Поняття цивільного права

        Особисті немайнові відносини - як перші, так і другі - істинно відносини цивільного права. Так само як і майнові відносини цивільного права, вони виражають приналежність конкретних благ певним особам (окремим громадянам й організаціям) і характеризуються відособленістю осіб у цих відносинах, їхньою автономністю (незалежністю друг від друга) і рівністю. Саме на підставі спільності ознак майнових й особистих немайнових відносин останні включаються в предмет цивільного права.

        Дискусійним у літературі є й питання про відносність до цивільного права особистих немайнових відносин. Деякі автори вважають, що особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, у силу нерозривності з останніми включаються в предмет цивільно-правового регулювання. Щодо особистих відносин, не пов'язаних з майновими, вони не дають яких-небудь пояснень і просто констатують, що такі, оскільки їхнє регулювання у вигляді захисту в особливо зазначених випадках передбачено законом, входять у предмет цивільного права [12,13]. Якщо ж і погодитися з тим, що перша група особистих немайнових відносин дійсно пов'язана з майновими відносинами, то саме по собі це ще не визначає їхньої приналежності до цивільного права. Вони, як було сказано, можуть регулюватися цивільним правом і незалежно від зв'язку з майновими відносинами. Отже, це самостійний вид відносин у структурі предмета цивільного права.

        Настільки ж самостійне значення в структурі предмета цивільного права мають особисті відносини, не пов'язані з майновими. Ці відносини й до їхнього порушення мають правове значення й, притім, саме цивільно-правове. Треба правильним уважати, що й всі особисті відносини, безпосередньо не пов'язані з майновими, органічно включаються в предмет цивільного права. Цивільне суспільство, основу майнових відносин якого становить ринкова економіка з її різноманіттям форм власності й підприємництва, з необхідністю припускає в якості найважливішого свого компонента й властиві йому особисті відносини, що бідують без яких-небудь обмежень у цивільно-правових засобах захисту.

        Піддані аналізу майнові й особисті немайнові відносини, обумовлюючи існування в системі права його особою галузі - цивільного права, визначають, природно, і всі специфічні риси самої цієї галузі права. Вони насамперед проявляються в методі, за допомогою якого цивільне право регулює суспільні відносини, у його функціях й у тих принципах, відповідно до яких воно здійснює регулювання цих відносин [20, с. 15].

         Як особисті немайнові, так і майнові відносини є відносинами цивільними.

      Цивільні відносини, які є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

      1) Суб'єкти. Учасники цивільних правовідносин виступають стосовно один одного як юридичне рівні суб'єкти, відокремлені один від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, коли це прямо передбачено законом. Такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, не властивого цивільному праву.

        2) Характер зв'язку між суб'єктами. Цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі.

       3) Зміст. Учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних прав і обов'язків.

        4) Характер захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, в судовому порядку.

        5) Особливість підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини, передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб'єктів, які хоч і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

2.2. Метод  цивільного права

       Особливості проаналізованих майнових та особистих немайнових відносин, безумовно, стали визначальним фактором у формуванні цивільного права як галузі права. Визначення кола цих відносин дало нам відповідь на питання - які саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правового регулювання. Однак важливо встановити не лише що регулює цивільне право, а й як це здійснюється, якими засобами воно впливає на ці відносини, тобто який метод впливу закладається в цивільно-правове регулювання численних майнових та немайнових відносин. Специфіка відносин, що регулюються відповідною галуззю права, водночас обумовлює специфіку методу правового регулювання. Тобто існує безпосередній тісний взаємозв'язок між предметом правового регулювання і його методом [21,с. 10].

        На думку С.С. Алексєєва, вирішальне значення, що надає правовому режиму основних галузей права юридично чітке, контрастне вираження, має наявність особливих, притаманних лише даній галузі методу і механізму регулювання, які виявляються насамперед в особливостях правового статусу суб'єктів. Знання методу правового регулювання має не лише теоретично-пізнавальне, а й практичне значення. У процесі законотворення послідовне застосування правового методу дає змогу уникати неадекватного врегулювання суспільних відносин, будувати струнку і послідовну законодавчу систему. Натомість ігнорування методу неодмінно призведе до розбалансування правового механізму того чи іншого законодавчого акта, позбавить його цілісності.

        У юридичній літературі ще за радянських часів сформувалося уявлення про загальне поняття методу правового регулювання. Вважалося, що метод правового регулювання виражає особливості форм, прийомів, способів, застосовуваних державою для регулювання суспільних відносин даного виду.

В сучасній літературі такий підхід до визначення методу правового регулювання підтримується  з тими чи іншими редакційними особливостями. Наприклад, метод правового регулювання визначається як система специфічних способів, засобів, прийомів, за допомогою яких право як регулятор суспільних відносин впливає на них у нормативному порядку, встановлюючи правила поведінки їх учасників, надаючи їм права та встановлюючи їм обов'язки.

         Якщо щодо загального розуміння методу правового регулювання у юристів особливих проблем не виникає, то з приводу змісту галузевого методу висловлюється чимало дискусійних поглядів. При цьому переважна частина вчених схиляється до думки про єдність цивільно-правового методу з притаманною йому певною низкою ознак. Водночас деякі автори (М.Д. Єгоров) визнають притаманність цивільно-правовому методу єдиної ознаки, якою має бути рівність сторін, оскільки вона втілюється у кожній нормі цивільного права [14].

         Більш перспективною мені уявляється перша точка зору, адже надто спрощеною є думка про визнання рівності сторін єдиною ознакою цивільно-правого методу. Тут необхідно враховувати очевидно усі фундаментальні риси, притаманні галузевому методу регулювання. Досить раціональною уявляється пропозиція розкривати метод правового регулювання в чотирьох напрямах, виявляючи при цьому:

• особливості виникнення правових зв'язків між ними;
• специфіку вирішення конфліктів, що виникають;
• особливості засобів примусового впливу на правопорушників.

        Резонним є також твердження Д.В. Бобрової щодо того, що ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридично рівному становищі суб'єктів цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних засадах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.

        При встановленні ознак цивільно-правового методу необхідно також враховувати належність цивільного права до сфери приватного права, для якого характерні дозвільність, ініціативність вибору суб'єктами юридичних дій, самостійність у виборі правових засобів для задоволення своїх потреб та інтересів [15].

        Аналіз цивільного законодавства, досягнень цивілістичної науки дає підстави виділити такі основоположні ознаки методу цивільно-правового регулювання:

• юридична рівність учасників цивільних правовідносин;
• самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин;
• ініціативно-диспозитивний характер цивільно-правових норм;
• відновлювально-компенсаційний характер захисних засобів порушеного права, спрямованих на майнову сферу порушника, а не на особу [22, с. 8].

         В літературі трапляються й інші ознаки методу цивільно-правового регулювання, наприклад, судовий захист порушених цивільних прав, майнова спрямованість відповідальності особи за вчинене правопорушення. Безумовно ці риси притаманні нормам цивільного прав, але їх роль не вирішальна у формуванні методу цивільно-правового регулювання, адже на сучасному етапі згідно з Конституцією України судовий порядок захисту є домінуючим щодо захисту будь-яких порушених прав, а майновий характер відповідальності не є єдиним для всіх засобів цивільно-правового захисту.

        Юридична рівність суб'єктів цивільного права означає, що жодна сторона не набуває правових переваг у відносинах, що мають регулюватися нормами цивільного права. Тут мається на увазі не економічна рівність, оскільки сторони можуть мати далеко не однаковий майновий базис, одна сторона може мати значну кількість об'єктів нерухомості у власності, інша може взагалі не мати таких об'єктів.

         Важливо, що можлива економічна фактична нерівність суб'єктів цивільного права не скасовує їх юридичну рівність при виникненні між ними цивільно-правових відносин. Однак не завжди будуть однаковими за своїм змістом права та обов'язки сторін, наприклад у договірних зобов'язаннях, у яких одна сторона виступає кредитором, інша - боржником, яка зобов'язана відповідно вчинити певну дію на користь кредитора, який у свою чергу має право вимагати її вчинення. Але й у цьому разі боржник не позбавляється законом захисту від можливих неправомірних дій кредитора, зберігаючи право висувати свої заперечення проти таких дій кредитора [23, с. 12].

         Самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільного права відображає особливу властивість учасників цивільно-правових відносин, яка виявляється у рівному обсязі правоздатності особи, яка набуває статусу суб'єкта цивільного права. Відповідно до статей 25 і 26 нового ЦК України цивільна правоздатність визнається за всіма фізичними особами рівною мірою. Суб'єктами цивільного права також є колективні утворення зі статусом юридичної особи, держава, територіальні громади, які також мають свою правоздатність, що існує внаслідок наявності у них статусу суб'єкта цивільного права, в основі якого лежить, зокрема, організаційно-правова єдність та наявність у них відокремленого (власного) майна, належного їм на підставі відповідного титулу (наприклад, права власності). Юридична особа відповідно до своєї цивільної правоздатності може мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини. Таким чином, самостійність (незалежність) учасників цивільного обігу забезпечується шляхом визнання їх суб'єктами цивільного права з рівною правоздатністю.

За таких  обставин два чи більше учасників, вступаючи, наприклад, у договірні відносини, зберігають свій самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус суб'єкта цивільного права.

         Ініціативно-диспозитивний, характер цивільних норм відображає специфіку виникнення правових зв'язків між учасниками суспільних відносин, що потрапляють у сферу дії цивільно-правового регулювання. Реально це виявляється в тому, що за загальним правилом суб'єкти цивільного права вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначають порядок і доцільність своєї поведінки. За таких обставин особа має можливість обрати оптимальний варіант своєї поведінки [24, с. 15].

          У деяких випадках законодавець може безпосередньо діяти за власною ініціативою. Наприклад, відповідно до ст.320 ЦК України та ст. З Закону України "Про власність" власник має право на свій розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. В законі використовується й інший спосіб визначення поведінки суб'єктів цивільного права. Так, відповідно до ст.336 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Тобто сторони в договорі мають право самостійно визначити момент виникнення права власності на відчужуване майно. Якщо сторони цього не виконають і такий момент не буде визначений спеціальною нормою, то діятиме загальне правило про виникнення права власності на річ з моменту її передачі набувачеві. Таке правило не є обмеженням сторін у праві вибору поведінки, навпаки, воно спрямоване на встановлення визначеності у їх правовому становищі за відсутності їх власної волі у вирішенні даної проблеми. Саме тому у багатьох інших випадках закон визначає порядок поведінки суб'єктів цивільного права. Іншими словами, цивільне право здійснює свою регулятивну функцію щодо відносин у їх нормальному (позитивному) стані.

        Є певні особливості виявлення ініціативності у "негативних" відносинах, наприклад у тих, що виникають у зв'язку з заподіянням шкоди однією особою іншій (деліктні зобов'язання). Ця особливість полягає насамперед у тому, що деліктне (негативне) зобов'язання виникає за волею однієї особи і всупереч волі іншої. У такій ситуації заподіювач шкоди стає боржником, а потерпіла особа - кредитором. Відповідно потерпілий набуває право звернутися до заподіювача шкоди з вимогами (в тому числі і в судовому порядку) про відшкодування завданої шкоди, а заподіювач такої шкоди не позбавлений права за власною ініціативою її відшкодувати [25, с. 18].

        Будь-яке право особи, закріплене в законі, не може існувати без механізму його захисту. Відповідно кожній галузі права притаманний свій правозахисний механізм. Особливість цивільного правозахисного механізму полягає саме у відновлювально-компенсаційному характері захисних засобів порушених цивільних прав, які в першу чергу спрямовуються на майновий статус особи, а не на саму особу, як це здійснюється у кримінальному праві. Так, у разі пошкодження орендарем орендованої речі орендодавець має право вимагати від порушника виправлення цієї речі, її заміни тощо. Таким чином забезпечується відновлення майнового статусу орендодавця. Однак цивільне право передбачає застосування й інших цивільно-правових санкцій, серед яких центральне місце посідають міри цивільно-правової відповідальності, які полягають у стягненні з порушника збитків, сплаті неустойки (штрафу, пені).