Загальне поняття охорони праці в галузі

 

 
ВСТУП.

    У  загальному визначенні охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів   та   засобів,  спрямованих  на збереження життя,  здоров'я  і  працездатності  людини  у процесі трудової діяльності.

    Охорона праці (рос. охрана труда; англ. labour protection; нім. Arbeitsschutz m) — це:

    система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності;

    діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система  соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

    дозвіл  на початок робіт підвищеної небезпеки, який необхідний організації чи підприємству, хто працює в будівництві.

    Законодавство про працю містить норми і вимоги з техніки безпеки і виробничої санітарії, норми, що регулюють робочий час і час відпочинку, звільнення та переведення на іншу роботу, норми праці щодо жінок, молоді, гігієнічні норми і правила тощо.

    Загальний нагляд за додержанням норм охорони праці покладено на прокуратуру, спеціальний — на професійні спілки. Контроль за безпекою праці здійснюють також державні й відомчі спеціалізовані інспекції (Держгірнтехнагляд, Енергонагляд тощо). Див. охорона і безпека праці в гірничій промисловості України.

    Так, в Україні має місце Закон «Про охорону праці». Закон діє на всіх підприємствах та установах. Законодавство про охорону праці складається з існуючого Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, обладнання та інших засобів виробництва, засоби колективного та індивідуального захисту, які використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

    Державна  політика з охорони праці базується на наступних принципах:

 пріоритет  життя та здоров’я працівників  по відношенню до результатів  виробничої діяльності підприємства, відповідальності власника за  створення безпечних умов праці; комплексного вирішення задач охорони праці на основі національних програм за цими питаннями та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в області науки та техніки і охорони навколишнього середовища; соціального захисту працівників, та ін.

 

1. Загальне поняття  охорони праці  в галузі.

      «Охорона  праці в галузі» - нормативна дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців знань щодо стану і проблем охорони праці і функціонування системи управління охороною праці та шляхів, методів і засобів забезпечення умов виробничого середовища і безпеки праці в галузі згідно з чинними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.

      Завдання  охорони праці - звести до мінімальної  імовірності ураження або 

захворювання  працюючого  з  одночасним  забезпеченням  комфорту  при максимальній  продуктивності  праці.  Реальні  виробничі  умови характеризуються,  як  правило,  наявністю  деяких  небезпек  і  шкідливостей. Відступ  від  нормального  режиму  роботи  й  порушення  вимог  безпеки  може

привести  до погіршення здоров'я працюючих.

      Соціальне  значення  охорони  праці  полягає  у  сприянні  зростанню ефективності суспільного виробництва шляхом безперервного удосконалення  і 

поліпшення  умов  праці,  підвищення  її  безпеки,  зниження  виробничого травматизму  й  захворюваності. 

      Економічне  значення  охорони  праці  визначається  ефективністю  заходів по поліпшення умов  і підвищення безпеки праці  і  є  економічним вираженням соціальної  значущості  охорони  праці.  У  зв'язку  з  цим  економічне  значення охорони  праці  оцінюється  результатами,  одержуваними  при  зміні  соціальних показників  за  рахунок  впровадження  заходів  щодо  поліпшенню  умов  праці.

 

2. Охорона праці  в галузі як  невід’ємна складова соціальної відповідальності.

      Перш  за все, соціальна відповідальність (за Л. Белецькой)– це обов’язок людини оцінити свої наміри та поводитися у відповідності до норм, які відображають інтереси суспільства, а у випадку їх порушення відповідати перед суспільством та нести покарання. 

     Соціальна відповідальність (за Р. Хачатуровим) –  це дотримання суб’єктом суспільних відношень, соціальних норм, а у разі безвідповідальної поведінки, яка  не відповідає потребам даних норм або порушує суспільний порядок  повинні нести обов’язок особистого або майнового характеру.

     Отже, можна зробити висновок, що поняття  охорони праці є невід’ємною  складовою соціальної відповідальності. У  зв'язку  із  цим  соціальне  значення  охорони праці  проявляється,  насамперед,  у  впливі на  зміну наступних трьох основних показників, які характеризують рівень розвитку суспільного виробництва.

     1)  Зростання  продуктивності  праці   в  результаті  збільшення  фонду 

     робочого  часу за рахунок:

     •  скорочення  внутрішньозмінних  простоїв шляхом  попередження  передчасного  стомлення,  а  також  зниження  числа  або  ліквідації мікротравм,  обумовлених несприятливими  умовами  праці.  Попередження  передчасного  стомлення  за допомогою  раціоналізації  умов  праці,  введення  оптимальних  режимів  праці  та відпочинку й  інших заходів на підприємствах сприяє збільшенню ефективного використання робочого часу. Цей же результат дає ліквідація мікротравм, тому що кожна з них супроводжується втратою до 2-х годин робочого часу;

     • скорочення цілоденних втрат робочого часу в результаті зниження рівня

або  ліквідації  тимчасової  непрацездатності  через  виробничий  травматизм, професійну й загальну захворюваність. Цей показник має важливе значення для виробництв,  де  кожна  травма  в  даний  час,  за  даними  статистики, супроводжується втратою працездатності в середньому більш ніж на 26 днів.

     2)  Збереження  трудових  ресурсів  і  підвищення  професійної   активності працюючих за рахунок: 

     •  поліпшення  стану  здоров'я  працюючих  і  збільшення  середньої тривалості  їхнього  життя  шляхом  поліпшення  умов  праці,  що  також супроводжується збільшенням виробничого стажу працюючих при підтриманні їхньої високої трудової активності;

     •  підвищення  професійного  рівня  внаслідок  зростання  кваліфікації  і майстерності у зв'язку зі збільшенням виробничого стажу;

     •  можливості  використання  залишкової  трудової  активності,  великого практичного досвіду й професійних знань пенсіонерів по старості й інвалідів на доступних  для  них  роботах  і  забезпеченні  відповідних  їх  фізичним можливостям умов праці.

     3) Збільшення сукупного національного  продукту за рахунок поліпшення  зазначених вище показників і  складових їхніх компонентів.

 

      3. Міжнародні норми  соціальної відповідальності.

      Все більше у суспільстві закріплюється думка, що принципи соціальної відповідальності є однією із складових успішної стратегії, що зміцнює імідж і репутацію компанії, приваблює клієнтів та утримує найкращих працівників.

      Відсутність соціальної відповідальності, продуманої, виваженої соціальної політики унеможливлює побудову позитивного іміджу компанії, етичне ведення бізнесу, обмежує доступ до фінансових ринків. За результатами соцопитування, що проводився Центром розвитку соціальної відповідальності, на сьогоднішній день в Україні більшість опитаних оцінюють розвиток соціальної відповідальності у своєму регіоні на рівні "нижче середнього", "низькому" та "дуже низькому" (36,4%, 19,2% та 10,1% відповідно). Лідерами з впровадження практик соціальної відповідальності за визначенням респондентів є Донецька, Львівська та Одеська області. Але компанія, що прагне стати соціально–відповідальною, постійно стикається з проблемами впровадження соціальної відповідальності, її термінології, нефінансової звітності. Підставою для розробки стандарту із соціальної відповідальності стало визнання значення ролі соціальної відповідальності у сталому розвитку організації на Всесвітньому Самміті з навколишнього середовища у Ріо-де-Жанейро у 1992 році та на Всесвітньому Самміті зі сталого розвитку у Південній Африці у 2002 році.

    На  початку 2003 року ISO (Міжнародна організація  із стандартизації) сформувала Стратегічну  консультативну групу з питань соціальної відповідальності, до складу якої увійшли  представники різних країн і груп стейкхолдерів, включаючи бізнес, державні структури, об’єднання споживачів та працівників, недержавні організації, дослідницькі інституції та міжнародні структури. Головне завдання, яке було поставлено перед Групою полягало у визначенні можливого внеску ISO у розвиток існуючих ініціатив і програм із соціальної відповідальності. Протягом 18 місяців тривали інтенсивні дискусії та кропітка робота. В результаті цієї роботи Стратегічна консультативна група підготувала звіт, який містив огляд світової практики у сфері соціальної відповідальності та перелік питань, на які потрібно було звернути увагу. Аналіз ситуації дозволив Групі дійти висновку про необхідність розробки стандарту із соціальної відповідальності при умові виконання низки ключових рекомендацій.

 

     4. Стандарт SA 8000 «Соціальна відповідальність».

      Стандарт SA 8000 розроблений Консультативною  Нарадою Ради Агентства по Економічних  Пріоритетах Акредитації (СЕРАА). Членами  цієї організації є компанії, професійні союзи, неурядові організації, органи по сертифікації, академічні організації. Стандарт SA 8000 був опублікований у 1997 році, переглянутий – у 2001 році.

     Мета  стандарту – сприяти постійному поліпшенню умов наймання і здійснення трудової діяльності, виконання етичних  норм цивілізованого суспільства.

     Стандарт SA 8000 був створений для того, щоб компанії могли підтвердити використання соціально-відповідальних підходів у своїй діяльності. Система менеджменту, заснована на вимогах SA 8000, має загальні вимоги з ISO 9001. Так, наприклад: визначена керуванням політика компанії в сфері соціальної відповідальності, аналіз і перевірки з боку керівництва, планування, оцінка і вибір постачальників, прийняття коригувальних дій.

     Крім  перерахованих вище розділів, стандарт містить специфічні вимоги в сфері соціальної відповідальності, що стосуються використання дитячої праці, тривалості робочого часу, питань оплати праці, застосування дисциплінарних заходів, а також неприйнятність будь-якого виду дискримінації.

     У світі вже давно прийнято, що підприємства, на яких приділяється значна увага персоналу, створенню необхідних і комфортних умов для роботи, є надійними партнерами у взаємовідносинах.

     Використання  етичних підходів до суспільства  в цілому і до своїх співробітників, зокрема створення сприятливої  атмосфери в колективі, є критерієм високого рівня менеджменту. І навпаки, співробітництво з компаніями, які не виконують ці вимоги, вважається неетичним і пов'язаним з додатковими ризиками.

     Стандарт SA 8000 спрямований на забезпечення привабливості  умов наймання для співробітників, поліпшення умов їхньої праці і життєвого рівня. Компанії, у яких менеджмент здійснюється відповідно до вимог стандарту SA 8000, мають конкурентну перевагу, яка полягає у високій мотивації персоналу, що у свою чергу дозволяє ефективніше застосовувати су-часні системи менеджменту для досягнення намічених цілей, забезпечуючи при цьому постійну рентабельність.

     А наявність на підприємстві інших  стандартів, таких як ISO 9000, ISO 14000, OHSAS 18001 і т.д., доповнює стандарт SA 8000, забезпечуючи основу для інтеграції в рамках загальної системи менеджменту, що веде до скорочення ризиків і підвищення прибутковості компанії.

     Структура стандарту SA 8000 включає чотири розділи. Четвертий розділ містить критерії відповідності і (у пункті 9) опис вимог до системи керування.

Вимоги  до системи керування охоплюють:

Розділ 9.1. Політика