Политика и власть

     Як  бачимо, політика органічно пронизує всі сфери життєдіяльності суспільства, визначає головні напрямки його розвитку, суспільного прогресу. Але розвиток суспільства визначає необхідність вдосколення і самої політики, підвищення її соціального значення. 

     І.3. Головні тенденції розвитку політики в сучасних умовах.

     Демократизація  багатьох світових процесів не обійшла  стороною і політику. Прояви демократизації політики багатоманітні, вона все більше виходить із вузьких коридорів влади; роздержавлення політики, як головний прояв її демократизації, означає поступову втрату абсолютної монополії держави на її проведення. Політика сьогодні стала справою політичних партій, суспільних рухів, різноманітних самодіяльних організацій населення.

     Велике  значення для демократизації політики має: зростаючий вплив на її визначення суспільної думки. Суспільна думка – це соціальна позиція різних прошарків населення, від політичних настроїв і активності котрих багато в чому залежать перспективи реалізації тої чи тої державної політики. Тому суспільна думка все більше стає своєрідною і дійовою формою суспільного контролю над політикою держави. Не випадково, що сьогодні у всіх цивілізованих країнах створюються структурні підрозділи по зв’язкам з суспільно-політичними силами, служби інформації населення про найважливіші політичні події, що робить політичну сферу більш відкритою і доступною для громадян. Розширюється соціальне представництво в політиці: в США на початку 80-х рр. Президентом країни був вибраний бувший актор Рейган, у 2003 році – губернатор штату Каліфорнія – актор Арнольд Шварценегер, Президентом Польщі – слюсар Валенса, Чехії – письменник Гавел, Болгарії – філософ Желев, у Росії – губернатором Алтайського Краю обрано актора Михайла Євдокимова, тощо.

     Істотною  тенденцією розвитку політики є: формування її нових напрямків. Підвищується її значення у вирішенні глобальних проблем людства, проблем молоді, національної безпеки тощо. Розвиток цивілізованості суспільства визначив значний зворот політики до людини, її різноманітних потреб, іншими словами, визначив: стійку тенденцію гуманізації політики. Проголошення у ХХ сторіччі людини як найвищої соціальної цінності орієнтує політику, її гідності.

     Тенденція повороту політики до людини рельєфно проявляється в міжнародних актах про права людини. Ними забороняються зазіхання на життя, честь і достоїнство людини з боку будь-яких владних структур. Відповідні права і свободи, їх недоторканість, безпека людини проголошуються і конституцією України найвищою соціальною цінністю.

     Але поворот, звертання політики до людини має своїм наслідком і політизацію самої особистості. Політологи помітили, що в наші дні: значно підвищилась політична активність населення, політика стає внутрішньою потребою людини.

     Гуманізація політики має прояви і в прийнятті  низки міжнародних актів, що засуджують тероризм, расизм, фашизм і інші крайні прояви ідеології насильства над народами, людиною на; орієнтація політики на загальнолюдські цінності – плодотворна і перспективна тенденція, вона повністю відповідає інтересам народів, кожної людини, узгоджується із світовими процесами інтернаціоналізації суспільства.

     Важливою  тенденцією розвитку політики є: постійне поповнення її арсеналу новими ідеями, поглядами, підходами у вирішенні політичних питань. У внутрішній політиці – це ідеї правової держави і соціальної держави. У зовнішній – ідеї верховенства загальнолюдських інтересів над національними, підхід до людства як цілісній, взаємопов’язаній світовій спільноти.

     Виключно  перспективною тенденцією розвитку політики є: зміцнення її зв’язку  з правом і мораллю. Політика, право і мораль не просто йдуть поряд, а все більше зливаються, народжується новий феномен соціальної діяльності людей. В цілому політика розвивається планомірно, цілеспрямовано, на науковій основі. Але наука дає в значній мірі ідеальну картину політики. Реальний її стан вимагає детального аналізу проблем, котрі ведуть до деформації політики.

     Аналіз  практичної політики показує, що вона ще далека від ідеалу. Політика ще залишається зручним прикриттям для деяких соціальних прошарків, груп в реалізації їх корисних, егоїстичних інтересів. Поєднання політики з демагогією, спекуляція на її нормативних цінностях, навмисне викривлення дійсних політичних намірів затверджують існування антигуманних моделей політичної діяльності, наносять відчутну шкоду інтересам і потребам мільйонів людей.

     Що  ж викликає найбільшу тревогу  і непокоєння людей? Відмітимо найбільш істотні проблеми деформації політики.

     Політичне життя більшості держав поки що характеризується значною нерівномірністю розвитку політичної свідомості і політичної культури різних соціальних груп населення, різним ступенем їх участі у політиці. Зверхполітизація окремих боків життя суспільства нерідко супроводжується зростанням політичної пасивності молоді, людей фізичної, а часто-густо і розумової праці. Це сприяє затвердженню у таких країнах політичних режимів, що не мають необхідної соціальної підтримки, достатньої легітимності. Сьогодні в Україні, як і в усіх республіках СРСР, різко скоротилося представництво в структурах органів влади всіх рівнів робітників, селян, молоді, жінок, що залишає їх поза необхідним соціальним захистом, сприяє зниженню життєвого рівня.

     Помітною  стає: недооцінка розвитку духовної сфери, що вкрай негативно позначається на суспільній моралі.

     Негативний  соціальний ефект має і: чисто  популістські обіцянки багатьох політиків, виконання котрих неможливе або виконувати які вони і не збиралися. Має місце гра на почуття і політичних симпатіях людей, вочевидь і: масований характер маніпуляції суспільною думкою. Одні і ті ж політичні угрупування можуть в одній аудиторії обіцяти людям блага капіталізму, в інших – створити умови комуністичного раю. Для виборців це обертається оманою і політичним розчаруванням.

     Очищення  внутрішньої політики, формування її на ґрунті сучасних нормативних розробок демократії, права, моралі – процес складний і довготривалий. Але іншого шляху становлення дійсно загальнонародної політики в природі не існує.

     Висновки.

     Короткий  аналіз політики як особливого соціального  феномену, зроблений в лекції, дозволяє зробити такі висновки:

• політика породжується реальними соціальними відносинами суспільства, має об’єктивну природу, внутрішньо притаманна суспільству і грає визначальну роль у його розвитку;
• політика як наука і мистецтво управління державою, реалізується через особливий вид людської діяльності. Але суб’єктивна сторона політики не усуває необхідності пізнання і спирання на об’єктивні закони і принципи її функціонування;
• політика охоплює все суспільство, проводиться по численним напрямкам, що підкреслює складність і взаємозв’язок політичного впливу на всі сфери розвитку суспільства;
• знання політичної сфери суспільства і законів її функціонування, вироблення високої політичної культури – актуальна задача політичного виховання модого покоління українців.

          ІІ.1. Влада як суспільний феномен

     Поняття «влада» має багато сенсів і різноманітних підходів до їх розуміння. Французький дослідник влади Мішель Крозьє порівнює владу з тхором, про якого всі знають, що він десь утік, але якого ніхто не бачив. Можна виділити ряд підходів до розуміння влади, які відображені у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі.

     У вітчизняній літературі влада розуміється  у трьох значеннях:

     1)  як відносини командування і підпорядкування у суспільній групі, державі й суспільстві;

     2)  як вольовий елемент, який виражається  у здатності* одних суб'єктів  нав'язати волю іншим суб'єктам  з допомогою примусу і переконання,  підпорядкувати їх своїм інтересам;

     3) як інститут, тобто організована установа, здатна забезпечити єдність дій і усталений порядок у суспільних відносинах.

     У зарубіжній літературі щодо розуміння  влади можна виділити чотири напрями: "біхевіористський, телеологічний, інструменталістський, структуралістський.

     Біхевіористський напрям, розглядає владу як певний тип поведінки, здатний впливати на поведінку інших людей. Цей підхід ґрунтується на вченнях Фрідріха Ніцше, Бертрана Рассела, Берреса Скінера·. Згідно з цим напрямом, прагнення до влади є атрибутом людської екзистенції. Більшість людей не здатна бути ініціатором будь-чого, але зате має необхідність у контролі над собою з боку інших осіб. Отже, біхевіористське розуміння влади передбачає її психологічне, а не інституціолізоване походження.

     Телеологічний напрям, представником якого був Толкотт Парсонс, інтерпретує владу як засіб досягнення певних цілей, запланованих результатів. Згідно з цим напрямом, влада існує для того, щоб реалізувати важливі суспільні цілі, вона є засобом обміну, тобто її віддають тим політикам, які найбільш ефективно можуть задовольнити базові потреби соціальної спільноти. В такому розумінні влада подібна до грошей, не володіє безпосередньою корисністю, а є лише символом, з допомогою якого люди можуть придбати безпеку, порядок і соціальну підтримку взамін на добровільне підпорядкування владі, встановленим нею нормам, обмежуючи свої права, вгамовуючи свої пристрасті. Влада, як і всяка інша річ, є засобом ринкових відносин і здобувається через жорстку конкуренцію.

     Інструменталістський  напрям тлумачить владу як набір певних інструментів, з допомогою яких вона здійснюється. На думку Олвіна Тоффлера, базовими інструментами влади є сила, багатство і знання. Якщо в минулому домінували сила й багатство, то в сучасному інформаційному суспільстві домінують знання. Однак О. Тоффлер застерігає, що знання (інформація) без розвинутих механізмів громадського контролю може перетворитися на засіб владного маніпулювання людьми.

     Структуралістський  напрям розглядає владу як структуру відносин між керівниками і підлеглими, що ґрунтуються на співвідношенні винагород і покарань. Залежно від того, як функціонує система стимулів між владою і соціальними групами, забезпечується механізм розв'язання конфліктів, стабілізації суспільства.

     Влада це складний суспільний феномен, який проявляється на всіх рівнях суспільної ієрархії (міжособистісних взаємодій, у групах, організаціях, інститутах), включає як психологічні, так і інституціолізовані форми впливу на людей. На думку польського соціолога Є. Вятра, влада включає такі елементи:

     1)  наявність у   відношеннях влади  двох партнерів  — окремих осіб, організацій тощо;

     2) наказ того, хто здійснює владу,  вираження ним своєї волі щодо  того, до кого застосовується  влада (наказ може супроводжуватися  погрозою санкцій у випадку непокори);

     3)  підкорення наказові;

     4) суспільні норми, які встановлюють, що той, хто дає наказ, має право, а той, кому наказують, повинен їх виконувати. Отже, влада — це можливість і здатність одних соціальних суб'єктів здійснювати свою волю, впливати на інших з допомогою насильства, організованого примусу, права і

     авторитету.

     Прагнення влади є системним мотивом  людини. Ніцшеанська традиція стверджує, що владний мотив, тобто прагнення контролювати інших людей, впливати на "їхню волю, переважає у людини, а Б. Скінер, навпаки, — що більшість людей проявляє бажання бути підвладними. Владні мотиви можна розділити на егоцентричні й соціоцентричні. При домінуванні соціоцентричних мотивацій особа прагне до реалізації власних амбіцій, для неї пізнавальні і аффіліативні потреби не грають важливої ролі, а особа з соціоцентричною мотивацією прагне до реалізації суспільних цілей, задоволення своїх пізнавальних і аффіліативних потреб.

     Будь-яка  влада як засіб обмінних процесів має здатність втрачати свою ефективність, пересуватися у часі. Це явище ерозії влади (ЯЕВ). ЯЕВ має такі основні ознаки:

     1) управлінські дії стають все  менше ефективними;

     2) чим вищий адміністративний рівень, тим сильніші тенденції до  псування влади (як сказав лорд Елтон, влада розбещує людину, а абсолютна влада розбещує абсолютно).