Поняття та принципи спадкового права в Україні

2)  спадкоємець набуває  спадщину завжди безпосередньо.  На підставі норм спадкового  права правонаступник стане володільцем  усіх прав та обов'язків, які  можуть до нього перейти. У  разі виникнення спільної власності  в процесі спадкування жоден  із співвласників не потребує  посередництва іншого для виникнення  у нього відповідного права  на об'єкт спадкової маси, що  свідчить про безпосередність  та самостійну участь у спадковому  процесі.

Стаття 552 ЦК УРСР передбачає випадок, коли одні спадкоємці можуть вступати у володіння та управління спадковим майном раніше, до явки інших  спадкоємців. Але цим вони не створюють  об'єктивних прав для спадкоємців, які  з'явилися пізніше. Тому останні  не вимагають виділення їм певної частки спадкового майна, а, захищаючи  своє право власності, заявляють  вимогу власника про витребування майна  з чужого незаконного володіння. Цей пинцип також закріплений  і в новому ЦК. Так, у ст. 1287 визначено, що незалежно від часу прийняття  спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини;

3)  спадкоємець набуває  всіх прав та обов'язків відразу  і водночас. Прийняття спадщини  — це єдиний акт, який поширюється  на всі об'єкти спадкування  водночас. До спадкоємця в момент  виникнення правонаступництва переходять  і ті права, які в цей час  ще не були відомі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

Цивільний Кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 01 січня 2004 року.

Виходячи із Прикінцевих  та перехідних положень, Цивільний  кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року із змінами, внесеними до нього, а також Закон Української РСР «Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР, визнані такими, що втратили чинність з 01 січня 2004р»

Хотілося б відмітити, що у порівнянні із ЦК 1963 року ЦК України  більше відповідає загальним європейським нормам, що позначилось на ставленні зарубіжних країн до нашої законодавчої системи, порівняно з минулими роками.

З прийняттям ЦК України, булт введені певні зміни які стосуються того, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерле за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 1277 ЦК України).

Заява подається після  спливу одного року з часу відкриття  спадщини. Відповідно до абз. 2 п.5 розділу  «Прикінцеві та Перехідні положення  до ЦК України» правила ст. 1277 цього  Кодексу про відумерле майно  застосовується також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року. Тобто, з прийняттям ЦК України був змінений порядок  і підстави переходу спадкового майна  у власність територіальної громади  за місцем відкриття спадщини. А  тому визнання спадщини відумерлою та перехід права власності до територіальної громади став можливим лише за рішенням суду за заявою відповідного органу місцевого  самоврядування. Виходячи з цього, можна  зазначити одне із проблемних питань застосування книги шостої Цивільного кодексу України «Спадкове право» - це застосування абз. 1п.2 Прикінцевих  та Перехідних положень до Цивільного Кодексу України, відповідно до норм якого правила цієї книги поширюються  на спадщину, яка відкрилась до 1 січня 2004 року, але не була прийнята ніким  із спадкоємців до цієї дати. Відповідно до проведеного аналізу судової  практики по розгляду цивільних справ  за позовами про визнання права власності  на спадкове майно, спадщина на яке  відкрилась до набрання чинності ЦК України  і не була прийнята колом спадкоємців, які мали право на спадкування  за нормами ЦК 1963 року, було встановлено, що майже у 80 відсотках справ, розглянутих  за цією категорією, позови судами першої інстанції задовольнялись, оскаржувались  такі рішення дуже рідко.

На мою думку необхідно  керуватись такими правилами:

- Якщо спадкоємець помер  01 січня 2004 року і хоча б  однин із спадкоємців прийняв  спадщину в порядку, встановленому  ЦК 1963 року, то спадкування здійснюється  за правилами цього Кодексу; 

- Якщо хоча б один  із спадкоємців здійснив дії,  які свідчать про прийняття  ним спадщини (ст. 549 ЦК України), то  вважається, що він прийняв спадщину  навіть тоді, коли він звернувся  до нотаріуса для оформлення  права на спадщину після 01 січня  2004 року.

Позивач повинен зазначити  в заяві про те, що спадщину він  прийняв до 01 січня 2004 року і надати докази на підтвердження своїх доводів

Взагалі, я вважаю, що правове регулювання спадкових відносин стосується інтересів будь-якого громадянина як потенційного спадкоємця і спадкодавця, тому держава повинна створити таку систему цивільно-правових засобів, які б гарантували кожній фізичній особі право вільно розпоряджатися своїм майном на випадок смерті і право вільно набувати чи відмовлятися від спадщини, а для цього наша влада повинна вжити всеосяжні заходи, які потребують певного нормативного врегулювання. Історія вже довела, як невірно розробляти важливі законодавчі акти в атмосфері секретності, щоб потім громадянам «як сніг на голову» звалилися геть нові й зовсім не очікувані закони, повністю відірвані від реального життя. Треба проводити широкі публічні обговорення майбутніх законодавчих актів вже на ранніх стадіях законодавчого процесу, щоби весь цей процес набув всезагального і прозорого характеру. Це забезпечить отримання законодавцями достатніх відомостей щодо потреб і прагнень різних прошарків населення. У той же час цей підхід сформує у людей відчуття, що новий закон справді пишеться для них і служить суспільству в цілому. Крім того, зросте якість законів і позитивне сприйняття законів у широкому загалі, від чого безумовно виграє все суспільство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана  література:

1.Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева й Ю. К. Толстого. — М., 1998. — Ч. 3. - С. 518 та 584

2. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера Ц58                                                                                                                                                            (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзе-

ри, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

3. Цивільне право України Академічний курс у двох томах Т.1 Загальна частина. Підручник. Видавничий дім. Київ 2004р.

4. Науково-практичний коментар Цивільного Кодексу України: У 2т. За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнецової, В.В. Луця, - К.; Юрінком інтер. 2005. – Т1

5. Цивільний Кодекс України поточна редакцiя вiд 15.01.2011.