Спадкування за законом третьої черги

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СОРТУ УКРАЇНИ 
Київський національний лінгвістичний університет 
Економіко-правовий факультет

Кафедра права

РЕФЕРАТ  
на тему: 
«Спадкування за законом третьої черги»

Виконала 
студентка ІІІ курсу,03-10 групи 
Лукасевич А.І. 
Перівірив 
к.ю.н., доц. Мацегорін О.І.

Київ-2013

 

План

 

Вступ

Спадкування в  Україні відбувається за законом  та за заповітом. Головним змістом норм спадкування за законом є визначення кола спадкоємців, які закликаються до спадкування. Законодавець при визначенні підстав спадкування надав пріоритет спадкуванню за заповітом, а спадкування за законом розглядає лише як додаткову підставу набуття спадщини, однак нотаріальна практика свідчить, що найбільш поширеним видом спадкування в Україні залишається спадкування за законом. Отже, громадяни залишають правове регулювання проблем однієї із найважливішої сфер свого життя – сфери майнових відносин – на розгляд держави.

Актуальність  теми полягає у важливості правильного  вирішення питання про визначення черг спадкоємців за законом, адже це пов’язано з тим , що використання заповіту на сьогодні ще не носить системного характеру.

Обставини, які  сприяють домінуванню спадкування  за законом, різні. Це і недостатня правова  культура більшості населення, і  передчасна смерть спадкодавця. Від  укладення заповіту громадян утримують  обставини психологічного характеру. Складання заповіту пересічний громадянин розглядає як передумову смерті, а ігноруючи можливість скласти заповіт, сподівається таким чином «відкласти» момент її настання.

При спадкуванні  за законом функції заповідача бере на себе законодавець. В юридичній  літературі радянського періоду спадкування за законом досліджувалося такими фахівцями як М.В. Гордон, В.К. Дроников, В.І. Серебровський, Э.Б. Эйдинова. Певні доробки мають і сучасні українські цивілісти, а саме Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова, В.В. Валах, Т.Г. Могиліна, Ю.О. Заіка, Я.С. Фурса.

Основним завданням  для нас вбачається окреслення основних засад, на яких базується спадкування  за законом третьої черги в  Україні.

 

1. Визначення  черг спадкоємців за законом  України: історичні аспекти

В історичній ретроспективі  спадкування за законом виникло раніше спадкування за заповітом. Коло спадкоємців визначалось перш за все інтересами роду та сім’ї, а порядок спадкування не міг бути змінений окремою волею заповідача. За словами Й.О. Покровського, відомий вислів «Тільки Бог може зробити спадкоємцем, але не людина» дає найкраще уявлення про інститут спадкування в давньому праві [2, c.298]. Звичай не допускав виходу майна померлого за межі роду. Надалі з розвитком держави індивідуальне начало вступає в боротьбу з началом суспільним та родовим. Результатом стало виникнення нового виду спадкування – за заповітом. Проте послаблення родових зв’язків не могло не позначитися на долі спадкування за законом.

Більш детально порядок спадкування був урегульований  Руською Правдою – джерелом руського права ХІ-ХІІ ст.ст.. В Правді міститься цілий статут про спадщину (ст.ст. 90-95, 98-106). Дві перші статті закріплюють давні обмеження в общинах смердів: майно померлого, який не залишив синів, переходить до князя, дочкам до заміжжя виділяється частина на придане. В той самий час серед дружинників та бояр діяв інший принцип: «спадщина князю не йде, її спадкують дочки». В решті статей врегульоване спадкування на підставі приватної власності та індивідуального господарства. Спадкування за заповітом обмежене синами та дружиною, дочки отримують лише частину.

За часів  перебування України під владою Росії, на українських землях застосовувалось  відповідно спадкове законодавство  Московської держави, а згодом –  Російської імперії. Для спадкового права Московської держави XV-XVI ст., що було закріплене в Судебнику Івана ІІІ (1497 р.), Судебнику Івана ІV (1550 р.) і Соборному уложенні (1649 р.), характерне поступове розширення кола спадкоємців за законом за рахунок родичів по боковій лінії до п’ятого ступеня споріднення. В цей період основне коло спадкоємців за законом включало синів разом з вдовою. За відсутності заповіту в силу вступав законний порядок спадкування, відповідно до якого нерухомість успадковував старший син, а рухоме майно ділилось порівну між рештою синів. За наявності синів дочки усувались від спадкування нерухомості (ст. 60 Судебника 1497 р.), проте вони поступово починають допускатись до законного спадкування вотчин.

Значні зміни  в порядок спадкування були внесені  Указом про єдиноспадкування 1714 р., виданим Петром І. Введення єдиноспадкування означало, що щодо нерухомого майна до спадкування як за законом, так і за заповітом закликався тільки один, головний спадкоємець. Спадкоємцем за заповітом міг бути обранийодин із синів, а за їх відсутності – одна з дочок.

В 1835 р. норми  спадкового права, засновані на Соборному  уложенні 1649 р. і наступних узаконеннях, були піддані систематизації у Зводі  законів Російської імперії і  на всьому протязі його дії (до 1917 р.) піддавалися вже досить незначним  змінам. Спадкування за законом мало місце у випадку, коли в померлого було родове майно, коли він не залишив заповідальних розпоряджень щодо придбаного майна або коли ці розпорядження були визнані судом недійсними. Спадкування за законом ґрунтувалося на кровному спорідненні та здійснювалося по лініях – спочатку на користь низхідних родичів, а за їх відсутності – бокових і висхідних.

Після встановлення на території України радянської влади спадкування за заповітом  було взагалі скасоване. У ст. 1 Декрету  Ради Народних Комісарів УСРР від 11 березня 1919 р. «Про скасування спадкування» було зазначено, що «право спадкування як за законом, так і за заповітом на все майно, яке знаходиться на території республіки, скасовується».

Нове законодавче  регулювання спадкових відносин позначилось виданням Указу Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. «Про спадкоємців за законом та заповітом» [7], на підставі якого були внесені зміни в законодавство республік. До числа спадкоємців були включені батьки, брати і сестри померлого; введено черговість закликання до спадкування; в разі відсутності спадкоємців за законом спадкодавець міг заповідати своє майно будь-кому; право на обов’язкову частку отримали всі непрацездатні спадкоємці; з’явився інститут прирощення спадкової частки [8, c. 211–213]. Указом було встановлено три черги спадкоємців. До першої черги належали:діти (в тому числі усиновлені), інший з подружжя та непрацездатні батьки померлого,а також інші непрацездатні, які знаходились на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. До другої черги спадкоємців за законом належали працездатні батьки. До третьої черги належали брати і сестри померлого. Для низхідних спадкоємців запроваджувалось спадкування за правом представлення.

У 1961 р. були затверджені  Основи цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік. В першу чергу спадкували діти (в тому числі усиновлені), інший з подружжя та батьки (усиновителі) померлого, а також дитина померлого, що народилась після його смерті (ст. 529). В другу чергу – за відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також у випадку, коли всі спадкоємці першої черги не були закликані до спадщини – спадкували брати і сестри, дід і бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (ст. 530 ЦК УРСР).

Правове становище братів і сестер спадкодавця, які раніше належали до третьої групи спадкоємців за законом, а за ЦК 1963 р. – до другої, не змінилося, оскільки вони як і раніше спадкували після іншого з подружжя, дітей і батьків спадкодавця. Крім того, було введено нову групу спадкоємців за законом – дід та баба спадкодавця.

Значних змін зазнало  українське спадкове право після  набрання чинності з 1 січня 2004 р. Цивільним  кодексом України від 16 січня 2003 р. [10]. На відміну від ЦК УРСР, ЦК України 2003 р. в книзі шостій відповідно до принципу диспозитивності цивільно-правового регулювання на перше місце поставив спадкування за заповітом, а на друге спадкування за законом. Значно розширене коло спадкоємців при спадкуванні за законом. На відміну від ЦК УРСР 1963 р., що передбачав дві черги, ЦК України 2003 р. передбачає п’ять черг спадкоємців за законом.

 

2. Черговість спадкування за законом. Право третьої черги на отримання спадщини

Сенс спадкування  за законом дуже вдало сформував  С. Н. Братусь: «Спадкування за законом засновано на положенні про те, що закон, який встановлює коло спадкоємців, черговість їх закликання до прийняття спадщини, розміри спадкових часток, відповідає волі спадкодавця, який не захотів чи не зміг виразити свою волю по-іншому – шляхом заповідального розпорядження».

Отже, спадкування  за законом має місце у таких  випадках:

• при відсутності  заповіту (ст. 1217 ЦК);

• якщо складений  спадкодавцем заповіт визнано недійсним (ч. 4 ст.

1257 ЦК);

• якщо заповідано лише частину  майна (ст. 1245 ЦК);

• якщо заповіт частково визнано недійсним і у ньому  зазначається про спадкування окремими спадкоємцями конкретного майна, а  не всієї спадщини в цілому;

• якщо призначений у  заповіті спадкоємець помер раніше відкриття спадщини і не зазначено про його призначення та належна йому частка не успадковується іншими спадкоємцями за заповітом;

• якщо спадкоємці за заповітом  відмовилися від прийняття спадщини без вказівки на чию користь;

• якщо спадкоємець, якому  було заповідане конкретне майно, відмовиться  від прийняття спадкового майна, вказаного у заповіті без вказівки на чию користь.

За Цивільним кодексом (ЦК) передбачено п'ять черг спадкоємців, які у визначеному законодавством порядку закликаються до спадкування  почергово. Право на спадкування  кожною наступною чергою спадкоємців за законом настає при відсутності спадкоємців попередньої черги або при неприйнятті ними спадщини або відмови від її прийняття, а також у разі, коли всі спадкоємці першої черги усунені від права на спадкування (ст. 1224 ЦК), крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Положення про черговість спадкування спадкоємцями за законом  базується на презумпції, що в разі висловлення своєї волі спадкодавець залишив би спадкове майно найближчим особам, які законом визначені  в 

певні черги, залежно  від таких критеріїв:

• близькість родинних зв'язків за походженням;

• шлюбні відносини;

• усиновлення;

• надання утримання  спадкодавцю;

• перебування  на утриманні спадкодавця;

• спільне проживання тощо [3, с. 205].

Якщо до перших двох черг законодавець відніс найближчих, родичів спадкоємця (батьків, дітей, братів, сестер та ін.), до третьої черги – інших родичів, то критерієм спадкування за законом у четверту чергу є вже наявність сімейних відносин із спадкодавцем, оскільки право на спадщину в цю чергу набувають особи, які доведуть, що проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК), а до п'ятої черги зараховані непрацездатні особи, які не менше п'яти років перебували на утриманні спадкодавця (ст. 1265 ЦК).

Спадкування за таким критерієм як ступінь родинних зв'язків у певних випадках законодавець обмежує в інтересах близьких до спадкодавця осіб, які не пов'язані  із ним родинними зв'язками, а  саме – в інтересах того з подружжя, який його пережив, та усиновителів і усиновлених. Тому залежно від зазначених критеріїв законом встановлено відповідні черги спадкоємців і на цій підставі передбачається, якщо спадкодавець має інші наміри щодо передачі належного йому майна, то він вправі написати заповіт і назвати інших осіб. У межах однієї і тієї самої черги спадкоємці спадкують майно померлого в рівних частках. Скажімо, спадкоємцями першої черги є батько, дружина і дочка; кожен із цих спадкоємців отримає одну третину спадщини.

У ЦК України значно розширене коло спадкоємців за законом, причому цей термін поширюється на осіб не лише за ознакою родинних чи сімейних зв'язків, а й за ознакою членства у сім'ї.

Якщо перша і друга  черга спадкоємців за законом  змін не зазнала, то у третю чергу  право на спадкування за законом набули рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК України). За відсутності спадкоємців першої і другої черги спадкоємцями третьої черги за законом є повнорідні і неповнорідні брати і сестри батька чи матері спадкодавця (дядько і тітка). Племінники не належать до спадкоємців за законом третьої черги, а спадкують за правом представлення (ч. 3 ст. 1266 ЦК), рівно як і діти рідного дядька та тітки спадкодавця, тобто двоюрідні брати та сестри спадкодавця (ч. 4 ст. 1266 ЦК). Третя черга спадкоємців спадкує за відсутності перших двох черг, або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування.

Родинні відносини підтверджуються  відповідними документами. Зокрема, це можуть бути свідоцтва про народження батьків спадкодавця та їх братів або сестер, у яких зазначені спільні батьки. Крім того, якщо в паспортах є відомості про дітей, де зазначені батько чи мати спадкодавця та його брат або сестра, то це може підтверджувати, що брат або сестра батьків спадкодавця є його рідним дядьком або тіткою. У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин встановлюється судом.

 

3. Зміна черговості спадкування спадщини

Спадкоємці, які  згідно із законом закликаються до спадщини, можуть змінити черговість спадкування.

Перерозподіл  черговості повинен відповідати  певним вимогам, що передбачені законодавцем:

• укладення  нотаріально посвідченого договору між спадкоємцями за законом про  зміну черговості;

• договір спадкоємців  про перерозподіл черговості не повинен порушувати інтереси спадкоємців, які не беруть участі в такому договорі;

• перерозподіл черговості не повинен порушувати права  осіб, які мають право па обов'язкову частку спадщини [1, с. 14].

Дійсним же відповідний  правочин може вважатись щодо трьох випадків:

- коли виявили  бажання на укладення і посвідчення  цього договору всі спадкоємці, які закликаються до спадкування;

- коли в договорі  зазначається про спадкування  запрошеними спадкоємцями лише  того майна, на яке мають право спадкоємці, що запрошують до спадкування інших осіб;

- при відсутності  будь-яких спірних взаємовідносин  між спадкоємцями щодо конкретного  успадкованого майна або розподілу  часток майна.