Шпаргалка по "Строительству"

-піддавання обробці.  Для розпилу гірських порід  на листи, фрагменти з метою  полегшення монтування матеріалу  на місці.

2.7.Гірські породи діляться на вивержені, осадові та метаморфічні. Кожний клас є сировиною для деяких певних буд. матеріалів. Вивержені: Граніт використовується для зовнішнього і внутрішньго облицювання, як мостовий камінь, тротуарні плити, щебінь. Габро – зовнішнє облицювання, гідротехнічні споруди. Базальт – кислотривкі та жаростійкі облицювання, зовнішнє облицювання. Перліт – заповнювач для легких бетонів. Осадові: Пісковик – укладання фундаментів, стін, виготовлення буту, щебеню. Магнезит – виготовлення каустичного магнезиту. Вапняк щільний – виготовлення портландцементу, вапна. Гіпс – виготовлення в’яжучих речовин. Діатоміт – виготовлення теплоіголяційних виробів, активна міндобавка. Мегрель – виготовлення портландцементу. Метаморфічні: Гнейс – укладення доріг, фундаментів. Мармур – внутрішнє облицювання, виготовлення стінових плит. Кварцит – виготовлення вогнетривів, бутовий камінь, щебень.

2.8.Використання місцевих порід знижує вартість будівництва завдяки зменшенню витрат на транспортування, договори з поставниками матеріалів, зменшення часу на пошуки поставників. Місцеві породи дають змогу проектувати будівлі з більш вигідних матеріалів, тобто таких, які можна отримати з цих порід. Виключаються перебої в поставці порід, скорочується час будівництва + впевненість в якості сировини.

3.1.Глини - осадові гірські  породи, які складаються в основному з глинистих мінералів (водних алюмосиликатів) з харакгерною шаруватою структурою. Глинам притаманна властивість утворювати з водою пластичне тісто, яке після випалювання має міцність каміння. Для виготовлення керамічних виробів глинисті матеріали використовують разом з добавками. Щоб поліпшити відношення виробів до сушіння, використовують опіснювальні добавки (пісок, шамот, дегідратовану глину тощо), які знижують пластичність та повітряну усадку глин. Добавки, що утворюють при випалюванні легкоплавкі сполуки та знижують температуру спікання, називають плавнями (крейда, польові шпати, доломіт, тальк та ін.). Вигораючі добавки - опилки, кам'яне та буре вугілля поліпшують умови випалювання та сприяють підвищенню якості виробів. Глини, що містять мало глинозему і багато лужноземельних і лужних оксидів, є легкоплавкими і придатні лише для виготовлення виробів будівельної кераміки. Ці глини мають природне забарвлення - жовтувато-червонувату, зеленувату, буру і ін., таку, що говорить про наявність в глині залізистих мінералів. Значний вміст лужних оксидів при підвищеному вмісті глинозему - ознака здатності глини рано спекатися, зберігаючи вогнетривкість. Така сировина особлива коштовно, оскільки з нього можна виготовити вироби в широкому асортименті: і вогнетривкі шамотні, і кислототривкі - щільноспечені. Високий відсоток гігроскопічної вологи в глині свідчить зазвичай про її велику пластичність.

3.2. Реакції у твердих фазах часто супроводжуються спіканням — складним фізико-хімічним процесом, який відбувається при високих температурах і полягає у заповненні розплавом пор у керамічній масі, що приводить до підвищення щільності матеріалу без деформації його структури. Процес спікання твердих тіл є основою технології керамічних матеріалів і виробів. Основний мінерал глин — каолініт — втрачає хімічно зв'язану воду в інтервалі температур 500...550°С. Процеси, що відбуваються при дегідратації каолініту, — складні, супроводжуються утворенням проміжних продуктів. Стійкою фазою у цьому ряду перетворень слід вважати мулітову. Муліт - кристалічне новоутворення, яке істотно впливає на міцність та термостійкість керамічних виробів. У гідрослюдистих та монтморилонітових глинах поряд з мулітом

3.3. За способом формування: пластичний спосіб: застосовують, коли глиниста сировина волога, пухка, добре розмокає у воді, утв. Однорідну масу. Умовою застосування пл. спос. Є викор. В’язких мас, в яких сили внутр. зчеплення переважають сили щеплення з поверхнею форм. Обладнання. Цим методом виготовляють керамічну цеглу і камені, черепицю, труби і деякі види керам. Плиток.

Напівсухе пресування передбачає пресування виробів з сипких порошкоподібних  мас вологістю 8-12% під великим  тиском (15-40Мпа). Переваги: можливість використання мало сипких глин, більшої к-сті добавок, легший спосіб сушіння. Виготовлення плоских тонкостінних виробів(плиток), керам цегла, порожнистих каменів.

Шлікерний спосіб-вихідні  матеріали подрібнюють разом  із водою в кульовому млині  при вологості 45-60% до одержання однорідної маси, формування виробів методом  лиття (сан-тех , мозаїчні плитки)

3.4.Цеглу та керамічне каміння вигот з глин діатомітів, лесів, промисл відходів з мінеральними та орган добавками або без них. Цеглу та керамічне каміння розрізняють за розмірами. Розміри цегли звичайної 250*120*65, потовщеної 250*120*88, камінь звичайний 250*120*138. Цегла може бути повнотіла або порожниста, камені – тільки порожнисті. Порожнистою вважається цегла і каміння об’ємом порожнин>13%. В країних Європи цей показник складає 80%.

За рм і л у сухому стані цеглу і камені поділяють  на 3 групи: а) ефективні (поліпшують теплотех вл стіни і дають змогу зменшити їхню товщину порівняно з товщ стін, виг із звичайної цегли) хар-ки: цегла рм=до 1400, камені рм<1450, б) умовно ефективні: рмц=до 1400-1600, рмк=1450-1600, л=0,46-0,58 вт/мК, в) цегла звичайна рм=1600, л>0,58.

За морозост. Цеглу та керамічне  каміння поділяють На марки F15,25,35,50. На стиск і згин (камені тільки на стиск) М75-300 МПа.

Усі ці показники істотно  впливають на характер їх використання: порожнисті керамічні вироби дають  змогу зменшити товщину зовн стін – зниження матеріаломісткості , скорочення транспорт витрат і навантаження на фундамент. Зменшується відповідно і трудомісткість зведення стін порівняно  із повнотілою цеглою.

Переваги: цегляні будівлі  володіють вогнестійкістю, не піддаються впливам шкідників, тлінню, можливість споруджувати будинки нестандартної  конф, декорувати фасад, дозволяє виконувати в будинку камяні печі , вбудовувати  димові шахти.

Недоліки: стіни  з цегли мають високу теплоємність і високу теплопровідність. Цегла  осінню накопичує пару, а зимою  промерзає. Цегла відріз такою властивістю  як високий рівень поглинання води, тому у домі досить волого.

3.5. У сучасному будівництві існує  тенденція до збільшення розмірів  керамічних виробів, зменшення їхньої маси та форми. Наприклад, використання безрозчинової кладки передбачає застосування пазогребеневої конструкційної цегли. Застосування порожнистих керамічних виробів дає змогу зменшити товщ зовн стін і знизити матеріаломісткість огороджувальних конструкцій на 20-30%, скоротити транспортні затрати і навантаження на фундамент.

Продукція фірми Winerberger дозв спорудити одношарові стіни з керамічних порожнистих блоків з термічним опором Р=2,44-3,47 м2К/Вт

Ефективна цегла  – рм>1400, л<0.5.

3.6. Продукція таких фірм як „СЕРІК" (Франція) і концерну "Wienerberger" (Австрія) дозволяє споруджувати одношарові стіни з керамічних порожнистих блоків з термічним опором Rо=2,44 (м^2×К)/Вт до Rо=3_,47 (м^2×К)/Вт. При цьому товщина і маса 1 м² стіни для першого показника становить 300 мм і 280.. 300 кг/м², а в другому варіанті - 500 мм і 360...380 кг/м². Менші показники для маси 1 м² стіни досягаються в разі використання блоків з шліфованою верхньою і нижньою поверхнями. В цьому випадку замість шару розчину товщиною 10...20 мм потрібний клейовий прошарок товщиною лише 1 мм.

Характеристики блоку POROTERM: розміри 380×248×238 мм; маса до 17 кг;допустиме навантаження 10 МПа; коефіцієнт теплопередачі К=0,44Вт/ ;термічний опір /Вт;витрати розчину – до 25 л/

3.7. Зовн. Облицювання  в основному представлене керамічними  фасадними плитками. Виготовляють  квадратної або прямокутної форми  довжиною з різними координаційними  розмірами (від 50x50 до 300x150 мм, завтовшки  7 і 9 мм. Випускаються із глазурованою  і неглазурованою, гладкою та  рельєфною, одно- або багатокольоровою  поверхнею. Застосовують для облицювання  фасадів і цоколів, підземних  переходів. При стандартному випробовуванні  на морозостійкість плитки повинні  витримувати не менше 40(при  облицюванні стін)-50(обл цоколів)  циклів. Рзг=1,6 МПа (для стін), 1,8 (цоколів). Для глазурованих плиток твердість  глазурі за Моосом -5, а термічна  стійкість 125. Зовн. Застосув –мороз  ост не менше 25, точність геометр  розмірів;

Керамічні плитки для  внутрішнього облицювання використовуються для облицювання стін і для  покриттів підлог. Ці вироби експлуатуються усередині приміщення, тому вимоги за морозостійкістю до них не пред’являються. Стіни, облицьовані керамічною плиткою, стійкі до вологого й агресивного  середовища, відповідають естетичним і санітарно-гігієнічним вимогам. Для облицювання стін застосовують майолікові (одержувані із сировинної суміші каоліну, польового шпату, кварцового піску) і фаянсові (одержувані з вогнетривких глин, додаючи кварцовий пісок  і плавні з наступним глазуруванням) плитки. В основі класифікації плиток лежить характер поверхні (плоскі, рельєфно-орнаментовані, фактурні), вид типу глазурі (прозорі, блискучі, матові, одноколірні, багатокольорові), форма й призначення (квадратна, прямокутна, фасонна кутова й карнизна, фасонна плінтусна й т.д.) Водопоглинення плиток для внутрішньої обробки  – до 16%, межа міцності при вигині – 12 Мпа. Основні розміри плиток відповідно до європейського стандарту: 100x100, 108x108; 150x150.

Для покриттів підлог застосовують метлахські плитки, які  володіють підвищеною щільністю  і високим опором стираючим навантаженням. Підлоги з керамічних плиток водонепроникні, легко миються, довговічні, кислото- і лугостійкі. До недоліків слід віднести низький опір ударним навантаженням  і високу трудомісткість настилу. Для  влаштування підлог застосовують квадратні (від 150x150мм до 500x500мм), прямокутні (від 200x150мм до 500x300мм), багатогранні й фігурні (чотирьох-, п'яти-, шести- і восьмигранні) плитки.

Для внутр. – товщ до 6 мм, 7,5 для підлог, 3,5-4,5% водопогл, стиранність до 0,18 г/см2

3.8. Плитки для підлог – повинні мати правильну форму, поверхня гладка чи рельєфна, глазурована, негр., товщина не менше 7,5 мм, незначне водопоглинання за масою – до 3,5-4,5%, Рст=2,8 МПа(до 9мм, і 2,5 – понад 9мм), хім-, термостійкість 125гр., підвищений опір до стирання.

Дорожна цегла – цела для дорожніх покриттів розміром 220*110*65(78). Марки за міцністю М1000,600,400, за морозостійкістю F100,50,30, водопоглинання <2-6% м., опір стиранню(коеф знош) 14-18%.

3.9. Дренажні труби виготовляють пластичним формуванням круглого, 6- чи 8-гранного перерізу діаметром 25-250мм і завтовшки 335, 500 мм.  Водопоглинання <15%, морозостійкість >F15 Використовують для меліоративних робіт, а також при осушенні грунтових основ будівель і споруд

Каналізаційні труби –  сировиною для їх виготовлення є  тугоплавкі або вогнетривкі глини + спіснюючі добавки. Труби покриваю зсередини і ззовні кислотостійкою глазуррю і випалюють при 1250-1300. Виг  діаметр 150-600мм і довжиною 800-1200, можуть витримувати внутр. Тиск не менше 0,2 Мпа, водопоглинання не повинно перевищувати 8% мас, кислотостійкість труб 93% - призначені для будівництва безнапірних  мереж каналізації, якими транспортуються  промислові, побутові та дощові неагресивні  й агресивні стічні води

3.10. Керамзит вигвипалювання легкоплавних глинистих порід, здатних спучуватися при швидкому нагріванні до 1050..1250. рм=560, л=0,175вт/мК. Керамзит викор як заповнювач для легких бетонів, теплоізоляційна засипка. Аглопорит - вип. при 1200-1300 Гл сировини з добавкою подрібненого кам’яного вугілля, або відходів вуглезбагачуваних, паливних зол чи шлаків. Випускають аглопорит у вигляді щебеню, гравію. рм=500кг/м³, Л=0,12-0,26 вт/мк. заповнювач для легких бетонів, теплоізоляційна засипка. Зольний гравій – за вл набл до керамзиту. Сировиною є золи теплоелектростанцій, що містять обмежену к-сть палива та зв’язуючи добавок. Техн виг передбачає сушіння і помел, потім його обкачування у кулькові гранули діаметром 15мм. Випалювання при 1150-1250. Як в’яжучий матеріал вик портл або гашене вапно. Призн для вигот конструкторсько-теплоіз легких бетонів. Насипна густина р=340..380, Рст=0,8..1,3 МПа.

3.11. Сировиною є біловипалювані  глини, каоліни, кварц і польовий  шпат, використані в різних співвідношеннях. Сировинні матеріали підлягають ретельній переробці: помелу, відмулюванню, просіюванню, потім суміш розмелюють у кульовому млині з водою, одержуючи шлікер, з якого литтям у гіпсових формах формують вироби (гіпс вбирає надлишок води), потім підвляюють на повітрі, обрізають, сушать, вкривають глазуррю і випалююь при 1250-1300. Вироби з фаясу мають міцність на стиск майже 100 МПа, водопоглинання не більше 12%, з напівфарфору – 150-200МПа, 5мас.%, з фарфору – до 500 МПа і не більше 1мас.%

4.1. Сировинні матеріали  для виробництва  скла умовно поділяють на основні й допоміжні . Основні матеріали містять оксиди, які утворюють структуру скла й визначають його властивості. Так, оксид Na2O прискорює процес варіння, знижуючи температуру плавлення, але зменшує хімічну стійкість скла. Оксид СаО підвищує хімічну стійкість, оксид Al2O3 підвищує міцність, термічну і хімічну стійкість, оксид PbO підвищує показник світлозаломлення. Допоміжні матеріали вводять для покращення реологічних характеристик скломаси, прискорення її варіння, забарвлення, освітлювання, сприяння кристалізації тощо. Сировинні матеріали можуть застосовуватися як у вигляді природної сировини, так і у вигляді відходів хімічної, металургійної, гірничодобувної промисловості.

Сировиною для силікатних розплавів є поширені гірські  породи (піски, глини, базальти, діабази, граніти, гнейси, сієніти, сланці тощо), побічні продукти й відходи промисловості (металургійні шлаки, золи та шлаки  ТЕС, склобій) Характерною особливістю  силікатних розплавів є здатність  при швидкому охолодженні переходити в склоподібний стан - аморфний різновид твердого стану. Сировинні матеріали  для вироб скла поділ: на основні  й допоміжні. Залежно від виду вихідної сировини розрізняють матеріали  та вироби на основі скляних, кам'яних та шлакових розплавів. При введенні до силікатного розплаву спеціальних  добавок (кристалізаторів) І виборі відповідного режиму термічної обробки  можна одержати склокристалічні  матеріали (ситали, шлакоситали). Допоміжні  матеріали вводять для покращення реологічних характеристик скломаси, прискорення її варіння, забарвлення, освітлювання, сприяння кристалізації.