Законодавство України в галузі авторського права і суміжних прав

ПЛАН 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1  АВТОРСЬКЕ ПРАВО

1. Поняття, основні завдання (функції)  та принципи авторського права
2. Види авторського права
3. Об`єкти і суб'єкти авторського права

РОЗДІЛ 2  СУМІЖНІ ПРАВА

2.1 Суміжні права та їх правова  охорона

РОЗДІЛ 3   СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    В Україні розвивається національна  система авторського права і  суміжних прав. З 23 лютого 1994 року діє  Закон України «Про авторське  право і суміжні права», положення  якого відповідають міжнародним стандартам у цій досить важливій сфері інтелектуальної власності, яка зачіпає інтереси вчених, письменників, композиторів, художників, архітекторів, дизайнерів, кінематографістів, журналістів, фотохудожників, а також виконавців, виробників фонограм, організацій ефірного і кабельного мовлення. Наша молода незалежна держава, будучи членом Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, прагне приєднатися і до інших міжнародних договорів, що регулюють відносини, пов'язані з використанням творів, комп'ютерних програм, фонограм, телерадіопрограм, увійти рівноправним членом в європейську та світову інтелектуальну спільноту, де гідно оцінюються здобутки творчої праці.

    Практична цінність законодавства у сфері  авторського права і суміжних прав залежить від ефективності його реалізації. Прийняття закону і приєднання до міжнародних конвенцій — це перший крок. Головне завдання — їх результативне застосування. Цього можна добитися шляхом створення відповідної інфраструктури, що включає в себе підзаконні акти, організації з колективного управління правами авторів і суб'єктів суміжних прав, підготовку і видання довідкової та навчальної літератури з питань інтелектуальної власності, оскільки професійна підготовка фахівців у цій сфері часто ускладнюється недостатньою кількістю загальнодоступних навчальних матеріалів

      Авторське право і суміжні права охороняються Законом:

• строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених Законом;
• строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання;
• строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п’ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.
• строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

      Як  бачимо, з усього вищевикладеного  – авторське право і суміжні  права посідають значне місце  в системі інститутів інтелектуальної  власності і охороняються відповідним  чином за це Законом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1  АВТОРСЬКЕ ПРАВО 

1. Поняття, основні завдання (функції)  та принципи авторського  права

    Авторське право, як частина цивільного законодавства, регулює відносини, пов'язані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого — організації, заінтересовані у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об'єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних і телевізійних компаній), що сприяють розповсюдженню цих творів. Охорона прав творців об'єктів суміжних прав або професій, суміжних з творчими професіями, становить особливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дає змогу захистити в законодавчому порядку фольклорні твори шляхом охорони прав саме цих суміжних професій.

    Авторське право звичайно розуміється як виняткове  право автора твору, що надається  йому законом, оголосити себе автором твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами.

    Основним  положенням авторського права є  монопольне право автора на обнародування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином. Використання твору після обнародування підкоряється певним правилам, Автор, який володіє правами на свій твір, і твір (або його правовласник) користуються правовим захистом. Але авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне.

    Основне завдання авторського  права — це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є надання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Однак, на відміну від права власності на матеріальні об'єкти, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на нематеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їхніх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.

    В основному завдяки творчості  авторів створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво  аудіовізуальної продукції, радіомовлення  і телебачсння, чия діяльність ґрунтується  передусім на використанні творів, що охороняються, з мстою доведення їх до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди.

    Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна  забезпеченість авторів як результат  використання їх творів суспільством стимулюють тізорчий процес, дають можливість авторам повністю присвятити себе плідній роботі. Найважливішою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охорону авторського права, розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни.

    Принципи  авторського права

    Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, способу і форми їх вираження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які вкрай суб'єктивне.

    Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського  права лише за умови, що він виражений  в якій-небудь об'єктивній формі, безпосередньо пов'язаній з можливістю його відтворення. Думки і образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людьми і, отже, не існує і практичної потреби в їх правовій охороні. Твір повинен існувати в формі, яка відокремлена від особистості автора і набула самостійного буття. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається завершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються авторами у процесі створення творів.

    Для виникнення і здійснення авторського  права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або  дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, що на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з трьох елементів: латинської букви С в колі — ©; імені (найменування) володільця виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знака. Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини порушника, якщо подібне порушення сталося. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір.  
 
 

2. Види  авторського права

    Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові  права. У той же час авторські права настільки взаємопов'язані, що виділити серед них права чисто майнового або немайнового характеру досить важко. Практично будь-яке з авторських прав включає в себе як особисті, так і майнові елементи. Нерідко їх конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту.

    Дана  класифікація авторських прав має велике практичне значення. Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові твору, незалежно від того, хто є володільцем авторського права.

    Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб на основі авторських договорів. У деяких випадках права на використання твору спочатку виникають не у авторів, а у інших осіб, зокрема у роботодавця, видавця газет, журналів та інших періодичних видань, виробника аудіовізуальних творів. Майнові права носять строковий характер.

    Особисті  немайнові права автора

    Одним з головних прав, що виникають у  автора у зв'язку зі створенням твору  науки, літератури і мистецтва, є  право авторства, яке характеризується як юридичне забезпечена можливість особи вважатися автором твору і в результаті — можливість вимагати визнання цього факту від інших осіб.

    Право авторства є невіддільним від особистості автора. Воно може належати тільки справжньому авторові твору і є невідчужуваним і таким, що не передається, на будь-якій підставі, в тому числі за договором або у спадок. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібне виконання якої-небудь формальності або чиєї-небудь згоди.

    Право на авторське ім'я. Автор може використати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям, під вигаданим ім'ям (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє право на ім'я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при виданні, публічному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому використанні свого твору. Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора (або псевдонім) не перекручувалося у разі його згадки особами, які використовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого Імені, в тому числі у разі використання псевдоніма.

    Факт  зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналежності авторства твору даній особі. Автор сам визначає спосіб і, повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублікування творів, створених кількома особами, імена співавторів зазначаються в послідовності, обумовленій співавторами.

    Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім'ям (псевдонімом). Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість співавторів. Закон не передбачає яких-небудь умов або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма також визначається самим автором. Особливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його згоди. У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом може бути обмежено. Не дозволяється використання псевдоніма, що порушує норми моральності або мас образливий характер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, котрий явно вводить публіку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора.