Спадкування за законом

                                             ВСТУП

     Найважливіше  значення для суспільства має  правове регулювання відносин у  галузі спадкування. Як інститут цивільного права спадкове право цінне тим, що його норми, що регулюють питання спадкоємства власності, зачіпають інтереси великої кількості громадян. В даний час у нашій країні більш відчутніше відбувається вдосконалення розподільчих відносин.Практика сьогоднішніх днів свідчить про те, що можливість передати своїм близьким у спадщину майно і отримати спадок від близьких багато в чому дозволяє людині впевненіше і стабільніше відчувати себе в системі сучасних суспільних відносин.

     При спадкуванні за законом порядок  та умови переходу прав та обов’язків спадкодавця вказані в самому законі. Спадкове майно ділиться в  рівних частках між особами, зазначеними  в законі, та у відповідності з  встановленою черговістю. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що згідно ухилялись від виконання покладених на них в силу закону обов’язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

     Актуальність  теми. З прийняттям Конституції України відбулась переорієнтація суспільних відносин на охорону і захист прав громадян, побудову демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність дослідження та аналізу на науковому рівні сучасного стану забезпечення прав суб’єктів спадкових правовідносин. Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України. Окремі норми спадкового права містяться  в  розділах СК України, а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про успадкування» від 24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року)» містить корінні роз’яснення щодо практики застосування окремих норм права спадкування за законом. громадян. Важливим є також питання охорони інтересів спадкодавця, виконання його волі, якщо вона була заявлена у заповіті, оскільки останнім часом цьому питанню приділяється незначна увага.

     Проблемам спадкового права приділено значну увагу у працях таких вчених як, Бірюкова І.А, Харитонова Є. О. , О.В. Дзери, , Ю.О. Заіки, Т.П.,.Шевченко Я.М , Шевчук Л.В., Фурса Є.І та Фурса С.Я. Спеціального системного дослідження цієї теми в Україні не проводилось, оскільки більшість досліджень присвячувались лише матеріальним аспектам спадкового права.

     Метою даної  роботи  є проведення комплексного дослідження  спадкування за законом.

Предметом курсової роботи є вивчення питань зазначених в плані даної роботи, об’єктом виступають норми ЦК , що регламентують умови та порядок спадкування .

Методологічною основою дослідження слугували  такі методи пізнання, як: спеціально-юридичний, порівняльно-правовий,історичний та інші прийоми узагальнення наукового матеріалу та практичного досвіду.

Дана  курсова робота складається з  вступу, чотирьох розділів та підрозділів, висновку та  списку використаних джерел. 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  I . ЗАГАЛЬНІ  ПОЛОЖЕННЯ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ.

1. Поняття спадкування.

Спадкування тісно пов'язане з низкою майнових та особистих прав, закріплених Конституцією України за громадянами. Громадянин за час свого життя стає власником цілого ряду необхідних йому і його близьким речей. Неминуча смерть людини ставить питання про долю такого майна, про те, кому воно має належати. Порядок переходу майна після смерті громадянина не байдужий і для суспільства в цілому. Майно створюється працею людини, і держава регулює право на спадщину.

Завдання  регулювання переходу у спадщину полягає в основному в тому щоб майно перейшло до осіб які  були найбільш близькими до померлого  за його життя. Порядок успадкування пов’язаний також з тим, що власник за життя міг розпоряджатися належними йому речами, він міг сам ними користуватися. За ним закон закріплює право визначення долі свого майна після смерті.  Така вказівка – це продовження можливості розпоряджатися річчю . Держава, визначаючи за громадянином право власності , встановлює його право одержувати речі від своїх близьких і право передавати своє майно у спадок.

Автори  наукових  праць  зі спадкового права по-різному тлумачать це поняття, так, наприклад О.С Іоффе вважає , що спадщина являє собою "...отношения но непосредственному и универсальному преемству в принадлежавших гражданину имущественных и необходимых для их осуществления личных неимущественных правах и обязанностях''¹.

     Однак найбільш вдалим є визначення цього  поняття Е.Б Ейдинової: "Под наследованием понимается переход после смерти гражданина принадлежащего ему на праве... собственности имущества, а также имущественных и некоторых личных неимущественных прав и обязанностей к одному или нескольким лицам".²

     Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут -- спадкове право.

Виходячи  з вищесказаного спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від |фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) — ст.1216 ЦК. Спадщиною є сукупність цих прав та jобов'язків. Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, становить інститут цивільного права, який іменується спадковим правом.

Спадкове  право стимулює заінтересованість  фізичних осіб у результатах праці, а також зміцнює сімейні відносини, оскільки закон відносить до спадкоємців, передусім, осіб, пов'язаних зі спадкодавцем кровним походженням, шлюбними відносинами, усиновленням. Крім того, норми спадкового права захищають права неповнолітніх, а також непрацездатних осіб.

Спадкування настає у випадку смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку. З цими юридичними фактами закон  пов'язує появу у спадкоємців  права на прийняття спадщини, а  у всіх інших осіб — обов'язку не перешкоджати їм у здійсненні цього  права. Після прийняття спадщини спадкоємець стає учасником тих  самих правовідносин, суб'єктом яких раніше був спадкодавець, тобто відбувається заміна суб'єкта у правовідносинах, учасником яких був спадкодавець.³ 
 
 

2. Суб’єкти та склад спадщини.

     З правом успадкування пов'язані дії  двох категорій осіб. Одна особа - користувач того майна, яке після його смерті переходить до іншої особи. Воно називається спадкодавцем.Інше - спадкоємець - особа, зазначена в законі або в заповіті як правонаступник спадкодавця. Спадкодавцями можуть бути будь-які громадяни України, в тому числі недієздатні або обмежено дієздатні, а також іноземні громадяни, що проживають на території України та особи без громадянства. Спадкування ж після юридичної особи неможливо, тому воно не може бути спадкодавцем. Можливо тільки припинення юридичної особи у формі його ліквідації або реорганізації, в силу чого належало йому майно може перейти до іншого суб'єкта.

Якщо  громадянин (спадкодавець) зробив у  встановленій законом формі розпорядження  про долю належного йому майна  на випадок смерті, він називається  заповідачем, а документ, в якому  ним було зроблено розпорядження - заповітом. У такому випадку потрібно, щоб спадкодавець був "не тільки правоздатна, а й мав здатність здійснювати правові дії (тобто був дієздатним)".

Спадкоємцями  можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також інші суб'єкти цивільного права (держава, територіальні громади  тощо). Однак при цьому фізичні особи можуть спадкувати і за заповітом, і за законом, у той час як інші суб'єкти цивільного права спадкують лише за наявності вказівки про це у заповіті. Керуючись таким концептуальним підходом щодо суб'єктного складу спадкових правовідносин, ст.1222 ЦК, визначаючи коло спадкоємців, розрізняє два види вказаних суб'єктів:

1. фізичні особи;
2. усі інші суб'єкти цивільного права.

.   Щоб бути спадкоємцем, фізична  особа має бути живою на  час відкриття спадщини. Але закон  захищає також права дітей,  які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після його смерті (так званий "постум"). Якщо ж дитина народилася мертвою, то спадкові правовідносини за її участю, природно, не виникають. У цьому випадку спадкова маса розподіляється між іншими спадкоємцями.

  Що  стосується усіх інших суб'єктів  цивільного права, то вони можуть бути спадкоємцями лише за заповітом. Зокрема, на підставі заповіту можуть отримати майно у спадщину юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні  громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст.2 ЦК).⁴

  Спадкодавцями можуть бути лише фізичні особи —  громадяни України, іноземці та особи  без громадянства. Не можуть бути спадкодавцями  юридичні особи, оскільки у випадках припинення діяльності організацій  порядок передачі їхнього майна  іншим особам або державі визначається не нормами про спадкування, а  спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб. Основною правовою відмінністю спадкодавця від інших осіб є те, що, називаючи особу спадкодавцем, ми одночасно констатуємо смерть людини та наявність після її смерті спадщини, що перевищує можливі борги. Природно, що в разі перевищення боргів над розміром спадщини правове сприйняття такої особи буде асоціюватись лише з поняттям «боржник», а не з особою, яка «дала спадщину».⁵ 

     Сукупність  обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємців, становить спадковий пасив.

  Об'єктом права спадкування  є  спадок  (спадкова маса,спадкове майно) . У науковій  літературі важко  знайти  досить повне  і чітке  визначення поняття "спадок". Одні автори розглядають спадщину лише як“совокупность имущественных прав, принадлежащих умершему гражданину“.⁶ Інші  тільки  перераховують  комплекс прав  і обов'язків ,які складають спадкову массу. Спадкова маса складається  головним  чином  з  майна, яке було  власністю  спадкодавця.

У спадкову  массу  може  входити  тільки те  майно,  яке належало  спадкодавцеві  на  законних  підставах. Закон не допускає  переходу в   порядку спадкування  майна  здобутого злочинним шляхом. Отже, в порядку спадкування переходять:

     а) право власності на різноманітні речі (житловий будинок, приватизована квартира, гараж, автомашина (крім легкових автомобілів, отриманих інвалідами безкоштовно, або придбані за пільговою   ціною)   та інші об'єкти)  ;                                                                

     б) авторське, патентне право та інші результати творчості в їх майновій частині (право на винагороду, право на використання твору); 

     г) акції та інші цінні папери; 
д) паєнагромадження в дачно-будівельних,житлово-будівельних і гаражних  кооперативах,  цільові  внески  в садівницькі  товариства; 
е) готівкові  гроші,  а  також заробітна  плата, не отримана до дня смерті працівника, видається  проживаючим  разом з ним членам сім'ї, а також  особам, що знаходилися внаслідок непрацездатності на утриманні померлого; 
ж) права вимог, що випливають з договорів і зобов'язань (наприклад, за договором позики - обов'язок повернути борг);

  Необхідно зазначити, що не всі майнові права  і обов'язки померлого можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так  не переходять до спадкоємців майнові права та обов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Наприклад, не переходять до спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору доручення. Проте це не стосується тих майнових прав та обов'язків, які набуті спадкодавцем внаслідок вико-наного доручення (наприклад, права на одержання обумовленої винагороди за виконання доручення).Не переходять до спадкоємців права спадкодавця на одержання аліментів, право на пенсію, право на відшкодування завданої здоров'ю спадкодавця шкоди, право членства в кооперативній чи іншій громадській організації, оскільки всі ці права тісно по-в'язані з особою спадкодавця. Не переходить до спадкоємців право на користування житловою площею, яке мав спадкодавець на підставі договору житлового найму.До складу спадкового майна не входить право на вклад в Ощадному або іншому банку за умови, що вкладник безпосередньо цим кредитним устано-вам зробив розпорядження відносно вкладу. Не входить вклад до складу спадкового майна і тоді, коли розпорядження щодо вкладу зроблено в заповіті.В тих випадках, коли вкладник не зробив розпорядження відносно вкладу банку і якщо таке розпорядження відсутнє в заповіті, посвідченому нотаріусом або іншими особами, які згідно з законом мають право посвідчувати заповіти, вклад входить у спадщину і переходить до спадкоємців померлого на загальних підставах.