Докази та доказування у цивільному процесі

План

Вступ

1. Докази і доказування  у цивільному процесі 

1.1. Поняття і класифікація  доказів 

1.2. Поняття та процес  доказування 

2. Судові докази - форми  і сутність 

2.1. Показання свідків 

2.2. Письмові докази.

2.3. Речові докази.

2.4. Висновки експертів

3. Забезпечення доказів 

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Вступ

При здійсненні завдань і для досягнення цілей правосуддя з цивільних справ допускається застосування судом норм матеріального права для встановлення в ході судового розгляду фактичних обставин справи. Самі фактичні обставини конкретної справи не можуть бути пізнані судом безпосередньо, оскільки вони, як правило мали місце в минулому. Тому виникає питання про дослідження джерел, що містять відомості про фактичні обставини справи. Таке дослідження спрямоване на з’ясування наявності чи відсутності певних юридичних фактів (дії чи події, що мають юридичні наслідки), з якими закон пов’язує виникнення, зміну і припинення прав та обов’язків суб’єктів правовідносин. І саме це дослідження джерел, що містять відомості про факти, і є доказуванням, а самі відомості про факти, будь-які фактичні дані – доказами.

Актуальність. Дана тема є досить актуальною в умовах формування України як демократичної, соціальної та правової держави, яка в першу чергу повинна забезпечити справедливе та об’єктивне судочинство. [1, ст.1]

Метою написання є встановлення сутності, змісту, видів доказів, особливостей трактування їх вітчизняним законодавством. Виходячи з мети, виводимо перед даною роботою наступні завдання:

- визначити поняття  доказів в науці цивільного  процесуального права; 

- проаналізувати критерії  поділу доказів в цивільному  процесі; 

- охарактеризувати засоби  доказування, а також вивчити  та викласти теоретичні і практичні  проблеми засобів доказування; 

- визначити можливості  забезпечення доказів;

Предметом дослідження у даній роботі є нормативні акти (передусім новий Цивільний процесуальний кодекс України як визначальний законодавчий акт, за яким регулюються питання, що стосуються доказів в цивільному процесі), матеріали судової практики та наукові праці. 

Об’єктом дослідження є поняття «докази» та «доказування».

Дану тему досліджували такі вчені: Осипов Ю. К. - „Основні ознаки судових доказів”, Калпін А. Г. - „Письмові докази в судовій практиці по цивільних справах” (монографія), Іванов О. В. - „Судові докази в цивільному процесі”, Юдельсон К.С. - „Проблема доказування в радянському цивільному процесі”, Фурса С.Я. та Цюра Т.В. - “Докази і доказування в цивільному процесі” та інші.

 

 

 

1. Докази і доказування у цивільному процесі

Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об’єктивної істини та правильного застосування норм матеріального  і процесуального права. Для цього  ст. 10 ЦПК покладає на суд обов’язок, зберігаючи об’єктивність і неупередженність, створювати необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.

Така діяльність відбувається в процесі судового розгляду справи в результаті здійснення судом і  особами, які беруть участь у справі, доказування і пізнання в установленому цивільному процесуальному порядку. Виходячи з діалектичного розуміння пізнання як процесу відбиття в свідомості людини об’єктивної реальності, зовнішнього світу, природи і суспільства, пізнання в цивільному судочинстві – процес відбиття в свідомості суддів і осіб, які беруть участь у справі, обставин конкретної справи і доказів, що їх підтверджують та існують в об’єктивному світі. Пізнання складається з діалектичної єдності розумової і процесуальної діяльності суду і осіб, які беруть участь у справі, та яка відбувається в процесі подання, витребування, дослідження і оцінки матеріалів цивільної справи. Пізнавальна процесуальна діяльність складається з чотирьох частин (видів): доказування фактичних обставин, які з’ясовуються під час розгляду справи; встановлення судом деяких фактичних обставин під час розгляду справи шляхом безпосереднього спостерігання суддями в судовому засіданні; пізнання судом спірних правовідносин, прав і обов’язків сторін; пізнання, яке здійснюється вищестоящими суддями в процесі перевірки законності і обґрунтованості судового рішення у цивільній справі. [4,12]

Об’єктом пізнання в  цивільному судочинстві є матеріали  справи, її обставини – фактичні і юридичні – та докази, на підставі яких вони встановлюються; метою пізнання – встановлення об’єктивної істини у справі; засобами пізнання – доказування і докази; процесуальна форма пізнання – судовий розгляд. А пізнавальна процесуальна діяльність (процес пізнання) виступає методом встановлення об’єктивної істини у справі, її фактичного і юридичного складу.

Об’єкт пізнання формується поступово. При прийнятті судом  матеріалів справи до свого провадження  вирисовуються тільки загальні контури, які в процесі розвитку судочинства  розширюються і поглиблюються. Обставини  і докази можуть носити суперечливий характер, взаємно виключати і доповнювати один одного, але важливо те, щоб по кожній обставині, яка підлягає доказуванню, було достатньо необхідних доказів для її всебічного, повного і об’єктивного з’ясування.

Мета - встановлення об‘єктивної істини. Засоби – процесуальна діяльність по встановленню об‘єктивної істини.

Суб‘єктом доказування  буде суд і сторони. Перш за все  тому, що суд зобов‘язаний вжити  заходів для встановлення об‘єктивної  істини (ст.15 ЦПК), суд зобов‘язаний сприяти сторонам у зборі доказів (ст.30 ЦПК), суди вирішують питання про належність і допустимість доказів (ст.28 ЦПК). Саме за судом закріплене право і обов‘язок давати оцінку доказам (ст.62 ЦПК). [2]

Суб‘єктами доказування  є сторони, інші учасники процесу, які беруть участь в розгляді справи і суд. Доказування охоплює процесуальну діяльність усіх суб‘єктів процесу незважаючи не те, що їх функцій в доказуванні різні, воно вимагає процесуальну і розумову діяльність суб‘єктів доказування, яка здійснюється у встановленому законом процесуальному порядку і спрямована на з‘ясування дійсних обставин справи.

Говорячи про цивільний процес, не можливо не брати до уваги на процедуру здійснення доказування та відповідні повноваження осіб з реалізації відповідних прав та обов’язків. Стадії цивільного процесу:

• порушення судочинства;
• підготовка справи до судового розгляду;
• судовий розгляд;
• перегляд справи в суді касаційної інстанції;
• перегляд справи в суді наглядової інстанції;
• перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами;
• примусове виконання судового рішення.

Тому, конкретизуючи запропоновані  стадії цивільного процесу доказування, можна з впевненістю говорити про те, що процес доказування для позивача розпочинається до порушення судочинства, оскільки за п. 6 ст. 119 ЦПК у позовній заяві мають зазначатися докази, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Загальновідомою є та обставина, що провадження в справі порушується лише після звернення позивача або заявника з відповідною заявою до суду або до іншого юрисдикційного органу, але виникнення цивільних процесуальних правовідносин може зумовлюватись також подачею заяви про забезпечення доказів до пред’явлення нею позову (ч. 3 ст. 133 ЦПК) або забезпеченням позову до подання позовної заяви з метою запобігання порушення права інтелектуальної власності (ч. 4 ст. 151 ЦПК). [2]

Але найзначнішою обставиною в цьому разі є те, що доказовий процес  передує зверненню до суду. Так, за ст. 6 Закону України "Про адвокатуру" адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення. Тобто адвокат може збирати докази по справі до звернення до суду і має обґрунтувати зміст позовних вимог, що зазначаються в позові. Тому стадії юридичного процесу доказування не можуть співпадати зі стадіями судочинства. [5]

Сучасна теорія доказів фактично залишається нерозвиненою, оскільки правознавці, в своїй переважній більшості, далекі від останніх досягнень науки в галузі техніки, різних технологій, медицини тощо. Але це положення також неможливо вважати загальним правилом, оскільки останнім часом з’являються юридичні видання, що знаходяться на межі останніх досягнень комп’ютерних технологій та права. Але цей приклад – більш виняток із правила, ніж правило.

 

2. Судові докази - форми  і сутність

Відповідно до ст.27 ЦПК  доказами в цивільній справі є  будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку  суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ч.2 ст.27 ЦПК визначає якими засобами можуть встановлюватись докази по справі, це:

1). Пояснення сторін і третіх осіб - значення цих доказів полягає в тому, що сторони і треті особи є учасниками спірного правовідношення і можуть дати біль повні відомості відносно фактів які мають значення для справи. Особливістю цих доказів є те, що сторони є заінтересованими особами і надання цих пояснень — їх право, а не обов'язок, що повинно враховуватись при їх дослідженні. Пояснення сторін бувають 2-х видів: твердження і визнання.

2). Показання свідків - це повідомлення суду свідком відомостей (фактичних даних), про обставини, які мають значення для встановлення істини в справі. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Дати свідчення в суді це обов'язок свідка.

3). Письмові докази - документи, акти, листування службового чи особистого характеру, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази як правило подаються в оригіналі. Якщо подано копію, то суд має право вимагати подання оригіналу.

4). Речові докази - це предмети, які своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для справи.

5). Висновок експерта - це результат експертизи, тобто дослідження представлених суду предметів, яке провадиться експертом з метою встановлення обставин, які мають значення по справі. [2]

Докази і засоби доказування  в цивільному процесі становлять єдине ціле, як зміст фактичних  даних і їх процесуальна форма. Докази характеризуються такими ознаками:

1) Це такі фактичні дані, які допомагають встановити обставини, що мають значення для вирішення цивільної справи;

2) З їх допомогою встановлюється наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Класифікація доказів  у цивільному процесі:

1). За характером зв'язку фактичних даних (змісту доказів) з фактами, які підлягають встановленню (з фактами, які підлягають доказуванню):

a) прямі - більш вагомі  для пізнання, оскільки вони дають  можливість зробити однозначний  висновок про наявність чи  відсутність фактів, які підлягають доказуванню.

 б) непрямі - характеризуються численністю зв'язків з фактами, які підлягають встановленню, тому в процесі пізнання дають можливість зробити декілька вірогідних висновків про них.

2). За процесом формування даних про факти (характерами створення доказів):                   

 а) первісні - першоджерела, безпосередні, формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню (безпосередніх фактів), від носія інформації (джерела доказів)

  б) похідні - відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел.

3). За джерелом, за допомогою якого суд їх одержує:

а) особисті : пояснення сторін; пояснення третіх осіб; пояснення представників; пояснення заявників та заінтересованих осіб; пояснення заявника та боржника; показання свідків; висновки експертів; письмові докази, якщо при їх формуванні не застосовувались технічні прилади комп’ютерної техніки. [7,9]

     б) речові -  речі, доказове значення яких у цивільному процесі не залежить від певних технічних та інших наукових знань і які можуть бути досліджені судом для отримання інформації, що матиме значення для вирішення справи.

     в) змішані - докази, які неможливо без певного наближення віднести до певного виду. Наприклад, суд або сторони може цікавити при дослідженні висновку експерта, на чому базується його висновок і якою мірою: чи він зроблений ним особисто; чи за допомогою певних апробованих програм; чи перевірялись зроблені висновки за допомогою інших програм тощо.

У випадках отримання певних відомостей, що випливають з особистих доказів, необхідно встановлювати відсутність суб’єктивних факторів, які можуть впливати на їх вірогідність. У разі дослідження даних про обставини справи, що отримані за допомогою технічних засобів, необхідно встановлювати їх вірогідність на можливість підробки або зміни, надійності програм та обладнання тощо. Коли ж йдеться про змішані докази, то необхідно перевіряти відомості на відсутність суб’єктивного впливу і технічну надійність отриманої інформації.

 

3. Забезпечення доказів

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших  осіб,