Правове регулювання доступу до інформації в Україні

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ 

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО  УПРАВЛІННЯ 
 
 

Кафедра: інформаційної політики 
 
 

Дисципліна: «Інформаційна політика в Україні»

Творча  робота

на тему:

    «Правове регулювання доступу до інформації в Україні» 
 
 
 

       
 

Дніпропетровськ

2009 
 
 

Зміст творчої роботи

Вступ

Розділ  1 Аналіз зарубіжного досвіду правового регулювання доступу до інформації.

Розділ  2 Аналіз втчизняного досвіду правового регулювання доступу до інформації в Україні.

Розділ  3 Визначення основних понять доступу до інформації в Україні.

Висновок

Перелік використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

      Отримання документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, є засобом участі фізичних та юридичних осіб у суспільних і державних справах. Саме тому суспільні відносини, що виникають з приводу одержання інформації, потребують правового регулювання. Особливо важливою є правова регламентація об'єктно-суб'єктного складу відносин з приводу доступу до інформації в умовах формування демократичної, правової держави в Україні, найвищою соціальною цінністю якої визнається людина. Підвищують актуальність питання правового регулювання доступу до інформації процеси розвитку інформаційних технологій, формування інформаційного суспільства.

      У науці інформаційного права провідні дослідники аналізують питання змісту та ознак поняття «право на інформацію», практичної реалізації суб'єктивних інформаційних прав різними категоріями суб'єктів тощо. У своїх наукових працях зазначені і суміжні питання розкривають такі

науковці: В. М. Брижко, М. С. Демкова, Р. А. Калюжний, Д. В. Колобанов,

Л. В. Кузенко, Є. В. Петров, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець та інші.

      Питання доступу до різних видів інформації розглянено в аналітичних роботах певних громадсько-політичних об'єднань. У них здійснено аналіз матеріалів, які стосуються проблем правового регулювання доступу до публічної інформації, результати моніторингів за дотриманням центральними органами державної влади права громадян на одержання інформації на основі процедури інформаційного запиту та за функціонуванням веб-сторінок центральних органів державної влади, а також запровадження в Україні електронного урядування. Загальними завданнями роботи визначаємо:

1) проаналізувати чинні норми вітчизняного права, які регламентують доступ до інформації;

2) розробити визначення поняття «доступ до інформації»;

Розділ 1

      Першими країнами, у яких нормативно закріплено право на інформацію, були скандинавські країни: Швеція (конституційний Закон про свободу преси прийнято в 1766 р.), а потім через два століття Фінляндія (Закон 1951 р.). У 1966 р. був прийнятий Закон США про свободу інформації, у якому представлено нові інтерпретації і нові легітимні форми захисту свободи інформації. У 1970 р. аналогічні закони прийняті в Данії і Норвегії, у

1973 р.  — в Австрії, у 1978 р. —  у Франції і Нідерландах, 1982 р.  — в Австралії, Новій Зеландії і Канаді, у 1990 р. — в Італії, у 1992 р. — в Угорщині, у 1993 р. — у Португалії, у 1994 р. — у Бельгії, у 1997 р. — в Ірландії і Таїланді, у 1998 р. — в Кореї й Ізраїлі, а 1999 р. — у Чеській Республіці і Японії, у 2001 р. — у Польщі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2

      У нашій державі загальні засади реалізації права особи на доступ до

інформації  в усіх сферах суспільного і державного життя України закріплює Закон України «Про інформацію» [1], забезпечує ж громадянам України можливість для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення Закон України «Про звернення громадян» [2].

      Основним  засобом доступу до інформації Закон  України «Про інформацію» визначає інформаційний запит [1, ст. 32]. Предметом інформаційного запиту Закон встановлює офіційні документи, письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з певних питань. Тобто відомості про діяльність недержавних установ та організацій прямо не визнаються предметом інформаційного запиту. Складається враження, що відкрита інформація про діяльність недержавних інституцій не може надаватися за запитом. Однак, схожі документи та інформація не внесені до переліку таких, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами [1, ст.37].

      Опосередковано  можливість отримати відомості учасникам інформаційних відносин (громадянам, юридичним особам або державі в особі її органів [1, ст. 42]) передбачена ст. 43 Закону України «Про інформацію», де зазначено, що «кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про... те, що стосується його особисто» [1, ст. 43, абз. 2]. Крім того, можливість вільного одержання відомостей, необхідних громадянам України, юридичним особам і державним органам для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, закріплено в ст. 9 Закону України «Про інформацію» [1, ст. 9, абз. 1]. Отже, цілком логічним було б розширення предмету інформаційного запиту, визначеного в Законі України «Про інформацію» через зміни редакції абзацу 3 ст. 32 цього Закону на таку: «Під запитом щодо надання письмової або усної інформації в цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, їх посадових осіб з певних питань».

      Відповідно  до чинного законодавства України  право на доступ до

інформації  гарантується:

• обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
• створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем;
• забезпеченням державою однакових прав і можливостей доступу до інформації всім учасникам інформаційних відносин;
• контролем держави за режимом доступу до інформації з метою забезпечення додержання вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопущення необґрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом;
• забороною обмеження права на одержання відкритої інформації;
• встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію, зокрема за необґрунтовану відмову від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації; навмисне приховування інформації тощо.

      Проблематика  юридичної відповідальності за порушення  законодавства про доступ до інформації може бути предметом окремого дослідження. Зазначимо, що сьогодні районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді) повноважні розглядати справи про притягнення до

адміністративної  відповідальності осіб, винних у порушенні  права на інформацію [5, ст. 212–3, 221]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3

      Перейдемо до розкриття змісту поняття «доступ  до інформації». Це поняття використовується в чинному законодавстві України, однак визначення його не розкрито. Натомість Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» встановлює, що «доступ до інформації в системі — отримання користувачем можливості обробляти інформацію в системі» [4, ст. 1].

      Закон України «Про інформацію» дає  визначення поняття «режим доступу  до інформації — це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації» [1, ст. 28].

      Закон України «Про державну таємницю»  закріплює визначення поняття «доступ до державної таємниці — надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень» [3, ст. 1].

      Законодавство України при використанні термінів, суміжних до поняття «доступ до інформації», містить конструкції «отримання можливості

обробляти інформацію», «порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації», «надання дозволу на ознайомлення з інформацією». Саме зазначені конструкції доцільно використати при формуванні визначення поняття «доступ до інформації».

      Декілька  слів про погляди науковців на природу доступу до інформації. Є. В. Петров у межах вузького підходу до тлумачення права на інформацію ототожнює останнє з правом на одержання (доступ) до інформації і визначає як відносне право [8]. Варто погодитись з позицією, що

суб'єктивне  право на доступ до інформації є  відносним правом, оскільки такому праву одного суб'єкта інформаційних відносин відповідає юридичний

обов'язок іншого суб'єкта в межах і порядку, визначених законодавством України, задовольнити потребу запитувача (користувача; особи, яка потребує інформації тощо).

      Деякі дослідники розрізняють активне  і пасивне право на доступ до

Інформації. Активне право на доступ до інформації відкриває можливість безпосереднього ознайомлення з інформацією органів виконавчої влади. До процедури активного доступу до інформації органів виконавчої влади дослідники Центру політико-правових реформ зараховують такі форми доступу:

1) направлення громадянами запиту до органів виконавчої влади про надання інформації;

2) відвідування відкритих робочих засідань органів влади;

3) доступ до відкритих архівів офіційної інформації органів виконавчої влади.

      За способом забезпечення громадян інформацією дослідники виділяють такі форми пасивного доступу: поширення інформації в засобах масової інформації, випуск спеціалізованих брошур і збірників, розміщення

інформації  в Інтернеті, розміщення інформації на стендах офіційної інформації в приміщеннях, де розташовані органи виконавчої влади.

      Поняття «доступ до інформації» можна  трактувати в суб'єктивному та

об'єктивному  розумінні.

      Доступ  до інформації є складовою суб'єктивного права на інформацію, яке передбачає можливість для учасників інформаційних відносин вільно одержати, використовувати, поширювати та зберігати відомості, необхідні для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Саме це становить зміст доступу до інформації.

      Отже, зважаючи на викладене вище, доступ до інформації у суб'єктивному розумінні — це гарантована державою можливість фізичних, юридичних осіб і держави (державних органів) вільно одержувати відомості, необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення

завдань і функцій, що не порушує права, свободи  і законних інтересів інших громадян, прав та інтересів юридичних осіб.