Право інтелектуальної власності в Україні

Східноєвропейський  університет

економіки і менеджменту 

Кафедра «ПРАВОЗНАВСТВО» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота

з дисципліни «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ» 

Право інтелектуальної  власності в Україні 
 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Черкаси, 2011 
 

Список використаних джерел 24 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      Інтелектуальна  власність у широкому розумінні  означає закріплені законом права  на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

      Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

      Для людини характерні два види творчості - художня і технічна. Результатом  художньої творчості є літературні  і художні твори. Результатом  технічної творчості - винаходи, торговельні  марки, комерційні таємниці тощо.

      Результати  художньої творчості використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду. Результати ж технічної  творчості застосовуються переважно  у сфері виробництва товарів  і надання послуг. Вони сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг.

      Об'єктом  власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття і види об’єктів інтелектуальної власності

1.1. Поняття інтелектуальної власності

      Поняття інтелектуальної власності у  світовій правовій системі з'явилося  не так давно. Наприкінці минулого століття було підписано Паризьку конвенцію  по охороні промислової власності (23 березня 1883 р.). За станом на 9 квітня 1995 р. учасниками цієї конвенції були 152 держави світу. В 1891 р. досягнуто Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію знаків. Трохи раніше було укладено Бернську конвенцію по охороні літературних і художніх творів 1886 р. Але міжнародне співробітництво в галузі охорони прав на результати творчої діяльності почало особливо активно розвиватися в XX столітті. В 1925 році було укладено Гаагську угоду про міжнародне депонування промислових зразків. Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію було підписано в 1958 р. В 1961 р. була підписана Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів). Було підписано також багато інших міжнародних договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах світоучасницях названих та інших договорів.

      Наявність багатьох міжнародних конвенцій, договорів, угод тощо в галузі правової охорони  результатів творчої діяльності не сприяла їх ефективній охороні. Мали місце розбіжності, неоднакові підходи, різне тлумачення одних і тих  самих понять. Іншими словами, настала гостра потреба в координації, в узгоджених силах, в об'єднанні зусиль для досягнення необхідної правової охорони. Тому в шестидесятих роках виникла ідея створити окрему організацію, яка б певним чином координувала регулювання правової охорони в цій галузі, передбаченої численними міжнародними договорами. Виникненню цієї ідеї передувало підписання уже згадуваної Паризької конвенції по охороні промислової власності і Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів. Кожна з цих Конвенцій передбачала створення секретаріату, який називався «Міжнародне бюро». Обидва ці секретаріати були об'єднані в 1893 р. Цей об'єднаний секретаріат виступав послідовно під різними назвами, остання з яких була «Об'єднані міжнародні бюро по охороні інтелектуальної власності».

      В даний час у зв'язку з загальним  розвитком міжнародного економічного і культурного співробітництва  помітний розвиток тенденції зміцнення  міжнародних організацій саме в  галузі науково технічної і гуманітарної діяльності. Ця тенденція характеризується:

      - розширенням і зміцненням міжнародно правового співробітництва держав, залученням все більшої кількості учасників, особливо країн, що розвиваються;

      - бажанням удосконалити і модернізувати структуру уже існуючих організацій, привести їх у відповідність із структурою інших учасників міжнародних організацій;

      - якісною зміною співробітництва, що проявляється в підвищенні ефективності матеріально правових норм;універсалізацією окремих міжнародних союзів;підвищенням їх ролі в системі міжнародних організацій і перетворенням в спеціалізовані установи ООН.

      Саме  ці фактори зумовили потребу у  створенні спеціальної міжсоюзної організації, яка б об'єднувала зусилля  у цьому напрямі.

      З цією метою було скликано Стокгольмську  дипломатичну конференцію державчленів Паризького і Бернського союзів. На цій конференції в червні липні 1967 р. було розроблено і прийнято конвенцію, яка заснувала нову міжнародну організацію.

      14 липня 1967 р. в Стокгольмі було  підписано конвенцію під назвою  «Конвенція, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності». Ця конвенція набула чинності в 1970 р., а в грудні 1974 р. вона набула статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

      Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) поставила перед собою таку ціль:

      - сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, відповідних випадках, у взаємодії з будь якою іншою міжнародною організацією;

      - забезпечити адміністративне співробітництво між Союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

      Відповідно  до цієї Конвенції до інтелектуальної власності належать права на:

• літературні, художні та наукові твори;
• виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;
• винаходи у сферах людської діяльності;
• наукові відкриття;
• промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
• захист від недобросовісного суперництва;
• усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

      Таким чином поняття інтелектуальної  власності було узаконено в міжнародно-правовій практиці. Оскільки колишній Радянський Союз також підписав згадану. Конвенцію, то це поняття появилося і в радянському законодавстві. 
 
 
 

1.2. Види об’єктів інтелектуальної власності

      Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяльності. Межі творчої  діяльності людини практично не визначені. Немає такої сфери людської діяльності, щоб там не можна було проявити творчості. Творче начало властиве людині від народження, але одним дано більше, іншим менше. Творчість - це діяльність, в результаті якої народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно історичною унікальністю.

      Творчість властива тільки людині. Природа розвивається, але не творить, хоч інколи природою створюється справжні шедеври. Проте, то не усвідомлена творчість, яка  властива людині. Творчість складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив та іншими факторами, які передбачити важко.

      Творити в широкому значенні цього слова означає створювати щось нове, тобто таке, чого раніше взагалі не було. Проте, термін «творчість» вживається й в іншому, в спеціальному значенні. В цьому значенні творчість - це не будь яка робота, а лише усвідомлена творча діяльність. Вона характерна тим, що результатом цієї діяльності утворюється якісно нове.

      Набір виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності - є авторське право. Воно є ключовою галуззю права інтелектуальної власності та історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва. Нині авторське право поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

      Авторське право не може використовуватись  для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. Іншими словами, якщо ви придумали новий  та зручний спосіб зав'язування шнурків  на взутті, новий спосіб приготування яєчні або новий склад розчину для надування мильних пузирів і видали брошуру, у якій було описано ці способи - то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайдені вами способи та речовину.

      Одним із типів прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу - є суміжні права.

      Згідно  Закону України "Про авторське  право та суміжні права", об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:

• виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
• фонограми, відеограми;
• передачі (програми) організацій мовлення ^[1].

      Згідно  із Римською конвенцією строк охорони  суміжних прав має складати щонайменше 20 років починаючи з останнього дня року, у якому відбулося виконання, було здійснено запис фонограми або було вперше сповіщено передачу мовлення.

      Згідно  із Угодою щодо торгових аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) права виконавців та виробників фонограм охороняються протягом щонайменше 50 років починаючи із останнього дня року, у якому відбулося виконання або було здійснено запис фонограми, та протягом щонайменше 20 років, починаючи з останнього дня року, коли було вперше сповіщено передачу мовлення.

      В Україні суміжні права на усі  види об'єктів (виконання, фонограми, передачі мовлення) охороняються протягом 50 років  від дати першого запису виконання, першого опублікування або запису фонограми та першого публічного сповіщення передачі мовлення. Закінчення речинців захисту настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені законодавством строки захисту.