Поняття та основні ознаки держави

 

2.2 Верховенство закону

 

Закон - це прийнятий в  особливому порядку первинний правововый акт по основних питаннях життя країни, що безпосередньо виражає державну волю й має вищу юридичну чинність.

Ознаки закону можуть бути розділені на: матеріальні і спеціальні правові. Матеріальні ознаки закону характеризують його з точки зору джерела, утримання і значення, а спеціальні правові ознаки відбивають юридичні властивості закону й особливості правотворчої процедури.

По своєму значенню закон є правовим актом первинного характеру, тобто юридичним розпорядженням, що представляє собою відправний початок усієї правової системи держави. Єдність правового регулювання в країні реально можливо тільки при наявності єдиної правової основи, абсолютної незаперечності вищого юридичного авторитету, чіткої ієрархії правових форм.

По своїх юридичних  властивостях закон являє собою  акт, що володіє вищою юридичною  чинністю. Це виражається в тому, що:

а) всі інші правові  акти повинні видаватися на основі законів і не суперечити їм;

б) як вище вираження державної  влади закони не підлягають контролю або завердженню з боку якогось  іншого органа держави крім законодавчих зборів;

в) закони можуть бути скасовані  або змінені тільки законами або  ж актами, що мають законодавче значення.

І матеріальні, і спеціальні правові ознаки закону тісно пов'язані. Це свідчить про те, що закон, і насамперед Конституція, що займає особливе місце  серед всіх інших законів, займає головне місце в системі нормативних  актів усієї держави.

Закони утворюють ядро, стрижень правової системи держави. Все це і визначає верховенство закону - найважливішої вимоги законності.

Головна і визначальна  роль закону в державі - це не автоматично  чинний факт, що існує самий по собі. Оскільки верховенство закону є вираженням законності, від стана якої залежить фактичне положення законів серед інших правових норм. Істотне значення тут мають рівень політико-правової культури і розвитку цивільного суспільства, від якого залежить виконання законів, ступінь досконалості і культури законодавства , ефективність і культура роботи правоохоронних органів.

Верховенство закону - саме вимога законності й один з  ознак дійсно правової держави. Тому це повинно дотримуватися в роботі правоохоронних органів.

Основним джерелом державного права країни є Конституція. Вона закріплює в законодавчому порядку результат визначеного суспільного розвитку.

По змісту Конституція - основний закон країни, що закріплює  суспільний і державний устрій, організацію, взаємовідносини і повноваження вищих органів державної влади, основи організації державного керування і судової системи, основні принципи виборчого права і правове положення громадян.

Конституція займає особливе положення в ієрархії законодавчих і адміністративних актів держави. Форми власності, що закріплюються в ній, організація, повноваження і взаємовідносин державних органів, основи правового положення особистості подають юридичний фундамент для іншого законодавства. Всі інші неконституційні акти повинні відповідати Конституції і її нормам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. УКРАЇНА ЯК ПРАВОВА ДЕРЖАВА

 

3.1 Становлення правової  держави в Україні

 

Наша держава, Україна , теж встала на цей тернистий  шлях формування правової демократичної  держави . В зв'язку з цим перед нею постає комплекс проблем пов'язаних із необхідністю теоретичної розробки й практичного вирішення невідкладних завдань щодо формування суспільства .

Важливим критерієм  якості теоретичного підгрунття реформ у політико-правовій галузі є дієвість зв'язку між потребами сьогодення і станом науки, яка має бути здатною не лише механічно відбивати емпіричні реалії, а й робити прогнози і в цьому певною мірою “випереджати “ дійсність . Оскільки програма побудови правової держави розрахована на майбутнє , а майбутнє в основному визначається минулим, то підходи до створення української моделі правової держави, визначення шляхів до її утвердження треба шукати в минулому і сучасному стані національних державно-правових структур і країни в цілому .

Світовий досвід практичного розв'язання проблем, пов'язаних із державно-правовим будівництвом , показує , що не існує якогось єдиного , усталеного , класичного зразка правової держави . Натомість функціонують її історично посталі - національні чи регіональні - моделі. Але , незважаючи на цю обставину , аналіз умов діяльності та механізму функціонування абстрактної моделі корисний тим , що він подає узагальнену ідеально-типову конструкцію , з якою доцільно зіставляти реалії державного буття , визначаючи відмінність між бажаним та реально досягнутим , причини розбіжностей та шляхи їх усунення . До того ж, порівняльно-юридичний метод відкриває широкі можливості для порівняння на теоретичному рівні реального державно-правового статусу різних країн у межах одного історичного періоду .

Таким чином , об'єктивно  між теоретичною моделлю правової держави і реально діючими  державно-правовими механізмами  існують певні суттєві відмінності . Важливим корелятом між теоретичною моделлю та її реальним прототипом є людський чинник у багатьох його вимірах .

Поряд із національно-історичними  особливостями , змінами темпів розвитку не в останню чергу при створенні  правової держави в Україні має  враховуватися й одна загально-соціологічна закономірність , визначена І.С. Нарським : “ сукупні результати діяльності людей не збігаються , і при тому суттєво , по-перше , з їх сподіваннями і , по-друге, з деякими “вищими цілями “ історичного процесу або взагалі магістральною лінією розвитку історії “.

У практиці соціалістичного  будівництва в СРСР ця думка здобула блискуче підтвердження , проявившись у кричущій невідповідності цілей , проголошених Будівничими нового суспільства , і засобів , обраних ними для досягнення цих цілей Ю Тенденцію ціннісного розходження мети і засобів її досягнення у практиці більшовизму помітив один із перших послідовних критиків марксистської теорії М.Бердяєв, який вважав неприпустимим нехтування правами і свободами людини як одного із принципів правової держави в ім'я примарного світлого майбутнього.

Щоб уникнути повторення пройденого, слід дотримуватися щонайменше двох важливих засад:

- визначення мети , ідеалу суспільного і державно-правового розвитку , його деталізація мають бути виваженими і вільними від утопічної творчості;

- узгодження та досягнення  гармонії феноменологічної й  конструктивної парадигм державно-правового розвитку.

Для розробки стратегії  виходу з кризи і повноцінного розвитку дуже важливо також правильно  оцінювати свій і чужий досвід виживання і поступу. Одні пропонують нам забути про свій досвід і цілком покладатися на досвід інших країн. Інші наголошують на досвіді розвитку нашої країни. Треті пропонують взагалі відкинути наше минуле і сміливо експерементувати із сучасним і майбутнім. Кожна з цих позицій має свої плюси і мінуси. Останнім часом висловлювалися численні і багато в чому слушні зауваження з приводу того , що в наших умовах західні моделі не діють. Справді, механічна трансплантація будь-якої теорії не непідготовлений для цього грунт в якісно інші соціально-історичні умови неминуче призводить, як засвідчує історія , або до органічного відтворенням суспільством чужої для нього теорії , або до насильницького її впровадження згори.

З огляду на це побудова правової держави в Україні повинна  визначатися в першу чергу  тенденціями її власного поступу, рівнем “готовності “ як суспільства , так і кожного громадянина до цих змін. Варті пильної уваги слова К. Маркса про те , що теорія втілюється в кожному народові лише настільки, наскільки вона є здійсненням його потреб. Отже, задля втілення якоїсь теорії необхідно , щоб її ідеями перейнялися широкі кола громадськості. Щоб правова держава стала дійсністю в Україні, варто цілеспрямовано й наполегливо працювати над правовою освітою , розвитком правової культури населення, не забувати власні здобутки в цій галузі й ознайомитися із зарубіжним досвідом, прищеплюючи все корисне й повновартісне.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Резюмуючи усе вищесказане, потрібно відзначити що права людини - це цілісний орієнтир, що дозволяє застосовувати  «людський вимір» до держави, права, етики, моралі. Права і свободи людини є деяким нормативним виміром її соціально культурної діяльності. Більш того, вони виступають як одна з найбільших культурних цінностей.

При вивченні теорії прав людини неминуче її перетинання з  багатьма дисциплінами: історією і теорією держави і права, усіма галузевими і процесуальними юридичними науками.

Таким чином, спираючись на міжнародне гуманітарне право, можна  відзначити, що:

• Права людини - вища цінність, їх повага і дотримання - обов'язок держави.
• Забезпечення прав і свобод несумісне з дискримінацією по будь-якому принципу.
• Здійснення прав і свободи людини не повинно порушувати права і свободи інших осіб.
• Основні права і свободи повинні бути єдині на всій території держави.
• Особисті, економічні, політичні, соціальні, культурні права рівноцінні, у єдиній системі цих прав немає ієрархії.
• Колективні права невід'ємні від прав індивіда, вони не повинні суперечити індивідуальним правам, обмежувати правовий статус особистості
• Права людини можуть бути обмежені законом тільки в тому випадку, якщо є пряма погроза державної і суспільної небезпеки, здоров'ю і моральності населення, права і закони інших осіб.

Нині ми стоїмо біля витоків  процесу створення правової держави , для якої головним є захист особи, свободи і прав людини, у тому числі національних меншин, додержання законів і державності. Характер цієї держави мають визначати такі принципи:

• верховенство закону в усіх сферах соціального життя;
• обов'язковість закону для всіх державних органів, громадських організацій, офіційних осіб і громадян;
• захист і гарантії свободи особи, її прав, інтересів, честі й гідності;
• взаємна відповідальність особи і держави;
• контроль і ефективний нагляд держави за додержанням законів та інших нормативних актів.

Здійснення усіх накреслених  заходів, спрямованих на побудову правової держави , стане для цивілізованого світу ще одним доказом прагнення України до втілення в життя принципів гуманізму і демократії , найвищою метою якої є забезпечення прав і свобод людини, основою нашої державності.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Хропонюк В.Н. Теория государства и права.: Учебное пособие для высших учебных заведений . - М. 1995.

2. Конституція України. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

3. Панюк А., Рожик М. Історія становлення української державності. - Львів: Центр Європи, 1995. - 166 с.

4.  http://www.grinchuk.lviv.ua/referat/1/1387.html

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запорізький Національний Технічний  Університет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Основи вчень про державу і право»

на тему «Поняття та основні ознаки держави»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 

групи МТУ-152

Факультет міжнародного

туризму та управління

Базаря Аліна 

 

 

 

 

 

 

 

          Запоріжжя 2013