Правове регулювання діяльності трастових компаній

На 01.01.1999 р. в Україні зареєстровано 704 довірчих товариства. Для країни з 48 млн. населенням цього дуже замало, тому в перспективі кількість трастових компаній зросте, а якість їх роботи, безсумнівно, поліпшиться.

2.2. Довірчі операції трастових компаній.

Трастові операції, як правило, здійснюються спеціалізованими трастовими компаніями, котрі спеціалізуються на управлінні окремими видами майна або здійснюють свою діяльність в окремих галузях економіки. Окрім власне трастових компаній, трастові послуги надають і банки. Ці операції, як правило, відрізняються від послуг спеціалізованих трастових компаній. Різниця насамперед у тому, що банк надає ті трастові послуги, які за своїм характером найбільш близькі до основного спектра послуг, що надаються цією установою. Конкретно це може бути зберігання цінних паперів, ведення бухгалтерських записів клієнта, отримання від імені клієнта платежів, купівля чи продаж цінних паперів, консультування і т. ін.

В Україні до початку 1993 р. не було спеціального нормативного акта, який би визначав статус і функції довірчих товариств. Виникнення різних товариств, що використовували у своїй назві визначення »довірче товариство» і займались широким спектром послуг для фізичних та юридичних осіб, відбувалося згідно з Законами України »Про підприємництво» та »Про підприємство».

Регламентація і певне упорядкування діяльності довірчих товариств почалася з 1993 р., коли Кабінетом Міністрів України було прийнято Декрет »Про довірчі товариства». Відповідно до нього предметом діяльності довірчого товариства є представницька діяльність з грошовими коштами, цінними паперами та іншими документами. Довірче товариство, згідно з цим документом, має бути організоване тільки у формі товариства з додатковою відповідальністю, а додаткова відповідальність визначалася внеском, який дорівнював п’ятикратному внеску учасника довірчого товариства. Ці операції могли здійснюватись як для фізичних, так і для юридичних осіб.

Особливості діяльності довірчих товариств в Україні насамперед у початковий період їх становлення та функціонування обумовлені загальною специфікою ринку в Україні. З одного боку — це недосконалість правової бази, яка б регламентувала трастові операції, а з другого — відсутність у переважної маси населення майна (як рухомого, так і нерухомого) і цінних паперів, які б могли стати основою розвитку широкого спектра довірчих операцій. За часів Радянського Союзу десятиліття насаджувався певний стереотип поведінки індивіда, який обмежував накопичення майна, не говорячи вже про цінні папери, яких просто не було, і землю, яка не могла бути об’єктом купівлі-продажу.

В цих умовах були поширені операції щодо залучення в управління грошових коштів населення. їх популярність посилювалась бажанням населення хоч якось захистити свої доходи від знецінення в умовах гіперінфляції. Така »спеціалізація» довірчих товариств у поєднанні з недосконалістю правової бази і новизною цих операцій для населення створила сприятливі умови для широкомасштабних зловживань довірою наших громадян. Хвиля банкрутств довірчих товариств, яка пройшла по Україні, підтвердила цей факт і надовго сформувала негативний імідж трастовим компаніям та їх операціям.

З огляду на це уряд України вжив деяких заходів, що були спрямовані на посилення контролю за діяльністю довірчих товариств і захист інвесторів від зловживань з боку нечесних людей і шахраїв. Але цього було явно замало. Вирішальний напрям відновлення довіри населення до інституту довірчих товариств і забезпечення йому відповідного місця в системі небанківських фінансово-кредитних установ лежить у площині прийняття досконалих нормативних актів, що були б здатні створити нормальну правову базу для їх функціонування.

Перспектива розвитку трастових компаній у нашій країні, безсумнівно, є. Вона пов’язана не тільки з тими фундаментальними та об’єктивними процесами, що властиві ринковій економіці і знаходять своє вираження в розвитку відносин власності, підприємництва і зростання доходів населення, але й у специфіці умов, що складаються в Україні в перехідний до ринку період. До таких умов можна зарахувати поступовий розвиток ринку цінних паперів, зокрема, досить широке використання населенням приватизаційних цінних паперів. Становлення цього сектору фінансового ринку в умовах новизни даного явища для громадян нашої держави відкрило певний простір для діяльності довірчих товариств. Закінчення сертифікатної приватизації не згорнуло цю перспективу, бо в Україні продовжується процес приватизації. А дрібні і середні підприємства, що переходять у власність індивідуальних та колективних власників, потребують кваліфікованого управління, яке далеко не завжди можуть забезпечити нові господарі, котрі, як правило, не мають достатнього досвіду організації господарської діяльності в умовах ринку.

2.3. Правові аспекти діяльності трастових компаній в окремих країнах світу.

У світовій практиці відомі так звані чисті холдингові компанії. Вони мають тільки один вид основної діяльності — участь у капіталі й управлінні інших компаній. Як приклад можна назвати відому американську фірму «Ексон», до складу якої входить центральна холдингова компанія та ряд територіальних (можлива також наявність компаній на базі продуктового ринку або ринку, орієнтованого на спеціальну групу споживачів). Для другого типу холдингів характерним є, крім участі у капіталі, безпосереднє здійснення виробничої діяльності. Прикладом такого холдингу може бути товариство «Америкен Телефон енд Телеграф» (АТТ), яке має багато дочірніх фірм і займається самостійним виробництвом продукції. Можлива і складніша ситуація, коли у холдинг-компанію входять «чисті» холдинги і субхолдинги, які утримують акціонерні портфелі, а також виробничо-фінансові групи: мішані холдинги: акціонерні компанії, які безпосередньо здійснюють виробничо-збутову діяльність. Яскравим прикладом може бути структура італійського автомобілебудівного концерну ФІАТ, у якому основним є «чистий» холдинг «Італійське фінансове товариство». Він володіє контрольним пакетом акцій «мішаного» холдингу ФІАТ. У свою чергу, останній утримує контрольні пакети акцій субхолдингів і дочірніх акціонерних компаній типу «Альфа-Ромео».

Створення таких структур у своїй основі має на меті можливість збільшення автономності комерційної діяльності окремих структурних підрозділів при початковому інвестуванні холдингом дочірніх компаній, та майбутнє посилення контролю за використанням прибутку. Крім того, холдинг-компанії концернів виконують функцію управління активами через купівлю прибуткових та продаж неприбуткових підрозділів.

              Досвід розвинених країн свідчить, що холдингові компанії не обов’язково повинні володіти абсолютним контрольним пакетом акцій дочірніх компаній. Такий пакет може бути у межах 10% загальної кількості акцій з правом голосу. Це зв’язано, по-перше, з широкою дисперсією акцій, або наявністю великої кількості дрібних акціонерів; по-друге, з поступовим зростанням впливу на ту чи іншу компанію.

Очевидним є те, що для управління дочірньою компанією завжди достатньо 51% її акцій. Але на практиці можлива ситуація, коли контрольний пакет акцій є значно меншим. У деяких країнах залежно від ступеня впливу розрізняють окремі види акціонерних товариств. Наприклад, у Франції володіння компанією 10–50% акцій іншого товариства визначається як участь у володінні капіталом, а у випадках, коли пакет акцій становить понад 50%, то це вже буде філія. Якщо компанії підпадають під другий, третій, четвертий і п’ятий рівень впливу, то таку групу називають фінансовою. Ці групи можуть мати централізовану або децентралізовану систему прийняття рішень. Найвищий рівень централізації рекомендується для фінансових груп, що в них фірми виробляють однотипні товари або надають аналогічні послуги. Повна децентралізація рекомендується холдингам, які заінтересовані, насамперед, у вигідному інвестуванні різних галузей виробництва.

              Аналітична оцінка процесу створення та функціонування холдингових компаній у багатьох країнах дозволяє обґрунтувати їх реальні переваги у порівнянні з простою сукупністю підприємств. З метою сприяння кооперуванню підприємств, що корпоратизуються та приватизуються, а також зміцненню виробничих зв’язків між ними, в Україні передбачено створення холдингових компаній. Це господарський суб’єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного або більше) суб’єктів господарювання і здійснює відповідний контроль. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір є меншим за 51%, приймає Антимонопольний комітет України. Холдингові компанії також можуть бути дочірніми щодо інших холдингових компаній. Існують різноманітні шляхи створення холдингових компаній, а саме: заснування їх органами, вповноваженими управляти державним майном самостійно або разом з іншими засновниками; поглинання одного суб’єкта господарювання іншим (придбання контрольного пакета акцій) у процесі приватизації.

Для заснування холдингової компанії необхідно подати ряд документів: обґрунтування доцільності створення; перелік підприємств та їхніх структурних підрозділів, які пропонується перетворити на холдингову компанію, та проект статуту.

В Україні є ряд галузей, в яких не допускається створення холдингових компаній (торгівля товарами народного споживання та продукцією виробничо-технічного призначення, громадське харчування та побутове обслуговування, автомобільний транспорт).

Законодавчо заборонено створювати холдингові компанії для реалізації ними та дочірніми підприємствами взаємозамінних товарів, при тому що їхня сукупна частка на відповідному загальнодержавному або регіональному ринку перевищуватиме 35%.

Поглинання одного суб’єкта господарювання іншим не допускається, якщо:

а)суб’єкт господарювання, що поглинається, та холдингова компанія (або її дочірні підприємства) реалізують третім особам взаємозамінні товари (роботи, послуги) та їхня сукупна частка на відповідному ринку перевищує 35%;

б) холдингова компанія або будь-яке з її дочірніх підприємств є споживачем товарів (робіт, послуг), які виробляє суб’єкт господарювання, що поглинається, і частка цього суб’єкта на відповідному ринку перевищує 35%;

в) суб’єкт господарювання, що поглинається, здійснює збут товарів (робіт, послуг), які виготовляє холдингова компанія або будь-яке дочірнє товариство, і частка першого на відповідному ринку в момент поглинання перевищує 35%. Холдингова компанія, понад 25% акцій якої належать державі, не має права збувати продукцію дочірніх підприємств; передавати дочірнім підприємствам право на збут продукції інших дочірніх підприємств (крім експортних операцій); регулювати у будь-якій формі ціни на товари (роботи, послуги) дочірніх підприємств.

              Дочірнє підприємство не може володіти паями, акціями, іншими цінними паперами холдингової компанії у будь-якій формі. У разі, коли понад 50% активів холдингової компанії, що створюється, становлять фінансові активи (частки, акції, паї тощо), то до її статутного фонду, крім зазначених фінансових активів, може входити тільки те майно, яке безпосередньо необхідне для забезпечення функціонування апарату управління цієї компанії. Контрольні пакети акцій дочірніх підприємств, що передаються засновниками до статутного фонду компанії, не можуть перевищувати 30% відповідних статутних фондів цих підприємств. Така холдингова компанія має право здійснювати лише інвестиційну діяльність.

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ДОВІРЧИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ

3.1. Рецепція інституту довірчої власності в праві України.

Для розвитку довірчої діяльності в нашій країні став не стільки розвиток її фондового і фінансового ринків, скільки взятий Україною стратегічний курс на побудову в державі ринкових відносин. Саме в межах цього курсу в Україні з’являються і продовжують з’являтися і розвиватися раніше невідомі для нашої правової системи форми управління власністю і капіталами і, зокрема, інститути управління майном та довірчої власності, які безпосередньо пов'язані з можливістю здійснення на користь вигодонабувачів довірчих операцій.

Прихильники інституту довірчої власності намагаються обґрунтувати свою позицію шляхом знаходження в традиційних для України правових конструкціях подібних з інститутом трасту рис. Особлива увага в цьому плані приділяється інституту опіки. Однак, на погляд дисертанта, більш правильним для обґрунтування самої можливості рецепції інституту трасту в правову систему України було б порівняння інституту довірчої власності з таким інститутом обмеженого речового права як інститут оперативного управління, оскільки і право оперативного управління, і право довірчої власності відносяться до однієї і тієї ж

Відповідно до чинного законодавства операції з довірчого управління майном здійснюють довірчі товариства. їх діяльність регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. "Про довірчі товариства".

Відповідно до цього нормативно-правового акта довірче товариство — це товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку ді­яльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Учасники довірчого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками в статутний фонд, а у разі недостатності цих сум — додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника.

Таким чином, особливістю довірчого товариства є предмет його діяльності, а також те, що розмір додаткової відповідальності учасників товариства у вигляді визначення кратності до внеску учасника визначається безпосередньо у законодавстві. Майном довірителя є кошти, цінні папери і документи, що засвідчують право власності довірителя.

Учасники довірчого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до статут, фонду, а за недостатності цих сум - додатково належним їм майном у 5-кратному розмірі до внеску кожного учасника. Установчий договір довірчого товариства має передбачати домовленість про відповідальність за зобов'язанням перед комерційним банком та довірителями майна. Якщо засновники довірчого товариства не здійснюють протягом З місяців після реєстрації товариства внесок до його статут, фонду, комерційний банк припиняє ведення рахунків цього товариства. Фінансовий стан засновників довірчого товариства (крім фізичних осіб) у разі їх спроможності здійснювати внески до статут, фонду перевіряється аудитором (аудиторською фірмою). Довірче товариство має розрахунковий рахунок у ко­мерційному банку, що здійснює довірчі операції та забезпечує відповідальність за зберігання власних коштів і майна довірителів. Відносини між. товариством і комерційним банком визначаються угодою, яка має відповідати типовому договору, що затверджується Фондом держмайна України та Нацбанком України. Послуги, які довірче товариство надає довірителям майна, називаються довірчими операціями. Від імені довірчого товариства довірчі операції здійснюють його учасники — довірені особи. Вони особисто виконують свої зобов'язання перед довірителями майна. Вартість майна не повинна сумарно перевищувати частки довір, особи у статут, фонді товариства.