Відшкодування моральної шкоди: поняття та зміст

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Юридичний Інститут 

Кафедра цивільного права

  та процесу

КУРСОВА робота

на  тему:

«Відшкодування  моральної шкоди: поняття та зміст»

 

 

 

 

 

 

Студентки 3 курсу 304 групи 

Петренко Карина Юріївна

 
Науковий керівник 

Білоусов Віталій Миколайович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ-2012

Зміст

 

Вступ......................................................................................................................3

Розділ 1. Поняття моральної шкоди: вітчизняна та світова практика..............................................................................................................6

Розділ 2. Моральна шкода: соціально – правові аспекти..............................................................................................................14

2.1.Підстави відшкодування моральної шкоди..................................................14

2.2. Деякі особливості  відшкодування моральної шкоди..................................15

Розділ 3. завдання моральної шкоди іншій  особі: ...................19

3.1. Деліктні зобов’язання як  зобов’язання з відшкодування  шкоди...............19

3.2. Підстави відповідальності  за завдану моральну шкоду.............................24

Висновки...........................................................................................................27

Список  використаних джерел.............................................................30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

На сучасному етапі  розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з  найактуальніших. У цьому напрямі прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод – головним обов’язком демократичної держави. Недарма і Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру, а Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини “випливають із властивої людській особі гідності”.

Подібні ідеї відображені  й у Конституції України, яка  надає громадянам право на відшкодування  моральної (немайнової) шкоди, нанесеної  збором, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім’ї (ст. 32); незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); безпідставним засудженням (ст. 62) тощо. Крім цього, положення ст. 152 Конституції передбачають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, які визнані Конституційним Судом неконституційними. У цих випадках відшкодування моральної (немайнової) шкоди здійснюється не Конституційним Судом, а у встановленому законом порядку загальними чи господарськими судами. Врешті-решт, закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням. У  зв’язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди. Саме соціально-правові аспекти такої компенсації, характеристика поняття, підстав моральної шкоди і стануть предметом опрацювання даної кваліфікаційної роботи.

В основу роботи покладено детальне охарактеризування положень, передбачених Цивільним кодексом України та іншими правовими нормами  чинного законодавства.

Актуальність  теми. Дана робота є досить актуальною, адже питання відшкодування моральної шкоди, почали реалізовувати в практичній діяльності досить недавно, та й з прийняттям нині чинного ЦК України норми, що регулюють дану тему, містять ряд особливостей. Моральна шкода є явищем новим і недостатньо вивченим та дослідженим, а тому викликає  нині зацікавлення (є об’єктом дослідження)  в багатьох науковців. Зокрема, М. Галянтича, Г. Коваленка, В. Петренка, В. Чернадчука, С. Шимона, С. Козлова, А. Ерделевського.

Основною  метою роботи виступає характеристика моральної шкоди, підстав її виникнення, а також визначення проблем, що стосуються законодавчого закріплення норм, які регулюють відповідальність за завдання моральної шкоди, та пропозиції щодо їх вирішення.

Основними завданнями даної роботи є:

• визначення поняття моральної шкоди;
• визначення соціально-правових аспектів моральної шкоди;
• характеристика підстав виникнення моральної шкоди;
• визначення підстав відповідальності за завдану моральну шкоду;
• висловлення пропозицій щодо вдосконалення норм чинного законодавства, котре регулює питання моральної шкоди.

Об’єктом нашого дослідження є проблеми визначення поняття моральної шкоди та підстав її виникнення.

Предмет наукового дослідження складають норми, що стосуються моральної шкоди.

Практичне і теоретичне значення роботи полягає в можливості подальшого використання даного матеріалу при вивченні курсу ряду правових дисциплін, вдосконаленні чинного законодавства в цій сфері та використанні в практичній діяльності.

Структурно кваліфікаційна робота складається із вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

 

Розділ 1. Поняття моральної шкоди: вітчизняна та світова практика

 

Як відомо, вітчизняне законодавство протягом тривалого  часу не передбачало права на відшкодування  моральної шкоди, і лише порівняно  нещодавно зўявилась інша тенденція. Саме вона знайшла відображення в цивільному законодавстві 1963р. та новому цивільному кодексі України, що вступив в дію з 1 січня 2004р. Можливість відшкодування моральної шкоди була передбачена доповненням до цивільного кодексу у 1993р. Слід зауважити, що звернення законодавцем уваги на саму можливість існування моральної шкоди та можливість її компенсації була дуже доречною. З тих пір, як законодавством України громадянам і юридичним особам було надане право вимагати відшкодування заподіяного їм моральної шкоди, судами була розглянута маса справ, у яких ставилося питання про відшкодування саме моральної шкоди. Приміром, за інформацією Верховного суду України, тільки за один рік було пред’явлено більш 18000 позовів по цій категорії цивільних справ, з них більш 10000 позовів пред’явлено в зв’язку з трудовими правовідносинами.

В той же час, у Цивільному кодексі 1963 року не надавалось визначення поняття моральної немайнової шкоди, і тому за її визначенням слід звернутись до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України та Президії Вищого Арбітражу Суду України. Перша інстанція визначала моральну шкоду як збитки немайнового характеру, понесені внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Друга інстанція під моральною шкодою мала на увазі шкоду, заподіяну організації порушенням її законних немайнових прав.

До немайнових прав теорія цивільного права відносить честь, достоїнство, ділову репутацію, ім’я громадянина, авторський добуток, винахід і т.п. Така позиція Президії Вищого Арбітражного Суду, зокрема, пояснюється тим, що ця інстанція здебільшого займалась спорами між юридичними особами. Разом з тим, вбачається неповність, недоробка в законодавстві, що може неоднаково трактуватись вищими органами держави [7, с.8].

З 1 січня 2004 року в дію  вступив новий цивільний закон. Завдяки негативному юридичному досвідові, питання, пов’язані із термінологією  моральної шкоди, визначаються більш  – менш досконально. Кодексом, зокрема, визначається, що моральна шкода полягає (згідно ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу): у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Вичерпно також вирішено, в якій спосіб компенсується моральна шкода. Хоча законодавство й визначає, що моральна шкода відшкодовується  грішми, іншим майном або в інший  спосіб, але вже існуюча практика доводить, що ще тривалий час грошова  форма відшкодування буде пріорітетною. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. На перший погляд, проблеми й не існує; але, крім суто юридичних питань, постає й ділема морального характеру: чи можна відшкодовувати нематеріальну шкоду речами матеріального світу?

Звернімося до світової практики. Проблема відшкодування моральної  шкоди найбільш радикально вирішена у Великобританії і США, право  яких не знає різниці між майновою і немайновою шкодою. Головною умовою відшкодування є дійсність шкоди і серйозність наслідків правопорушення. Відшкодування повинне бути повним і адекватним. Слід зазначити, що в англо-американському праві існує правило, відповідно до якого компенсація моральної шкоди, у принципі, обмежена рамками деліктного права. Моральна шкода, яка є наслідком порушення договору, не відшкодовується. Але зараз підсилюється тенденція до законодавчого закріплення обовўязку відшкодування моральної шкоди в тих випадках, коли порушення договору було «зухвалим і безрозсудним» чи якщо договір мав такий характер, що моральна шкода могла передбачатися як наслідок його порушення. При відшкодуванні моральної шкоди в сфері деліктного права суд може вийти за межі дійсно заподіяного збитку, як майнового, так і морального, і присудити в якості додатку до компенсаційних збитків (compensatory damages) так називані штрафні чи приблизні збитки (puntativе or exemplary damages) у залежності від моральної оцінки правопорушення, способу його здійснення, повторюваності і, звичайно ж, від значущості наслідків. У цьому випадку ціль суду зводиться до покарання правопорушника і є засобом залякування його послідовників [9, с.470]. Крім того, в англійському праві існують ще дві специфічні особливості відшкодування моральної шкоди. По-перше, номінальне відшкодування (nominal damages), коли присуджується зовсім невелика сума грошей у вигляді компенсації за понесену шкоду. Тим самим визнається, що порушено визначені права позивача, а відповідач є порушником (wrongdoer), хоча позивачу і не було заподіяно ніякого реального збитку. Таким чином, визнається важливість порушеного права. Але nominal damages присуджуються тільки тоді, коли факт правопорушення в наявності і ніяких додаткових поясненнях не потрібно. По-друге, це «збитки презирства» (contemptious damages). У цьому випадку шкода могла бути дійсно заподіяна, але її відшкодування позивач не заслужив через своє аморальну поведінку і не повинен був пред’являти такий позов хоча б з почуття пристойності. У цьому випадку зважується питання про те, чи гідний позивач компенсації дійсно нанесеного збитку. Такі позови можуть пред’являтися і до засобів масової інформації [10, с.18-19].   

При заподіянні каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я особі, а також заподіянні шкоди його репутації моральна шкода може класифікуватись на: а) фізичні страждання; б) щиросердечні страждання, з’єднані з фізичними; в) щиросердечні страждання, не поєднані з фізичними. В Великобританії основним був і залишається принцип, виражений лордом Вэнслиданом у справі Lynch v. Knight (1861): «Моральні страждання і занепокоєння право не може оцінити і не може претендувати на їхнє відшкодування, якщо в сукупності з ними не мова йде про інший збиток». Іншими словами, відповідно до англійського закону неможливо вимагати (за винятком декількох випадків, про які мова йтиме нижче) відшкодування моральної шкоди за відсутності страждання чи матеріального збитку. Такі позови просто не будуть прийняті до розгляду. Заподіяння ж фізичного страждання як одне з основ для відшкодування моральної шкоди завжди має наслідком грошове відшкодування, тому що таке заподіяння може викликати один з наступних наслідків чи їхню сукупність: біль і страждання (і як їхня частина – нервовий шок і невроз); втрату радості в житті (наприклад, неможливість вступати в сексуальні відносини; неможливість для жінки мати дітей; розвід, що став результатом хвороби); укорочування життя в порівнянні з очікуваним (the loss ofexpectation of life); зміна фігури (disfigurement) і спотворювання особи, що особливо актуально для жінок; дискомфорт і незручності (наприклад, настання утоми на роботі раніше, ніж до заподіяння шкоди, неможливість понаднормової роботи і т.п.) або хронічне захворювання. Щиросердечні страждання, поєднані з фізичними, також підлягають грошовій оцінці і відповідно відшкодуванню. Ще в XIV в. в Англії був відомий так називаний «делікт нападу», відповідно до якого особа могла компенсувати дуже специфічну форму щиросердечного страждання — «побоювання погрози нападу чи погрози фізичного контакту».Надалі, у міру ефолюції системи загального права, виникають нові випадки можливості відшкодування моральної шкоди, які спричиняють щиросердечні страждання чи страждання крім фізичної шкоди: неправомірний арешт чи тюремне увўязнення (false imprisonment); вторгнення на чужу територію (trespass to land); наклеп: усний (slander) та письмовий (libel); змова, що має наслідком розірвання договору (conspiracy, inducing a breach of contract); порушення авторського права (infrigenment of copyright). Але за умови пред’явлення відповідних позовних вимог суди перевіряють їх «чистоту» (genuineness of the claim), тобто при обґрунтуванні позову треба вказати на який-небудь інший наявний збиток, наприклад, на фізичні чи страждання матеріальну шкоду. До 1970 р. до цієї категорії деліктів відносилися і наступні різновиди правопорушень: зваба; зрада; переманювання нареченого (нареченої); порушення обіцянки женитися. Але правова реформа в Англії (Miscelaneous Provisions) 1970 р. визнала позовні вимоги, що випливають з перерахованих деліктів, істотними самі по собі для одержання відшкодування за щиросердечні страждання без обґрунтування їхнього зв’язку з фізичними[13,с.8]. 

Існує ще одна група цивільних  правопорушень, мірою відповідальності за які може бути відшкодування моральної  шкоди. Шкода тут виявляється винятково в щиросердечних стражданнях і переживаннях, і відшкодуванню ця шкода підлягає навіть у тому випадку, якщо які-небудь матеріальні наслідки відсутні. Це делікти, що порушують «privacy». В принципі, мається на увазі приватне життя, але юристи по всьому світу розходяться в думці, що ж може бути охоплено цим поняттям. Деякими авторами воно розглядається як «право бути одному» («right to be alone»). Уперше дане поняття було введено в 1890 р. американськими юристами Самуелем Д. Вареном і Луїсом Д. Бренді, які основну функцію цього інституту бачили в захисті недоторканості особи і всього того, що допомагає людині зберегти себе як особистість. У даний час американське право, на відміну від англійського, виділяє групу можливих деліктів у сфері «privacy». До них можна віднести: порушення самоти чи права на самітність, вторгнення в приватні справи позивача; публічне викриття фактів, що можуть бути надбанням тільки позивача чи вузького кола осіб; присвоєння імені позивача і використання його зовнішності з метою одержання вигоди; поширення зведень, що показують позивача у фальшивому світлі. Тут основним деліктом, звичайно ж, є наклеп (slander and libel), що служить підставою для відшкодування щиросердечних страждань у чистому вигляді (на відміну від англійської правової доктрини, що вимагає їхнього поєднання в позовній вимозі з фізичними стражданнями). Крім того, американське право, що домоглося найбільших успіхів у справі захисту немайнових інтересів особистості шляхом найбільш ефективного грошового відшкодування, на відміну від англійського, передбачає ще і відповідальність за «навмисне заподіяння сильного емоційного потрясіння» («intentionally causing of severe emotional distress»).

Що стосується Німеччини, то тут проблема відшкодування моральної  шкоди вирішується трохи інакше, ніж у країнах звичайного права. З одного боку, німецьке законодавство в сфері деліктів не виробило єдиного принципу відповідальності, характерного як для майнової, так і немайнової шкоди, як це було зроблено в цивільних кодексах інших країн. Німецькі суди розрізняють і захищають права в сфері так називаного Personlichkeit. При зверненні до німецького законодавства з’ясовується, що якщо шкода заподіяна особистості, а не майну, грошова компенсація може бути отримана тільки у випадках, спеціально обговорених у законі. А закон прямо говорить лише про наступні випадки: коли, обіцяючи одружитись, відповідач позбавив жінку невинності; заподіяння шкоди чи тілу здоров’ю; позбавлення волі; спонукання жінки погрозами, оманою до співжиття. Крім того, німецьке цивільне право має ще одну особливість у порівнянні з системою загального права. В області деліктної відповідальності грошова компенсація — не універсальний засіб захисту для усіх видів правопорушень. В якості основного принципа компенсації, відповідальності за шкоду визнано реституцію, тобто повернення потерпілої сторони в положення, яке б вона мала, якби не було правопорушення. А от якщо така реституція неможлива чи в результаті реституції не можливо в повному обсязі компенсувати шкоду, то відповідальна особа повинна компенсувати заподіяний збиток грошима [10, с.23-24].