Способи захисту прав та свобод людини і громадянина

Аналіз повноважень омбудсманів  дає змогу виділити ряд основних функцій, які разом демонструють специфіку цього інституту.

Перша функція, слідча -- пов'язана  із з'ясуванням усіх обставин справ  про порушення прав громадянина. Вона охоплює велику кількість правомочностей, які дозволяють об'єктивно розібратися  у обставинах справи.

Друга функція, коригуюча, полягає  у виправленні допущеної до особи  громадянина несправедливості. Для  її реалізації омбудсман наділяється  великим арсеналом можливостей. Однак жодне з правомочностей не дозволяє йому самостійно вирішити скаргу, яка надійшла на його ім'я  або покарати особу, яка відповідає за порушення прав громадянина, який подав скаргу. Як правило, омбудсман  розглядає скарги на порушення конституційних прав нерідко після того, як вичерпані  усі законні шляхи для їхнього вирішення, та, якщо вважатиме за необхідне, знову порушує провадження у відповідних органах державної влади, аналізує стан справ у галузі прав людини і громадянина у державі та доповідає про це парламенту, пропонуючи прийняти відповідні законодавчі міри. Сам омбудсман або інший аналогічний орган вирішити справу не може.

Серед напрямів діяльності омбудсмана виділяється функція  публічного оголошення фактів порушення  прав людини. Саме дана функція є  головною функцією омбудсмана. [16, c. 96-98]

Однією з головних функцій  омбудсмана у світі є контроль за діяльністю виконавчих та інших  органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих  чи інших органів або посадових  осіб, що призвели до порушення прав та свобод людини і громадянина. В  цьому сенсі важливим невід'ємним  правом омбудсмана є право проводити  розслідування, у тому числі й  за власною ініціативою, і на їх підставі вносити рекомендації щодо шляхів відновлення  порушених прав у конкретному  випадку, вносити пропозиції щодо змін до законодавства або перегляду  неправомірної адміністративної практики органів державної влади. Процедура  звернення до омбудсмана максимально  неформальна та гнучка, а доступ до нього є безплатним і відкритим для всіх громадян держави.

Наступна функція пов'язана  з ініціюванням реформ. Омбудсман  не може обмежитися рамками конкретної справи, а зобов'язаний здійснити  залежні від нього дії щодо зміни негативного стану речей  у тій чи іншій області, навіть до надання в деяких країнах йому права законодавчої ініціативи.

Не останнє місце у  системі функцій омбудсмана займає інформаційно-виховна функція, яка  випливає зі специфічних методів  його діяльності: невладний характер засобів, які застосовуються омбудсманом, інформування громадськості про  свою роботу, використання не тільки правових норм, а й правових принципів з  орієнтацією на моральні норми та міркування справедливості.

Щодо сфери компетенції  українського омбудсмана, то вона є  досить широкою. Так, згідно зі ст. З  Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» метою парламентського  контролю, який здійснює Уповноважений, є:

• захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
• додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;
• запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
• сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;
• поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
• запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
• сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. [15, c. 2]

Оскільки в законодавстві  немає жодних винятків щодо поширення  юрисдикції Уповноваженого на конкретних посадових осіб, то предметом його контролю є діяльність усіх посадових  та службових осіб органів державної  влади та місцевого самоврядування. У тому числі підпадає під юрисдикцію Уповноваженого і діяльність судів. Безумовно, суди у своїй діяльності є незалежними і під час  здійснення своїх функцій не можуть зазнавати жодного впливу.

У своїй діяльності вони підкоряються лише закону. Тому контрольні функції Уповноваженого щодо діяльності суддів стосуються не суті судових  рішень, а пов'язані, зокрема, з порушенням термінів розгляду справ у судах, недотриманням процесуальних норм. Сфера компетенції Уповноваженого поширюється також на інших осіб, які в тому чи іншому обсязі виконують  державно-владні функції.

Крім функцій безпосереднього  розгляду звернень про порушення  прав людини, що надходять до Уповноваженого, модель українського омбудсмана передбачає також проведення моніторингів за дотриманням  та захистом прав і свобод людини і  громадянина в Україні органами державної влади, місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно  від форми власності та їх посадовими та службовими особами, які своїми діями (бездіяльністю) порушували права і  свободи людини і громадянина. Результати таких моніторингів та комплексна оцінка стану додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина  в Україні представляються у  Верховній Раді України у вигляді  щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні відповідно до п. 17 ст. 85 Конституції України  та ст. 18 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». У доповіді мають бути представлені також виявлені Уповноваженим недоліки у законодавстві щодо захисту  прав і свобод людини і громадянина, тобто фактично на Уповноваженого покладається обов'язок здійснювати експертизу в  цій сфері.

Слід також зазначити, що вся діяльність Уповноваженого Верховної  Ради України з прав людини спрямована на реалізацію ще одного важливого  завдання, покладеного на нього в  рамках здійснення ним парламентського  контролю, - це сприяння підвищенню рівня правової інформованості населення України. Адже лише змінюючи правову свідомість та культуру суспільства в цілому та окремих його членів можна забезпечити реальне утвердження нової системи цінностей, яка базувалася би на принципах демократії, верховенства права та поваги до прав людини. Реалізуючи цю функцію, Уповноважений застосовує різні засоби, зокрема постійно інформує про результати своєї діяльності через друковані ЗМІ, радіо, телебачення, розповсюджує різноманітну інформацію пізнавально-правового характеру, а також надає роз'яснення заявникам із конкретних питань, спрямовує на поширення знань про міжнародні стандарти у галузі прав людини, які є невід'ємною частиною українського законодавства.

Відмова органів державної  влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми  власності, їх посадових і службових  осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих  даних, будь-яке незаконне втручання  у діяльність Уповноваженого з метою  протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Отже, український омбудсман  наділений повноваженнями та компетенцією подібно до більшості омбудсманів  світу. Законодавець наділив Уповноваженого широкою сферою компетенції, оскільки він має право приймати звернення  громадян і реагувати на порушення  їхніх прав і свобод з боку будь-яких органів, посадових та службових  осіб. Винятки ставлять тільки звернення, які розглядаються судами (Уповноважений  також призупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа  подала позов, заяву або скаргу до суду).

2.2. Судовий захист  прав і свобод людини і громадянина

Право на судовий захист, крім того, що належить до основних прав людини і громадянина в Україні, є також однією з головних гарантій захисту останніх. Це право не може бути обмежене навіть в умовах воєнного та надзвичайного стану.

З прийняттям Конституції  України сфера судового захисту  прав людини була суттєво розширена. Зокрема, це стосується судового контролю за правомірністю та обґрунтованістю рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб.

Так, кожен громадянин України, а так само іноземець та особа  без громадянства, має гарантоване  державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії  чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб, якщо він вважає, що такі рішення, дії  чи бездіяльність порушують його права чи свободи або перешкоджають  їх здійсненню. Жодних винятків щодо можливості звернень громадян до суду з такими скаргами не може бути встановлено. За статистикою, тільки у 2000 році суди України  розглянули понад 32 тисячі скарг громадян на дії державних органів, органів  місцевого самоврядування та їх посадових  і службових осіб, з яких 77% були задоволені (вирішені на користь громадян). У зв'язку з великою кількістю  справ цієї категорії навіть планується утворити спеціалізовані адміністративні  суди, які б займалися виключно вирішенням спорів за позовами громадян до державних органів та посадових  осіб, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також  за позовами органів місцевого самоврядування до держави.

Будь-які скарги громадян (а також іноземців та осіб без  громадянства) повинні розглядатися безпосередньо у судах, незважаючи на те, що законом міг бути встановлений інший порядок розгляду подібних справ. До прийняття Конституції  України законодавством нерідко  закріплювався певний досудовий  порядок розгляду спорів. Наприклад, могла бути передбачена процедура  попереднього оскарження дій, бездіяльності, рішень державних органів до органів  вищого рівня. Часто вимагалося, щоб  особа ще до судового розгляду спробувала вирішити спір з відповідним суб'єктом, який порушив або нібито порушив  її права. Наприклад, такий порядок  передбачався для вирішення спорів між працівниками та власником чи адміністрацією підприємства, установи, організації: перш, ніж піти до суду, працівник мусів звернутися до комісії з трудових спорів. Лише у разі незгоди з її рішенням він міг звернутися до суду. [17, c. 113-114]

Сьогодні, згідно з Конституцією України, юрисдикція (компетенція) судів  поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, з одного боку, що особа може звернутися до суду задля вирішення будь-якого  питання, якщо вона вважає, що хто-небудь порушив її права або перешкодив їх здійснити чи задовольнити свої інтереси, а з іншого - що особа  може для вирішення такого питання  звернутися безпосередньо до суду, минаючи усі позасудові процедури. Однак звернення до інших органів  влади, використання позасудових механізмів захисту не позбавляє особу права  одночасно звернутися і до суду.

Для захисту своїх прав та свобод особа може звернутися до районного суду, як правило, за місцем проживання відповідача (особи, проти  якої подається позов) або за місцем знаходження органу управління юридичної  особи (підприємства, установи, органу, організації), яка, на думку особи, своїми діями порушила її права та свободи. Для цього необхідно подати позовну  заяву або скаргу встановленого  зразка, яку можна отримати безпосередньо  у суді. [18, c. 56]

Сьогодні кількість справ, яка щорічно розглядається у  судах України, сягає 2 мільйони. За кожною із таких справ - чиїсь права  та інтереси, які були захищені.

Крім того, що кожна особа  в Україні може скористатися можливістю захисту за допомогою системи  національних судів, існує також  право використати авторитет  Європейського суду з прав людини. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала (зробила частиною власного законодавства) Європейську Конвенцію про захист прав і основних свобод людини, визнавши таким чином, що рішення Європейського  суду є для неї обов'язковими. Отож, використавши всі національні  засоби захисту своїх прав, особа  може звернутися і до цієї міжнародної  установи. Вважається, що особа використала  усі внутрішньодержавні можливості захисту, якщо її права, на її думку, не були відновлені і після розгляду в апеляційному суді. [19, c. 265]

2.3. Роль прокуратури  у захисті прав та свобод  людини і громадянина

В Україні здійснюються великомасштабні  перетворення, спрямовані на зміцнення  демократії і створення правової держави. Відбувається переоцінка цінностей  в економічній, соціальній, управлінській, духовній та інших сферах життя суспільства. За цих умов однією з основних проблем  лишається зміцнення правопорядку. Тому на перший план висуваються завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян, верховенства права. При цьому потрібно виходити з неминучості тривалого перехідного  періоду від нинішнього етапу  розвитку нашої країни до рівня держави, яку можна буде назвати правовою.

 Конституція України  1996 р. вперше за час конституційного  розвитку України закріпила положення  про визнання людини, її життя  і здоров’я, честі й гідності, недоторканності й безпеки в  Україні найвищою соціальною  цінністю (ст. 3 Конституції України). Права і свободи людини та  їх гарантії визначають зміст  і спрямованість діяльності держави.  Утвердження і забезпечення прав  і свобод людини визнано головним обов’язком держави.

 У вирішенні зазначеного  питання одне з провідних місць  належить органам прокуратури.  Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону  України “Про прокуратуру”, завданням  прокуратури є захист від неправомірних  посягань соціальних, економічних,  політичних, особистих прав та  свобод людини і громадянина  гарантованих Конституцією, іншими  законами України та міжнародними  правовими актами. Отже, захист прав  людини є одним із головних  завдань прокуратури в усіх  напрямах її функціонування. Поряд  з іншими правовими установами  прокуратура входить до загальної  системи гарантування державою  прав і свобод людини, доповнює  і посилює її. Дієвість органів прокуратури в цьому напрямі обумовлюється наданими прокурорам Конституцією України, Законом України “Про прокуратуру”, іншими законодавчими актами широких повноважень із забезпечення законності й додержання прав і свобод громадян, а також ініціативністю, досить високим авторитетом серед населення, доступністю для будь-кого. Прокуратура існує не тільки серед державних органів, а й у свідомості громадян як захисниця їхніх прав. Вона інтегрована в соціальну, індивідуальну психологію і правову культуру нашого народу. Досвід свідчить про те, що прокурори не тільки ефективно стоять на сторожі чинних законів, інтересів держави і суспільства, а й активно захищають права конкретних осіб. [20, c. 2-3]

 Як відомо, останнім  часом серед політиків і юристів  розгорнулись гострі дискусії  щодо можливості подальшого збереження  такої функції прокуратури, як  нагляд за додержанням і застосуванням  законів (п. 9 Перехідних положень  Конституції України). Цікаво згадати,  що, приймаючи Конституцію, наші  законодавці обумовили можливість  ліквідації цієї функції створенням  в Україні системи органів  контролю за додержанням законів.  Гадаю, що це було лише приводом, а не причиною такого рішення.  Адже в Україні давно існують  різні форми контролю з боку  владних структур за додержанням  законів: парламентський контроль, контроль з боку президентських  структур, з боку Кабінету Міністрів  і місцевих державних адміністрацій,  органів місцевого самоврядування, близько сотні різних галузевих  інспекцій. Що ж до прокуратури,  то її роль у системі соціального  контролю (в широкому розумінні  цього поняття) є унікальною  і не перетинається з діяльністю інших органів.