Спів відношення Цивільного і Господарського кодексів України

2.Види юридичних осіб.

Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами.

Зокрема, юридичні особи  поділяються:

1) Залежно від виду  права власності на:

а) державні і комунальні юридичні особи — ті, що ґрунтуються на державній або комунальній формі власності.

До державної власності віднесена  загальнодержавна власність. Суб'єктом  права загальнодержавної власності  є держава Україна (ст.ст.324, 326 ЦК України)[2].

Комунальна власність складається  з майна, закріпленого за територіальними  громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст.327 ЦК України)[2].

Майно, що є державним або комунальним  та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Майно, яке є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління;

б) приватні юридичні особи — ті, що ґрунтуються на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом ( ст.325 ЦК України) [2];

в) юридичні особи, що ґрунтуються на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст.355 ЦК України) [2].

2) Залежно від мети  створення і діяльності на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

В основі цього розмежування лежить ознака наявності або відсутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета є основною.

Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських  або релігійних організацій, споживчих кооперативів, добродійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.

Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських  товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань вказаних юридичних осіб.

3) Залежно від підстав фінансування на:

а) госпрозрахункові юридичні особи. Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони один раз (при заснуванні) отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а відтак хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб;

б) бюджетні юридичні особи.

Бюджетні — отримують від  держави кожного року кошти для  забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитами. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.

4) Залежно від функцій  на:

а) юридичні особи, що господарюють — такі, що ставлять перед собою завдання виробництва продукції, виконання робіт тощо;

б) юридичні особи, що не господарюють, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарські організації та об'єднання можуть мати у своєму складі юридичних осіб, що господарюють (наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).

5) Залежно від відношення  засновників до майна на:

а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи;

б) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (право вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.

6) Залежно від кількості засновників на:

а) унітарні юридичні особи — такі, що виникають унаслідок волевиявлення одного власника;

б) юридичні особи, створені кількома засновниками, — господарські товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.

7) За типом правосуб'єктності  та функціями на:

а) юридичні особи публічного права. Створюються для виконання функцій публічної влади — управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;

б) юридичні особи приватного права. Створюються для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їх засновників.

8) Залежно від організаційно-правової  форми на:

а) господарські товариства;

б) установи;

в) об'єднання громадян;

г) об'єднання юридичних осіб тощо.

Можливі також класифікації юридичних  осіб за змішаними критеріями (суб'єкт, форма власності, мета створення тощо). Проте більшість з них уявляються надто узагальненими, внаслідок чого певною мірою втрачаються критерії розмежування між деякими видами юридичних осіб.

Слід зазначити, що з усього розмаїття  класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися  у вітчизняній цивілістиці, у Цивільному кодексі України використана лише одна — поділ юридичних осіб на особи приватного права та особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення тих та інших юридичних осіб. Зокрема ч.2 ст.81 Цивільного кодексу встановлює, що юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права[2].

Юридична особа приватного права  створюється на підставі установчих документів відповідно до ст.87 Цивільного кодексу України[2].

Юридична особа публічного права  створюється розпорядчим актом  Президента України, органу державної  влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Слід вважати не порядок, а цілі створення, а також галузь, у якій має діяти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі публічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні, культурні тощо функції, то вона є суб'єктом публічного права і мас створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо ж юридична особа має функціонувати у галузі приватного права, як його суб'єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права.

Стосовно класифікації юридичних  осіб, запропонованої у Цивільному кодексі України, слід також зауважити таке.

Оскільки ч.З ст.81 Цивільного кодексу України передбачає, що цим кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус лише юридичних осіб приватного права[2], можна припустити, що такий поділ обраний як первісна підстава для подальших класифікацій юридичних осіб саме приватного права.

Зокрема один з критеріїв поділу юридичних осіб приватного права  міститься вже в ч. І ст.81 Цивільного кодексу України, де встановлено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна[2].

Отже, звідси випливає, що згідно з Цивільним кодексом України юридичні особи приватного права можуть бути:

а) такими, що являють собою об'єднання осіб;

б) такими, що являють собою об'єднання майна;

в) такими, що являють собою об'єднання осіб та майна[2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Класифікація  юридичних осіб в аспекті Цивільного та Господарського кодексів.

    Цивільний та Господарський кодекси України прийняті 16 січня 2003 року і набрали чинності 1 січня 2004 року. Необхідність прийняття цих Кодексів розглядалась як нагальна потреба, оскільки створення гармонійної та ефективної системи законодавства України є одним з найважливіших напрямків розвитку української правової системи в умовах становлення демократичної, правової, соціальної держави.

    Цивільний та Господарський кодекси України є комплексним поєднанням нормативної бази, теоретичних здобутків вчених, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду до врегулювання правових відносин у сфері цивільного і господарського права. Разом з тим при підготовці проектів Кодексів найскладнішим було питання про сферу їх дії. Так, з врахуванням існування різних суспільних відносин – цивільних та господарських, а також приватно–правових та публічно–правових засад їх регулювання ці відносини мають регламентуватися відповідними законодавчими актами. Намагання регулювати господарські відносини за допомогою приватно–правових важелів лише ускладнює економічні відносини нашої держави. Реалії сьогодення свідчать, що за сучасних умов та розширення кола господарських процесів Цивільний кодекс України не зможе охопити весь спектр відносин, що виникають у сучасному суспільстві. У зв’язку з цим не можна зменшувати роль та призначення Господарського кодексу України, який повинен посісти значне місце у сфері публічно–правових відносин, на відміну від Цивільного кодексу України, який є кодексом приватного права. Але аналіз положень та практичне застосування Кодексів вказує на наявність окремих суперечливих моментів, ліквідувати які можливо лише виходячи із завдань нормативного регулювання відносин.

    Статтею 1 Господарського кодексу України передбачено, що він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб"єктами господарювання, а також між цими суб"єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. [3]

     Статтею ж 1 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом його регулювання є особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Також ця стаття передбачає, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. [2]

   Два одночасно прийняті законодавчі акти мають деякі неузгодженості та суперечності, які унеможливлюють їх практичне застосування.

      Цивільний кодекс України (ст. 81) розділяє юридичних осіб, залежно від порядку їх створення, на юридичних осіб приватного та публічного права[2]. До характерних ознак юридичних осіб публічного права відносять також публічний характер мети, для досягнення якої вони створені, наявність владних повноважень, особливий характер членства. До таких осіб належить держава, територіальні громади, державні, комунальні установи, державні і комунальні підприємства. При цьому Цивільний кодекс України регулює лише порядок створення, організаційні форми та правовий статус юридичних осіб приватного права. Щодо юридичних осіб публічного права, то порядок їх створення та правовий статус встановлюється Конституцією України[1], Господарським кодексом України та іншими законами, норми Цивільного кодексу України поширюються на них лише у цивільних відносинах, якщо інше не встановлене законом (ст.ст. 81, 82 ЦКУкраїни) [2].

Цивільни кодекс України поділяє юридичні особи приватного права на такі:

– товариства (організації, створені шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві);

– установи (організації), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для  досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна);

– юридичні особи, створені в інших формах.[7,2]

    У свою чергу, ст. 83 Цивільного кодексу України поділяє товариства на підприємницькі та непідприємницькі[2]. До першого виду належать усі види господарських товариств та виробничі кооперативи. До непідприємницьких товариств відносять, зокрема, споживчі та обслуговуючі кооперативи, об’єднання громадян тощо, тобто товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між засновниками.

     Щодо юридичних осіб, створених відповідно до Цивільного кодексу України, слід зазначити, що і установи, і підприємницькі та непідприємницькі товариства займаються господарською діяльністю, але господарські товариства та виробничі кооперативи – таким її різновидом, як підприємництво, а установи та непідприємницькі товариства – некомерційною господарською діяльністю, тобто метою їх діяльності не є отримання прибутку.

      Предметом регулювання Господарського кодексу України є основні засади господарювання в Україні та господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності, відтак, він розглядає юридичних осіб з погляду їх участі у господарській діяльності. Зважаючи на це, Господарський кодекс України використовує термін «суб’єкт господарювання», під яким розуміється учасник господарських відносин, що здійснює господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в установленому законом порядку.[7,2]

      Щодо класифікації підприємств Господарський кодекс України виділяє: 1) приватні підприємства; 2) підприємства колективної власності ( у тому числі підприємства громадських та релігійних організацій); 3)комунальні підприємства; 4)державні підприємства; 5)підприємства, засновані на змішаній формі власності.[3] Хоча в системі юридичних осіб, що закріплена в ЦКУ, немає згадки про приватні підприємства та підприємства колективної власності, але ст. 83 Цивільного кодексу України, як наголошувалося, поряд із товариствами та установами передбачає можливість існування і юридичних осіб, створених в інших формах, встановлених законом[2].

        Не можна не звернути увагу на помилку яку допустив Господарський кодекс України, щодо існування змішаної форми власності, оскільки ані чинне законодавство України, ані новий Цивільний кодекс України не виділяють такої форми власності. Проблематичним також є й існування колективної форми власності, оскільки таку форму власності не передбачає Конституція України і ЦК. Тому навряд чи можуть існувати підприємства таких форм власності, яких не передбачають основні закони України ,тим паче Конституція.[5,2]

        Плутанину Господарський кодекс України вніс у визначення поняття приватного підприємства, яке традиційно визначалося, як підприємство створене на власності однієї фізичної особи.[5,2]Відповідно до Господарського кодексу України ст.113 підприємством визначається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців,осіб без громадянства та їх праці або з використанням найманої праці, атакож на осної приватної власності суб'єкта господарювання юридичної особи.[3] Якщо виходити з концепції форм власності, визначених Конституцією України та Цивільним кодексом України, то усі підприємства які не засновані на державній і комунальній власності можна віднести до приватних підприємст у тому числі і господарські товариства і виробничі кооперативи та ін.[5,2]