Бандитизм

В. Ліпкан вважає, що тероризм є багато об’єктним злочином, який посягає й на громадську безпеку (основний об’єкт), і на життя, здоров`я та права громадян (додатковий об`єкт), і на відносини власності (теж додатковий об`єкт) тощо[10]. Звичайно, визначити всі цілі, які могли б переслідуватися тими чи іншими терористичними групами, неможливо через надто широкий їх діапазон. Потрібно визначити цільові напрями злочинного терористичного спрямування злочинних дій, основні орієнтовні способи їх вчинення, а решту конкретизації залишити на розсуд правоохоронців щодо того чи іншого випадку.

Аналогічно має вирішуватися й колізія щодо створення незаконних воєнізованих збройних формувань через істотну змістовну ідентичність існуючих і в цьому разі проблем. Тобто основою відмежування цього кримінально-правового складу від бандитизму слід вважати також наявність іншої основної мети (як правило, політичної) у такого воєнізованого чи збройного формування й використання ним нападів лише як способу (інструмента) для її досягнення. Лише за допомогою цього методу можна відрізнити збройне формування в контексті примітки № 2 до ст. 260 КК України "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань" від банди.

Збройний розбій (ст. 187 КК) організованою групою - це напад із застосуванням зброї або предметів, використовуваних у якості зброї. У бандитизмі ознаки складу інші: створення стійкої озброєної групи з метою напади на громадян або організації, а також керівництво нею або участь у такій групі.

Розбій від бандитизму відрізняється за такими ознаками: бандитизм - це завжди застосування зброї, а розбій може бути вчинений і без зброї; в розбої зброя повинна використовуватися по призначенню, для бандитизму необхідно лише наявність зброї (розбійний напад кваліфікується в тих випадках, коли зброя застосована в ході нападу, напад збройної банди вважається таким, що вчинений, і тоді, коли наявна в членів банди зброя не застосовувалася); розбій може бути вчинений однією особою, а бандитизм - тільки збройною групою; при розбої, на відміну від бандитизму може застосовуватися не тільки зброя, але й інші предмети, що використовуються в такій якості; спеціальною ознакою банди є створення озброєної групи для вчинення нападів, і на відміну від групи розбійників банда - це стійка група.

Бандитизм від організованого збройного розбою відрізняється рівнем організованості і згуртованості, а також більш широким діапазоном цілей.

На відміну від розбою, вчинюваного за попереднім зговором групою осіб, при організації банди ніколи не буває елементу стихійності або випадковості. Банда - це більш організоване і стійке злочинне формування: її справами звичайно "заправляють" один або кілька організаторів, попередній зговір учасників доповнюється розподілом ролей (включаючи періоди між вчиненням нападів), круговою порукою, з елементами ієрархії (підлеглості й дисципліни), створенням матеріального фонду для потреб банди в цілому та окремих її учасників (як за рахунок коштів, добутих бандою злочинним шляхом, так і за рахунок добровільних внесків її членів).

У озброєному розбої, вчиненому організованою групою, завжди встановлюється корислива спрямованість - розкрадання чужого майна. У складі бандитизму мета діяльності ширше: напад на громадян або організації. Сам такий напад більш небезпечно, тому що являє загрозу не тільки для власності громадян, але і для їхньої особистої безпеки, нормального функціонування держави, комерційних або інших організацій.

Від інших організованих груп банда відрізняється своєю озброєністю і злочинними цілями - вчинення нападів на громадян та організації.

7. ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ БАНДИТИЗМУ

При застосуванні кримінального законодавства, не завжди правильно кваліфікуються такі ознаки складу бандитизму, як організація банди і керівництво нею, участь у банді й участь у бандитських нападах. Недостатньо повно з'ясовуються які саме дії вчинив кожний учасник банди, не встановлюються особи, що сприяють бандитської діяльності. Припускаються помилки в кваліфікації нападів, що вчиняються бандою в сукупності з іншими діяннями, ще на стадії слідства, оскільки не всі злочини, у яких взяла участь банда, охоплюються поняттям бандитизму.

При кваліфікації злочинів, учинених бандою, суди повинні дотримуватись положень ч.1 ст. 30 КК про умови відповідальності організаторів та учасників таких об’єднань. Організатор банди підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчиненні нею, при умові, що вони охоплювались його умислом. Що до учасників банди, то згідно ч.2 ст. 30 КК, то вони несуть відповідальність за злочини у яких вони брали участь у підготовці або у вчиненні, незалежно від тієї ролі, яку кожен з них виконував у злочинні.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – за дії, які полягають у незаконному заволодінні вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, пристроями, їх придбання, виготовлення, ремонт, або в незаконному заволодінні радіоактивними матеріалами чи їх придбанні, або у виготовленні, ремонті холодної зброї, вчинені з метою організації банди, а також аналогічні дії учасників уже існуючої банди чи збут останніми зазначених предметів належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч.1 чи ч.2 ст. 263 КК.

А згідно п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – ст. 257 КК не містить якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов’язкової ознаки складу злочину (бандитизм), крім відповідальності за організацію банди, тому у таких випадках суд згідно ст. 33 КК, відповідно до якої за сукупністю злочинів кожен із учасників банди підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини.

Диференціація відповідальності осіб, що приймали участь у банді, здійснюється на основі дотримання принципу індивідуалізації відповідальності з урахуванням всіх обставин справи. Принцип індивідуалізації покарання пов'язаний із цілями відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого і запобігання вчинення нових злочинів. Ці цілі можуть бути досягнуті тільки при призначенні доцільного покарання з урахуванням принципу «економії репресії». Це означає, що кожному злочинцю повинно бути призначене покарання, що оптимально необхідно для його виправлення і який у той же час буде сприяти запобіганню злочинів не тільки з його сторони, але і з боку інших громадян.

Справа № 11-47/2010 р.                    Головуючий у І інстанції  Сова Т.Г.  

Категорія – заява                               Доповідач  Білобров В.Д.  

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

  21 січня 2010 року  колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:  

        Головуючого              Щербакова О.С.  

      суддів                          Білоброва В.Д., Шахової О.Г.  

      з участю прокурора   Щербака О.В.  

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові  справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на постанову Менського районного суду, Чернігівської області від 23 листопада 2009 року.  

  В С Т А Н О В И Л А :  

  Постановою суду засудженому ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви про перегляд вироку в частині засудження за ст. 257 КК України.  

В апеляції засуджений ОСОБА_1 вважає, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ст. 257 КК України, в редакції 2001 року і посилається на кількісний признак банди.    

   Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який вважав, що апеляція засудженого не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з таких підстав.  

  ОСОБА_1. звернувся до суду із заявою про перегляд вироку в частині засудження за ст. 257 КК України мотивуючи тим, що на час розгляду справи в суді до складу банди входило 4 особи. Стверджує, що Законом України „Про внесення змін до кримінального та кримінально – процесуального кодексу України, щодо гуманізації кримінальної відповідальності” № 270 від 15.04.2006 року було внесено зміни до ст. 28 КК України. В ч. 4 вказаної норми зазначено „Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він був скоєний стійким ієрархічним об’єднанням, де кількість осіб є 5 – ть та більше”. Таким чином його дії за ст. 257 КК України не можуть бути кваліфіковані даним складом злочину оскільки є декриміналізовані по кількісній ознаці банди.  

  Як вказав суд, із вироку Апеляційного суду Луганської області від 06.07.2006 року слідує, що ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4 під своїм керівництвом організували озброєну банду з метою нападу на окремих осіб та скоєння вбивств для особистої вигоди і збагачення злочинним шляхом.  Для цього вони незаконним шляхом придбали та зберігали вогнепальну зброю, боєприпаси, вибухові речовини, які в подальшому використовували для нападу та вбивства окремих осіб. В результаті спільних дій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була створена озброєна банда, яка відрізнялася стійкістю та організованістю її членів, єдиним наміром, загальними правилами поведінки і розподілом ролей. Члени банди в період з 1998 по 2000 роки скоїли ряд особливо тяжких злочинів проти життя та здоров’я громадян. В березні 2000 року в нападі, скоєному цією бандою, приймав участь ОСОБА_1  

Пунктом 3 ст. 28 КК України передбачено, що злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб ( три і більше ), які попередньо зоорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого ( інших ) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.  

У відповідності із вимогами ст. 257 КК України, бандитизм  - організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або вчинюваному нею нападі.  

 З часу засудження ОСОБА_1 до ст. 257 КК України не вносилися зміни, які б скасовували злочинність діяння чи пом’якшувалась кримінальна відповідальність за бандитизм.  

Таким чином, суд при розгляді заяви не допустив порушень діючого законодавства, а тому заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.    

  Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів  

                                    У Х В А Л И Л А:  

  Апеляцію засудженого ОСОБА_1  залишити без задоволення, а постанову Менського районного суду від 23 листопада 2009 року щодо ОСОБА_1 без змін.  

              Судді:  

   Щербаков О.С.                    Білобров В.Д.                               Шахова О.Г.                                                                                                                                                    

Конец формы

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа 4-1019/08

26 травня 2008 року суддя Печерського районного суду м. Києва Мосьондз І.А., при секретарі Табала Я.С., з участю прокурора Таргонія О., адвоката ОСОБА_1  розглянувши матеріали справи за  скаргою адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2. на постанови слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Дзігори С.В. від 15.08.2006 року та заступника Генерального прокурора України Кузьміна Р.Р. від 27.09.2006 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактом умисного вбивства ОСОБА_3. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.115  КК України; заступника Генерального прокурора України Щоткіна В.І. від 17 грудня 2007 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактами умисного вбивства ОСОБА_4., вчиненого бандою, участі у банді та злочинній організації, за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст.19 і п «е» ст.93 КК України (1960 року), ст.ст.255, 257  КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м.Києва зі скаргою в інтересах ОСОБА_2. на постанови слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Дзігори С.В. від 15.08.2006 року та заступника Генерального прокурора України Кузьміна Р.Р. від 27.09.2006 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактом умисного вбивства ОСОБА_3. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.115  КК України; заступника Генерального прокурора України Щоткіна В.І. від 17 грудня 2007 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактами умисного вбивства ОСОБА_4., вчиненого бандою, участі у банді та злочинній організації, за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст.19 і п «е» ст.93 КК України (1960 року), ст.ст.255, 257  КК України.

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначається, що оскаржувані постанови винесені слідчим та заступниками Генерального прокурора України за відсутності достатніх на те приводів та підстав, визначених  законом.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_1 вимоги скарги підтримала повністю, просить скасувати оскаржувані постанови слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Дзігори С.В. від 15.08.2006 року, заступників Генерального прокурора України Кузьміна Р.Р. від 27.09.2006 року та Щоткіна В.І. від 17 грудня 2007 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ч.4 ст.19 і п «е» ст.93 КК України (1960 року), ч.1 ст.115, ст.ст.255, 257  КК України, в порушенні кримінальної справи відмовити. Вимоги скарги обґрунтовує тим, що  кримінальна справа відносно ОСОБА_2. порушена за відсутності достатніх приводів та підстав, які б вказували на наявність в його діях складу злочинів, передбачених ч.4 ст.19 і п «е» ст.93 КК України (1960 року), ч.1 ст.115, ст.ст.255, 257  КК України.