконання норм КПК України, підстав не виявлено.

     За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для призначення справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

     На підставі наведеного та керуючись ст. 394 КПК України, ч. 1 п. 2 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” колегія суддів

установила:

     відмовити засудженому ОСОБА_4. і його захиснику – адвокату ОСОБА_5. у задоволенні касаційних скарг.

Судді:

 Редька А.І.                     Пивовар В.Ф.           Заголдний В.В.

ВИСНОВКИ

Отже, бандитизм своєю теоретичною не розробленістю, відсутністю слідчо-судової практики, кваліфікації за вчинення даного злочину, стосується багатьох дискусійних питань, оскільки діяння, які ст. 257 КК криміналізує, багатогранні і вони вимагають ретельного вивчення, причому, в найкоротший термін, адже злочинність має властивість поширюватись та еволюціонувати, що потребує вчасної й ефективної протидії з боку суспільства та держави.

З метою посилення боротьби з бандитизмом, органи внутрішніх справ повинні здійснювати заходи, серед яких необхідно виділити такі, як - створення спеціалізованих інформаційних систем на членів злочинних угруповань з їх реґіональними і міжнародними зв’язками (бандитських та інших озброєних груп, які займаються контрабандою зброї, вибухових пристроїв тощо), а також кілерів. Створювати і забезпечувати взяття на облік у систему "Насильство", поряд з іншими тяжкими злочинами, усіх зареєстрованих (розкритих і нерозкритих) бандитських нападів. Здійснювати заходи щодо оперативного встановлення приватних і державних спортивних клубів, секцій з оволодіння бойовими видами спорту, організацію постійно діючого контролю за характером і справжніми цілями їх функціонування, складом контингенту, що тренується і безпосередньо в них працює, вивчення джерел фінансування та їх походження. Своєчасно орієнтувати органи внутрішніх справ щодо встановленого маршруту пересування злочинних груп, членів яких затримано і заарештовано за вчинення бандитських, розбійних нападів та пограбувань. Ретельно перевіряти такі групи щодо їх причетності до нерозкритих злочинів, здійснення перевірки всіх осіб, які займаються касовими операціями і охороняють гроші, з метою отримання оперативної інформації щодо них. Проводити всебічний аналіз стану оперативно-розшукової роботи, передусім серед небезпечних рецидивістів - "злодіїв у законі", інших кримінальних і антисуспільних елементів, всебічно вивчати наявні оперативні матеріали на них. Забезпечувати регулярний обмін інформацією про вчинення бандитських та розбійних нападів та про осіб, які становлять оперативний інтерес, з метою координації роботи щодо розкриття цих злочинів.

Реалізація зазначених заходів допоможе підвищити рівень розкриття бандитських нападів зменшити витрати часу і зусиль працівників органів внутрішніх справ.

ЛІТЕРАТУРА

1.       Конституция Украины. – К., 2001. – 48 с.

2.       Уголовный кодекс Украины.- Х.: Одиссей, 2001.- 255 с.

3.       Постанова Пленум Верховного Суду України за № 13 від 23 грудня 2005 року „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями”;

4.       Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року за № 35// Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 35, ст.358 ;

5.       Величко Ю. Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань. Юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Квітень 2002 року;

6.       Гавриш С., Ємельянов В. Відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації в проекті КК України // Право України. - 2000. - № 10. - С. 42-46