Відшкодування шкоди, завданої діями чи бездіяльністю медичних працівників

     Вбачається, що як заподіяння шкоди здоров’ю при  наданні медичної допомоги (послуги) може розглядатися не тільки ушкодження при медичній маніпуляції якогось  конкретного органа (наприклад, сечоводу при операції на матці), а й суттєве  погіршення (ускладнення) перебігу захворювання, яке підлягало лікуванню. Наприклад, прогресування пухлинного захворювання внаслідок невдалого (невчасного) оперативного втручання.

     Безповоротно  згаяна можливість вилікувати хворого  має такі ж шкідливі наслідки, що й інші перелічені випадки. Через  дефекти у діагностуванні чи лікуванні  нерідко пропускається момент, коли ще можна вилікувати пацієнта чи зупинити (обмежити) розвиток патологічного процесу. Недбалість чи професійна необізнаність медичних працівників можуть позбавити хворого досить великого шансу повністю одужати чи продовжити термін життя.

     У правовій літературі виділяють такі різновиди шкоди при наданні  медичної допомоги (послуги):

фізична шкода (ушкодження здоров’я);

майнова шкода (реальні втрати: втрата заробітку; витрати на лікування, протезування, посилене харчування, спеціальний догляд тощо);

моральна шкода (фізичний біль та моральні страждання).

     Проте з цією класифікацією можна погодитися лише частково. Деякі автори вважають, що шкода здоров’ю може бути тільки двох видів: майнова (матеріальні витрати та втрати) і моральна. Наприклад, відчуття болю в ділянці шиї, сиплість голосу в пацієнта, що постраждав у результаті ушкодження поворотного нерва при операції з видалення зобу, є моральною шкодою, до якої однозначно входить і поняття «ушкодження здоров’я» (фізична шкода). А витрати цього пацієнта на відновлення якості життя (якщо це буде можливо) будуть майновою шкодою [10,c. 4]. Таку позицію можна підтвердити і посиланням на положення статті 23 ЦК, яка говорить, що фізичний біль та страждання належать до моральної шкоди [1,c. 14]. Такого поняття як «фізична шкода» цивільне законодавство України не містить. Тому обидва зазначені види шкоди можуть розглядатися як складові «шкоди здоров’ю». 
 
 

3. Правомірне заподіяння шкоди

     У медичній практиці, передусім у пластичній хірургії, естетичній стоматології, непоодинокі  випадки, коли пацієнти звертаються  до медичних закладів для проведення медичних втручань, які під кутом  зору людини зі здоровим глуздом у  жодному разі не потрібні для їхнього  організму. Це операції зі збільшення окремих органів чи частин тіла (при  їх середніх, нормальних розмірах), видалення  окремих органів чи частин тіла (ребер, зубів, пальців на ногах), вживляння  у тіло сторонніх предметів, зміна  розрізу очей, кольору шкіри тощо. Наприклад, для досягнення схожості з леопардом Том Леппард з  Австралії хірургічним шляхом змінив форму верхньої губи (розсік навпіл), вставив клики, змінив розріз очей, приживив собі вуса з волосіні та штучні пазурі, а також частково видалив  носовий хрящ та покрив 99,9 % своєї  шкіри татуажем, візерунок якого  нагадує шкіру леопарда [9,c. 6].

     Аналогічна  ситуація й щодо здійснення естетичних стоматологічних процедур (відбілювання, інкрустація зубів тощо), коли через  прагнення до вдосконалення зовнішності  чи досягнення якихось стандартів краси, моди, пацієнт фактично погоджується на заходи, що безповоротно ушкоджують його здорові зуби, тобто шкодять  здоров’ю.

     У зазначених та схожих випадках пацієнт  дає згоду на заздалегідь ризиковані та шкідливі медичні втручання. Однак  при дотриманні з боку медичного  закладу (медичного працівника) усіх вимог та стандартів здійснення медичних втручань таку шкоду здоров’ю, на нашу думку, можна вважати правомірною. Тобто у такому разі пацієнт не може розраховувати на якісь компенсації  чи відшкодування. Основне завдання медичних закладів (приватно практикуючих лікарів) — юридично правильно зафіксувати  згоду пацієнта на застосування таких  шкідливих втручань та його поінформованість щодо заздалегідь передбачуваних негативних наслідків.

     Українське  законодавство окремо таких випадків звільнення від відповідальності не передбачає, але й не заперечує  їх. Цікаво, що на відміну від вітчизняного Цивільний кодекс Російської Федерації (ст. 1064) прямо передбачає відмову  у відшкодуванні шкоди, заподіяної на прохання або за згодою потерпілого, якщо дії заподіювача шкоди не порушують моральні засади суспільства (те, що у світі прийнято називати «boni mores» — загальноприйняті уявлення). [12,c. 115]. 

4. Особливості, притаманні відшкодуванню шкоди здоров’ю

     Дослідивши  норми чинного законодавства  України, можна окреслити особливості, притаманні відшкодуванню шкоди  здоров’ю, заподіяної при невдалому  медичному втручанні.

     По-перше, відшкодувати шкоду, яку завдано  здоров’ю, неможливо. Унікальні особливості  здоров’я не завжди дають можливість повернутися в той стан, який був  до медичного втручання. Здебільшого  ця шкода є невиправною. Як доводить медична наука та практика, навіть трансплантація органів не дає стовідсоткового  відновлення організму. Тому основне  завдання норм цивільного законодавства  — визначити справедливий порядок  грошової компенсації для постраждалих пацієнтів.

     По-друге, цивільне законодавство України (ст. 1172 ЦК) передбачає відшкодування юридичною  особою (у тому числі медичним закладом, його медичним персоналом) або фізичною особою (медичним працівником —  підприємцем) шкоди, заподіяної при  виконанні ними своїх трудових (професійних, службових) обов’язків [1,c. 296]. До речі, при заподіянні каліцтва або іншого ушкодження здоров’я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов’язані відшкодувати:

     а) потерпілому заробіток (доходи від  трудової діяльності), втрачений ним  унаслідок викликаної цим втрати або зменшення працездатності, а  також відшкодувати викликані ушкодженням  здоров’я додаткові витрати на лікування, придбання ліків, протезування, постійний  догляд, посилене харчування, санаторно-курортне лікування тощо [1,c. 302 – 304];

     б) у разі смерті потерпілого — непрацездатним особам, які перебували на його утриманні  або мали на день його смерті право  на одержання від нього утримання (у тому числі дитина, народжена  після смерті) — частку середньомісячного  заробітку потерпілого, що припадала  на цих осіб або на яку вони мали право відповідно до чинного законодавства  [1,c. 304 – 305];

     в) у разі ушкодження здоров’я неповнолітнього, який не досяг 14 років (учні — 18 років) і не має заробітку на час заподіяння шкоди, — пов’язані з ушкодженням  здоров’я необхідні витрати на лікування, протезування, постійний догляд тощо. Після досягнення потерпілим 14 років (учнями — 18 років) — шкоду, пов’язану  з втратою чи зменшенням його працездатності, виходячи з розміру мінімальної  заробітної плати, встановленої законом, а після початку трудової діяльності потерпілого відшкодування може бути збільшено (на його вимогу), виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації. Якщо такий неповнолітній  на момент ушкодження здоров’я мав  заробіток — виходячи з розміру  його заробітку, але не нижче ніж  з мінімальної заробітної плати (заробітку) [1,c. 304].

     По-третє, кожен потерпілий споживач медичної послуги має право вимагати відшкодування  заподіяної шкоди незалежно від  того, чи був він у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем) цих послуг (ст. 16, 17 Закону України «Про захист прав споживачів») [3]. До того ж, відповідно до чинного цивільного законодавства України шкода, завдана внаслідок недоліків послуг (робіт), підлягає відшкодуванню їх виконавцем [1,c. 307].

     По-четверте, при ушкодженні здоров’я відшкодовується  не тільки матеріальна шкода або  збитки, а й моральна (немайнова) шкода, порядок відшкодування якої дещо відрізняється від порядку  відшкодування матеріальної [1,c. 295]. 

РОЗДІЛ  2  ВИДИ  ВІДШКОДУВАННЯ  ЗАВДАНОЇ  ШКОДИ

1. Відшкодування майнової шкоди

     За  цивільним законодавством України, зокрема відповідно до статті 1195 ЦК, майнова шкода полягає у реальних матеріальних витратах, передусім у  витратах на відновлення здоров’я та працездатності. Вважається, що до реальних матеріальних збитків при заподіянні шкоди здоров’ю належать втрачений  заробіток і додаткові витрати  потерпілого. Потерпілий пацієнт змушений робити додаткові витрати на купівлю  ліків, протезування, плату за догляд, необхідність додаткового посиленого харчування, придбання спеціальних  транспортних засобів, проходження  курсу реабілітації, які також  потребують справедливої компенсації [1,c. 302].

     При спричиненні смерті пацієнта майнова  шкода може полягати ще й у втраті утримання, як правило, непрацездатних осіб, що були на утриманні померлого  або які мали право на його утримання  до дня смерті, а також у витратах на лікування, яке передувало смерті, та на поховання.

     Незважаючи  на зазначене, українське законодавство  досі не визначило чітких критеріїв  розрахунку таких витрат та меж відшкодування.

     В інших країнах світу ситуація дещо відрізняється. У більшості  країн ЄС при визначенні суми відшкодування  застосовується так звана тарифна  система, яка передбачає нормативно визначені суми компенсації за конкретні  негативні наслідки медичних втручань. Крім того, при визначенні розміру  відшкодування майнової шкоди використовуються різні критерії та коефіцієнти. Наприклад, у Великобританії при розрахунку компенсації насамперед враховуються тривалість життя, професія та кваліфікація потерпілого. Залежно від виду каліцтва суд цієї країни може додатково присудити окремі виплати для придбання пристроїв для інвалідів (наприклад, обладнання помешкання спеціальним ліфтом чи заміна сходів), але лише у розумних (під кутом зору суду) межах.

     У Швеції також діє тарифна система  відшкодування, але законодавством передбачено відшкодування шести  категорій шкоди залежно від  факторів, що її спричинили:

лікування (обстеження, вжиття медичних заходів за умови, що шкоди можна було уникнути, обравши  інший метод чи спосіб лікування, які, на думку експертів, були б менш ризикованими);

недоліки (поломки, збої) медичного устаткування, інструментів або інших матеріалів, що використовувалися  при обстеженні (лікуванні), чи їх неналежне  використання;

неправильно поставлений діагноз;

інфекції чи інші ускладнення, що виникли внаслідок  обстеження чи лікування;

транспортування пацієнта в (з) медичний заклад або пожежі чи аварії у медичному закладі;

неправильний  припис лікаря чи неправильне його виконання молодшим (середнім) медичним персоналом, у тому числі застосування не тих ліків або неправильних доз [11,c. 299].

     У США при визначенні суми відшкодування  враховують середньорічний дохід та вік потерпілого. Однак суми відшкодування  та його порядок цілком залежать від страхової компанії, в якій застрахував свою цивільну відповідальність медичний заклад (лікар).

Варто зауважити, що заподіяння шкоди здоров’ю може супроводжуватися дуже широким спектром негативних соціально-економічних  наслідків для потерпілого. Втрата можливості працювати взагалі чи повернутися до того способу життя, якого дотримувався громадянин до ушкодження здоров’я, докорінно змінює його існування, суспільний та матеріальний стан. Повернути  втрачене у більшості випадків неможливо. Потерпілому залишається сподіватися  лише на справедливу компенсацію  у грошовому еквіваленті від  правопорушника. Правова невизначеність щодо цього питання у вітчизняному законодавстві шкодить інтересам  не тільки потерпілих пацієнтів, а й  медичних закладів (медичних працівників), які повністю залежать від рішення суду [11,c. 300]. 

2. Проблема відшкодування  немайнової (моральної) шкоди

     Відповідно  до чинного законодавства України  порядок та розмір відшкодування  моральної шкоди визначається судом  та встановлюється залежно від характеру  правопорушення, глибини, тяжкості фізичного  болю та страждань, яких особа зазнала  у зв’язку з ушкодженням здоров’я, погіршення здібностей потерпілого  або можливості їх реалізації, а  також ступеня вини особи, яка  завдала шкоду [1,c. 295].

     Розглядаючи питання про моральну шкоду, спричинену невдалим медичним втручанням, слід вказати  на наявність низки проблем, які  суттєво ускладнюють відшкодування  такої шкоди на практиці. Основними  з них є неточність поняття  «моральна шкода» та відсутність  чітких, законодавчо визначених критеріїв  та порядку визначення розміру моральної  шкоди у випадках заподіяння шкоди  здоров’ю.

     На  перший погляд, поняття «моральна  шкода» за своїм змістом цілком відповідає аналогічним правовим інститутам законодавства  інших правових держав, однак подібна  термінологія там не застосовується (не беручи до уваги Росію та інші країни СНД). Наприклад, у Великобританії та США більше поширення має термін «психічна шкода». У Німеччині (§ 847 Німецького цивільного уложення 1900 р.) відшкодування має назву «Schmerzensgeld», тобто «гроші за страждання», чи більш  адаптовано — «грошова компенсація  за страждання».

     Поняття моральної шкоди майже з моменту  виникнення й до цього часу є предметом  постійних наукових дискусій правознавців. Сьогодні більшість вітчизняних  правознавців дотримуються позиції, що поняття «моральна шкода» слід замінити на «фізичні та моральні страждання або  переживання». У цьому контексті  вбачається, що у визначенні «моральна  шкода» слід окремо розрізняти моральні переживання потерпілої особи та психічні (нервові) страждання, причому  до останніх необхідно віднести біль. І ось чому: особа, здоров’ю якої завдано шкоди, зазнає фізичного  болю як реакції нервових клітин організму  на патологічний процес чи порушення  цілісності тканин — у цьому полягає  страждання, а також вона психічно переживає, обмірковуючи ці наслідки та свої соціальні втрати [14,c. 164].