Поняття шлюбу

1. Поняття шлюбу.

Відповідно до ст. 21 СК України шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів  цивільного стану.

 Таке визначення  не розкриває повною мірою  зміст цього поняття, але дає його лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами.

 В юридичній  літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки  шлюбу, наприклад: такий, що  укладається в установленому  порядку з дотриманням вимог  закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Але, на нашу думку, шлюб не містить всіх необхідних ознак договору і має свої специфічні ознаки, непритаманні договору.

 Ознаками шлюбу є:

1) добровільність, тобто наявність добровільної  згоди обох з подружжя (ст. 24 СК);

2) досягнення шлюбного  віку жінкою та чоловіком, що  вступають в шлюб (ст. 22 СК);

3) реєстрація шлюбу  у встановленому законом порядку  органом, визначеним Сімейним кодексом;

4) спрямованість  на утворення особистого сімейного  союзу .чоловіка і жінки.

 Інша справа - шлюбний договір, яким особи, що вступають в шлюб, чи подружжя в період шлюбу врегульовують відповідні майнові відносини на час шлюбу. У даному разі шлюбному договору притаманні майже усі ознаки цивільно-правового договору.

 Новий Сімейний кодекс, як і Кодекс про шлюб та сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб. Однак у ст. 21 СК зазначається, що релігійний обряд шлюбу є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя у тому разі, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

 Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАЦСу, то новий СК визнає можливість поширення на майно, набуте особами, що не перебувають у зареєстрованому шлюбі, за час спільного проживання, режиму права спільної сумісної власності у разі, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК).

 Умови вступу  в шлюб - це ті умови, дотримання  яких необхідне для правозгідності  шлюбу. Правозгідним відповідно  до ст. 37 СК є шлюб, який укладено  з дотриманням вимог закону. До  випадків неправозгідності шлюбу  відносяться: визнання шлюбу недійсним  у судовому порядку, а також  недійсність шлюбу з підстав, передбачених пунктами 1-3 ст. 39 СК, та подальше анулювання актового запису про шлюб органом РАЦСу.

 Відповідно до  нового Сімейного кодексу умовами  вступу в шлюб є:

1) взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, тобто шлюб має бути добровільним;

2) досягнення особами,  що бажають вступити в шлюб, на день реєстрації шлюбу шлюбного  віку.

 Для жінки  шлюбний вік становить 17 років,  для чоловіка - 18 років. При цьому  СК встановлює можливість вступу  в шлюб особи, що досягла  14 років, для чого їй (йому) необхідно  отримати рішення суду про надання права на шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

 Перешкодами  для укладення шлюбу є:

1) перебування в  іншому шлюбі. Українське сімейне  законодавство не допускає багатошлюбності,  тобто для укладення шлюбу  необхідно або припинити шлюб, або не перебувати у шлюбі;

2) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри - як повнорідні, так і неповнорідні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;

3) наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Не можуть перебувати у шлюбі між собою особи, пов'язані відносинами усиновлення. При цьому п. 5 ст. 26 СК допускає можливість укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною лише у разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним, - то право на укладення такого шлюбу може бути надане лише за рішенням суду;

4) недієздатність  осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, такий шлюб визнається недійсним (п. З ст. 39 СК). Це обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та відповідно не може надати усвідомленої згоди на шлюб; по-друге, в більшості випадків захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для майбутніх нащадків.

 

2. Порядок державної реєстрації шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану” для державної  реєстрації шлюбу жінкою та чоловіком  особисто подається заява про державну реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану за їх вибором.

 

            Особи, які подали заяву про  державну реєстрацію шлюбу, вважаються  нареченими.

 

            Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні (далі — Правила) при поданні заяви про державну реєстрацію шлюбу жінка та чоловік пред’являють на посвідчення своєї особи паспорт або паспортний документ.

 

            Відповідно до пункту 5 Розділу  ІІ Правил особи, які раніше  перебували в шлюбі, можуть  зареєструвати повторний шлюб  за умови пред’явлення документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання шлюбу недійсним (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про визнання шлюбу недійсним тощо).

 

            Документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави та видані компетентним органом, повинні бути відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 

            У заяві про державну реєстрацію  шлюбу, а також у графі "Для  відміток" актового запису про  шлюб зазначається документ, що  підтверджує припинення попереднього шлюбу.

 

            Відповідно до підпункту 9 пункту 2 Розділу ІІІ Правил орган державної реєстрації актів цивільного стану, що прийняв заяву про державну реєстрацію шлюбу, зобов’язаний ознайомити наречених з умовами і порядком державної реєстрації шлюбу, їхніми правами та обов’язками як майбутніх подружжя і батьків, обов’язком повідомити один одному про стан свого здоров’я, попередити наречених про відповідальність за приховання відомостей про наявність перешкод для державної реєстрації шлюбу.

 

            Орган державної реєстрації актів  цивільного стану під час приймання заяви про державну реєстрацію шлюбу інформує наречених про можливість здійснення медичного обстеження та за їх бажанням видає направлення за зразком, затвердженим Міністерством охорони здоров’я.

 

            Про видачу направлення або  про відмову наречених від  його отримання працівниками  органу державної реєстрації  актів цивільного стану робиться  відповідний запис у заяві  про державну реєстрацію шлюбу  та в графі "Для відміток" актового запису про шлюб, який  скріплюється підписами наречених.

 

            За погодженням з нареченими  орган державної реєстрації актів  цивільного стану призначає день  і час державної реєстрації  шлюбу з додержанням вимог,  передбачених статтею 32 Сімейного кодексу України.

 

            Державна реєстрація шлюбу проводиться  органами державної реєстрації  актів цивільного стану після закінчення одного місяця з дня подання нареченими заяви про державну реєстрацію шлюбу.

 

            За наявності поважної причини  і з дозволу керівника органу  державної реєстрації актів цивільного  стану державна реєстрація шлюбу  проводиться до закінчення зазначеного  строку на підставі спільної заяви наречених та документів, які підтверджують наявність поважної причини.

 

            У разі вагітності нареченої,  народження нею дитини та якщо  є безпосередня загроза для  життя нареченої або нареченого, за наявності документів, що підтверджують викладені факти, державна реєстрація шлюбу проводиться в день подання відповідної заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця.

 

            Якщо є відомості про наявність  перешкод для державної реєстрації  шлюбу, керівник органу державної  реєстрації актів цивільного  стану може відкласти таку  реєстрацію, але не більш як на три місяці.

 

            Про відстрочку державної реєстрації  шлюбу повідомляються наречені.

 

            Рішення про таке відкладення державної реєстрації шлюбу може бути оскаржене в судовому порядку.

 

            Відповідно до підпункту 12 пункту 2 Розділу ІІІ Правил якщо наречені не можуть з’явитися з поважної причини для проведення державної реєстрації шлюбу у встановлений день, строк такої реєстрації переноситься за їх письмовою заявою на інший день, про що робиться відповідна відмітка на заяві про державну реєстрацію шлюбу та в журналі обліку заяв про шлюб.

 

            У такому разі строк перенесення державної реєстрації шлюбу не може перевищувати одного року від дня подання відповідної заяви.

 

            Якщо наречені не з’явилися для проведення державної реєстрації шлюбу і не повідомили про причину неявки протягом трьох місяців з дня подання відповідної заяви, заява втрачає чинність.

 

            Відповідно до підпункту 14 пункту 2 Розділу ІІІ Правил державна реєстрація шлюбу проводиться у присутності нареченої та нареченого.

 

            Державна реєстрація шлюбу через  представника не допускається.

 

            За заявою наречених державна  реєстрація шлюбу проводиться  в урочистій обстановці. Про таке  бажання наречені зазначають  у заяві про державну реєстрацію  шлюбу. 

 

            Відповідно до підпункту 24 пункту 2 Розділу ІІІ Правил наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя, або надалі іменуватись дошлюбними прізвищами, або приєднати до свого прізвища прізвище нареченого (нареченої).

 

            Якщо наречені бажають мати  подвійне прізвище, то за їх спільною заявою визначається, з якого прізвища буде починатися обране ними прізвище, про що робиться відповідна відмітка у графі "Для відміток" актового запису про шлюб.

 

            Складання більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений.

 

            Якщо на момент державної реєстрації  шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого, про що вказується у заяві про державну реєстрацію шлюбу та проставляється відповідна відмітка у графі "Для відміток" актового запису про шлюб.

 

            Про державну реєстрацію шлюбу  в паспортах або паспортних  документах осіб, які зареєстрували  шлюб, робиться відмітка із зазначенням  прізвища, імені, по батькові і року народження другого з подружжя та місця і дати такої реєстрації.

 

            Якщо особа під час державної реєстрації шлюбу змінила прізвище, то на першій сторінці паспорта або паспортного документа робиться відмітка про те, що зазначений документ підлягає обміну в місячний строк у зв’язку зі зміною прізвища при державній реєстрації шлюбу.

 

3. Права та обов"яки подружжя.

На основі шлюбу, зареєстрованого державним органом реєстрації актів цивільного стану, виникають права та обов’язки подружжя. За змістом їх можна поділити на дві великі групи: особисті немайнові та майнові. Як уже зазначалося, правовідносини чоловіка і дружини є передусім немайновими. Всі майнові правовідносини подружжя базуються і випливають з особистих немайнових, оскільки первісні шлюбні відносини, тобто відносини з приводу створення сім’ї, — це відносини немайнові.

 

Між чоловіком і  жінкою, які уклали шлюб, виникають  досить різноманітні відносини немайнового характеру, проте не всі вони регулюються нормами права. Якщо ми розглядатимемо такі їх відносини, як взаємна повага, любов, почуття дружби і моральна підтримка — це відносини особисті немайнові, але право як таке впливає на них дуже обмежено. Переважно ця сфера відносин подружжя регулюється нормами моралі, етики, релігійними нормами.

 

Чоловік і дружина  під час перебування у шлюбі користуються всіма правами, якими наділена особа в даному суспільстві. Вони мають право на повагу до гідності, недоторканність життя, здоров’я, особистості тощо. Однак ці права захищаються нормами інших галузей права: конституційного, цивільного, кримінального і т. ін. Якщо ж розглядати немайнові відносини подружжя, що врегульовані нормами сімейного права, то це досить конкретні права та обов’язки, які реалізуються виключно в сімейних відносинах. Так, відповідно до положень Сімейного кодексу України дружина має право на материнство. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Вагітній дружині мають бути створені у сім’ї умови для збереження її здоров’я та народження здорової дитини, а дружині-матері — для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов’язків.