Поняття та принципи спадкового права в Україні

Мiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України

 

Національний університет «Юридична  академія України імені Ярослава Мудрого»

 

 

 

Кафедра: Цивільного права

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота

на тему:

«Поняття та принципи спадкового права в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 2 курсу 

10 факультета 3 групи

Гостева Ангеліна

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2011

 

 

План:

1. Вступ
2. Поняття спадкове право
3. Принципи спадкового права
4. Поняття спадкування та спадкового правонаступництва
5. Висновок
6. Використана література

 

Вступ

Уявлення про спадкування, що проникло у все наше сучасне  спадкове право, значною мірою зобов'язане  своєю розробкою римському праву, яке вперше сформулювало і послідовно проводило думку про універсальний  характер спадкового наступництва. Проте  ідея спадкування як універсального наступництва виникла не відразу, а  упродовж тривалого процесу історичного  розвитку.

Спадкове право посідає  особливе місце у системі цивільного права. Виникнення права власності  і розвиток шлюбно-сімейних відносин у суспільстві зумовили потребу  відповіді на питання щодо долі майна, яке залишається після смерті людини. Спадкування, як і будь-який інший соціальний феномен, виконує  не лише покладені на нього суспільно-корисні  функції. Можливість визначити долю майна після смерті і передати його в спадщину – є однією із найважливіших гарантій стабільності відносин приватної власності. Принципове значення для будь-якого суспільства  має конкретне вирішення питання  про участь громадян у справедливому  розподілі майнових благ і про  долю таких благ після їх смерті. Саме тому, спадковому праву в ЦК України присвячена книга шоста, яка називається "Спадкове право". Книга складається з таких  глав: "Загальні положення про  спадкування", "Спадкування за заповітом", "Спадкування за законом", "Здійснення права на спадкування", "Виконання заповіту", "Оформлення права на спадщину", "Спадковий  договір".Слід зазначити, що порівняно  з ЦК УРСР новий ЦК України подає  більш детальну регламентацію положень спадкового права. Зокрема, визначено  особливий порядок спадкування  щодо певних видів майна (земельна ділянка, страхові суми тощо), встановлено п'ять  черг спадкоємців за законом. Крім того, запроваджено поняття спадкового договору, до якого віднесено договір, за яким одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття спадкове право

 

Спадкове право — це найдавніший інститут права, який був  і є актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується особистих інтересів  людини. Вивченню спадкового права  присвячено багато праць відомих  радянських та українських учених, зокрема В. І. Серебровського, Б. С. Антимонова, К. А. Граве, І. Н. Азімова, Т. П. Коваленко, А. М. Немкова та ін.

Такий інтерес науки до питань спадкування природний, адже у процесі свого життя людина здебільшого накопичує певну  кількість матеріальних благ і цінностей, якими вона бажає задовольнити не лише свої потреби, а й потреби  своїх рідних та близьких. Саме норми  спадкового права покликані врегулювати  перехід належних людині прав та обов'язків  у разі її смерті. Крім того, особливо в наш час спадкове право стало  актуальним не тільки для фізичних, а й для юридичних осіб, оскільки воно істотно впливає на формування та склад їх вищих органів, їх діяльність, особливо це стосується питань спадкування  акцій, часток (паїв) у статутному фонді.

З розвитком відносин приватної  власності, що в свою чергу зумовило появу нових об'єктів цього  права, з'явилася потреба у розвитку і вдосконаленні норм спадкового права.

Поняття спадкового права  можна розглядати як в об'єктивному, так і в суб'єктивному значенні.

Спадкове право в об'єктивному  значенні — це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють  умови та порядок переходу після  смерті громадянина майнових і деяких особистих немайнових прав та обов'язків.

Під спадковим правом у  суб'єктивному значенні розуміють  права особи, яка закликається до спадкоємства, та права особи, яка  вже прийняла спадщину. Таких осіб називають спадкоємцями.

Треба зазначити, що деякі  вчені, зокрема В. І. Серебровський, розрізняють поняття спадкового права і права спадкування, розуміючи  під першим право в об'єктивному  значенні, під другим — право  у суб'єктивному значенні1. Проте  у практиці ці два поняття ототожнюються.

Принципи спадкового права

Оскільки спадкове право  — це окремий інститут цивільного права, то природно, що його норми базуються  на притаманних лише цій підгалузі  права принципах. "Більше того, наявність  таких принципів слугує свого  роду лакмусовим папірцем, який дає  змогу стверджувати, чи є достатні підстави для виділення даної  сукупності правових норм відповідно як самостійного підрозділу галузі цивільного права, чи їх немає"[1,ст.518]

Проте зазначимо, що єдиного  й однозначного переліку принципів  спадкового права в цивілістичній  науці не існує. Цікаво і найбільш глибоко вирішив це питання Ю. К. Толстой[1,ст. 584]. На його думку, до принципів спадкового права належать такі.

1.Принцип  універсальності спадкового правонаступництва полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину, незалежно від того, в кого вона перебуває, і що певні її об'єкти невідомі спадкоємцю в момент прийняття спадщини. Крім того, універсальність виявляється і в тому, що до спадкоємця переходять не лише права, а й обов'язки. Причому неприпустимо прийняття спадщини частково, за умовою або з певними застереженнями.

Вказаний принцип також  означає, що перехід прав та обов'язків  не повинен мати ніяких проміжних  ланок, крім випадків, передбачених законом, він має здійснюватися безпосередньо  від спадкодавця до спадкоємця.

2.Принцип  свободи заповіту. Цей принцип тісно пов'язаний із загальноци-вільним принципом диспозитивності цивільно-правового регулювання і означає, що спадкодавець може розпорядитися своїм майном на випадок смерті, склавши заповіт, або взагалі цього не робити. У заповіті він може визначити як спадкоємців будь-яких суб'єктів цивільного права, поділивши між ними на свій розсуд майно, що йому належить.

Складання заповіту, його скасування — виключно воля спадкодавця, ніхто  не має права примусово впливати на його дії.

3.Проте законодавством встановлено ряд положень, які спрямовані на захист так званих обов'язкових спадкоємців (ст. 535 ЦК УРСР) і які мають пріоритет над правилами, встановленими самим спадкодавцем. У цьому полягає принцип забезпечення прав та інтересів, необхідних спадкоємців.

4.Наступний принцип — принцип врахування не тільки дійсної, а й припустимої волі спадкодавця полягає у тому, що якщо спадкодавець не залишить заповіт, то закон встановлює коло спадкоємців і порядок спадкування з урахуванням припустимої волі спадкодавця — до спадкування закликаються найближчі особі спадкодавця люди. На цей принцип вказував П. С. Нікитюк, який сформулював його як принцип сімейно-родинного характеру спадкування.

5.Норми спадкового права надають свободу волевиявлення не тільки спадкодавцям, а й спадкоємцям, які можуть прийняти спадщину або відмовитися від неї з різних міркувань. Така диспозитивність становить зміст принципу свободи вибору у спадкоємців, які закликаються до спадщини.

6.Два інші принципи — принцип охорони основ правопорядку і моралі, інтересів спадкодавця, спадкоємців, інших фізичних та юридичних осіб щодо спадкування та принцип охорони самої спадщини від будь-яких протиправних чи аморальних посягань мають охоронний характер. Ці принципи чітко проявляються у нормах, що регламентують порядок усунення від спадкування недобросовісних спадкоємців (ст. 528 ЦК УРСР, ст. 1243 ЦК України), забезпечення збереження таємниці заповіту, виконання волі спадкодавця, реалізації належних спадкоємцям спадкових прав, охорони та управління спадщиною до моменту передачі її належним спадкоємцям тощо.

7.До зазначеного переліку принципів, сформульованого Ю. К. Толстим, можна додати ще один — принцип матеріально-забезпечувального призначення спадкування[1]. Вже сама назва принципу виражає його суть: мета переходу прав та обов'язків від спадкодавця до спадкоємців забезпечує задоволення матеріальних інтересів спадкоємців і кредиторів спадкодавця. І навіть те, що згідно зі ст. 556 ЦК УРСР та ст. 1301 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спадкодавця, не ставить його у невигідне та скрутне становище, оскільки відповідно до цієї статті така відповідальність спадкоємця обмежується розміром дійсної вартості спадкового майна.

 

Поняття спадкування  та спадкового правонаступництва.

 

Перехід прав та обов'язків  фізичної особи — спадкодавця  — після її смерті до спадкоємців  відповідно до норм спадкового права  називають спадкуванням.

Спадкування характеризується рядом таких ознак.

1. Для здійснення вищезазначеного  переходу прав та обов'язків  необхідна наявність певного  фактичного складу, передбаченого  нормою спадкового права. До  підстав спадкування належать  закон і заповіт. Ці підстави  не протистоять одна одній  і не виключають одна одну. Трапляється, коли частина спадщини  може перейти до спадкоємців  за заповітом, інша — за  законом. Але, як вірно зауважив  Ю. К. Толстой, "для спадкування  не тільки за заповітом, а  й за законом необхідний цілий  набір передбачених законом юридичних  фактів".Так, для спадкування  за законом потрібно не тільки, щоб особа входила до кола  спадкоємців за заповітом, а  й принаймні ще для початку,  щоб відбулося відкриття спадщини.

2.  Єдність прав та  обов'язків, які переходять, сприймається  як одне ціле, що й пояснює  об'єднання їх одним терміном  — спадщина чи спадкова маса. Всі майнові права, які переходять  до спадкоємця у процесі спадкування  мають назву спадкового активу, а сукупність обов'язків —  спадкового пасиву.

Не можна прийняти права  і відмовитися від обов'язків. Так, якщо спадкове майно заставлено, то зміна власника у процесі спадкування  заставу майна не припиняє.

3.   Спадкування має  загальний (універсальний) характер, а не частковий (сингулярний). Перехід усіх прав відбувається  водночас і на підставі одного  акта. Не можна прийняти одні  права, а від інших відмовитися.  Універсальність спадкування виявляється  і в тому, що всі права та  обов'язки переходять від однієї  особи до іншої без участі  третього суб'єкта. Сингулярний правонаступник  придбаває тільки яке-небудь одне  право чи групу прав. До нього  може перейти також окреме  зобов'язання. Так, згідно зі ст. 539 ЦК УРСР спадкодавець може  покласти на спадкоємця, до якого  переходить жилий будинок, зобов'язання  надати іншій особі (сингулярному  правонаступникові) довічне користування  цим будинком або його частиною. А відпоідно до ст. 1259 ЦК України  заповідач може зобов'язати спадкодавця  до вчинення певних дій, спрямованих  на досягнення суспільне корисної  мети. Як бачимо, сингулярний правонаступник  придбаває свої права не безпосередньо  від спадкодавця, а від спадкоємця.

При спадкуванні перехід  прав та обов'язків спадкодавця до його спадкоємців відбувається в  порядку спадкового правонаступництва, яке матиме місце тільки за наявності  ряду умов. Так, правонаступником має  виступати особа, яка внаслідок  визначених у законодавстві фактів визнається спадкоємцем. Необхідно  також, щоб спадкоємці були закликані  до спадкоємства, адже в іншому разі правонаступництво не виникає. Крім того, необхідно, щоб і особа, яка  закликана до спадкування, прийняла спадщину.

Слід звернути увагу на те, що далеко не всі відносини цивільного правонаступництва регулюються  нормами спадкового права. Так, за договором  міни кожна зі сторін набуває права  власності на майно іншої; в даному випадку виникають відносини  наступництва в праві власності  на відчужене майно, але цей перехід  засновується не на нормах спадкового права, а на нормах зобов'язального  права. Нормами спадкового права  регулюються лише відносини наступництва в правах і обов'язках фізичної особи, що померла.

З іншого боку, не всі цивільні правовідносини навіть після смерті фізичної особи можуть бути об'єктом  спадкового правонаступництва, тобто  переходити у спадщину. Природно, що відносини, зумовлені існуванням особи, нерозривно пов'язані з останньою, припиняються з її смертю.

Цікавою є думка Б. С. Антимонова і К. А. Граве про те, що слід розрізняти спадкове правонаступництво і правонаступництво  після смерті особи. Вони вважають, що виникнення у набувача права на одержання вкладу в Ощадному банку  внаслідок розпорядження власника на випадок смерті — це не випадок  спадкового правонаступництва, тут  має місце правонаступництво  після смерті. На підтвердження цього  наводяться такі аргументи: закон не розглядає такого набувача з вкладу як спадкоємця і підпорядковує правонаступництво  не правилам про спадкування, а зовсім іншому правовому режиму, вклад у  цьому випадку не включається  в спадкову масу, набувач не стає зобов'язаним за боргами спадкодавця; набувачем з вкладу може бути визнана  будь-яка особа, незалежно від  обмежень, які існують щодо спадкоємців.

У цивілістичній науці  спадкове правонаступництво характеризується рядом ознак, які дають змогу  відрізнити його від правонаступництва  після смерті, а саме:

1)  спадщина переходить  до спадкоємця як єдине ціле, тобто як сукупність прав та  обов'язків. І навіть та обставина,  що відповідальність спадкоємця  за боргами спадкодавця (ст. 556 ЦК УРСР, ст. 1301 ЦК України) обмежується  розміром спадкового майна, не  перекреслює єдиний зв'язок між  активом і пасивом спадщини;