Поняття, види та форми угод. Умови дійсності угод

Дієздатний учасник  угоди, який знав або повинен був  знати про недієздатність свого  контрагента, повинен відшкодувати недієздатній особі понесені нею  видатки, втарту або пошкодждення майна (ст. 51 ЦК України).

Угоди, укладені частково і обмежено дієздатними особами, можуть бути визнані недійсними за позовом їх батьків, усиновителів, піклувальників. У випадку визнання угоди недійсною  наступають такі самі правові налідки, що і при недійсності угоди, укладеної  з неповнолітнім до 15 років (ст.ст. 53, 54 ЦК України).

Правила ст.ст 51, 53, 54 ЦК України про недійсність  угод не поширюються на угоди, які  укладаються неповнолітніми (до 15 і  від 15 до 18 років) відповідно до норм ст.ст. 13, 14 ЦК України, а також на дрібні побутові угоди (купівля хліба та інших продуктів у магазині), що укладаються особами, визнаними  обмежено дієздатними внаслідок  зловживання спиртними напоями  або наркотичними засобами.

Якщо угода укладена громадянином (хоч і дієздатним), який у момент її укладання був  у такому стані, що не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною  за позовом цього громадянина.

Для визначення такого стану на момент укладання угоди  суд повинен призначити судово - психіатричну експертизу.

У випадку визнання угоди недійсною застосовуються ті самі наслідки, що й при укладанні  угод особами, визнаними недієздатними, неповнолітніми до 15 років, частково і  обмежено дієздатними (ч. 2, 3 ст. 55 ЦК України).

5. Зміст угоди.

Зміст угоди визначається змістом волі сторін, а має відповідати  змістові норм права. Інакше кажучи, у  будь-якому випадку, коли воля сторін в угоді не збігається із змістом  правових норм, є підстави говорити про те, що дана угода суперечить вимогам права, а отже, є протизаконною.

Законодавець виділяє  в окрему групу протизаконні угоди  і передбачає особливі наслідки їхньої недійсності (ст. 49 ЦК України). Для них  є характерними такі ознаки:

А. Вчинення їх об"єктивно  призводить до порушення інтересів  держави і суспільства в цілому. Зрозуміло, що недотримання правової норми  при укладенні угоди що не означає  порушення інтересів держави  і суспільства. У даному випадку  йдеться про недотримання нормативних  актів, які визначають соціально-економічні основи нашої держави і суспільства.

Б. Така угода характерезується суб"єктивним наміром сторін порушити закон. Вона укладається з метою, яка завідомо суперечить інтересам  держави і суспільства. Для недійсності  цих угод необхідно встановити вину сторін (або принаймі однієї) у формі  умислу.

У випадку виконання  угоди сторонами на прибуток держави  стягується все одержане ними за угодою, тобто має місце бесплатне (примусове) вилучення майна у власність  держави.

Можливі ситуації, коли при наявності умислу сторін угода не виконана або виконана однією стороною чи при умислі однієї із сторін виконана повністю або частково. В  усіх зазначених випадках було б несправедливим застосування вилучення майна у  власність держави у повному  обсязі. У зв"язку з цим законодавець передбачає різні правові наслідки недійсності протизаконної угоди  залежно від наявності чи відсутності  вини (умислу) сторін і від того, ким  і в якій мірі виконано угоду:

А. При наявності  умислу сторін угода не виконана. Вона визнається недійсною без застосування цивільно-правових санкцій.

Б. При наявності  умислу сторін угода виконана однією стороною. З другої сторони стягується на користь держави все одержане нею і все, що вона зобов"язана  виконати на користь пешої сторони.

В. При наявності  умислу однієї з сторін все одержане нею за угодою повертається другій стороні, а одержане останньою або  те, що вона повинна виконати на користь  свого контрагента, стягується на користь  держави. Інаукше кажучи, сторона, яка  діяла не навмисно, поновлюється у  попередньому стані. А до сторони, яка  діяла навмисно, застосовується така санкція, як вилученя майна на користь  держави.

Майнові санкції, передбачені  ст. 49 ЦК України, завжди застосовуються до угод за участю організацій і  громадян.

Укладання угод, що не випливають із статутної діяльності юридичної особи, є порушення  її спеціальної правоздатності. Такі угоди в літературі називаються позастатутними і не охороняються законом.

6. Єдність (відповідність) волі й волевиявлення.

Важливим елементом  угоди є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення. Наявність угоди сівдчить про те, що обидва учасники бажали укласти угоду і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для угоди, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання укласти угоду відсутні. Така угода не може охоронятися законом. При цьому розходження між внутрішньою волею і волевиявленням може виникнути передусім у випадках, коли угода укладається під впливом насильства.

Насильство - фізичний або психічний вплив на особистість учасника угоди або його близьких з метою спонукання до укладання угоди. Особа, яка укладає угоду під впливом насильства, фактично позбавляється можливості виявити власну волю. Її воля замінюється волею насильника. Вона стає засобом виразу його волевиявлення.

Застосування погрози - це вплив на чужу волю під загрозою заподіяння майнової або немайнової шкоди. На відміну від випадків укладання угоди під впливом насильства тут потерпілий виражає свою волю, але оскільки це відбувається під впливом погрози, то вона не збігається зі справжнім його бажанням. Таким чином, і у цій угоді є розходження між справжньою, внутрішньою волею особи та її волевиявленням. Погроза може бути підставою для визнання угоди недійсною, коли обставини, які мали місце на момент укладання угоди, свідчать, що відмова учасника угоди від її укладання могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Угода з недоліками волі має місце і тоді, коли вона укладається у зв"язку з тим, що одна сторона умисно вводить в оману іншу, повідомляючи її про факти, які не відповідають дійсності. Обман має місце і тоді, коли одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди.

Можливі випадки, коли громадянин повинен укласти угоду  на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин. Для характеристики таких угод важливі дві ознаки:

а) економічна невигідність для однієї із сторін, тобто угода  укладається не на еквівалентних  підставах;

б) збіг тяжких обставин для однієї із сторін в угоді або  для її родичів та інших близьких осіб (крайня нужденність, хвороба тощо).

При недійсності  угод потерпіла сторона вправі вимагати поновлення у попередньому стані. Друга  сторона такого права не має, оскільки вчинила протиправні, виновні дії. Застосовуючи насильство, погрозу тощо, вона тим самим порушила інтереси і права свого контрагента  за угодою і притягується до цивільної  відповідальності. До неї застосовуються майнові санкції і все передане нею контрагенту за угодою або  належне їй від контрагента звертається  у доход держави.

Крім того, друга  сторона відшкодовує потерпілому  понесені ним витрати, втрату або  пошкодження його майна, тобто збитки, зв"язані з укладенням недійсної  угоди.

Іноді особи, укладаючи  угоду, не мають справжнього уявлення щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під впливом неправельних уявлень, тобто, якби сторонам було відомо про справжній стан речей, вони не уклали б таку угоду. Вона є дефектною.

Відсутність справжнього  про те чи інше явище життя або  природи прийнято назвати помилкою. У даному випадку під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною суб"єкта угоди, предмета або інших істотних умов угоди, що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підстава вважати, що в іншому разі угоду не було б укладено. Враховуючи це, законодавець передбачив, що угода, укладена внваслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною (ст. 56 ЦК України). Тут мається на увазі не будь-яка помилка, а лише та, яка має істотне значення. Встановлювати істотність помилки має право суд.

Під помилкою, що має  істотне значення, як зазначалося  вище, слід розуміти помилку щодо істотних умов угоди (ст. 153 ЦК України). Судова практика виходить з того, що помилка, яка  стосується мотивів укладання угоди, не веде до визнання її недійсною.

Право вимагати визнання угоди недійсною належить стороні, кяа діяла під впливом помилки. Проте під впливом помилки  можуть перебувати обидва учасники угоди.

Якщо угоду визнано  недійсною, то сторони поновлюються у попередньому стані (двостороння  реституція), а при неможливості поверненя одержаного в натурі - відшкодовується його вартість.

7. Мнимі і удавані угоди.

Особи, які укладають  угоду, намагаються досягти певного  правового результату: набуття, припинення або зміни цивільних прав. Практиці відомі випадки, коли сторони не бажають  укладати угоду і не переслідують винекнення певних юридичних наслідків, хоча зовні виражають таку волю. Це так звані мнимі угоди (ч. 1 ст. 58 ЦК України), коли є волевиявлення, в основі якого немає справжньої волі укласти угоду. Оскільки різні  форми волевиявлення є лише засобами виразу об"єктивно існуючої волі, то, очевидно, що при відсутності  справжньої волі на укладені угоди  таке волевиявлення є неповноцінним  і не має юридичного значення. У  зв"язку з цим ч. 1 ст. 58 ЦК України  відносить мнимі угоди до недійсних.

Мнимі угоди мають  різні цілі, в тому числі і протизаконні (наприклад, один громадянин укладає  з іншим угоду, щоб приховати  своє майно від описування). Бувають  випадки, коли мнима угода укладається  у зв"язку з обставинами, далекими від порушення законів (наприклад, громадянин укладає мниму угоду  продажу свого майна, щоб створити у своїх родичів враження про  відсутність у нього майна). Проте  слід пам"ятати, що всі мнимі угоди  є недійсними незалежно від мети укладання.

Якщо сторони  не вчиняють ніяких дій по вчиненню мнимої угоди, суди поставляють рішення  тільки про визнання таких угод недійсними без застосування будь-яких наслідків.

Мнимі угоди слід відрізняти від удаваних, тобто вчинених з метою приховання вчинення іншої угоди. Учасники удаваної угоди намагаються досягти певного правового результату, замаскувавши справжні наміри, зовні виражаючи волю, що не віповідає юридичним наслідкам, настання яких вони насправді бажають.

Слід розрізняти угоду, яка приховує іншу, і угоду, яку приховують. У першій є волевиявлення  без відповідності внутрішньої  волі. Оскільки головним елементом  угоди є воля, то волевиявлення  без справжньої внутрішньої волі не набуває правового значення. Як зазначилося вище, така угода є  недійсною. Ось чому необхідно застосовувати  правила, що регулюють саме угоду, яку  сторони справді мали на увазі (ч.2 ст. 58 ЦК України).

Найчастіше удавана  угода укладається з метою  приховання протизаконної. У цьому  випадку суд постановляє рішення  про визнання угоди недійсною  із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку сторони  справді мали на увазі.

Про те трапляються  випадки коли удавана угода приховує правомірну.

Наприклад, громадянин бажає подарувати іншому майно, але  з якихось міркувань не хоче, щоб  про це було відомо близьким. Тому він  укладає удавану угоду купвілі-продажу, хоча покупна ціна йому не сплачується. Майно переходить на користь іншого громадянина безоплатно, тобто виникають  відносини із договору дарування, який є законним.

8. Нікчемні і заперечні угоди.

У цивільному законодавстві  поряд з зазначено вище класифікацією  угод, передбачено також іншу, в  основі тако покладено таку ознаку, як ступінь недійсності. Відповідно розрізняють угоди: абсолютно недійсні, або нікчемні; вілносно дійсні, або заперечні.

Нікчемні угоди. Їхню недійсність визначено безпосередньо у правовій нормі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від пред"явлення позову і рішення суду або арбітражу. Суд та арбітражний суд зобов"язані констатувати факт недійсності угоди, незважаючи на бажання сторін, і за власною ініціативою застосувати статті ЦК України, що передбачають певні види нікчемних угод.

До нікчемних  належать угоди:

а) укладені з порушенням обов"язкової нотаріальної або  простої письмової форми (ст.ст. 46.47 ЦК України);

б) укладені неповнолітніми, які не досягли 15 років (ст. 51 ЦК України);

в) укладені громадянами, визнаними недієздатними (ст. 52 ЦК України);

г) укладені з метою, яка суперечить інтересам держави  і суспільства (ст. 49 ЦК України);

д) юридичних осіб, що суперечать їхнім цілям (ст. 50 ЦК України);

е) мнимі та удавані  угоди (ст. 58 ЦК України).

Заперечні угоди. Деякі угоди з дефектами суб"єктивного складу волі все ж таки породжують права і обов"язки сторін, а отже є дійсними. Проте їхня дійсність є нестійкою, нестабільною, оскільки законодавець наклав право відповідним особам заперечувати угоди у суді або арбітражі, а тому вони можуть бути визнані недійсними. Тому й називаються вони відносно дійсними, або заперечними. До них належать угоди укладені:

а) неповнолітніми віком від 15 до 18 років (ст. 53 ЦК України);

б) громадянами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання  спиртними напоями або наркотичними речовинами (ст. 54 ЦК України);

в) громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій (ст. 55 ЦК України);

г) внаслідок помилки (ст. 56 ЦК України);

д) внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди  представника однієї сторони з другою або збігу тяжких обставин (ст. 57 ЦК України).

Угода, визнана  недійсною, вважається такою з моменту  її укладання (ст. 59 ЦК України). Це правило  поширюється на всі недійсні угоди, у тому числі й ті, визнання недійсності  залежить від волі заінтересованих  осіб: потерпілих, державних і громадських  організацій.

Наприклад, угода  купівлі-прдажу, укладена під впливом  погрози, набуває належної юридичної  сили. Проте за позовом особи, що уклала її під впливом погрози, вона визначається недійсною не з моменту  пред"явлення позову і не з  моменту встутпу судового рішення  у законну силу, а з моменту  її укладання.

Законодавець допускає виключення з цього правила, а  саме: якшо із самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визначається недійсною і припиняється на майбутнє (ч. 2 ст. 59 ЦК України). Виходячи з цього  правила, угода визнається недійсною  з моменту вступу судового рішення  у законну силу. Вона може бути визнана  недійсною повністю або недійсними визнаються її окремі частини. При цьому  недійсні частини угоди не тягнуть  за собою надійності інших частин, оскільки можна припустити, що угоду  було б укладено і без включення  недійсної її частини (ст. 60 ЦК України). Питання про визнання цих частин угоди недійсними вирішується за загальними правилами визнання угод недійсними.