Поняття та основні ознаки держави

Зміст

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ Й ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

1.1 Поняття правової держави

1.2 Ознаки правової  держави

 

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

2.1 Система поділу влади  в правовій державі

2.2 Верховенство закону

 

РОЗДІЛ 3. УКРАЇНА ЯК ПРАВОВА ДЕРЖАВА

3.1 Становлення правової держави в Україні

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ Й ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

 

1.1  Поняття правової  держави.

 

Правова держава - це держава, що обслуговує потреби цивільного суспільства і правової економіки, призначення якого - забезпечити свободу і добробут. Вона подконтрольна цивільному суспільству і будується на еквівалентності обмінюванних благ, на фактичному співвідношенні суспільного попиту і пропозиції, відповідальна за правопорядок, що гарантує людині свободу і безпеку, тому що духовним фундаментом його є визнання прав людини.

Правова держава - це демократична держава, де забезпечується панування  права, верховенство закону, рівність усіх перед законом і незалежним судом, де признаються і гарантуються права і свободи людини і де в основу організації державної влади покладений принцип поділів законодавчої, виконавчої і судової влади.

Сучасна правова держава - це демократична держава, у якій забезпечуються права і свободи, участь народу в здійсненні влади.

Це припускає високий рівень правової і політичної культури, розвинуте  цивільне суспільство. У правовій державі  забезпечується можливість у рамках закону відстоювати і пропагувати  свої погляди і переконання, що знаходить  своє вираження, зокрема у формуванні і функціонуванні політичних партій, суспільних об'єднань, у політичному плюралізмі, у свободі преси і т.п.

Отже, кажучи простими словами, правова  держава - це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини. Саме така держава є одним з найвизначніших загально-людських політико-юридичних ідеалів.

 

1.2 Ознаки правової держави

 

1.Верховенство закону у всіх  сферах життя суспільства

2.Діяльність органів правової  держави базується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

3.Взаємна відповідальність особистості  і держави. 

4.Реальність прав і свобод  громадянина, їх правова і соціальна  захищеність. 

5.Політичний і ідеологічний  плюралізм, що полягає у вільному функціонуванні різноманітних партій, організацій, об'єднань, що діють у рамках конституції, наявності різноманітних ідеологічних концепцій, течій, поглядів.

6. Стабільність законності і  правопорядку в суспільстві. 

До числа додаткових чинників і умов становлення правової держави, певне, можна віднести такі:

- подолання правового  нігілізму в масовій свідомості;

- виробітка високої політико-правової  грамотності;

- поява діючої спроможності  протистояти сваволі; 

- розмежування партійних і державних функцій;

- встановлення парламентської  системи керування державою;

- торжество політико-правового  плюралізму;  
- виробітка нового правового мислення і правових традицій, у тому числі:

а) подолання вузьконормативного сприйняття правової дійсності, трактування права як продукту владно-примусової нормотворчості;

б) відмова від догматичного коментування й апології сформованого законодавства;

в)подолання декоративності юридичних  норм;

г)вихід юридичної науки із самоізоляції і використання загальнолюдського досвіду. Суверенна правова влада повинна бути протипоставлена будь-яким проявам одержавлення. Відторгнення правової державності можливо по двох каналах: державно-владному і законодавчому. До політичних важелів можуть рватися різноманітні переродженські антиправові структури, свого роду політичні аномалії (авторитарна тиранія, бюрократична олігархія - реакційно-реставраторські сили, а також войовнича охлократія, антигуманна технократія - демагогічно популістські сили).

Правова держава - шлях до відродження природно-історичних прав і свобод, пріоритету громадянина в його відношенні з державою, загальнолюдських початків у праві, самоцінності людини. Поняття "правова держава" - це фундаментальна загальнолюдська цінність, така ж, як демократія, гуманізм, права людини, політичні й економічні свободи, лібералізм і інші. Суть ідеї правової держави - у пануванні права в суспільному і політичному житті, наявності суверенної правової влади. За допомогою поділу влади держава організується і функціонує правовим способом, ця міра, масштаб демократизації політичного життя. Правова держава відчиняє юридично рівний доступ до участі в політичному житті всім напрямкам і рухам. У чому ж полягає відмінність правової держави від держави як такої? Держава як така характеризується її всевладдям, непов'язанністю правом, свободою держави від суспільства, незахищеністю громадянина від сваволі і насильства з боку державних органів і посадових осіб. На відміну від неї правова держава обмежена правом, виходить із верховенства закону, діє строго у визначених межах, установлених суспільством, підпорядковується товариству, відповідальна перед громадянами, забезпечує соціальну і правову захищеність громадян.

Водночас правова держава  як і всяка держава має загальні риси, що зводяться до таких:

1. Їй властива державна  влада як засіб проведення  внутрішньої і зовнішньої політики.

2. Вона являє собою  політичну організацію суспільства,  засновану на відповідному соціально-економічному  базисі суспільства .

3. Має у своєму розпорядженні  спеціальний державний механізм.

4. Має визначену адміністративно-територіальну  організацію на своїй території. 

5. Існує завдяки податкам  і іншим зборам.

6. Має державний суверенітет. 

Особливості механізму  правової держави полягають у  натсупному. Усі його структурні частини й елементи функціонують на основі принципу поділу влади, строго у відповідності зі своїм цільовим призначенням. Наділені владними повноваженнями, структурні частини й елементи правової держави у своїй специфічній формі діяльності реалізують волю суспільства. Структурні частини й елементи правової держави усю свою діяльність строго поєднують із чинним законодавством. Посадові особи несуть персональну відповідальність за зазіхання на права і свободи громадян, гарантовані конституцією й іншими нормативно-правовими актами. Права і свободи громадян забезпечуються органами правової держави. Механізм правової держави є засобом її існування. Функції правової держави реалізуються за допомогою її механізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

 

2.1 Система поділу влад  в правовій державі

 

Державна влада в  правовій державі не є абсолютною. Це обумовлено не тільки пануванням права, обмеженістю державної влади  правом, але і тим, як організована державна влада, у яких формах і якими органах вона здійснюється.

Поділ влади - це політико-правова доктрина і конституційний принцип, що лежить в основі організації влади демократичної правової держави.

За допомогою поділу влади правова держава організується  і функціонує правовим засобом: державні органи діють у рамках своєї компетенції, не підміняючи один одного; установлюється взаємний контроль, збалансованість, рівновага у взаємовідносинах державних органів, що здійснюють законодавчу, виконавчу і судову владу.

Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову означає, що кожна з влади діє самостійно і не втручається в повноваження іншої. При його послідовному проведенні в життя виключається всяка можливість присвоєння тією або іншою владою повноважень іншої.

На відміну від законодавчої влади, виконавча влада, по своїй суті, вторинна. Задачі виконавчої влади залишаються незмінними по своїй природі і складаються у виконанні доручень, даних їй носіями влади, і в розв'язанні згідно з цим приватних питань.

Виконавча влада носить підзаконний характер. Всі дії й акти відповідних органів грунтуються на законі, не повинні йому суперечити, спрямовані на виконання закону. Звідси і назва влади - виконавча.

Істотна ознака виконавчої влади - її універсальний і предметний характер. Перша ознака відбиває той факт, що виконавча влада, її органи діють безупинно і скрізь, на всій території держави. Цим вони відрізняються і від законодавчих, і від судових органів влади. Інша ознака означає, що виконавча влада, також на відміну від законодавчої і судової, має інший зміст, оскільки спирається на людські, матеріальні, фінансові й інші ресурси, використовує інструмент службових просувань і систему заохочень. В руках виконавчої влади знаходиться дуже грізна сила, адже існування державної влади знаходить своє вираження саме в чиновниках, армії, адміністрації. Серед цієї сили особлива роль належить збройним формуванням - армії, органам безпеки, міліції. Зазначені ознаки, і особливо предметний характер виконавчої влади, складають об'єктивну основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут надзвичайно важливі механізми утримок і противаг і ефективні важелі політичної відповідальності як з боку законодавчої влади, так і з боку судової влади.

Виконавча влада реалізується державою через уряд (президента) і його органи на місцях. Уряд (президент) здійснює верховне політичне керівництво і загальне керування справами суспільства. Урядова влада може складати прерогативу однієї особи (у президентських республіках) або колегіального органа. У першому випадку уряд виступає як група найближчих радників глави держави - президента, а повноваження уряду є похідними від повноважень останнього. В другому випадку уряд формується на основі спеціальної процедури за участю парламенту. Він повинен по загальному правилу користуватися підтримкою парламентської більшості і мати власні повноваження.

Уряд покликаний забезпечити охорону  існуючого порядку, захист зовнішніх  інтересів держави, здійснення економічних, соціальних і інших функцій в області сфери державного керування. Уряд (президент) призначає на вищі військові і цивільні посади, у його веденні знаходиться адміністративний апарат.

Найбільше значимі рішення, що породжують юридичні наслідки і відповідальність за їхнє виконання, уряд видає у виді регламентарних актів. Крім власне регламентарної влади уряд може мати право на видання актів делегованого законодавства. Уряд більшості країн має право законодавчої ініціативи і може робити вирішальний вплив на законодавчий процес.

За проведений курс і здійснювану управлінську діяльність уряд несе, як правило, солідарну політичну відповідальність. Відмова уряду в довірі виражається в суворій юридичній формі і шляхом спеціальної парламентської процедури. Вотум недовіри призводить до відставки уряду і по загальному правилу до його заміни новим. Проте потерпілу поразку уряд (із метою зрівноважування влади) може, не виходячи у відставку, удатися до дострокового розпуску парламенту (нижньої палати) і проведенню позачергових загальних виборів.

Виконавча влада на місцях здійснюється за допомогою або призначуваних центром місцевих органів виконавчої влади, або виборних органів місцевого самоврядування. Звичайно керівництво місцевими справами поручається призначуваному представнику центральної влади - губернатору, префекту. Він очолює апарат місцевого керування, що складає частину апарата державного керування. У випадку, коли керування реалізується виборними органами, вони мають визначену самостійність стосовно центральних органів виконавчої влади.

Система місцевого самоврядування, або муніципальна система, містить у собі як виборні органи самоврядування, так і адміністративні служби, що знаходяться в їхньому веденні. Ці служби утворять комунальну, або муніципальну, адміністрацію, утримання якої забезпечується за рахунок місцевого бюджету.

Законодавча влада є  представницькою. Саме на основі виборів  народ передає владу своїм  представникам і вповноважує  представницькі органи здійснювати  державну владу. У цьому змісті можна  говорити про первинність представницьких органів у механізмі державної влади. Проте, є сутнісні і політико-юридичні обмеження цієї влади. Сутнісні обмеження випливають із її делегованості, визначаються принциповою залежністю від волі виборців. Політико-юридичні обмеження пов'язані з тим, що будь-який закон, щоб не залишатися набором фраз на папері, повинний відповідати політичним і юридичним реаліям, а також фундаментальному праву - конституції. 
          Законодавча влада - це делегована законодавча влада. Назва даної гілки 
“законодавча” не означає, що крім законодавчої діяльності, представницькі органи не виконують ніяої іншої. Не менше істотною функцією є фінансова - щорічне затвердження бюджету. Є і розпорядницькі функції - формування визначених органів виконавчої і судової влади. Законодавча влада вправі давати політичну оцінку тим або іншим діям виконавчої влади і на цій основі залучати їх до політичної відповідальності.

Судова влада грає особливу роль, як у механізмі державної  влади, так і в системі утримок  і противаг. Особлива роль суду визначається тим, що він - арбітр у суперечках про право. У правовій державі тільки судова влада може відправляти правосуддя. Судова влада - специфічна, незалежна гілка державної влади, здійснювана шляхом свідомого, колегіального розгляди і вирішення в судових засіданнях суперечок про право. Роль судової влади в механізмі поділу влад виражається в стримуванні двох інших влад в рамках конституційної законності і права і насамперед шляхом здійснення конституційного нагляду і суднового контролю за цими гілками влади.