Розгляд спорів за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

 
 
 
 
 
 

Доповідь  на тему:

«Розгляд спорів за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

1. Порядок  розгляду спорів.

2. Способи  правового захисту суб'єктів ЗЕД.

3. Порядок  вибору компетентного суду.

Висновок

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Україна зобов'язана здійснювати захист прав та законних інтересів суб'єктів  ЗЕД за ЇЇ межами згідно з нормами  міжнародного права. Такий захист здійснюється за зверненням цих суб'єктів через  дипломатичні, консульські та інші установи, які представляють інтереси України.

     Особливу  роль відіграють торговельно-економічні місії у складі дипломатичних  представництв України за кордоном. Вони були утворені замість колишніх торговельних представництв відповідно до Указу Президента України від 30 квітня 1994 р. № 200/94, яким було також  затверджено Положення про торговельно-економічну місію у складі дипломатичного представництва України за кордоном (зі змінами  і доповненнями за Указом Президента від 22 вересня 2000 р.), яке визначило  їх правовий статус. Це — спеціальний  орган, який представляє і захищає  у державі перебування інтереси України в галузі зовнішньоекономічної діяльності.

     Відповідно  до ст. 29 Закону «Про зовнішньоекономічну  діяльність» Україна як держава  має право вживати заходів  у відповідь на дискримінаційні  та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань. Передбачено, що у разі, коли є відомості, що інші держави, митні союзи або  економічні угруповання обмежують  здійснення законних прав та інтересів  суб'єктів ЗЕД України, органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до їх компетенції  мають право застосувати адекватні  заходи у відповідь на такі дії. Якщо дискримінаційні дії завдають шкоди  або створюють загрозу її заподіяння державі та/або суб'єктам ЗЕД, зазначені заходи можуть передбачати  її відшкодування.

     Обмежувальні  заходи, яких вимушена вжити держава, у міжнародному приватному праві, носять назву реторсій. Вони спрямовані на відновлення принципу взаємності і  є правомірними, з точки зору міжнародного права, примусовими діями держави  у відповідь на дискримінаційні  дії іншої держави.

     За  Законом обмежувальними заходами у  відповідь є:

     • застосування повної заборони (повного  ембарго) на торгівлю;

     • застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю;

     • позбавлення режиму найбільшого  сприяння або пільгового спеціального режиму;

     • запровадження спеціального мита;

     • запровадження режиму ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій;

     • встановлення квот (контингентів);

     • запровадження комбінованого режиму квот і контингентів;

     • запровадження індикативних цін  щодо імпорту та/або експорту товарів;

     • інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами України.

     У Законі визначено органи, яким надано право запроваджувати конкретні  заходи у відповідь на дискримінаційні  дії. Так, Верховна Рада України приймає  рішення про позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму та застосування повного ембарго. Кабінет Міністрів  України застосовує часткове ембарго, здійснює заходи тарифного регулювання  щодо імпорту та/або експорту товарів, запроваджує режим ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції вправі прийняти рішення про здійснення заходів нетарифного регулювання  експортно-імпортних операцій, про  ліцензування та реєстрацію окремих  видів контрактів, запровадження  індикативних цін та застосування інших  обмежувальних заходів.

     Механізм  встановлення фактів обмежувальних  дій визначено Кабінетом Міністрів  України, який постановою від 22 листопада 1999 р. № 2120 затвердив Порядок проведення розслідувань з метою встановлення фактів дискримінаційних та/або недружніх  дій з боку інших держав, митних союзів чи економічних угруповань щодо законних прав та інтересів суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності України '. Згідно з цим Порядком під дискримінаційними  діями розуміються такі, що ставлять суб'єктів ЗЕД України у гірше  становище порівняно з іноземними суб'єктами господарювання.

     Порядком  визначено, що таке розслідування проводиться  Мінекономіки та з питань європейської інтеграції на підставі заяви, що подається  суб'єктом ЗЕД, або інформації, що надійшла від торговельно-економічних  місій у складі дипломатичних  представництв України за кордоном.

     У разі прийняття рішення про провадження  розслідування відповідна інформація публікується у газеті «Урядовий  кур'єр». Крім цього, матеріали та проект звернення до іноземного компетентного  органу з конкретними пропозиціями щодо врегулювання спірного питання  передається до Міністерства закордонних  справ, яке надсилає їх до іноземного компетентного органу.

     Після отримання позитивної відповіді  від іноземного компетентного органу обидва міністерства узгоджують із суб'єктом  ЗЕД у письмовій формі спільну  позицію стосовно проведення та здійснення переговорів. У разі негативної відповіді  або у випадку, коли протягом двох місяців відповідь не надійшла, чи на проведених переговорах не досягнуто  взаємоприйнятної домовленості, готується  спільний звіт та пропозиції стосовно вжиття заходів у відповідь на дискримінаційні дії. Усі матеріали  розслідування, звіт та пропозиції передаються  до Міжвідомчої комісії міжнародної  торгівлі для прийняття відповідного рішення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.Порядок  розгляду спорів. 

     Рішення про застосування відповідних заходів  може бути оскаржене в судовому порядку  протягом місяця від дати їх запровадження.

     Акти  Мінекономіки та з питань європейської інтеграції про врегулювання спору  та застосування заходів у відповідь  на дискримінаційні дії є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади в Україні, суб'єктами ЗЕД  та іноземними суб'єктами господарської  діяльності.

     Застосування  обмежувальних заходів припиняється у разі відміни дискримінаційних дій, підписання відповідної угоди  та/або відшкодування шкоди.

     Україна має також право застосовувати  заходи проти недобросовісної конкуренції  та зростаючого імпорту при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (ст. 31 Закону), які були розглянуті при  висвітлені питань державного регулювання  ЗЕД.

     Провідне  місце у системі засобів правового  захисту прав і законних інтересів  суб'єктів ЗЕД належить судовим  органам.

     За  Законом «Про зовнішньоекономічну  діяльність» спори, що виникають  між суб'єктами ЗЕД, іноземними суб'єктами господарської діяльності, можуть розглядатися судами та господарськими судами України, а також, за згодою сторін спору, —  Міжнародним комерційним арбітражним  судом та Морською арбітражною комісією прн Торгово-промисловій палаті України, іншими органами вирішення  спору, якщо це не суперечить чинному  законодавству або передбачено  міжнародними договорами України (ст. 38). Отже, передбачається можливість вибору процесуальної форми захисту  прав. Поряд з державними судами допустимим є функціонування інших  форм розгляду справ — арбітражу (третейського суду).

     Закон враховує також склад сторін спору  і визначає, що будь-які спори  щодо застосування його положень та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом розгляду:

     • в органах суду України, якщо одна із сторін у справі — фізична  особа та/або держава;

     • у господарських судах, якщо сторонами  у справі виступають юридичні особи.

     При визначенні кола органів, уповноважених  захищати права й інтереси суб'єктів  ЗЕД, слід враховувати, що зовнішньоекономічна  діяльність може бути пов'язана з  іноземними інвестиціями (ст. 5 Закону).

     Відповідно  до ст. 26 Закону України від 19 березня 1996р. Кн 94/96-ВР «Про режим іноземного інвестування», спори між іноземними інвесторами й державою з питань державного регулювання іноземних  інвестицій та діяльності підприємств  з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено її міжнародними договорами.

     Усі інші спори підлягають розгляду в  судах та/або господарських судах  України, або, за домовленістю сторін, — у третейських судах, у тому числі за кордоном.

     Ратифікація Україною Вашингтонської конвенції  про порядок вирішення інвестиційних  спорів між державами та іноземними особами поширила можливості захисту  прав іноземних інвесторів в Україні  й українських інвесторів за кордоном. Конвенцією засновано Міжнародний  центр із врегулювання інвестиційних  спорів, метою якого є забезпечення вирішення через примирення і  арбітраж інвестиційних спорів між  Договірними державами й інвесторами  інших Договірних держав .

     До  компетенції Центру входить вирішення  правових спорів, що виникають безпосередньо  з відносин, пов'язаних з інвестиціями, за умови наявності письмової  згоди учасників спору про  передачу його на вирішення Центру. Наявність такої згоди означає  її обов'язковість та відмову від  використання інших засобів вирішення  спорів. Разом із тим, згідно з цією Конвенцією будь-яка Договірна держава  вправі вимагати попереднього звернення  до національних адміністративних або  судових засобів вирішення спорів як умови на згоду про передачу спору для арбітражного розгляду. 

2. Способи правового  захисту суб'єктів  ЗЕД. 

     З метою забезпечення належного й  ефективного захисту прав та інтересів  України під час розгляду у  закордонних юрисдикційних органах  справ, учасником яких вона є, Указом Президента України від 25 червня 2002 р. № 581/2002 був затверджений Порядок  здійснення захисту прав та інтересів  України під час розгляду справ  у закордонних юрисдикційних  органах '. Саме застосування механізмів вирішення інвестиційних спорів згідно з Вашингтонською конвенцією безпосередньо пов'язано з участю в них України як держави.

     Захист  прав і законних інтересів господарюючих  суб'єктів врегульовано також іншими багато- й двосторонніми міжнародними договорами за участю України. Так, Угода  про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської  діяльності, від 20 березня 1992р. передбачає, що господарюючі суб'єкти кожної з держав — учасниць СНД користуються на території іншої держави-учасниці правовим і судовим захистом своїх  майнових прав і законних інтересів, однаковим з господарюючими суб'єктами даної держави. Вони мають право  безперешкодно звертатися до судів, арбітражних, господарських, третейських  судів та інших органів, до компетенції  яких належить вирішення справ, визначених цією Угодою, можуть виступати в  них, порушувати клопотання, подавати позови та вчиняти інші процесуальні дії (стаття 3) 2. Норми аналогічного змісту є й у Конвенції про  правову допомогу та правові відносини  з цивільних, сімейних та кримінальних справ (Кишинеу, 7 жовтня 2002 р.).

     Господарський процесуальний кодекс України (у  новій редакції згідно з Законом  України від 21 червня 2001 р. № 2539 — III)3 містить окрему главу XI «Провадження у справах за участю іноземних  підприємств і організацій». Розділ X нового Цивільного процесуального кодексу  України та «Провадження у справах  за участю іноземних осіб» створюють  єдину законодавчу базу основних засад захисту цивільних прав у сфері підприємницької, у тому числі зовнішньоекономічної діяльності.