Зміст договору довічного утримання

План

Вступ

І. Поняття і загальна характеристика договору довічного утримання.

ІІ. Зміст договору довічного утримання:

2.1. майно, що може бути об’єктом договору довічного утримання;

2.2. строк чинності договору довічного утримання;

2.3. права та обов’язки сторін

2.4. підстави і порядок розірвання, припинення договору довічного утримання.

ІІІ. Висновок

Список використаної літератури

Вступ

       Внаслідок  ринкових перетворень, що відбулись останнім часом в економіці України, значно зросли можливості учасників майнового обороту щодо свободи укладення різного роду цивільно-правових договорів. Обумовлені соціально-економічними потребами ринкові реформи зблизили Україну з передовою світовою спільнотою і посприяли поширенню в її майновий обіг найбільш розповсюджених договірних конструкцій притаманних розвинутій ринковій економіці. У числі інститутів, що зазнали значних змін особливе значення має інститут довічного утримання. Він має значний інтерес для широкого кола осіб, але першочергово – для малозабезпечених осіб.

      У радянські часи цей інститут фактично являв собою різновид договору купівлі-продажу і не забезпечував інтерес широкого кола людей забезпечити першочергові потреби саме таким шляхом. У зв’язку із детальним врегулюванням в новому цивільному законодавстві інституту довічного утримання, він став більш поширеним, має певну практику застосування і вирішення спорів при застосуванні.

Інститут довічного  утримання українським законодавством виражається як договір, де одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

В якості сторін договору довічного утримання є будь-який суб’єкт цивільних правовідносин. Для цього норми матеріального права мають визначити правовідносини сторін, а також передбачити всі можливі випадки змін у правовідносинах.

Насамперед  необхідно виходити з основної мети такої угоди. Основною метою держави, яка визначила можливість укладати договори довічного утримання, є надання особам, які за станом здоров’я або внаслідок віку не можуть себе обслуговувати і потребують постійного стороннього догляду, здійснити цю можливість за рахунок власного нерухомого майна.

І. Поняття і загальна характеристика договору довічного утримання.

      Відповідно до статті 744 нового ЦК України «за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно».

За своєю  юридичною природою зазначений договір є одностороннім, оскільки у відчужувача є лише право вимагати від набувача надання обумовленого договором матеріального забезпечення, а набувач несе лише обов’язок – надавати відчужувачеві матеріальне забезпечення та догляд. Відповідно до статті 744 ЦК України в набувача можуть виникнути два зобов’язання паралельно: забезпечувати відчужувача утриманням та забезпечити догляд довічно, але обов’язок щодо утримання поглинає зобов’язання з догляду. В юридичній літературі іноді договір довічного утримання визнають двостороннім договором, оскільки набувач має право вимагати розірвання договору довічного утримання.

Договір довічного  утримання безумовно є оплатним, оскільки набувач отримує у власність  за цим договором певне майно, а відчужувач – необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ та послуг. При цьому цивільне законодавство не вимагає щоб вартість переданого відчужувачем майна була еквівалентною вартості надаваного набувачем утримання. У вартості цих цінностей можуть бути досить істотні розбіжності, що залежить від домовленостей сторін, а також від тривалості життя відчужувача. Договір довічного утримання не має завідомо визначеного терміну його дії, оскільки він обумовлений моментом настання смерті відчужувача. Тому від тривалості його життя безпосередньо залежить розмір надаваного набувачем утримання.

Цивільне законодавство  встановлює особливі вимоги щодо форми  договору довічного утримання. Цей  договір належить до договорів, для  яких передбачена обов’язкова письмова форма та нотаріальне посвідчення. Недотримання даної вимоги відносно форми договору тягне за собою недійсність угоди про довічне утримання (стаття 215 ЦК України).

Договори довічного  утримання посвідчуються нотаріусами  з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження.

Відповідно  до частини 2 статті 745 ЦК України, якщо предметом договору довічного утримання  є нерухоме майно, то такий договір  підлягає обов’язковій державній реєстрації (стаття 210 ЦК України). Право власності  на відчужувану нерухомість переходить до набувача тільки з моменту реєстрації договору

З формою договору довічного утримання Цивільний кодекс України пов’язує момент виникнення права власності на майно набувача. Так, згідно статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання відповідно до статті 334 ЦК України. Із змісту цієї статті випливає, що право власності у набувача за договором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає з моменту такого посвідчення, а за договором, який підлягає державній реєстрації, - з моменту такої реєстрації. Тому право власності на рухоме майно, відчужуване за договором довічного утримання, виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення, на нерухоме майно – з моменту державної реєстрації договору.

Сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач (стаття 746 ЦК України). Безумовно, стороною даного договору може бути особа, яка відповідає загальним вимогам до контрагентів у договорах. Крім того, законодавець передбачає спеціальні вимоги, яким має відповідати сторона у договорі довічного утримання. Такими вимогами є: відчужувачем може бути будь-яка фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я, що має майно на праві власності, яким вона може розпоряджатися на свій розсуд. Із цього випливає, що будинок (його частина), а також інше рухоме майно, що має значну цінність, яке має перейти за договором у власність набувача, не може бути обтяжене заставою або іншими зобов’язаннями. Тому, за договором довічного утримання одна сторона (фізична особа) передає у власність іншій стороні (фізичній або юридичній особі) будинок або його частину; квартиру, інше нерухоме або таке, що має значну цінність, рухоме майно, взамін чого набувач майна зобов’язується надати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі довічне грошове або матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду, медичного обслуговування, санітарно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги.

За чинним цивільним  законодавством, набувачем за договором довічного утримання може бути тільки повнолітня дієздатна особа, яка в змозі надати належне матеріальне забезпечення. Особливістю укладення договору довічного утримання щодо майна, що є у суспільній власності, є те, що набувачем майна за договором довічного утримання може бути юридична особа. При цьому юридична особа може мати більші можливості для матеріального забезпечення відчужувача, що не передбачав попередній ЦК України від 1963 року, де практика показала недоцільність обмеження юридичної особи як сторони договору довічного утримання, і тому нинішній ЦК України як видно з наведеного визначення договору довічного утримання, визнав за можливе набувати права власності на будинок чи інше майно також і юридичною особою за цим договором.

Цивільний кодекс України передбачає, що набувачами, у договорі довічного утримання, можуть бути кілька фізичних осіб, які стають співвласниками майна, яке передається їм за договором довічного утримання на праві спільної сумісної власності. У випадку порушення набувачами обов’язку перед відчужувачем настає солідарна відповідальність. Відчужувач у такому випадку може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх набувачів разом, так і кожного з них окремо.

Новелою договору довічного утримання є те, що за бажанням відчужувача, утримання (догляд) за договором довічного утримання може надаватися і третім особам. Набувач зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, вказаної в договорі.

Майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання.

Співвласники  майна, а також подружжя за договором  довічного утримання повинні  передати набувачеві майно, останній, у свою чергу, повинен надати відчужувачам (кожному окремо) належне утримання.

У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене  ними на підставі договору довічного  утримання, обсяг зобов’язання набувача відповідно зменшується.

І тому при настанні смерті одного із відчужувачів, оскільки виконання було призначене безпосередньо особисто для відчужувача, договір припиняється. Набувач у свою чергу продовжує утримувати співвласника, який залишився.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання може бути укладений після визнання його частки або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

ІІ. Зміст договору довічного утримання:

2.1. Майно, що може бути об’єктом договору довічного утримання.

 Цивільний кодекс України передбачає досить широке коло об’єктів, які можуть бути предметом відчуження за договором довічного утримання. Так, відповідно до статті 744 ЦК України таким майном може бути: житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме або рухоме майно, що має значну цінність. Можна припустити, що таким рухомим майном можуть бути ТЗ (транспортні засоби), антикварні речі та інше. Зрозуміло, що зазначене майно має бути власністю відчужувала. Коли йдеться про квартиру, то квартира має бути приватизована чи належати відчужувачеві на інших правових підставах саме на праві власності. Що стосується рухомого майна істотної цінності, то до нього варто віднести передусім ТЗ та інші рухомі речі дійсно значної вартості, зокрема твори мистецтва (картини, скульптури).

В договорі мають  бути чітко визначені види, обсяг, якість та інша характеристика матеріального  забезпечення у натурі, передусім  окреслені види матеріального забезпечення в натурі. Якщо йдеться про житло, то воно має бути конкретно визначено – яка саме кімната, якого розміру, її місцезнаходження, опалення, освітлення. Так само має бути визначено вид і кількість харчування – скільки разів на добу, його калорійність та окремі елементи, з чого воно складається, варто зазначити, що відчужувачами здебільшого є непрацездатні за віком або станом здоров’я люди. Вони можуть потребувати спеціального раціону харчування, тому все це має бути відображено у договорі.

Складовою частиною матеріального  забезпечення у натурі відчужувача майна може бути догляд за ним. У договорі також має бути чітко обумовлено, в чому полягає цей догляд (своєчасна заміна натільної і постільної білизни, прибирання кімнати, приготування їжі,прогулянки у супроводі іншої особи, придбання одягу або медичне обслуговування). Аби уникнути спорів з цього приводу, необхідно у договорі чітко визначити види, способи і форми такого догляду, їх періодичність, якість та зміст.

Відповідно до чинного  законодавства відчужувач має право  також на іншу необхідну допомогу з боку набувача майна за договором довічного утримання. В договорі треба визначити, в чому полягатиме ця допомога, її види, форми, розмір.

ЦК України передбачає встановлення довічного утримання  на користь кількох фізичних осіб, частки яких вважаються рівними, якщо інше не передбачено договором. Отже кожному з цих осіб має бути визначена конкретна частка довічного утримання. Все те, про що йшлося вище щодо матеріального забезпечення у натурі, стосується і кожного з кількох осіб, яким надається довічне утримання.

Нарешті, за чинним ЦК України  довічне утримання може надаватися не тільки у вигляді матеріального  забезпечення у натурі, а й у  грошовій сумі. У такому разі у договорі мають бути визначені розміри  періодичних виплат (їх черговість). ЦК України допускає можливість заміни надання довічного утримання у натурі у період чинності договору виплатою періодичних платежів у грошах. При цьому розмір грошової суми, що визначається у договорі, у розрахунку на місяць має бути не менший за розмір грошової оцінки прожиткового мінімуму.

ЦК України передбачає також можливість включення до договору довічного утримання обов’язку  набувача оплати ритуальної послуги. Відповідно до цього частина 3 статті 749 ЦК України  передбачає можливість надання ритуальних послуг, але навіть у випадку, коли ця умова в договорі не вказана, набувач не звільняється від цього обов’язку. У випадку, коли частина майна відчужувача належить спадкоємцям за законом або заповітом, витрати на поховання мають бути розподілені між спадкоємцями та набувачем.