Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2012 в 21:44, курсовая работа
Відродження української державності, переорієнтація інтересів суспільства на загальнолюдські цінності, процес входження України у європейське співтовариство — ці та інші об’єктивні фактори зумовили нагальну потребу суттєво реформувати чинний цивільний процес.
Питання судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи є традиційно актуальними, тому активно досліджуються вітчизняною і зарубіжною юридичною наукою. Нагальність удосконалення цивільно-процесуальних відносин обумовлюється також законотворчими процесами, які відбуваються в державі, а саме: реформами адміністративно-політичної, соціально-культурної сфер суспільства.
Вступ
Виникнення та еволюція заочного провадження в цивільному процесі
Поняття та умови заочного розгляду цивільної справи
Умови заочного провадження
Порядок заочного розгляду справи
Перегляд, оскарження та скасування заочного рішення
Висновок
Список використаної літератури
Можливість повторного заочного провадження необхідно розглядати позитивним моментом з точки зору процесуального становища позивача, коли відповідач і другого різу (після скасування першого заочного рішення) не з’являється до судового засідання та ігнорує виклик суду. Цим можна запобігти сучасним затяжним процесам у цивільних справах, що тягнуться роками, причиною чого є систематична неявка належним чином повідомленого відповідача до судового розгляду та неможливість ухвалення судами законного та обґрунтованого рішення.
ВИСНОВОК
З метою вдосконалення судового захисту громадян та організацій, а також для запобігання можливості зловживання суб’єктивними процесуальними правами і встановлення певної відповідальності за їх зловживання, у Кодексі закріплюється інститут заочного рішення. Він не порушує конституційного принципу змагальності процесу, оскільки забезпечується повною поінформованістю сторін про позицію кожного, судове засідання провадиться відповідно до загальних правил, у відповідача зберігається право на оскарження постановленого заочного рішення.
На погляд Д. Луспеника, законодавець, надаючи суду право на ухвалення заочного рішення, мав на увазі лише реальну неявку відповідача на судове засідання і ненадходження від нього заяви про розгляд справи за його відсутності, оскільки його особиста явка на судове засідання і участь у процесі не можуть бути замінені чимось іншим, – закон іншого тлумачення не надає. При ухваленні заочного рішення має братися до уваги не лише особиста неявка відповідача, але й відсутність на судовому засіданні його представника. У разі явки представника відповідача суд втрачає можливість ухвалювати заочне рішення.
Заочне провадження у цивільних справах широко застосовується у різних правових системах світу у зв’язку з необхідністю забезпечувати ефективність та своєчасність цивільного судочинства. У Цивільному процесуальному кодексі України 2004 р. (далі — ЦПК) відновлено інститут заочного розгляду справ у цивільному судочинстві (гл. 8 розд. III). Заочне провадження відповідно до ЦПК є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, з ухваленням заочного рішення.
Інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинство більш ефективно.
Інститут заочного провадження спрямований також на розвиток ч. 3 ст. 27 ЦПК про те, що особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.
За даними Державної судової адміністрації України в минулому році місцеві суди відповідно до ст. 224 ЦПК ухвалили 133,1 тис. заочних рішень, що становить 16,3 % від загальної кількості справ позовного провадження, розглянутих з ухваленням рішення (817,7 тис.). По регіонах України кількість та питома вага ухвалених заочних рішень є нерівномірними. Найбільший відсоток таких рішень ухвалено місцевими судами м. Севастополя — 32 % (3,2 тис.), а також областей: Івано-Франківської — 26,3 % (4,1 тис.), Харківської — 26,3 % (14,2 тис.), Донецької — 22,3 % (24,9 тис.), Луганської — 19 % (9,1 тис.), Львівської — 18,9 % (5,8 тис.). Найменший — судами областей: Вінницької — 7,9 % (2,1 тис.), Запорізької — 9,3 % (3,7 тис.), Житомирської — 9,5 % (2,3тис.), Рівненської – 9,5% (1,5тис.), Хмельницької – 9,7% (2,1тис.).
Найбільше заочних рішень було ухвалено при вирішенні спорів: що виникають із договорів – 49,7 тис. або 29% від розглянутих із ухваленням рішення; що виникають із житлових правовідносин — 27,1 тис., або 27 %; що виникають із сімейних правовідносин — 35,3 тис., або 12,9 %; щодо відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб — 5,5 тис. або 10,6 %; що виникають із трудових правовідносин – 4, 2тис. або 9,6%.
На розгляд місцевих судів надійшло 5,4тис. заяв про перегляд заочного рішення, що становить 4% від ухвалених місцевими судами рішень, з яких розглянуто 4,4тис.
Місцеві суди скасували 4,9тис. заочних рішень або 2,2% від ухвалених цими ж судами. Найбільша питома вага скасованих рішень, ухвалених місцевими судами областей: Одеської — 10,6 %, Житомирської — 4,6 %, Херсонської — 4,3 %, Вінницької — 4,1 %, а також м. Києва — 4,1 %. Однією з причин скасування заочного рішення є розгляд місцевим судом справи за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про час та місце розгляду справи — 1,5 тис. заочних рішень, що становить 52,4% від скасованих місцевими судами.
До апеляційних судів надійшло 1,4тис. апеляційних скарг про перегляд заочного рішення, з яких розглянуто 862. Задоволено 503 апеляційні скарги, або 0,4 % від ухвалених місцевими судами і 58,4 % від розглянутих в апеляційному порядку.
В апеляційному порядку скасовано 447 заочних рішень, або 0,3% від ухвалених місцевими судами, змінено 56, або 0,04%.
Не звернено до виконання 2,4тис. заочних рішень, ухвалених місцевими судами в минулому році. Основна причина — відсутність даних про вручення відповідачу копії заочного рішення. З цієї причини не звернено до виконання 1,7 тис. заочних рішень, або 71,1%. Їх питома вага у кількості розглянутих з ухваленням заочного рішення становила 1,3 %. Однак у деяких місцевих судах цей показник є знач-но більшим — в областях: Полтавській — 5,3 % (175 заочних рішень), Чернігівській — 4,5 % (107), Донецькій — 2,6 % (649), Вінницькій — 2,3 % (47), Кіровоградській — 2,3% (83), а також м. Києва – 2,3% (109).
Аналіз такої процедури як ухвалення заочного рішення дає підстави зробити висновок про наявність ряду проблем і недоліків, які можуть ускладнювати застосування цих норм процесуального права. Разом із тим, наявність одночасного права на ухвалення як звичайного, так і заочного рішень за умови неявки на судове засідання відповідача, практично нівелює значущість процесуального інституту заочного рішення і навряд чи буде сприяти захисту порушених прав та інтересів позивачів, оскільки надає можливість суду, котрий ухвалює заочне рішення, його потім скасувати і продовжити розгляд справи, що може призвести до узаконеної тяганини при її розгляді.
Таким чином, заочне провадження є додатковою гарантією позивачеві від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу, дотримання судами строків розгляду справи. Проте в окремих випадках розгляд справ у порядку заочного провадження не спрощує, а ускладнює процес та дає відповідачу можливість його затягнути, оскільки він має право на скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, після чого справа розглядається в загальному порядку.
Отже, дотримання судами процесуального законодавства при ухваленні та перегляді заочного рішення є визначальним з точки зору виконання інститутом заочного провадження своєї мети — сприяти ефективному та оперативному здійсненню правосуддя.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №40-41.
2. Цивільний
кодекс України. – Голос
3. Луспеник Д.
Заочне рішення: його цілі, процедура,
проблеми та шляхи їх
4. Пучинский В.К. Заочное производство в английском гражданском процессе // Советское государство и право. — 1977. — № 4.
5. Уткина И.В. Заочное решение в гражданском процессе. — М., 2003.
6. Черных И.И. Заочное производство в гражданском процессе. — М., 2000.
7. Штефан М.Й. Цивільний процес, підручник. – К., 1997 р.
8. Кілічава Т.М. Цивільно – процесуальне право. Навчальний помібник. – К.: Центр Учбової Літератури, 2007.
9. Андрушко А.В., Білоусов Ю.В., Бондаренко Н.Л. Цивільний процес: Навч. посіб. За ред. Ю.В. Білоусова. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004.
10. Штефан М.Й. Цивільно – процесуальне право України: Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005.
11. Безлюдько І.О., Бичкова
С.С. Цивільне процесуальне
12. С.Я. Фурса, С.В. Щербак,
О.І. Євтушенко. Цивільний
13. Заворотько П.П., Штефан М.Й. Судове рішення. – К., 1970.
14. Штефан М.Й.Цивільний процес: Підручник. – К., 2001.
Информация о работе Заочне рішення, особливості набрання ним законної сили