Креативні політичні технології

Із метою  адекватного та якомога повного розкриття механізмів та принципів впливу виборчих технологій на електорат, слід звернути увагу на гіпотези, що пояснюють самі мотиви голосування:

- «соціологічна»: голосуючи, виборці проявляють солідарність із своєю соціальною групою (класовою, етнічною, релігійною, сусідською і т.д.);

- «соціо-психологічна»: виборці керуються укоріненими, наприклад, у сім’ї, політичними симпатіями, психологічним тяжінням до певної партії, лідера і т. д.;

- «політико-комунікативна»: голосування під впливом власне виборчої кампанії, зокрема, під впливом сформованого ЗМІ іміджу політика чи партії;

- «раціонального  вибору»: люди голосують (чи не голосують)  не як члени групи, а як індивіди, керуючись при цьому власним інтересом, розрахунком, вигодою. [11]

Як бачимо, пересічного  виборця спонукає зробити конкретний вибір цілий спектр мотивів, починаючи  від ірраціонального конформного  елемента, завершуючи цілком усвідомленими (на перший погляд) раціональними висновками. В цьому контексті варто згадати  дві концепції (моделі) електоральної поведінки, що активно дискутуються у світових наукових колах.  Механізм дії технологій впливу на електорат впроваджується за таким сценарієм: практично кожен виборець усвідомлює, що для зміни ситуації в державі на краще потрібне ефективне управління нею, тобто обирати слід кращих. Перед виборцем постає  альтернатива: за кого голосувати, як вчинити правильно? Відбувається ретельний пошук рішення (переживання так званого «когнітивного дисонансу»). В ході використання технологій політичного впливу здійснюється робота з подальшої трансформації світогляду виборців, спрямованої на зміну наявних у них ціннісних орієнтацій, думок про того чи іншого кандидата. Результативність політичного впливу залежить від особливостей механізмів трансформації переконань, стереотипів, установок людей. Відповідно до закономірностей когнітивного дисонансу, що склався, переконання піддаються коливанню. Тому цілеспрямований політичний вплив ззовні сприятиме їхньому ослабленню, нейтралізації, і, врешті решт, заміні на протилежні. Існує цілий спектр найрізноманітніших технологій впливу на електорат, в залежності від кінцевої мети даного впливу, – починаючи від зміни рухомих частин психології (відчуттів, почуттів, афектів, масової психології), що веде, в свою чергу, до видозміни певних орієнтацій, уподобань тощо, закінчуючи зміною стійких психологічних

пластів (установок, стереотипів, типу мислення),що деформує цінності, культуру, а відтак, тип  та форми поведінки (і, найгірше, –  загрожує втручанням у сферу самоусвідомлення людини, зміну її власних цінностей). Таким чином, на кожному етапі роботи з електоратом застосовується кілька різних технологічних прийомів, ще й з метою осягнення ширшого масштабу об’єктів впливу з різним типом мислення, освітою та сприйняттям, відтак, повинні бути задіяні різні подразники – технології, що зведе до мінімуму прогалини. Засобом інформаційно-психологічного впливу на виборців є маніпулятивні технології. Стратегії такого роду маніпулювання громадською думкою можуть бути побудовані на протистоянні (чи штучній імітації протистояння) людей, структур чи цифр. Не менш ефективним засобом формування відповідної громадської думки є найрізноманітніші телевізійні рейтинги. Телебачення як найбільш впливове ЗМІ створює у громадян уявлення про те, які погляди поділяються суспільством, а які – відкидаються. «Як засвідчили результати дослідження, проведеного Е. Ноель-Нойман після виборів до Бундестагу 1976 року (дана тенденція є актуальною й сьогодні), ті, хто вагався із власним вибором, остаточно сформулювали свою позицію саме під впливом телебачення, яке артикулювало погляди, прихильні до соціал-демократів, представляючи їх, як позицію більшості» [12, 102].

Своїм посередництвом телебачення спричинило до появи  нових  можливостей впливу на громадськість. Так, однією із найпопулярніших подій будь-якої виборчої кампанії є теледебати між представниками різних політичних сил, чи між кандидатами в президенти. Ця подія привертає увагу електорату більше, ніж будь-що інше в рамках кампанії. Теледебати дають змогу аудиторії оцінити позиції кандидатів із ключових питань та, що особливо цікаво та важливо для виборців, скласти враження про їхні персональні якості. З цього приводу відомий американський дослідник Д. Макгінніс пише, що «телебачення особливо приваблює політиків, котрі можуть бути звабливими та феєричними, але не переобтяжені ідеями, натомість преса – для ідей» [22, 112]. Хоча варто зазначити, що теледебати радше посилюють вже наявні політичні настанови аудиторії, ніж формують нові. Ще одним невід’ємним атрибутом  сучасних виборчих кампаній, породженим ЗМІ, є політична реклама. Під політичною рекламою як феноменом виборчого процесу розуміють інформацію про кандидата, котра спонукає виборців віддавати за нього голоси й специфікою якої є емоційність, образність, лаконічність, виразність та повторюваність. Основними цілями політичної реклами є: запам’ятовування кандидата в потрібному образі - іміджі (наприклад, візуальна асоціація, якщо мова йде про телерекламу), донесення до аудиторії повідомлення, яке кандидат вважає визначальним. Інші, не менш популярні методи, – агітація «від дверей до дверей»; «двійнята», реєстрація кандидатів – двійників чи партій-двійників (мова не йде про регіональні відгалуження однієї партії); метод «фальшиві листівки» передбачає випуск і розповсюдження листівок провокаційного змісту від імені конкурента тощо.

Окремо можна  назвати політичні технології, що стосуються підготовки і виступу  перед аудиторією (виборцями), на радіо, телебаченні, в інших засобах  масової інформації, участі в дискусіях, дебатах тощо. [7]

Кожна з перелічених  акцій має відповідну технологію, її необхідно ретельно готувати з  урахуванням особливостей її впливу на громадян, електорат.

         Таким чином, політичні технології як такі є різними за призначенням, характером і насамперед особливостями їх практичного використання. Вони постійно вдосконалюються і використовуються відповідно до конкретних політичних ситуацій, подій, акцій певними суб'єктами політичного процесу.