Розвиток охорони праці в Україні

     Міністерство  освіти і науки  України

     Київський університет туризму, економіки і права

     Факультет туризму, готельного та ресторанного бізнесу 
 
 
 
 
 

     РЕФЕРАТИВНА ДОПОВІДЬ 

     на  тему: 

«Розвиток  охорони  праці  в  Україні» 
 
 

    Виконав:

студента 5 курсу,

51-МОд  групи

Менеджмент  організацій і адміністрування факультету,

денної  форми навчання

                                                         Солов’ян  Юлії Миколаївни

  ^(ПІБ)

    Перевірив:

Викладач  кафедри ГРС

_________________________

^{(науковий  ступінь, звання)}

_________________________

^(ПІБ) 
 
 
 
 

Київ  – 2011 р. 

     На  початку минулого століття техніки  безпеки, виробничої санітарії і  пожежної безпеки можна було досягти  завдяки порівняно простим технічним  заходам і засобам. Раніше в процесі  виробництва використовувалася  сировина з відомими токсичними й  пожежонебезпечними властивостями; технологічне обладнання, машини та інструменти були нескладними, а виробничі будівлі за площею та об'ємом були невеликими.

     У другій половині ХХ ст. докорінно змінилися  продуктивні сили, розширилося виробництво, виникли нові галузі промисловості. Людина оволоділа атомною енергією, залучила в процес своєї діяльності всі оболонки Землі і навіть вийшла в космос.

     У сучасному техногенному середовищі широко використовуються нафта й  газ як первинні енергоджерела, технологічні процеси з підвищеними параметрами тиску, високих і низьких температур, що не могло не призвести до появи критичних рівнів впливу шкідливих і небезпечних виробничих чинників, загострюючи проблему захисту від них. Енергетична потужність машин, висока швидкість їх робочих органів та миттєве сприймання інформації висувають підвищені вимоги до психічних, емоційних, розумових та енергетичних можливостей організму людини.

     Останнім  часом збільшилися площі промислових  підприємств, зросла фізична, хімічна, біологічна дія засобів праці  на організм людини, однак щодо технічної  та пожежної небезпеки сучасні технологічні процеси дуже часто проектуються без урахування цих змін.

     За  таких умов дія шкідливих та небезпечних  виробничих чинників посилюється в  багато разів, що створює небезпечні умови праці, а інколи й аварійні ситуації. Якщо раніше проблеми охорони  праці можна було вирішувати в  процесі виробництва, то нині навіть незначні прорахунки з безпеки праці, допущені на стадії проектування, призводять до надзвичайних ситуацій, людських жертв  та великих матеріальних збитків.

     Внаслідок зазначених причин заходи з охорони  праці необхідно планувати одночасно  з розробкою нових технологічних  процесів, нових машин та проектуванням нових будівель і споруд.

     На  початковому етапі розвитку охорони  праці захист організму працюючої  людини вирішувався на стадії виробництва.

     Із  цією метою здійснювався аналіз шкідливих  і небезпечних чинників виробництва, які загрожували життю й здоров'ю  людей і могли спричинити до нещасного  випадку. На підставі цих даних розроблялися інженерні рішення щодо захисту  працюючих.

     З розвитком продуктивних сил та під  впливом науково-технічного прогресу цей шлях вирішення проблем охорони  праці перестав відповідати нагальним  вимогам техносфери. Виникла необхідність у глибокому вивченні біологічної, фізичної і хімічної сутності впливу шкідливих і небезпечних чинників, у прогнозуванні їх виникнення, щоб  завчасно на підставі фундаментальних, технічних і медичних наук впроваджувати  заходи захисту від них на стадії проектування, конструювання й виробничої експлуатації.

     Нині  проблеми охорони праці вирішуються  на національному рівні в масштабах  держави. Основна увага приділяється усуненню шкідливого впливу технологічних  процесів на організм людини шляхом оздоровлення умов праці на виробництві.

     Проблемам охорони праці присвячуються  дослідження з ряду медичних дисциплін, що є нині науковою медичною основою  охорони праці. До таких дисциплін  належать гігієна праці, професійна патологія, виробнича санітарія, фізіологія і психологія праці та ін.

     Гігієна праці – галузь медичної науки  про здоров'я, яка вивчає трудову  діяльність людини й виробниче середовище з точки зору їх можливого впливу на організм і розробляє гігієнічні рекомендації по створенню сприятливих  і здорових умов праці.

     Професійна  патологія – галузь медичної науки, яка вивчає вплив несприятливих  умов праці на стан здоров'я людини.

     Промислова  токсикологія – галузь гігієни праці, що вивчає властивості отруйних речовин, дію промислових отрут у виробничих умовах і патологічні зміни, які виникають в організмі, з метою розробки ефективних засобів лікування й профілактики отруєнь.

     Виробнича санітарія розробляє вимоги до правильного  облаштування, обладнання та утримання  промислових підприємств з метою  охорони здоров'я працюючих.

     Фізіологія  праці – розділ фізіології, присвячений  вивченню функціонального стану  організму людини під впливом  її виробничої діяльності та фізіологічному обґрунтуванню заходів організації  трудового процесу, що повинно сприяти  тривалому підтримуванню працездатності людини на високому рівні.

     Психологія  праці – розділ психології, який вивчає психологічні особливості творчої  або трудової діяльності з метою  підвищення продуктивності праці й  формування в людини професійно важливих якостей.

     Інженерна психологія – галузь науки, що вивчає взаємодію людини з технічними системами, засобами праці й виробничим середовищем  з метою оптимальної гармонізації цієї взаємодії.

     Ергономіка  та інженерна психологія тісно пов'язані. В ергономіці перш за все використовуються принципи й методи фізіологічного аналізу, а в інженерній психології акцентується насамперед на психологічних аспектах діяльності. Основним практичним завданням  інженерної психології є розробка принципів  оптимального розподілу функцій  між людиною і машиною в  системах управління, пошук оптимальної  конструкції органів управління відповідно до особливостей людини, оцінка точності й надійності оператора.

     Для створення безпечних і здорових умов праці велике значення має законодавче  регулювання питань охорони праці.

     Законодавча охорона праці – це сукупність норм, які передбачають систему заходів, спрямованих безпосередньо на забезпечення безпечних і здорових умов праці, які мають впроваджуватися у  виробничу сферу.

     Закон України "Про охорону праці" був прийнятий Верховною Радою  14-го жовтня 1992 року, тобто невдовзі після набуття Україною незалежності. Потім він був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. В ньому наводяться визначення понять охорони праці, роботодавця, працівника; наголошується, що основними принципами державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін. У Законі є, між іншим, статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. Якщо на тому чи іншому підприємстві працює 50 і більше осіб, Закон зобов'язує керівництво створювати службу охорони праці (при меншій кількості працюючих цю службу очолює сумісник або сторонній спеціаліст на договірних засадах), ліквідація якої можлива тільки у разі ліквідації підприємства. Для допомоги службі охорони праці може бути створена комісія з питань охорони праці.

     Для практичної реалізації закону "Про  охорону праці" 15 грудня 1993 року був  прийнятий Закон України "Про  внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів  про працю України".

     В 1994 році Верховна Рада затвердила Закон "Про забезпечення санітарного  та епідемічного благополуччя населення". Цей Закон регулює суспільні  відносини, які виникають у сфері  забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права  та обов'язки державних органів та громадян, встановлює порядок організації  державної санітарно-епідеміологічної служби й здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду. Закон гарантує права громадян на своєчасну й достовірну інформацію про стан їхнього здоров'я, а також  про наявні та можливі чиннику  ризику для здоров'я та їх ступінь. Згідно з цим законом підприємства зобов'язані розробляти та здійснювати  санітарні й протиепідеміологічні заходи та контроль за виконанням вимог санітарних норм щодо безпеки використання шкідливих для здоров'я речовин і матеріалів, а також за скиданням відходів, викидами в навколишнє середовище та готовою продукцією; зафіксовано вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення й використання нових засобів виробництва та технологій та ін.

     15 січня 1995 року був прийнятий  Закон України "Про внесення  змін і доповнень до Кодексу  України про адміністративні  правопорушення і Кримінального  кодексу України" і ряд підзаконних  актів, затверджених постановою  Кабінету Міністрів: Положення  про створення Національної Ради  з питань безпеки життєдіяльності  населення, Положення про розслідування  та облік нещасних випадків, професійних  захворювань і аварій на підприємствах,  в установах і організаціях, Правила  відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим  ним органом шкоди, заподіяної  працівнику ушкодженням здоров'я,  пов'язаним із виконанням трудових  обов'язків, Положення про порядок  накладання штрафів на підприємства, установи і організації за  порушення нормативних актів  про охорону праці та ін. Держнаглядохоронпраці розробив ще цілий ряд положень, спрямованих на практичну реалізацію Закону України "Про охорону праці".

     28 червня 1996 року була прийнята  Конституція України, на засіданні  Верховної Ради. Вона декларує  рівні права і свободи всім  жителям держави: на вільний  вибір праці, що відповідає  безпечним і здоровим умовам, на відпочинок, на соціальний  захист у разі втрати працездатності  та у старості й деякі інші. Всі закони і нормативні документи  повинні узгоджуватися, базуватися  і відповідати статтям Конституції.

     23 вересня 1999 р. був прийнятий,  та з 1 квітня 2001 р. введений  в дію Закон України "Про  загальнообов'язкове державне соціальне  страхування від нещасного випадку  на виробництві та професійного  захворювання, які спричинили втрату  працездатності". Згідно з ним  всі підприємства повинні реєструватися  в регіональних Управліннях виконавчої  дирекції Фонду соціального страхування і отримати страхове свідоцтво, окрім того сплачувати страхові внески залежно від встановленого для підприємства класу професійного ризику (передбачено 20 класів). Згідно з цим законом працівники, а в окремих випадках і члени їх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

• допомогою по тимчасовій непрацездатності, допомогою по вагітності, пологах і догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
• допомогою з нагоди народження дитини, допомогою на поховання;
• пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втрати годувальника, пенсіями за вислугу років для деяких категорій працівників.

     Відповідно  до вимог Закону України "Про охорону  праці", Указу Президента та постанови  Кабінету Міністрів від 10.10.2001 р. № 1320 було затверджено "Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни  праці та виробничого середовища на 2001-2005 роки".

     Головною  метою Національної програми було створення  державної системи управління охороною праці, яка сприятиме вирішенню  питань правового, організаційного, матеріально-технічного, наукового та економічного забезпечення робіт у галузі охорони праці. Національна програма передбачає нормативно-правове  забезпечення та міжнародне співробітництво.

     Для реалізації принципів державної  політики в галузі охорони праці  при Кабінеті Міністрів було створено Національну раду з питань безпечної  життєдіяльності, Фонд соціального  страхування від нещасних випадків та інші структури.

     Міжнародне  співробітництво передбачало вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду  щодо проблемних питань охорони праці, активну участь у діяльності Міжнародної  організації праці (МОП), Міжнародної  асоціації соціального забезпечення (МАСЗ), Європейського форуму організацій  страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних  захворювань та ін.

     На  сьогодні основними законами та підзаконними актами, які регулюють правові  відносини у сфері охорони  праці в умовах виробництва і  загалом в суспільстві, є: