Автор: Пользователь скрыл имя, 18 Февраля 2013 в 16:22, курсовая работа
У світовому арсеналі політичних дій нагромаджено чималий досвід використання як позитивних, так і негативних засобів досягнення стратегічних цілей і реалізації завдань політики. Для підвищення ефективності політичної діяльності використовують спеціально розроблені й апробовані на практиці політичні технології.
РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
У СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ
У світовому арсеналі політичних дій нагромаджено чималий досвід використання як позитивних, так і негативних засобів досягнення стратегічних цілей і реалізації завдань політики. Для підвищення ефективності політичної діяльності використовують спеціально розроблені й апробовані на практиці політичні технології.
Більш-менш сталого визначення поняття «політичні технології» у сучасній літературі немає. Чи не найпершим спробу дати його визначення зробив український політолог Д. Видрін. На його думку, політичні технології — це система способів і шляхів досягнення бажаних результатів у політиці. Він дослідив також деякі механізми політичної діяльності, окремі методи боротьби за владу, психологічні аспекти політичного лідерства, класифікував політичні технології на власне технології та антитехнології.
Докладніше поняття «політичні технології» розкрив відомий політолог А. Пойченко. Політичні технології, стверджує він, є системою послідовних дій (політичного суб'єкта), спрямованих на досягнення необхідного політичного результату [20].
Політична технологія — це система засобів, технік послідовного досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності [19].
Креатив (від англійського слова «Сreative» - творчий) - підхід, при якому кожен проект розглядається з максимальним урахуванням його специфічних сторін і оточуючих факторів, а шаблонні технології вирішення проблем трансформуються в індивідуальні та нестандартні.
Це, здавалося б, ясно. Однак багато з тих, хто знаходиться на стезі PR-діяльності, сприймають поняття «креатин» головним чином як нестандартність і в конкретному випадку починали фантазувати: як би зробити дії, не схожі ні на які інші, або що б таке зробити для залучення максимальної уваги?
Але «несхожість» і «привабливість», наскільки б цікаві вони не були, повинні мотивуватися не тільки польотом фантазії, але, в першу чергу, поглибленим аналізом життєвих обставин. Тобто оптимально таке креативне рішення, яке прийнято на основі зіставлення базових теоретичних основ і прикладних технологій з конкретною ситуацією. Креатив, як і часто згадувана для різних порівнянь «верхня частина айсберга», не існує сам по собі, а вінчає приховану «під водою» (в головах авторів творчих розробок) брилу-фундамент, величезну і разом з тим рухливу. [13]
Особливості політичних технологій зумовлені характером політичного процесу, який охоплює найрізноманітніші види політичної діяльності в межах конкретної політичної системи. Серед них — політична участь, яка має на меті формування в процесі політичної діяльності певних позицій, вимог, настроїв, та політичне функціонування як професійна політична діяльність щодо вироблення правових норм, управління політичними інститутами.
1.2 Класифікація креативних політичних технологій
Політичні технології є системою засобів, завдяки яким реалізуються політичні цінності, інтереси. Вони є невіддільним структурним елементом політичної культури окремих суб'єктів політики, суспільства загалом.
Політична діяльність на рівні владних структур виконує три основних функції: аналітичну, дерективну, мобілізуючу.
Відповідно класифікуємо політичні технології на :
1.Аналітичні (аналіз інформації)
2.Дерективні( технології прийняття рішень)
3.Мобілізуючі (технології підтримки прийнятого рішення великими масами
Розрізняють політичні технології демократичні і недемократичні. Це означає, що суб'єкти з недемократичною політичною культурою практично неспроможні використовувати демократичні технології, і навпаки.
Існують базові та другорядні політичні технології. До базових належать технології, які використовуються під час організації і проведення виборчих кампаній, запобігають соціально-політичним конфліктам, дають змогу розв'язувати їх, досягати політичного консенсусу в суспільстві. До другорядних зараховують, зокрема, технології прийняття політичних рішень, організації масових політичних акцій — зборів, мітингів, маніфестацій тощо.
Політичні технології бувають загальні, що значною мірою стосуються інтересів багатьох суб'єктів політичного процесу, та індивідуальні, притаманні окремим суб'єктам політики. Серед загальних найбільш відомі і поширені технології, що стосуються завоювання та утримання влади. Це, зокрема, виборчий процес як комплекс спеціальних технологій, технології з утримання влади. Індивідуальні технології політики використовують для завоювання популярності насамперед у процесі політичної діяльності. Ці технології залежать від уміння політиків контактувати з громадянами (виборцями, членами певної партії, об'єднання, політичної сили тощо), вести дискусію, виголошувати промови, виступати перед аудиторією, вести мітинг, збори, вдосконалювати власний імідж та ін.
Характер та особливості використання індивідуальних і загальних політичних технологій потребують окремого розгляду. Серед найпоширеніших індивідуальних політичних технологій, якими має володіти окремий політик, назвемо такі: публічний виступ; участь у бесідах, дискусіях; розв'язання конфліктів; прогнозування у політичній діяльності; виступи на радіо, телебаченні; підготовка матеріалів для друкованих засобів масової інформації тощо. Кожна з таких технологій має певні особливості використання, завдяки чому створюється імідж політика, досягаються його авторитет і популярність серед широкого загалу, формується і збагачується досвід політичної діяльності, досягається успіх у ній. Особливістю індивідуальних політичних технологій є саме те, що домінуючими в них завжди залишаються індивідуальні риси, якості, ознаки, відмінності особистості конкретного політика. Саме вони відповідно виокремлюються і в подальшому якомога помітніше експлуатуються в інтересах самого політика.
Особливості використання політичних технологій пов'язані з тим, до кого вони застосовуються: окремої людини, групи людей, політичного об'єднання, політичної партії, великої групи виборців, усіх громадян у країні.
До креативних політичних технологій відносяться іміджеві технологій, інтеренет технології(деякі з них) та технологія перфомансу у політиці.
Прийнято вважати, що в перекладі з англійської «Image» — це образ, зображення, ікона (подібність). Розуміння іміджу зазвичай стосується політичних лідерів та партій, він істотно впливає на їх популярність і, відповідно, на кількість голосів виборців. В свою чергу формування політичного іміджу суб’єктів політики здійснюється сьогодні за допомогою цілого комплексу політичних технологій, які реалізуються як системні інтелектуальні комплекси, що базуються на маніпуляції свідомістю громадян. Разом із тим, показовим є те, що вони пов’язані із специфікою тієї, або іншої країни. Саме імідж надає політику характеристики, які не завжди є його реальними, але обов’язково асоціюються з ним. В політиці імідж сприяє позитивному ставленню до тієї чи іншої політичної фігури. Імідж виступає в ролі провідника між політиком і його аудиторією. Він слугує відображенням як інтересів аудиторії, так і політика намагаючись поєднати, сполучити ці інтереси. Саме імідж скорочує шлях до електорату, оскільки електорат отримує найбільш привабливі аспекти образу політика. Крім того, він повинен відповідати ряду вимог, для того щоб легко сприйматися виборцями. Імідж пропонує матеріал, на основі якого виборці роблять свої висновки.
Поняття «імідж» в свою чергу дало ім’я науці «іміджелогія» [21]. Вона вивчає проблеми формування і створення у масовій свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування у масовій свідомості відповідних образів реальних суб’єктів політики. Тобто у центрі уваги іміджелогії і є створення іміджу політичного лідера.
В свою чергу іміджмейкінг позначає сукупність технологій і технік, елементів і операцій, призначених для реалізації завдань з формування іміджу об’єкта (людини, предмета, явлення ). Звідси іміджмейкінг — це система, мета функціонування якої — формування іміджу [18, С.27].
Природа іміджу лежить в основі соціального стереотипу. Стереотип базується на певних «об’єктивних» закономірностях функціонування людської психіки. Технологічно створення іміджу, по суті справи, зводиться до створення масового стереотипу. Стереотип представляє собою «форму установки», яка виникає в процесі соціальної взаємодії і яка відрізняється значною емоційною інтенсивністю і підвищеною стійкістю.
Імідж поєднує ряд внутрішніх і зовнішніх факторів, які відображають погляд на імідж з різних позицій: як зі сторони свого я, так із сторони інших, зі сторони реалій; і зі сторони бажань. Імідж являється комплексним поняттям, тому аналізувати його можна, виходячи з різних перспектив.
Проаналізувавши практику застосування інтернет-технологій у ході виборчих кампаній протягом кількох останніх років, можна виокремити такі найпопулярніші інструменти, які поділяються на традиційні та новітні(креативні). До традиційних належать:
Серед новітніх технологій можна назвати такі:
Перформанс — це дія, що її демонструє одна група людей перед іншою, тобто щось таке на кшталт театрального дійства. Цю дію класифікують як гру (правила визначають ті, хто грає) та як ритуал (коли правила вищі за людину, котра мусить їм підпорядковуватися). Зрозуміло, що межа між перформансом та реальним життям досить умовна. Перформанси роблять комунікацію чіткішою, сигнали зрозумілішими, позбавляють їх двозначності, стримують агресивні дії (якщо вони не є їхньою метою), бо створюють для виявлення цих дій іншу реальність, не таку небезпечну для суспільства (наприклад, поведінка вболівальників на стадіонах).
Одна з політологічних гіпотез розглядає політичну систему як розгалужену комунікативну мережу. Політичні перформанси — це також розподіл і перерозподіл інформації, який відбувається в присутності аудиторії.
До перформансів належать також прес-конференції, брифінги, телевізійні бесіди та шоу політичних діячів, де важливу роль відіграє видовищний аспект. Новим типом перформансу в нашій країні стали парламентські засідання. Політичний перформанс існує у вигляді демонстрацій, з'їздів(прийоми послів,наприклад), мітингів тощо.
Перформанси — це наймасовіші процеси, масової стратегії обміну інформацією в суспільстві.
Індивідуальні політичні технології використовуються окремими політиками, громадськими, державними діячами, а загальні, — як правило, колективними суб'єктами політичного процесу — групами тиску, політичними партіями, лобістськими групами, громадськими об'єднаннями тощо.
Тож політичний перформанс, здебільшого, втілює певні ситуації. Політичний перформанс є суттєвим елементом демократичної структури, оскільки дозволяє приєднатися до демократії широкому колу людей. Політичні перформанси іноді виховують новий тип особистостей. Адже більшість наших народних депутатів «виросла» з такої форми політичного перформансу, як мітинг. Саме там вони дістали своє нове обличчя, за яке й проголосували виборці. Це була вербальна репетиція владної поведінки. [3].
Центральною проблемою
політичної діяльності, політичної участі,
а отже, використання різноманітних
політичних технологій є влада. Завоювання
і утримання влади забезпечують
У боротьбі за владу використовується багато різних політичних технологій, включаючи і відвертий популізм, однак найпоширенішими є технології, які в комплексі становлять і забезпечують виборчий процес.
Виборчі технології — це сума політико-організаційних, інформаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади окремого політика, групи політиків чи відповідної політичної організації, об'єднання, сили . Основні виборчі технології пов'язані, зокрема, з виборчими кампаніями, їх використовують починаючи з формування команди кандидата або іншого суб'єкта політики, політичного процесу. Виборчі технології мають певні особливості. Так, команда кандидата на виборах має складатися з таких підрозділів або груп: політичного аналізу; з роботи з засобами масової інформації; підготовки і розповсюдження матеріалів; підготовки матеріалів для преси і виступів; організації масових заходів; акцій "швидкого реагування". Кожна з таких груп має конкретні функції, тісно взаємодіє з іншими групами, працює для реалізації єдиної програми і мети.