Правове регулювання часу відпочинку

час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи і йому не виплачувалася заробітна плата у зв'язку з перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати, яка передбачена ст. 25 Закону України «Про відпустки»,за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного, а у разі, якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу, до досягнення дитиною 16-річного віку. Не зараховується до стажу час участі працівника у страйку, визнаного судом незаконним. Проте Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено, що участь працівника у законному страйку не перериває стажу, який дає право на відпустку;

час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти при умові, що передувало вступу на роботу на підприємство. Статтею 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» передбачено, що випускникам професійно-технічних навчальних закладів денної форми навчання, які навчалися 10 і більше місяців, надається оплачувана відпустка протягом перших трьох місяців роботи. Тим же випускникам, які навчалися на денній формі навчання менше ніж 10 місяців, час навчання зараховується до трудового стажу, що дає право на щорічну основну відпустку;

час навчання новим професіям осіб, вивільнених з підприємств у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників.

      Крім стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, Закон України «Про відпустки» регулює порядок обчислення стажу, який дає право на щорічну додаткову відпустку. Статтею 9, зокрема, передбачено, що до такого стажу зараховується:

час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для цієї категорії працівників законодавством, колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Якщо ж у «Списку виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» зазначено - «постійно зайнятий» або «що постійно працює», то до стажу, який дає право на додаткову відпустку для цієї категорії працівників, зараховуються лише ті дні або той час, коли працівник був зайнятий уцих умовах повний робочий день;

час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

час роботи вагітних жінок, які на підставі медичного висновку переведені в порядку, передбаченому ст. 178 КЗпП України на роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів.

      Інші не передбачені законодавством періоди роботи не можуть зараховуватися до стажу роботи, який дає право на щорічні додаткові відпустки.

      У випадку переведення працівника на роботу на інше підприємство, за умови, що він повністю або частково не використав щорічну основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, який дає право на такі відпустки, зараховується час, який не був ним використаний для відпустки за попереднім місцем роботи²⁰.

      Щорічні основна і додаткова відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються після закінчення шести місяців безперервної роботи на певному підприємстві.

      У тому випадку, коли працівнику щорічні основна та додаткова відпустка надається до закінчення шести місяців, їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Однак Законом України «Про відпустки» передбачено певні категорії працівників, яким щорічна відпустка повної тривалості надається до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік за їхнім бажанням.

      До них належать:

жінки, яким щорічна відпустка надається перед відпусткою по вагітності та пологах або після неї;

жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

інваліди незалежно від причини інвалідності та групи інвалідності, які визнані такими згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії у встановленому законодавством порядку;

неповнолітні, які до початку відпустки не досягли 18 років;

чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці по вагітності та пологах;

особи, звільнені після проходження строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби, за умови, що вони працевлаштувалися не пізніше трьох місяців після звільнення, не враховуючи часу переїзду до постійного місця проживання;

сумісники, які використовують відпустку на роботі за сумісництвом одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

працівники, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєднати відпустку до відпустки у зв'язку зі складанням іспитів, заліків, написанням дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

працівники, які звільнилися з попереднього місця роботи у зв'язку з переведенням на іншу роботу або у зв'язку з переходом на виборну посаду і не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну відпустку та не одержали за неї грошової компенсації;

працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного чи амбулаторно-курортного лікування;

батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

      Інші категорії працівників, яким щорічна відпустка може надаватися повної тривалості до закінчення шести місяців роботи на підприємстві, передбачаються спеціальним законодавством, колективним чи трудовим договором.

      Право працівника на щорічну відпустку повної тривалості до закінчення шести місяців роботи означає, що йому така відпустка може бути надана у будь-який час роботи, в тому числі і до закінчення шести місяців. Зокрема, Законом України «Про професійно-технічну освіту» передбачено право випускників професійно-технічних училищ, які навчалися більше 10 місяців, на отримання відпустки повної тривалості після 3 місяців роботи.

      Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина не менше 12 календарних днів для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотньому напрямку. За наявності двох або більше дітей такого віку така відпустка надасться окремо для супроводження кожної дитини.

      Щорічні відпустки за наступні роки роботи надаються працівнику у будь-який час відповідного робочого року згідно з графіком відпусток. Цей графік затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим предствником). Якщо первинна профспілкова організація відсутня на підприємстві, то графік погоджується з іншим уповноваженим на представництво органом найманих працівників²¹.

      Законодавством визначено певний порядок та умови складання графіка відпусток. Зокрема, при його розробці необхідно враховувати інтереси виробництва, а також особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Крім того, законодавство встановлює перелік категорій працівників, яким відпустки надаються у зручний для них час, що теж має бути враховано мри складанні графіка. Це передусім: неповнолітні, інваліди, жінки перед відпусткою по вагітності та пологах; жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; одинока мати (батько), яка виховує дитину без батька (матері); опікуни, піклувальники або інші самостійні особи, які виховують дітей віком до 15 років без батьків; дружини (чоловіки) військовослужбовців; ветерани праці та особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветерани війни та особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

      Право працівника на відпустку у зручний для нього час означає обов'язок роботодавця надати відпустку працівнику у період, коли він бажає, враховуючи при цьому інтереси виробництва.

      Закон також визначає перелік категорій працівників, яким відпустка надається у визначений період часу. Так, керівникам, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам та спеціалістам закладів освіти, які передбачені Законом України «Про освіту», щорічні відпустки повної тривалості надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу. Працівникам, які навчаються у закладах освіти без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.

      Особам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх або заочних школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані ними до початку навчання у цих закладах освіти.

      Творчим працівникам театрів відпустки повної тривалості надаються в літній період на кінець театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.

      Якщо працівник має право на щорічні основну та додаткову відпустки, то вони можуть надаватися як одночасно, так і окремо. Загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпустки не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, які працюють на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів. У тих випадках, коли працівник має право на щорічні додаткові відпустки за декількома підставами, то йому надається лише одна додаткова відпустка, за підставою, яку він сам обирає. Це правило не застосовується, якщо у Списку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р., конкретна професія чи посада позначена спеціальним значком. У цих випадках щорічні додаткові відпустки надаються за кількома підставами.

      Працівник має право вимагати перенесення відпустки на інший період, ніж це передбачено графіком відпусток, у разі, якщо роботодавець не повідомив працівника про дату її початку не пізніше ніж за два тижні. При цьому бажано, щоб працівник повідомлявся про час настання відпустки у письмовому вигляді під розписку. Це дозволило б у випадку виникнення спору з цього приводу, розглядати письмове попередження як доказ правомірності чи неправомірності вимог працівника.

      Перенесення відпустки на вимогу працівника передбачено також при несвоєчасній виплаті роботодавцем заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки. Відповідно до ч. З ст. 115 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути оплачена не пізніше ніж за три дні до її початку²². Однак в умовах економічної кризи і відсутності коштів на оплату праці, у тому числі на оплату відпусток, вимога цієї норми не завжди дотримується. Несвоєчасну оплату відпустки необхідно у таких випадках трактувати як порушення прав працівника на заробітну плату з усіма негативними наслідками для роботодавця.

      Вважається, що вимога працівника про перенесення щорічної відпустки на інший період повинна бути висловлена ним у письмовій формі.

      Зазначені випадки перенесення щорічної відпустки можна розглядати як спосіб захисту порушеного права працівника на відпустку і як своєрідну відповідальність роботодавця за незабезпечення цього права.

      Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або її тривалість продовжена у таких випадках, передбачених законодавством:

тимчасова непрацездатність працівника;

виконання працівниками державних або громадських обов'язків, якщо на час їх виконання згідно з законодавством він підлягає звільненню від основної роботи зі збереженням заробітної плати;

настання строку відпустки по вагітності та пологах;

збіг щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

      У випадках, коли зазначені обставини настають до моменту падання щорічної відпустки, вона переноситься на інший період, а якщо ці обставини настали в період перебування працівника у відпустці, то тоді за письмовим зверненням працівника відпустка продовжується на термін тривалості таких обставин.

      Закон України «Про відпустки» надає право роботодавцю за власною ініціативою переносити відпустку на інший період, якщо надання відпустки у раніше передбачений період може несприятливо позначитись на нормальному ході роботи підприємства. При цьому таке перенесення допускається за наявності на це письмової згоди самого працівника, а також воно має бути погоджене з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Перенесення відпустки допускається за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана у поточному робочому році.