Порівняльна характеристика інституту представництва за ЦПК України та ЦПК 1963 року

     2) особи, над якими встановлено  опіку, піклування;

     3) адвокати, які прийняли  доручення   про  подання  юридичної  допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством , а також особи, виключені з колегії адвокатів,  у випадку, зазначеному в пункті 6 статті 112 цього Кодексу.

      Судді, слідчі і прокурори не  можуть  бути  представниками  в суді,  крім  випадків,  коли  вони  діють  як   батьки,   опікуни, піклувальники або як  представники  відповідного  суду  чи  органу прокуратури, що є стороною в справі.

      За  діючим ЦПК не  можуть  бути представниками в суді особи,  які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

      Судді,  слідчі,  прокурори не можуть бути представниками в суді,  крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу,  що є стороною або третьою особою в справі,  чи як законні представники.

      По-третє, згідно ст. 44 ЦПК представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності . Згідно з ЦПК 1963 р; повноваження представників підтверджувалися відповідно загальним або спеціальним дорученням. Якщо в суд представлено тільки загальне доручення, то представник від імені особи, яку він представляє, міг вчинити всі процесуальні дії, крім передачі справи до третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову (матеріально-правової вимоги), укладення мирової угоди, передоручення, оскарження рішення суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Якщо сторона, що представляється, або третя особа довіряли своєму представнику здійснення будь-яких з перелічених вище повноважень, вони повинні були видати представнику таке доручення, у якому це спеціально застережено. Тому таке доручення і прийнято було називати спеціальним. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури 

1. Конституція  України. – Харків: Фактор, 2008. –  144 с.

2. Кодекс законів про працю України. – Харків: Консум, 2008. – 112 с.

3. Цивільний  кодекс України. – Харків: Консум, 2008. – 400 с.

4. Цивільний  процесуальний кодекс України.  – Харків: Консум, 2011. – 200 с.

5. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 p.

6. Цивільний процесуальний кодекс України. – 1963р.

7. Антонюк О. Заходи самозахисту цивільних прав та інтересів. // Підприємництво, господарство і право. -2003. – №6. – С. 23–27.

8. Викут М.А. О правовой природе участия судебных представителей по гражданским делам // Основы гражданского законодательства и Основы гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик. – Саратов, 1980. – С. 144–145.

9. Губенко М.М. Теоретико-правові проблеми гарантії прав і свобод людини і громадянина: Монографія. – Київ: 2001. – 218 с.

10. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів. – Київ: Вентурі, 2006. – 238 с.

11. Луць В.В. Цивільне право. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 2003. – 122 с.

12. Науково – практичний коментар Цивільного кодексу України Коссака В.М

13. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України Тертишнікова В.І.

14. Павлуник І.А. Представництво в цивільному процесі. // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юрид. наук. К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2002. – 20 с.

15. Представництво в цивільному процесі. // Коментар Головного спеціаліста Департаменту представництва інтересів держави в судах України та закордонних юрисдикційних органах Міністерства юстиції України Л.В. Ковтуна. Матеріали офіційного серверу Міністерства юстиції України 16. Светлична Г.О Новели інституту представництва в цивільному судочинстві: проблеми теорії та правозастосування.

17. Штефан М.Й. Представництво адвоката в цивільному процесі Англії. / В кн: Сучасні системи адвокатури. – Київ, 1993. – С 124–127. 
18. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 696 с.