Поняття та види правочинів

У науці цивільного права  існують і більш детальні класифікації правочинів, наприклад, законні та протизаконні, строкові та безстрокові, усні (вербальні) та письмові (літеральні), внутрішні та зовнішньоекономічні, розпорядчі та зобов'язальні тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.Особливості  вчинення правочинів особами, які не досягли 14 років.

 

Цивільна дієздатність (правочиноздатність) осіб, які не досягли 14 років, обмежується правом самостійно здійснювати дрібні побутові правочини (ч. 1 ст.31 ЦК).

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня  особа), має право:

1) самостійно вчиняти  дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє  побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному  розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті  немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Правочин, який вчинено  малолітньою особою за межами її цивільної  дієздатності, може бути згодом схвалений  її батьками (усиновлювачами) або одним  з них, з ким вона проживає, або  опікуном.

Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

У разі відсутності схвалення  правочину він є нікчемним.

На вимогу заінтересованої  особи суд може визнати такий  правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.

 

Якщо правочин з малолітньою  особою вчинила фізична особа  з повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути особам все те, що вона одержала за таким  правочином від малолітньої особи.

Дієздатна сторона зобов'язана  також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони. Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

 

Якщо обома сторонами  правочину є малолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. У разі неможливості повернення майна відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка.

У разі вчинення неповнолітньою особою правочину з малолітньою  особою настають наслідки, встановлені  частиною третьою статті 222 ЦК.

 

Межі цивільної дієздатності (правочиноздатності) неповнолітніх, що не досягли чотирнадцяти років, обмежуються правом самостійно здійснювати дрібні побутові правочини (див. коментар до ч.і ст. 31 ЦК).

Ґрунтуючись на цьому, ч. 1 ст. 221 ЦК визначає наслідки порушення цієї вимоги. Зокрема, вона передбачає, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним із них — тим, з ким дитина проживає (якщо батьки живуть окремо), або опікуном.

Схвалення можливе як у активній (шляхом заяви про схвалення), так і в пасивній формі. Причому перевага у ЦК надається пасивному схваленню: правочин вважається схваленим, якщо батьки (усиновлювачі або опікун), дізнавшись про вчинення правочину малолітнім, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

 

У разі відсутності схвалення дій  малолітньої особи, правочини, які  вчинені нею, є недійсними. Для визнання такого правочину недійсним, необхідно:

1) щоб хоча б однією з його  сторін виступала особа, яка не досягла чотирнадцяти років;

2) щоб правочин виходив за  межі дрібного побутового;

3) щоб було відсутнє схвалення  дій малолітнього з боку осіб, вказаних у ч. 1 ст. 221 ЦК.

Наслідки визнання договору, вчиненого  малолітнім, відрізняються залежно від того, хто є його контрагентом — особа з повною дієздатністю, особа частково дієздатна чи особа недієздатна.

 

Якщо правочин з малолітньою  особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то має місце двостороння реституція. При цьому фізична особа з повною цивільною дієздатністю зобов'язана повернути батькам (усиновлювачам) або опікуну малолітнього все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи. У свою чергу, батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

 

Поверненням у первісний  стан відносини сторін вичерпуються у випадку, якщо дієздатна особа доведе, що не знала про вік другої сторони. Проте, якщо буде встановлено, що у момент вчинення правочину дієздатна особа знала або могла знати про вік другої сторони, то вона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину.

 

Якщо обома сторонами  правочину є малолітні особи, ст. 221 ЦК передбачає двосторонню реституцію: кожна зі сторін правочину зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. При цьому наявність чи відсутність вини самого малолітнього, його батьків (усиновлювачів) або опікуна до уваги не береться — досить самого факту укладення та виконання такого правочину. Але вина батьків (усиновлювачів) або опікуна набуває юридичного значення у тому разі, коли повернення майна неможливе. Тоді відшкодування вартості майна, переданого за правочином одним малолітнім іншому, провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо суд встановить, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було його предметом, сприяла винна поведінка цих осіб.

Якщо неповнолітня особа  вчинила правочин з малолітньою  особою, то має місце двостороння реституція, але з можливістю субсидіарного залучення до участі у відшкодуванні збитків батьків (усиновлювачів) або піклувальника (див. коментар до ч. З ст. 222 ЦК).

На вимогу заінтересованої  сторони правочин, вчинений малолітнім, може бути визнаний судом дійсним, але за умови, що він вчинений на користь малолітнього. Вимоги про визнання такого правочину дійсним можуть пред'являти батьки (усиновлювачі), опікуни, особи, що не досягла чотирнадцяти років, або дієздатна сторона правочину.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Це пояснюється тим, що малолітні особи ще не можуть повною мірою оцінювати свої дії і керувати ними, а тому не можуть визнаватися винними і нести відповідальність за правопорушення. Відповідальність за дії малолітніх покладається на їх батьків, усиновлювачів, опікунів, винних у нездійсненні належного нагляду за діями малолітнього чи неналежному вихованні дітей. Батьки, усиновлювачі, опікуни малолітніх осіб можуть бути звільнені від відповідальності, якщо доведуть, що зобов'язання було порушене чи шкода заподіяна не з їх вини (ст.ст.31, 1178 ЦК).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3.Вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності.

Неповну цивільну дієздатність мають неповнолітні особи, тобто особи віком від 14 до 18 років (ст.32 ЦК).

Крім правочинів, передбачених ст.31 ЦК, вони можуть:

1) самостійно  розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно  здійснювати права на результати  інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником  (засновником) юридичних осіб, якщо  це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи,

4) самостійно  укладати договір банківського  вкладу (рахунку) та розпоряджатися  вкладом, внесеним такою фізичною  особою на своє ім'я (грошовими  коштами на рахунку). Проте, якщо  грошові кошти, внесені у фінансову установу на її ім'я іншими особами, неповнолітня особа може розпоряджатися ними за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 ЦК.

Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

Якщо обома сторонами  недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

 

Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.

Особи у віці від 14 до 18 років цивільно-правові правочини можуть укладати, за загальним правилом, лише зі згоди своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Однак у випадках, передбачених у законі, неповнолітні у віці від 14 до 18 років можуть здійснювати деякі цивільно-правові дії самостійно (укладати дрібні побутові правочини, робити внески у кредитні установи і розпоряджатися ними, укладати правочини, пов'язані з розпорядженням заробітною платою або стипендією вчиняти дії щодо здійснення авторських або винахідницьких прав (див. коментар до ст. 32 ЦК). Проте будь-який укладений неповнолітніми правочин може набути юридичного значення у випадку активного або пасивного схвалення його батьками (усиновлювачами) або піклувальником неповнолітнього (див. коментар до ст. 221 ЦК).

Відсутність згоди і  наступного схвалення батьків (усиновлювачів), піклувальників правочину, укладеного неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, є підставою для визнання судом такого правочину недійсним за позовом заінтересованих осіб (батьків, усиновлювача, піклувальника). У випадку, якщо такий позов не пред'явлений, правочин є дійсним, оскільки фактично має місце схвалення його вказаними особами.

У разі визнання недійсним  правочину, укладеного між неповнолітніми, настає двостороння реституція: кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник залучаються до субсидіарної відповідальності. Це означає, що вони зобов'язані відшкодувати завдані таким правочином збитки, якщо їхня винна поведінка сприяла вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.

Якщо контрагентом неповнолітнього  у правочині була повнолітня особа, то у випадку визнання правочину недійсним настає двостороння реституція: сторони повертаються у стан, який існував до правочину. Крім того, якщо друга сторона правочину знала або мала знати про вік неповнолітнього і про відсутність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника на здійснення такого правочину, то вона зобов'язана відшкодувати неповнолітньому збитки або втрату його майна.

Дія ст. 222 ЦК не поширюється  на правочини, укладені неповнолітніми особами, яким дієздатність надана до досягнення вісімнадцятилітнього віку (див. коментар до ст. 35 ЦК).

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна має бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Порушення цього правила може слугувати підставою визнання судом правочину недійсним як нікчемного (ст.216 ЦК).

 

 

 

Розділ 4. Правові  наслідки вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності

 

1. Суд може обмежити  цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Суд може обмежити  цивільну дієздатність фізичної  особи, якщо вона зловживає  спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

3. Порядок обмеження  цивільної дієздатності фізичної  особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

4. Цивільна дієздатність  фізичної особи є обмеженою  з моменту набрання законної  сили рішенням суду про це.

 

Правові наслідки обмеження  цивільної дієздатності фізичної особи:

1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування.

2. Фізична особа, цивільна  дієздатність якої обмежена, може  самостійно вчиняти лише дрібні  побутові правочини. 

3. Правочини щодо розпорядження  майном та інші правочини, що  виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

Відмова піклувальника  дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.