Принципове значення
для аграрного права мають
законодавчі положення Декларації
про державний суверенітет України
та закону «Про економічну
самостійність України».
У Декларації законодавчий
орган державної влади України
проголосив державний суверенітет
України як верховенство, самостійність,
повноту і неподільність влади
республіки в межах її території
та незалежність і рівноправність
у зовнішніх відносинах. Україна
самостійно визначає свій економічний
статус і закріплює його в законах. Принципове
значення для аграрного права має виключне
право на володіння, користування і розпорядження
національним багатством України. Земля,
її надра, повітряний простір, води та
інші природні ресурси, весь економічний
і науково-технічний потенціал є власністю
народу, матеріальною основою суверенітету
республіки і використовується з метою
забезпечення матеріальних і духовних
потреб її громадян.
Законом про економічну
самостійність України закріплено
принцип підпорядкування суспільного
виробництва потребам та інтересам
людини, створення умов для вільної
творчої праці і самоствердження
особи; визначені основні принципи
економічної самостійності республіки,
панівні в ній відносини власності
та її форми. Закон гарантує
рівноправність усіх форм власності
й охорону права власності
законом.
Одним із важливих
джерел аграрного права є Закон
України «Про пріоритетність
соціального розвитку села та
агропромислового комплексу в
народному господарстві України»,
який визначає організаційно-економічні
та правові заходи, що забезпечують
пріоритетність розвитку села
і агропромислового комплексу.
Ним надається право вільного
вибору форм і напрямків трудової
та господарської діяльності, власності
на результати своєї праці,
впровадження еквівалентного товарообміну
між промисловістю і сільським
господарством на основі паритетного
ціноутворення на їх продукцію.
Закон по-новому вирішує питання
про пріоритетність державних
інвестицій. Зокрема, передбачається
забезпеченість поєднання виділених
коштів із лімітами підрядних
робіт і ресурсів, що спрямовуватимуться
на розвиток села та зміцнення
матеріально-технічної бази агропромислового
комплексу. Вперше на рівні
закону йдеться про соціальну
захищеність селян і правове
гарантування еквівалентності товарообміну
на селі, наукове і кадрове
забезпечення сільськогосподарського
виробництва та інші важливі
питання.
§ 3. Підзаконні акти як джерела
аграрного права
Підзаконні нормативно-правові
акти уряду і відомств України
мають суттєве значення в регулюванні
суспільних відносин аграрного
сектора в Україні. Нормативно-правові
акти уряду, міністерств і відомств
України приймаються як із
загальних, так і з окремих
питань агропромислового виробництва,
економічного і соціального розвитку,
соціального забезпечення і соціального
страхування, охорони здоров'я
працівників сільського господарства.
Укази Президента України
регулюють питання загальнодержавного
значення, і спрямовані вони на
здійснення аграрної політики
України, на прискорення приватизаційних
процесі^ в агропромисловому комплексі,
на прискорення земельної реформи.
Дослідженню цих цілей
сприяє Указ Президента України
«Про заходи щодо реформування
аграрних відносин». Він встановлює
правомочності сільськогосподарських
товаровиробників стосовно самостійного
розпорядження виробленою продукцією,
визначає обов'язки міністерств
і відомств щодо реформування
аграрних відносин.
Прискоренню земельної
реформи присвячений Указ «Про
невідкладні заходи щодо прискорення
реформування аграрного сектора
економіки». Він передбачає забезпечення
всім членам КСП право вільного
виходу з цих підприємств та
створення на їх основі приватно-орендних
підприємств, селянських (фермерських)
господарств, господарських товариств,
сільськогосподарських кооперативів,
інших суб'єктів господарювання,
заснованих на приватній власності.
Серед джерел аграрного
права важливу роль відіграють
нормативні акти уряду, зокрема
декрети, постанови, положення,
які приймаються з різних питань
господарської, фінансової, договірної
та іншої діяльності сільськогосподарських
підприємств.
Прикладом підзаконних
актів, що їх приймає уряд
нашої держави, можуть бути
Положення про порядок справляння
та обліку єдиного (фінансового)
податку для сільськогосподарських
товаровиробників, затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від
18 травня 1998 року, Постанова Кабінету
Міністрів України від 18 травня
1998 року №699 «Про внесення змін
до постанов Кабінету Міністрів
України з питань регулювання
орендних відносин».
§ 4. Внутрішньогосподарські
локальні акти як джерела аграрного
права
Соціально-економічне
становище сільськогосподарських
підприємств, їх суб'єктивні права
і юридичні обов'язки за чинним
законодавством обумовлюють можливість
самостійно вирішувати питання
господарської, фінансової, комерційної
та іншої діяльності. У вирішенні
цих питань, поряд із організаційно-управлінськими
заходами, важливу роль відіграє
їх правова регламентація, яка
здійснюється на основі внутрішньогосподарських
нормативно-правових актів.
З урахуванням порядку
набуття юридичної сили ці
акти поділяються на:
1) внутрішньогосподарські
нормативно-правові акти, що набувають
юридичної сили з моменту їх
реєстрації у виконкомі місцевої
ради;
2) акти, що набувають юридичної
сили з моменту їх прийняття
найвищими органами самоврядування
господарства — загальними зборами
сільськогосподарських кооперативів,
господарських товариств тощо. До
першої групи належить статут
сільськогосподарського кооперативу,
до другої — правила внутрішнього
розпорядку, положення про оплату
праці, положення про матеріальну
відповідальність члена сільськогосподарського
кооперативу за заподіяну господарству
шкоду. У своїй сукупності ці
акти становлять частину аграрно-правових
актів і є джерелами аграрного
права. Наведені акти вважаються
правовими тому, що приймаються
сільськогосподарськими підприємствами
на основі аграрно-правових актів,
виданих органами державного
управління сільським господарством.
Вони характеризуються тим, що
вміщені в них правила поведінки
є загальними на відміну від
актів індивідуального призначення,
тобто актів конкретного застосування
норм аграрного права.
Центральне місце серед
локальних джерел аграрного права
посідає статут сільськогосподарського
кооперативу, який приймається
кожним господарством із дотриманням
вимог, закріплених у ст. 7 Закону
України «Про сільськогосподарську
кооперацію».
§ 5. Засоби вдосконалення
аграрного законодавства
Держава, визначаючи
аграрну політику, розроблюючи заходи,
спрямовані на підвищення ефективності
сільськогосподарського виробництва
і реалізацію аграрної реформи,
водночас надає важливого значення
вдосконаленню регулювання аграрних
відносин. Нормотворча практика
знає різні засоби вдосконалення
та систематизації законодавства,
які притаманні і законодавству
аграрному.
Інкорпорація — це
такий засіб удосконалення нормативних
актів, коли в них включаються
всі подальші зміни та доповнення,
а частини, які втратили своє
значення, навпаки, вилучаються з
акта. При інкорпорації форми
законодавства лише упорядковуються,
а зміст його залишається таким
самим.
Консолідація — об'єднання
нормативних актів, виданих у
різний час з одного й того
ж питання, але зосереджених
у різних актах у новий єдиний
акт зведеного характеру. Такий
акт є новим за формою, але
не за змістом тому, що консолідація
сприяє удосконаленню лише форми
законодавства, не змінюючи його
по суті.
Кодифікація — всяка
діяльність щодо об'єднання законодавства
в укрупнені акти, кодекси. Тобто
це такий спосіб систематизації
законодавства, при якому упорядкування
форми раніше виданого законодавства
провадиться поряд з удосконаленням
його змісту по суті. Таким
чином ліквідуються прогалини
в законодавстві, переглядаються
нормативні приписи, що застаріли
або не виправдали себе, законодавство
доповнюється новими положеннями.